1 страница

Кредитні відносини – це відособлена частина економічних відносин, пов’язана з наданням вартості (коштів) у позичку і поверненням її разом із певним відсотком. Кредитні відносини поєднують у собі дві підсистеми: 1) кредитно-грошові відносини; 2) кредитно-товарні відносини. У позичку може надаватися вартість як у грошовій, так і у товарній формі. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержанні останніми позики, а й під час розміщення ними заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках.

В основі кредитних відносин лежить рух особливого виду капіталу – позичкового капіталу. Джерела позичкового капіталу утворюють тимчасово вільні кошти, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові нагромадження приватних осіб і держави. Ціною тимчасово вільних грошових коштів (позикового капіталу), що продаються і купуються на грошовому ринку, є позичковий відсоток.

Розрізняють такі форми кредиту: комерційний, банківський, споживчий, іпотечний, лізинговий, державний, міжнародний.

Комерційний кредит має товарну форму і надається одним суб’єктом господарювання (підприємством) іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформлюється векселем.

Банківський кредит – це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банком.

Споживчий кредит – це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку.

Лізинговий кредит – це кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди.

Іпотечний кредит – це особлива форма кредиту, пов’язана з наданням позик під заставу нерухомого майна – землі, виробничих або житлових будівель тощо.

Державний кредит – це специфічна форма кредитних відносин, у яких позичальником є держава, а кредиторами - юридичні або фізичні особи.

Міжнародний кредит – це рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародний кредит означає кредитні відносини між державами, банками і підприємствами (фірмами) різних країн.

75.Праця: продуктивність та інтенсивність праці

Як правило, всі, хто працює, зацікавлені у зростанні заробітної плати. Матеріальною основою цього процесу є зростання продуктивності праці на людино-годину.

Продуктивність праці це кількість продукції, яка виробляється за одиницю робочого часу.

Із зростанням продуктивності праці у кожній одиниці продукції втілюється менша кількість праці. Внаслідок цього вартість одиниці продукції зменшується, а вартість всієї виробленої маси залишається незмінною. Якщо продуктивність праці зросла вдвічі (наприклад внаслідок впровадження нової технологічної лінії), то за 8 годин стали виготовлятися 2 тис. пар взуття. Суспільно необхідний робочий час на виготовлення однієї пари скоротився вдвічі – раніше він становив 8:1000=0,008; тепер 8:2000= 0,004, але час на вироблення всієї маси продукції залишився незмінним.

У всіх країнах з розвинутою ринковою економікою спостерігається унікальний зв’язок між динамікою продуктивності праці й оплати праці. В ринкові економіці попит на працю залежить від продуктивності. Чим вища продуктивність праці,тим більший попит на неї. Висока чи низька продуктивність праці залежить від якості затраченої праці, кількості та якості факторів виробництва, що взаємодіють та рівня використання технічних знань. Якість праці залежить від грамотності, освіченості, навченості та кваліфікованості робітників. Країна з малоосвіченими робітниками не спроможна освоїти сучасні технології, складну техніку.

На продуктивність праці впливають також кількість і якість факторів виробництва, що взаємодіють. Велике значення для рівня і динаміки продуктивності праці мають прогресивні технології, форми власності та методи управління. Слабкий менеджмент, низька виконавча та технологічна дисципліна знижують рівень продуктивності праці.

Отже, поєднання вищої якості робочої сили і праці, нагромадження капіталу і науково-технічного прогресу веде до значного підвищення продуктивності праці й попиту на працю. На цьому матеріальному підґрунті зростає й заробітна плата.

Інтенсивність праці це затрати праці за одиницю часу.

Зростання інтенсивності праці рівноцінне подовженню робочого дня. Це зумовлено тим, що при зростанні інтенсивності праці вдвічі робітник за хвилину повинен робити вдвічі більше рухів (нахилятися, щоб перенести вантаж, вдвічі більше повертатися, щоб забрати деталь в іншого робітника тощо), а отже, у стільки разів більше витрачати фізичної нервової енергії. Тому інтенсивніша праця створюється за одиницю часу більшу вартості, ніж менш інтенсивна. Отже, вартість товару буває в обернено прямо пропорційній – від інтенсивності праці.

