Культура України у XVIII столітті

В кінці XVII ст. в Україні співали: "Та не буде лучче, та не буде краще, як у нас на Вкраїні: нема панів, нема ляхів, не буде й і змін..."Та ці слова зайвий раз підкреслюють, що всяка пісня є всього лиш поетичною формою мрії. Насправді ж як соціальна, так і політична нерівність в Україні ніколи не переводились. Прикладом того є відношення до українського народу кожного нового політичного режиму.Дійсно, як Польща в 1569 р., так тепер Росія в 1783 р. не тільки повністю закріпачила селян, а й був ліквідований Юріїв день. Одночасно відбувався наступ самодержавства і на українські міста. Якщо за Польщі багато українських міст користувались магдебурзьким правом, то вже в 1775 р. міське самоврядування в Україні було скасоване, а за декілька років перед тим першим було арештовано весь магістрат і забрано грамоти Києва.Церковний характер освіти в Україні. Київо-Могилянська академія і колегії. Київ мав провідне місце в духовному житті українського народу ще з першої половини XVII ст. і утримував його до кінця XVIII ст. Церква протягом цього століття ще зберігає одне з головних своїх призначень—бути вогнищем освіти. Під егідою церкви продовжує розвиватись Києво-Могилянська колегія, яка в 1700-1701 pp. була перетворена на академію. За її зразком були створені інші православні колегії: на Лівобережжі — Чернігівська колегія з 1700 p.; Харківська колегія з 1734 р. і колегія в Переяславі з 1738 p., яка називалася то семінарією, то колегією. Виникли також перші професійні школи: госпітальні, артилерійські і штурманські.Викладання в них велось латинською мовою. За структурою всі колегії були подібні до Києво-Могилянської академії. Навчання в колегіях дуло доступним для всіх шарів населення України і відіграло визначну роль в поширенні освіти й науки. Колегія складалась з 7-8 класів, в них вивчались вісім визволених мистецтв. З другої половини XVIII ст., після того, як за наказом Катерини II у монастирів відібрали землі, що були основним джерелом існування колегій на Лівобережжі, ці осередки освіти поступово зникли.В Києво-Могилянській академії щороку вчилось понад 1000 спуоеїв (студентів). Найталановитіших з них посилали для завершення освіти до західно-європейських університетів. Хоч академія і не була школою національною в повному розумінні цього слова — зміст і форма (мова та інше) науки були досить далекими від народних потреб, все ж таки це був освітній заклад найвищого гатунку. З роками низка визначних вихованців академії стала носієм освіти на Московщині. Серед багатьох можна згадати М.В. Ломоносова, який вчився тут в 1733 р. Не менш яскравою особистістю був і вихованець академії знаменитий письменник і філософ Григорій Савич Сковорода. Проте самодержавство, вбачаючи в цьому освітньому закладі осередок духовної опозиції проти своїх зазіхань, докладало всіх зусиль, щоб перетворити академію в звичайну богословську школу, і майже досягло свого.На старих засадах академія існувала до кінця XVIII ст. При академії існувала бурса для утримання менш заможної частини учнів. Бурса (від латинського слова — гаманець, сумка) — була гуртожитком для бідних студентів, а в Україні — це духовна школа взагалі. Наприкінці XVII і на початку XVIII ст. з'являються козацькі літописи. "Літопис Самовидця" був написаний, мабуть, Романом Ракушкою, який брав участь у визвольній війні і закінчив життя протопопом Стародубським. Ще один літопис залишив нам полковник Гадяцький Григорій Граб'янка "Действія презельнои... небывалой брани Богдана Хмельницкого..." та канцелярист Генеральної Канцелярії Самійло Величко — "Сказаніе о войне казацкой зъ поляками чрезъ Зеновія Богдана Хмельницкого". Особливо цінним є твір С. Величка, який використав багато джерел епохи визвольної війни і часів "Руїни". Ці літописи є літературним продуктом світських кіл українського суспільства. Такою ж є "Історія Русів". Через весь цей твір проходить ідея боротьби народу за свої давні права і привілеї з часу, відколи слов'яни осіли над Дніпром. "Історія Русів" формувала, розходячись в Україні в сотнях рукописів (В Антонович згадує про це), світогляд передових кіл українського суспільства. Вплив цього твору відчув на собі і Т.