Лінгвістична об’єктивація єдності авторської мовної свідомості та екстралінгвальної мотивації художньої рефлексії

Роль автора є, безумовфно, домінуючою у розумінні основної думки твору. Це мав на увазі ще Арістотель, коли зауважував, що через мистецтво виникають ті речі, форма яких знаходиться у душі митця. Про це писав і Гегель, наголошуючи, що поезія в її першій субстанційній формі знаходиться у нас самих. Тут, як бачимо, концентрується проблема автора-творця як поетичної категорії і самого твору як творчої категорії. Естетичні форми вираження автора у творі, форми творчого переживання самого твору у всій його внутрішній взаємопов’язаності і цілісне становлення внутрішньої картини світу, до відтворення якої прагнуть усі без винятку іманентні сили твору, знаходяться в сутнісно-смисловій координації: автор – твір – читач, бо читач, який сприймає твір з урахуванням авторської позиції, повинен відчувати в собі активне розширення (М.Бахтін) власної свідомості. Варто розірвати ці зв’язки, як руйнується і зникає смисл самої художньої творчості.

ХУДОЖНІЙ ТЕКСТ – авторська мовна свідомість (Дергач)

Мовна свідомість – особливий механізм, який забезпечує злиття, інтеграцію мови зі знанням пр. світ. Мовна свідмсть виникає як результат взаємодії одиниці знань про світ з мовними одиницями.

Худ. Тект – будб-яка рефлексія (Дергач)

Виділяють такі види свідомості (за сферою застосування)– політична, наукова, релігійна, економічна та ін.., (за суб’єктом свід) –гендерна, вікова, соціальна(професійна, гуманітарна, техніна),(за ступенем сформованості) – розвинена., нерозвинена, (за видом діяльності) – художня, технічна, креативна.

(Тут можна поговорити про два методи, бо головні ідеї про автор. мовну свідомість закладено в них)

БІОГРАФІЧНИЙ МЕТОД — допоміжний спосіб вивчення літературири, який розглядає біографію та особистість письменника як чинники, що зпливають на його творчість. Серед прихильників біографічного методу існує різна оцінка його можливостей: від зизнання універсальності до допоміжного характеру методу.Особливе місце в його розробці належить видатному французькому літератору Ш.Сент-Бьову.

В нарисі “П’єр Корнель” (1829) Сент-Бьов сформулював ідею: “В галузі критики та історії літератури немає, напевне, більш значного, більш захоплюючого, більш приємного і разом з тим більш повчального читання, як добре написана біографія вел. люде … ретельно складені … оповіді про особистість та тв. письменника, мета яких — проникнути в його душу, показати його з різних сторін”. Аналіз літературних явищ минулого та сучасності Сент-Бьов починав з вивчення біографій та внутр.світу письменників. Підкреслював необхідність вивчення листів, розмов, думок, різних особливостей характеру, морального образу письменників. В статті, присвяченій Ж.-Ж.Амперу, Сент-Бьов остаточно затвердив термін порівняльне літературознавство. В його біографічних нарисах висувається проблема порівняльно-типологічне дослідження в галузі психології, в виявленні “духовної спорідненості” письменників, їх “специфічної близькості”, що формує “духовні клани”. Біографічна домінанта в методології Сент-Бьова критикувалася В.Бєлінським та А.Луначарським; більш об’єктивно оцінювалася Г.Плехановим, який відзначав і соціальну детермінацію творчості французького літератора, бачив достоїнства його літературних портретів з психологічного боку, а недоліки — в поганому висвітленні історичного значення письменників.

У подальшому біографічний метод був доповнений І.Теном іншими детермінуючими чинниками (“расою”, середовищем”, “моментом”)

Сучасний біографічний метод використовує концепції психології, психоаналізу, герменевтики, історіографії, текстології.

КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНА ШКОЛА —

Родоначальник культурно-історичної школи французький історик, мистецтвознавець Іпполіт Тен (1828—1893 pp.). Школа базувалася на філософії позитивізму, основоположником якого був Опост Конт (1798— 1857 pp.). Під впливом позитивізму І. Тен вимагав від мистецтва правдивості фактів, вважав, що особливості мистецтва перебувають у прямій залежності від суспільства. Зміни в суспільстві позначаються на мистецтві. Соціологізм І. Тена базувався на трьох факторах:

1) раса (особливості національного характеру, ознаки спадковості);

2) середовище (природа, клімат, соціальні умови, географічні, політичні обставини, економіка);

3) момент (історична епоха, її традиції, рівень культури).