76. Економічна суть заробітної плати, теорії зарплати

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно неокласичного підходу заробітна плата є трудовим доходом, тобто доходом одержаним робітником від праці. Трудові доходи є основним джерелом доходів для величезної більшості людей. Сучасна неокласична політична економія вважає, що заробітна плата,або ставка заробітної плати – це ціна, яка платять за використання праці. Положення цієї теорії ґрунтуються на теорії граничної продуктивності. Нормативна версія теорії граничної продуктивності виражається старою істиною: “Від кожного – за здібностями, кожному – за працею”, сформульованою у версії неокласичної теорії.

Протилежною неокласичній теорії є марксистська теорія заробітної плати за капіталістичної ринкової системи. К. Маркс розглядав заробітну плату в органічній єдності з вартістю товару робоча сила. Вартість робочої сили – це вартість життєвих засобів, необхідних для підтримання життя її власника. Сума життєвих засобів повинна бути достатньою для того, щоб підтримати трудящого індивіда як такого в стані нормальної життєдіяльності.

У життєві блага, що необхідні для нормальної життєдіяльності трудящого індивіда, К. Маркс включав:

1) блага, необхідні для задоволення природних потреб (їжа, одяг, житло, паливо);

2) блага, необхідні для утримання дітей робітника та виробництва робочої сили;

3) витрати на навчання, підготовку, виховання, необхідні для того, щоб людина набула підготовки і навичок у певній галузі праці,стала розвиненою специфічною робочою силою.

На противагу іншим товарам вартість робочої сили включає в себе історичний і моральний елемент. На вартість робочої сили впливають також умови праці, і перш за все ті, які небезпечні для життя носія робочої сили або є тяжкими для її здійснення. Посилена затрата праці передбачає посилене заміщення.

На відміну від класиків політичної економії К. Маркс вважав, що заробітна плата є перетвореною формою вартості робочої сили. У свою чергу, у вартості робочої сили представлена така кількість уречевленої суспільної праці, яка містить частину, наприклад, половину, дня суспільної середньої праці, тобто потрібна лише половина робочого дня щоденного виробництва робочої сили. Інша частина виступає як неоплачена і у вигляді додаткової вартості m присвоюється капіталістом.

Отже, робітник більше половини свого робочого дня використовує на виробництво додаткової вартості, яку різні особи під різними приводами розподіляють між собою. Ця теорія є протилежною неокласичній теорії, за якою: 1) заробітна плата є винагородою виключно за працю; 2) заробітна плата має дорівнювати граничному продукту виробника. З цього впливає, що робітник одержує за свою працю весь її продукт.

Недолік Марксової теорії полягає насамперед у тому, що в ній заробітна плата не пов’язується з результатами праці трудящого.

Отже, заробітна плата – це ціна, що виплачується за використання праці. Вона як економічна категорія розвинутих товарно-ринкових відносин виражає вартість товару робоча сила і оплату за працю, за витрати й результати її, що визнані ринком.

77. Ринок праці: попит та пропозиція, особливості ціноутворення

Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Основу ринку становлять дві головні дійові особи: роботодавці та наймані працівники. Принципова різниця між ними полягає у відношенні їх до засобів виробництва. Власниками засобів виробництва є роботодавці, а особи, які не мають на знарядь, ні предметів праці, але володіють здібностями до праці, - це наймані працівники. Вони пропонують свою робочу силу за певну плату, а роботодавці представляють попит на неї та оплачують її. Отже, на ринку праці як і на інших ринках мають місце пропозиція, попит та ціна у вигляді заробітної плати.

Пропозиція робочої сили визначається сукупністю різних факторів: рівнем зарплати, освіти, профспілкового захисту, релігією, податковою системою тощо.

Попит на робочу силу визначається потребою підприємців мати необхідну кількість та якість найманої робочої сили для випуску продукції та технічною оснащеністю виробництва. Ціни на товари споживчого ринку безпосередньо впливають на рівень і оплату робочої сили. Все це зумовлює перелив капіталу, зміну в попиті і пропозиції робочої сили, появу безробіття та ін., що дуже часто ускладнює відносини між економічними суб’єктами. Тому в налагодженні найраціональніших економічних відносин на ринку праці велика роль належить державі.

Ринок праці в ринковій економіці – це ринок найманої праці, де роботодавець і найманий працівник виступають як юридично рівноправні особи. В цьому полягає унікальність ринку праці, його відміна від інших ринків. За своїм змістом ринок праці складається із трьох частин:

Потенційного, тобто тієї сфери, де формується сама праця (особи, зайняті в домашньому та особистому підсобному господарстві; студенти та учні старших класів, що навчаються з відривом від виробництва; військовослужбовці; фермери; підприємці та інше працездатне населення).