Шевченко.Багато які з історичних творів українських авторів того часу пов'язували добу Гетьманщини з Київською Руссю. Таким було "Краткое описаніе Малороссии", або Г. Показа "Описаніе о Малой Россіи", так само як і "Краткое описаніе о козацком малороссійском народе" П.Симоновського чи "Собраніе историческое" С. Лу комського. Значення цих творів полягало в тому, що вони показували безперервність історії України і єдність українського народу від Київської Русі й до XVIII ст.Велике значення для розуміння ідеології, характеру культури, прагнень української еліти XVIII ст. мають мемуари та щоденники. З тих, що збереглися до наших днів, важливим є "Діяріуш" Пилипа Орлика (1720-1732 pp.), обсягом у 800 сторінок, написаний автором протягом 13 років, трьома мовами: латинською, французькою і польською. Дуже великі за розміром щоденники залишили по собі Петро Апостол, син гетьмана, а також генеральний підскарбій Яків Маркович. Його щоденник є особливо цінним історичним джерелом. Філософія Г.С. Сковороди. Найяскравішим представником філософії в Україні був Григорій Сковорода, видатний учений і мислитель. Син реєстрового козака Полтавського полку, він вчився в Києво-Могилянській академії, далі в університетах Мюнхена, Відня, Бреслау. Г. Сковорода прийшов до висновку про вічність і безкінечність матерії, про панування в природі закономірних зв'язків, до визнання природи причиною самої себе ("Дружеский разговор о душевном мире"). Філософ створив теорію "трьох світів", які охоплюють собою все суще: "макрокосм" (природа), "мікрокосм" (людина), і "світ символів" (Біблія). Г.Сковорода вважав, що кожний з цих світів складається з двох чинників: матеріального — не вартого уваги, і вищого—духовного. Метою життя є щастя від свідомості, що людина виконує волю Божу. Самопізнання — це пізнання Бога, життя у відповідності з заповідями Божими.Праці Г. Сковороди не видавались друком за його життя, але були дуже популярними і широко розповсюджувались в рукописах. У XVIII ст. відбувається занепад українського книгодрукування. Петро І закрив останню книгодрукарню в Україні, яка існувала при Києво-Печерській Лаврі. Дозволялось, правда, видавати друком невелику кількість церковної, богослужебної літератури. Більшість творів світської літератури знову почала розповсюджуватись в рукописах. Ціле століття в Україні робились спроби відновити своє книгодрукування. За непослух в Москву було забрано всю Чернігівську друкарню.Книги українських авторів в Москві палили, — щоб та "єресь і смута в світі не були". Кілька разів видавались розпорядження про заборону росіянам "книг литовській пенати" купувати і тримати вдома, хоча книги були в основному церковні, далекі від політики. Перед початком XVIII ст. на церковному соборі в Москві в 1690 р. на книги з України С.Полоцького, П.Могили, К.Ставровецького, Л.Барановича та ін. — було накладено "проклятство і анафему" за "прелести латинскія єще киевскія новие книги утверждают". Самих православних українців в православній Москві довго ще називають єретиками і перехрещують.Важливе місце в цей час в літературному житті України займала поезія. Як в навчальних закладах, так і поза їх межами культивувалась піїтика і найрізноманітніші віршові форми: оди, панегірики, гімни, канти, рецеї, посвяти, ляменти, включно до "карміна куріоза" — "акростихів", "раків" тощо. Широке визнання отримав рукописний збірник поезій Климентія Зіновьєва, до якого увійшло 370 віршів. Поет виступав проти жадоби збагачення, картав багатіїв за те, що що "вони визискували людей вбогих". Одночасно він прославляв чесну працю хлібороба, ремісника. Варто зазначити, що в поезіях Климентія Зіновьєва багато запозичень з народної побутової української мови.