Заслуга І. Тена в тому, що він намагався пояснити особливості мистецтва об'єктивними суспільними умовами. Недоліком є те, що вчений обмежував літературу відображенням, ігнорував специфіку мистецтва, його естетичну своєрідність, прирівнював художні твори до історичних джерел.

49. Авторський стиль і літературна мова: діалектика інтелектуальних зумоленостей.

Мова автора характеризується індивідуальним стилем, який виявляється в особливостях манери автора, особливостях використання ним лексики народної мови, своєрідності образних висловів, синтаксичної будови речень. Все це становить творчу своєрідність. Мова письменника зумовлена і розвитком літературної мови і особливостями стилів, характерних для літературних напрямів, для тих чи інших літературних шкіл. Літературна мова – це не тільки та мова, якою написані художні твори, а й мова публіцистики, преси, науки; це мова, норми якої зафіксовано в словниках. Мова художньої літератури базується на нормах літературної мови, але письменник не обмежується лише тими словами і граматичними формами, які встановлені як норми літературної мови. У мові художніх творів трапляються відступи від цих норм і вони виправдані, якщо зумовлені художніми завданнями, а саме: прагненням змалювати явища і предмети з усіма властивими їм відтінками, в їх неповторній своєрідності. Смислових і емоційних відтінків надають словам і висловам різні засоби словотворення і словосполучення. В індивідуальному стилі письменника знаходить своє вираження авторська позиція щодо вибору певних виражальних засобів, тобто виявляються риси його мовотворчої індивідуальності. Над проблемою вивчення індивідуального стилю письменника працювали В. Виноградов, Б. Томашевський, Р. Будагов, Л. Тимофеєв, А. Ревякін, Г. Поспелов, С. Єрмоленко, Л. Ставицька, Н. Сологуб, Н. Волошина та ін. (ну, і всі наші, наприклад, Мойсієнко, Домилівська і т.д.) Взаємозумовленість ідіостилю та літературної мови не випадкова, оскільки лише у співвідношенні з нормою виокремлюється певна індивідуальна особливість. Із ресурсів літературної мови автори відбирають та комбінують мовні одиниці, спираючись на своє світобачення, об’єднують їх у своєрідну історично та естетично виправдану систему. Авторська своєрідність у використанні мовних засобів витворює індивідуальний стиль письменника. Сукупність зображально-виражальних засобів, якими послуговується письменник, тільки тоді дає ефект, коли закономірно поєднується в художньо мотивовану систему, зумовлену індивідуальністю митця. Системність авторського стилю ґрунтується на формуванні мовної картини світу, яка поєднує загальне й індивідуальне, загальне й одиничне. Оскільки авторське слово є носієм інтелектуального потенціалу, то вивчення специфіки його репрезентацій дає можливість зясувати особливості вербалізації індивідуально-авторського мислення, персоналізованої психологічної реакції на навколишній світ, художньо-естетичне моделювання в контексті інтелектуального розвитку вербалізованої національної свідомості, представленої в літературній мові. Одним із найбільш цікавих та продуктивних з погляду лінгвістичного аналізу тексту є лексико-семантичний рівень. Роль слова в художньому творі в процесі створення системи художніх образів не однопланова. Слово може входити в систему літературної мови, маючи постійне значення, а вхудожньому тексті воно звернуте до світу дійсності, створеного автором. Тому в лінгвістиці тексту панує думка, що зясування нових смислових нашарувань, що перетворюють і збагачують семантичну будову літературних слів, виразів, конструкцій, і становить завдання науки про мову художньої літератури. Дослідження мовного аспекту ідіостилю дають можливість побачити неповторну індивідуальність письменника у представленій ним вербально-естетичній картині світу, оцінити його внесок у систему вже функціонуючих словесних художніх засобів літературної мови, визначити загальні закономірності й провідні тенденції її розвитку. Для лінгвостилістики такі дослідження цікаві насамперед тим, що показують, як реалізуються можливості художнього стилю відповідно до естетичних задумів автора, як мовотворчість окремого письменника збагачує виражальні засоби загальнонаціональної мови.

Дата добавления: 2015-11-14