Циркулюючого, тобто сфери купівлі-продажу робочої сили (продавець своєї робочої сили переміщується між підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітним: особи, які перебувають у фрикційному, структурному та циклічному безробітті; звільнені військовослужбовці з лав армії та флоту; пенсіонери, які шукають роботу; особи, що перебувають на перепідготовці, підвищенні кваліфікації та громадських роботах).

Внутріфірмового (особи, що переміщуються безпосередньо на підприємствах у зв’язку з появою вакансій за рахунок звільнення працівників, модернізації і розширення виробництва, нового будівництва, зростання коефіцієнта змінності роботи підприємства, переміщень на робочих місцях).

Обсяг ринку праці переважно визначається попитом на робочу силу, який, у свою чергу, прямо залежить від загальної економічної кон’юнктури та фази економічного циклу в країні. У випадку, коли економіка перебуває у стані циклічного піднесення, попит на робочу силу зростає. Отже, ринок праці розширюється.

Якщо суспільне виробництво переживає кризу чи депресію, попит на робочу силу зменшується, а ринок праці звужується. Розширення чи звуження ринку праці викликає зміни чисельності та співвідношення між його складовими: зайнятими та безробітними.

Проблема функціонування ринку праці пояснюється економістами по-різному. З точки зору класичної теорії безробіття – це специфічне економічне явище, яке виникає в результаті підвищення зарплати. В умовах, коли зарплата досягає досить високого рівня, тобто знаходиться вище, ніж рівень, за якого всі ті, хто шукає роботу, її знаходять, виникає надлишок пропозиції на ринку праці і як наслідок – безробіття.

78. Диференціація заробітної плати в умовах ринку

Ринковій економіці притаманна диференціація заробітної плати в різних галузях і сферах господарського життя.

Деякі із значних відмінностей у заробітній платі, що є в повсякденному житті, виникають внаслідок відмінностей робочих місць. Різна праця має різну привабливість, складність, зручність, тому заробітну плату можуть підвищувати, щоб компенсувати додаткові витрати на відтворення робочої сили.

Відмінності в заробітній платі, що покликані компенсувати відносну непривабливість, або нематеріальні відмінності самої праці називають компенсаційними відмінностями.

Одна з головних причин нерівності в заробітній платі полягає у величезних відмінностях в якості праці, спричинених вродженими та фізичними здібностями, освітою, підготовкою та досвідом. Люди дуже відрізняються здатністю примножувати доходи підприємства. Важливим фактором є людський капітал, термін, що означає запас корисних і цінних знань, нагромаджених під час навчання, і який відповідно підвищує вартість висококваліфікованої робочої сили. Частину високої заробітної плати працівників вищої кваліфікації (інженерів, юристів, лікарів, економістів, менеджерів) слід розглядати як доход на інвестиції в людський капітал.

Одна з причин нерівності в розмірах заробітної плати полягає у тому, що ринки праці поділені на неконкуруючі групи. Замість того, щоб бути єдиним фактором виробництва, робоча сила є сукупністю різних, але тісно пов’язаних між собою робочих сил різних професій: металургів, машинобудівників, лікарів, правників, агрономів. Наприклад, агрономи і правники є неконкуруючими групами, оскільки важко і надто дорого замінити одне з потрібних умінь, які конкурують лише в загальному плані. Інженера-машинобудівника не можна за одну ніч замінити інженером-металургом. Оскільки люди спеціалізуються на певній діяльності, то вони стають частиною субринку робочої сили: атомних електростанцій, сільського господарства, лісохімічної галузі, торгівлі тощо. Через те вони є об’єктом пропонування та попиту на це вміння, а тому їх власні трудові доходи зростають чи спадають залежно від стану справ у машинобудуванні.

79. Системи оплати праці, їх суть та особливості. Вплив продуктивності на заробітну плату

Відповідно до статті 1 Закону України “Про оплату праці” заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконаної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до установлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і підрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Важливими складовими організації заробітної плати є її форми і системи, які забезпечують зв'язок між оплатою праці та її результатами (індивідуальними і колективними). Форми і системи оплати праці встановлюються підприємствами та організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням вимог і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Найчастіше застосовують дві основні форми заробітної плати — відрядну й погодинну. Кожна з них відповідає певній мірі кількості праці: перша— кількості виробленої продукції, друга — кількості відпрацьованого часу. Основними (загальними) умовами застосування тієї чи іншої форми заробітної плати є рівень технічної озброєності виробництва, характер технологічного процесу та організації виробництва і праці, ступінь використання виробничих потужностей і устаткування, стан нормування праці тощо.