Значного поширення набули сатиричні вірші, в яких критикувались недоліки і суспільна мораль того часу. Автор "Сатиричної коляди" ставав на захист простої людини, беззахисної перед несправедливим судом, проти хабарництва чиновників, знущання панів над народом. Сатирично-гумористичні вірші Івана Некрашевича "Ярмарок" і "Сповідь" відтворювали колоритні побутові сцени, розкривали антагонізм між селянством і панством. Київські церковні діячі зайняли в російській ієрархії високе суспільне становище. Так, С. Полоцький став учителем царя Федора, останнього нащадка Рюриковичів, Ф. Прокопович був довіреною особою царя Петра І в питаннях ідеології, а також внутрішньої і зовнішньої політики. Він був найближчим помічником царя в проведенні церковної реформи, в результаті якої церквою почав керувати державний орган — Синод. Після Полтавської битви саме Ф. Прокопович запропонував цареві щорічно проголошувати в церквах Російської імперії анафему на адресу І. Мазепи. Що й робилось до початку XX ст. Стефан Яворський був намісником патріаршого престолу, а Дмитро Тупталенко, митрополит Тобольський і Ростовський, московським Синодом навіть був проголошений святим. У XVIII ст. в Україні поряд з народною самодіяльною почала розвиватися і професійна музика. Перших музикантів-професіоналів випускали Київська академія та засноване в 1737 р. музичне училище в Глухові. Саме виходець із Глухова, пізніше студент Київо-Могилянської академії, М.С. Березовський став видатним українським і російським композитором. Він був автором першої в Росії опери "Демофонт". Його земляк і учень Д.С. Бортнянський розвинув далі вітчизняне музичне мистецтво і написав опери "Креонт", "Сокіл" та інші, а також понад 100 творів для хорового виконання. Обидва композитори широко використовували народну пісенну творчість і українського, і російського народів. Менш щасливою і більш трагічною була доля третього знаменитого композитора і диригента Артема Вед еля. Після періоду активної творчості Ведель поїхав на батьківщину, постригся в монахи, але за антицерковну діяльність був ув'язнений, і решту життя провів у в'язниці. Видатну роль у розвитку живопису та графіки XVIII ст. відіграли українці, академіки Петербурзької Академії мистецтв Д.Г. Левицький і В.Л. Боровиковський. Вони стали справжніми творцями вітчизняного портретного мистецтва тієї пори. Хоч їх численні портрети і мали парадний характер, все ж вони зробили значний крок до створення реалістичного портрета. У створених Д. Левицьким портретах М. Дякової, А. Давга, Катерини II та написаних В.Боровиковським портретах М. Долгорукої, І. Безбород ко, А. Сталь з винятковою майстерністю відтворені почуття властолюбства, індивідуальні риси людей різного характеру і соціальної приналежності Архітектура. Величні архітектурні споруди цього століття в Україні також є німими свідками мистецького і будівельного таланту нашого народу. Основними спорудами, які знаменували вищий ступінь розвитку архітектури, були різні за своїми формами культові церковні приміщення. Саме вони втілюють у собі типові риси епохи і політ фантазії будівничих. Наприклад, 96-метрова дзвіниця Києво-Печерської Лаври побудована за проектом архітектора Г.Шеделя. Ця споруда тоді була найвищою будовою в усій Російській імперії. Шедель на схилі свого життя плідно працював у Києві. Йому належав і проект надбудови високої, щедро прикрашеної ліпним орнаментом в українському національному стилі, дзвіниці біля входу до Софійського собору та мурів цього архітектурного ансамблю. До нього увійшла і славнозвісна архітектурна перлина XVIII ст. Брама Заборовського. Вона була збудована в 1746 р. на замовлення митрополита Р.Заборовського як парадний в'їзд. Ця брама є чудовим зразком українського бароко.

35. Специфіка розвитку та сутність українського романтизму (початок ХІХ ст.) Романтизмом прийнято називати напрям у мистецтві, який виник у країнах Західної Європи наприкінці XVIII - поч. XIX ст. Сутність романтизму: незвичайні герої у незвичних обставинах. Романтизм виступив за свободу життя, звернення до живих конкретних людей, право кожного вірити в те, у що він вірить, бути щасливим на свій лад. Для романтиків природа постала як абсолютна реальність, об'єкт поклоніння, а не результат уявлення і покори. Їх стихія — поезія, афоризм, буяння думки, сміх та іронія. Український романтизм сформувався у 20-40-х роках XIX ст. У цей час у Російській та Австро-Угорській імперіях особливо голосно почали про себе заявляти національно-визвольними рухами залежні від імперій країни. Тому основою естетичної програми українських романтиків стає боротьба за розвиток національної мови і культури, а патріотична проблематика виступає на перший план. В Україні романтичний рух розпочався у 20-х роках з діяльності харківського літературного гуртка І. Срезневського, пізніше академіка Петербурзької Академії наук. Основне своє завдання гурток вбачав у відродженні патріотичного духу через поетичну інтерпретацію історичного минулого, щоб утвердити національне самоусвідомлення та гідність. Другим осередком романтизму, уже з багатшим на мистецькі засоби і літературні жанри творчим доробком і з виразнішим національним і політичним обличчям, був Київ другої половини 1830—40-х pp. з М. Максимовичем, П. Кулішем, Т. Шевченком. Філософський романтизм членів цього гуртка і близьких до нього тогочасних київських учених, профессорів Київського університету, поєднаний з вивченням української народної творчості і історії та ідеями слов'янофільства вплинув на постання Кирило-Мефодіївського братства з його виробленою М. Костомаровим романтично-християнською программою. В українській музиці вплив романтизму позначився слабо. Його елементи помітні лише у творах українських композиторів другої половини 19 ст.: С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, В. Матюка, П. Воробкевича, А. Вахнянина й інших, зокрема у їхніх композиціях на слова поетів-романтиків. Питання романтизму в українському театрі не досліджене. Історичні п'єси письменників-романтиків не здобули собі тривалого місця в театральному репертуарі. Романтичне забарвлення мала подеколи режисерська діяльність М. Старицького, М. Кропивницького й інших діячів українського театру. Отже, ми бачимо, що український романтизм найкраще проявився в лутературі.

36. Романтизм як світоглядна основа нового українського письменництва. Письменники Харківської громади (кінець ХVІІІ - початок ХІХ ст.)

Романтизмом прийнято називати напрям у мистецтві, який виник у країнах Західної Європи наприкінці XVIII - поч. XIX ст. Романтизм виступив за свободу життя, звернення до живих конкретних людей, право кожного вірити в те, у що він вірить, бути щасливим на свій лад. Український романтизм починається з творчості І. Котляревського, визначальними в ній стають ідеї народності, демократизму, а також політична сатира, антикріпосницькі тенденції. Світогляд Котляревського набував глибокого філософського змісту в утвердженні духовних сил народу, життєлюбства, оптимізму, мужності, справжнього сенсу людського існування.

Ідеї романтизму та народності стають вихідними у творчості представників харківського осередку літератури П. Тулака-Артемовського та Г. Квітки-Основ'яненка. У поетиці українських народних звичаїв вони вбачають «народну душу», народну правду, а народ вважають творцем і провідником культури. На початку XIX століття Харків став першим центром справжнього літературного життя в країні. Сталося це завдяки відкриттю в місті 1805 року університету, з якого починається нова ера в історії Слобожанщини. На той час Україна втратила всі свої колишні вольності і перетворилася на звичайну провінцію Росії. За таких умов у 30-х роках XIX століття в Харкові з'являється гурток, який об'єднав бажаючих працювати в наукових галузях і літературі для того, щоб не дати імперським чиновникам остаточно знищити українську культуру. Він одержав назву "Харківської школи романтиків", складався переважно з людей, безпосередньо пов'язаних з університетом, і став видатним явищем у суспільному житті. До його складу увійшли Л. І. Боровиковський, А. Л. Метлинський, М. І. Костомаров, І. І. Срезневський, Я. І. Щоголів та інші. Так як епоха класицизму вже закінчилась, а провідним напрямом у російській та європейській літературі став романтизм, то до "Харківської школи романтиків" тяжіла більшість російських і українських письменників. Вони виявляли великий інтерес до історії України, національних традицій, фольклору. Основне своє завдання гурток вбачав у відродженні патріотичного духу через поетичну інтерпретацію історичного минулого, щоб утвердити національне самоусвідомлення та гідність.

Дата добавления: 2015-11-14