Сьогодні в Україні переважною формою оплати праці робітників залишається відрядна.

Погодинна заробітна плата застосовується для оплати праці службовців і спеціалістів. Відрядна і погодинна форми оплати праці підрозділяються на кілька систем.

Системами відрядної форми оплати праці є: пряма відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, непряма-відрядна, акордна, колективна (бригадна) відрядна, а погодинної — пряма погодинна, погодинно-преміальна, колективна (бригадна) погодинна.

Відрядна оплата праці - система заробітної плати, при якій заробіток залежить від обсягів виконаної роботи, потребує якості. Відрядна оплата праці має два різновиди: пряма відрядна та відрядно-преміальна. Різновид відрядної форми оплати праці є відрядно-прогресивна та акордна форми. Отже, сутність відрядної форми заробітної плати полягає в тому, що її розмір залежить від кількості виробленої робітником продукції (виконаної роботи) належної якості на основі попередньо установлених норм часу (виробітку) і розцінок з урахуванням складності та умов праці.

Основою відрядної оплати праці є норма виробітку (часу) і тарифна ставка.

При прямій відрядній формі оплати праці працівник винагороджується по відрядних розцінках за одиницю обсягу виготовленої продукції незалежно від рівня виконаних норм виробітку. За індивідуальної прямої відрядної системи розмір заробітної плати прямо залежить від результатів роботи кожного робітника. Виготовлена робітником продукція або виконана ним робота оплачується за індивідуальними розцінками. Індивідуальна відрядна розцінка визначається двояко: для тих виробництв, в яких за характером виробничого процесу застосовуються норми виробітку — діленням погодинної або денної тарифної ставки, яка відповідає певному розряду виконаної роботи, на погодинну або денну норму виробітку, а там, де застосовуються норми часу, — множенням погодинної тарифної ставки на норму часу.

Непряма відрядна система праці – застосовується для оплати праці допоміжних робітників (підсобників). Заробітна плата підсобників залежить від результатів роботи основних робітників, яких вони обслуговують, її застосовують для оплати праці допоміжних робітників, зайнятих обслуговуванням основних робітників-відрядників. При цьому заробіток допоміжних робітників залежить від результатів роботи робітників-відрядників, яких вони обслуговують.

При відрядно-прогресивній оплаті праці робітника, обсяг робіт, виконаний зверх норми, сплачується по збільшених розцінках. За цієї системи оплати праці виробіток робітників у межах завдання виплачується за твердими нормами (розцінками), а виробіток понад завдання — за підвищеними розцінками, причому розцінки збільшуються прогресивно зі збільшенням кількості продукції, виробленої понад завдання.

При відрядно-преміальній - виплачуються премії по відрядних розцінках зверх заробітку за досягнення в результатах роботи Сутність її полягає в тому, що робітникові нараховується, крім заробітку за прямою відрядною системою, премія за виконання і перевиконання певних кількісних і якісних показників. Розмір премії встановлюється у відсотках до заробітку, визначеному за відрядними розцінками.

Відрядна заробітна плата може бути індивідуальною та груповою (бригадною). При останній заробітна плата за виконані роботи розподіляється між членами бригади пропорційно розрядів робітників та кількості відпрацьованих ними годин.

Акордна оплата праці - одна з форм заробітної плати, яка є різновидністю відрядної заробітної плати. Акордна заробітна плата нараховується на весь встановлений (узгоджений) обсяг робіт. Існує також акордно-преміальна оплата праці, при якій виплачуються премії за досягненні показники в роботі.

Погодинна заробітна плата - форма оплати праці, коли обсяг виконаної роботи не піддається обліку та нарахуванню. Відомі дві форми погодинної оплати праці - проста погодинна та погодинно-преміальна.

За простої погодинної системи розмір заробітку визначається залежно від тарифної ставки робітника і кількості відпрацьованого ним часу. За способом нарахування заробітної плати погодинна оплата буває годинна, денна, місячна.

Ефективнішою системою є погодинно-преміальна, за якою оплачується праця як основних, так і допоміжних робітників. За цією системою заробіток робітникові нараховується не тільки за відпрацьований час, а й за досягнення певних кількісних і якісних показників. Кількісними показниками можуть бути відпрацьований час, виконання планових і нормованих завдань, а якісними — здавання продукції з першого подання, підвищення сортності продукції, економія сировини, матеріалів, пального, інструментів, дотримання технологічних режимів тощо.

Як правило, всі, хто працює, зацікавлені у зростанні заробітної плати. Матеріальною основою цього процесу є зростання продуктивності праці на людино-годину. У всіх країнах з розвинутою ринковою економікою спостерігається унікальний зв’язок між динамікою продуктивності праці й оплати праці. В ринкові економіці попит на працю залежить від продуктивності. Чим вища продуктивність праці,тим більший попит на неї. Висока чи низька продуктивність праці залежить від якості затраченої праці, кількості та якості факторів виробництва, що взаємодіють та рівня використання технічних знань. Якість праці залежить від грамотності, освіченості, навченості та кваліфікованості робітників. Країна з малоосвіченими робітниками не спроможна освоїти сучасні технології, складну техніку.

На продуктивність праці впливають також кількість і якість факторів виробництва, що взаємодіють. Велике значення для рівня і динаміки продуктивності праці мають прогресивні технології, форми власності та методи управління. Слабкий менеджмент, низька виконавча та технологічна дисципліна знижують рівень продуктивності праці.

Отже, поєднання вищої якості робочої сили і праці, нагромадження капіталу і науково-технічного прогресу веде до значного підвищення продуктивності праці й попиту на працю. На цьому матеріальному підґрунті зростає й заробітна плата.

80. Проблема безробіття, причини і види безробіття та шляхи вирішення проблеми

Безробіття являє собою макроекономічну проблему, що здійснює найбільш прямий і сильний вплив на кожну людину. Втрата роботи для більшості людей означає зниження життєвого рівня і спричиняє серйозну психологічну травму.

Безробіття є типовим соціально-економічним явищем для ринкової форми виробничої діяльності, яке виражається в тому, що частина економічно активного населення по незалежним від нього причинам не має роботи і заробітку. Повна зайнятість - це ціль, до якої необхідно прагнути. Вона досягається тоді, коли попит на робочу силу збігається з її пропозицією

Світова економічна практика свідчить, що забезпечення повної зайнятості й одночасне підвищення економічної ефективності суспільного виробництва в сучасних умовах важко досяжне, швидше за все, неможливе. Це пояснюється тим, що головний фактор економічного росту й об'єктивності виробництва – науково-технічна революція виступає одночасно і головним фактором виникнення безробіття.

Найчастіше ринкову економіку погоджують з безробіттям. Дійсно, історичний досвід доводить, що в країнах з ринковою системою господарювання практично завжди існує деяка кількість безробітних. Прийнято вважати, що рівень безробіття від 1 до 3% цілком допустимий, з безробіттям у 5% економіка здатна існувати, але вже 7% - соціально небезпечний рівень, якого треба уникати.

Слід відзначити, що у ринковій і у неринковій економіці існують два явища: безробіття людей і “безробіття” робочих місць, тобто поряд з людьми, що не мають роботи, існують незайняті робочі місця. Але в ринковій економіці кількість безробітних людей набагато перевищує кількість не відповідних їхнім запитам робочих місць, тоді як у неринковій економіці і навіть в економіці перехідного типу частіше спостерігається зворотна картина.

У цілому безробіття обумовлене станом економіки, внаслідок чого рівень безробіття може бути використаний як показник, що відбиває соціально-економічний стан країни.

У західній економічній науці виділяють три основні напрямки виникнення безробіття:

безробіття – наслідок занадто високої заробітної плати;

низький попит на робочу силу;

негнучкість ринку праці, обумовлена специфікою товару – робочої сили.

Крім того, виділяють такі економічні причини безробіття як нагромадження капіталу, що означає підвищення технічної оснащеності засобів виробництва; зміна попиту на робочу силу, що може збільшити приховане безробіття тощо.

Розрізняють кілька видів безробіття. Найпоширенішими з них є:

Природне безробіття. Природна норма безробіття – це така норма безробіття при даній структурі попиту та пропозиції в економіці, що утримує на незмінному рівні реальну заробітну плату та за умови нульового приросту продуктивності праці підтримує незмінним рівень цін.

Природне безробіття знаходить свій прояв у декількох формах існування: фрикційній, добровільній, інституціональній.

Фрикційне безробіття. Фрикційне безробіття характеризує процес міграції робочої сили з одних підприємств на інші в пошуках кращого і більш вигідного застосування своїх здібностей і зусиль. Вона являє собою природний процес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до зрушень, що відбуваються, у структурі робочих місць в економіці. Фрикційне безробіття відрізняється швидкоплинністю та по своїй тривалості обмежуються кількома місяцями. Високий рівень фрикційного безробіття вказує на високу ефективність функціонування ринку праці, хоча, треба помітити, від великої плинності кадрів у цілому національна економіка може зазнавати великих збитків, зокрема, у формі величезних втрат робочого часу через тимчасову незайнятість трудових ресурсів. Фрикційне безробіття відбиває плинність кадрів, зв'язану зі зміною робочих місць, місця проживання. Серед сукупної робочої сили якась частина постійно знаходиться в русі, переміщаючись на нові робочі місця. Цей тип безробіття містить у собі людей, що незайняті в зв'язку з переходом з однієї роботи на іншу і протягом тижня розраховують приступити до роботи на новому місці, а також працівників у тих галузях, де тимчасові звільнення є нормою без впливу на загальний рівень доходу людей, наприклад, у будівництві. У період впровадження нових досягнень технічного прогресу, такий рух стає не тільки неминучим, але і більш інтенсивним. Якоюсь мірою це безробіття є бажаної тому, що багато робітників переходять з низькопродуктивної, мало оплачуваної роботи на більш високооплачувану і більш продуктивну роботу. Це означає більш високі доходи для робітників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже, і більший реальний обсяг національного продукту.

Добровільне безробіття. Іншою формою прояву природного безробіття є добровільне безробіття. У семантичному змісті цього слова фрикційне безробіття теж, як правило, носить добровільний характер. Однак коли мова йде про добровільне безробіття як про форму природного безробіття, то мається на увазі той контингент незайнятих працездатних людей, що по своїй волі звільнилися від трудової діяльності, тобто просто не бажають працювати. Добровільне безробіття викликане тим, що в будь-якому суспільстві існує прошарок людей, які за своїм психічним станом чи з інших причин не хочуть працювати.

Інституціональне безробіття. Наступною формою природного безробіття є інституціональне безробіття, чи безробіття, викликане функціонуванням інфраструктури ринку праці, а також факторами, що деформують попит та пропозиція на цьому ринку. Інституціональнебезробіття виникає, коли сама організація ринку праці недостатньо ефективні. Допустимо, неповна інформація про вакантні робочі місця. Рівень безробіття був би нижче при налагодженій роботі системи інформації. У цьому ж напрямку діє завищена допомога по безробіттю або занижені податки на доходи. У цьому випадку зростає тривалість безробіття тому, що гасяться стимули для енергійних пошуків роботи. Як відомо, люди, які втратили роботу, розраховують на соціальну підтримку та одержують її. Рівень допомоги, що робиться, по безробіттю не може не впливати на поведінку безробітного. До інституціонального безробіття варто віднести і незайнятість робочої сили через недосконалість роботи інформаційних систем. До неї відноситься і незайнятість, викликана відставанням адаптації ринку праці до змін, що відбуваються, у виробництві та інших видах господарської діяльності.

Змушене безробіття. Інший тип безробіття являє собою так зване змушене безробіття, що диктується змінами, які відбуваються, у господарській діяльності, пов'язаними з технологічними переворотами, зрушеннями в галузевій структурі суспільного виробництва, змінами в територіальному розміщенні продуктивних сил. Відповідно до цих процесів розрізняють і три форми змушеного безробіття - технологічну, структурну і регіональну.

Технологічне безробіття. Технологічне безробіття пов’язане технологічними принципами функціонування виробництва, основними з яких є інструменталізація, механізація й автоматизація. Дана форма безробіття відноситься до новітніх форм скорочення зайнятості робочої сили. Вона пов'язана з впровадженням нової технології, заснованої на електронній техніці.

Структурне безробіття. Структурне безробіття містить у собі ту частину незайнятої робочої сили, що вивільняється в результаті змін, які відбуваються, у структурі національної економіки. В умовах прискореного НТП відбуваються великомасштабні структурні зрушення в суспільному виробництві, які спричиняють істотні зміни у структурі зайнятості робочої сили. Структурна перебудова національної економіки супроводжується згортанням інвестицій, виробництва і зайнятості в одних галузях і їхньому розширенні в інших. Треба відзначити, що найбільша соціальна напруга в суспільстві породжується саме цим безробіттям.

Дата добавления: 2015-11-14