Читайте также:
|
Феноменальним явищем в історії української культури була творчість Григорія Савича Сковороди (1722-1794).Велич Сковороди полягає у тому, що він, не втративши самобутності на тлі досить фундаментальної філософської традиції України, посідав і досі посідає у ній своєрідне чи навіть найоригінальніше місце. Він одним з перших мислителів у новоєвропейській цивілізації відновив та розвинув феномен мудрості.
Сковорода, слідом за Сократом, відстоював ідею, що справжня мудрість полягає не тільки і не стільки у здобутті істини, скільки в тому, щоб жити в істині, володіти розумом, настояним на совісті.
Г. Сковорода одним із перших розвиває, користуючись сучасною термінологією, персоналістичну концепцію Бога. Бог, підкреслює він, — всередині нас. І пізнання світу, автором якого є Бог, і пізнання самого Бога є дорогою до самопізнання. Відповідно, своє життя Сковорода будує як книгу, а книги розуміє як моделі життя.
Мислитель розвиває філософський погляд на життя як театр. Цей погляд з’явився у Епіктета і був підхоплений Шекспіром та Гете. Але, на відміну від них, Сковорода не хоче бути глядачем «вселенського цього чудотворного театру». Експериментальне вторгнення у буття, в життєву долю — в цьому, на думку Сковороди, ключ до філософської мудрості.
Для філософських поглядів Г. Сковороди характерним є те, що при ідеалістичному, в цілому, розв'язанні основного питання філософії, чітко проявляється матеріалістична тенденція. Це, зокрема, видно з його концепції "трьох світів" та "двох натур". Згідно із нею весь світ складається з "макрокосму", тобто природи, "мікрокосму", тобто людини, та "світу символів", тобто Біблії.Відкинувши церковну догматику та середньовічну схоластику, Г. Сковорода стверджував, що природа є безкінечна кількість "світів", що всі "світи" існують самі по собі, що "мікрокосм", тобто людина, є закономірною часткою і продовженням "макрокосму", тобто природи в цілому.Допускаючи, що "духовне начало" властиве всім "трьом світам", Г. Сковорода пов'язував цю думку з концепцією "двох натур" – двох природ (лат. natura – природа). Кожний зі світів, на його думку, має матеріальну – зовнішню, видиму – природу, і природу духовну – внутрішню, невидиму.
Теорія пізнання Сковороди безпосередньо пов'язана з його вченням про "три світи" і "дві натури", вона є двоїстою: з одного боку, Г. Сковорода прославляв силу людського пізнання і вважав, що немає меж його поступальному розвиткові, з іншого – вважав, що "світ символів" є вираженням "божественного" начала природи і людини.
Одним із головних питань в суспільних поглядах Сковороди було питання про сутність людини та шляхи, які можуть привести людину і народ до щастя.У пошуках щастя Сковорода звертається до праці людини і виступає співцем праці. Щастя людини вів вбачав у праці й у виконанні обов'язку перед Вітчизною. Праця є основою всієї "машини" суспільного життя, "началом" і "венцом радости" людини і суспільства. Праця має бути "сродною", тобто узгоджуватись з природними здібностями і прагненнями людей. Цій "сродності" Г. Сковорода надавав великого значення у виправленні соціальних недоліків.
Важливою рисою суспільно-політичних поглядів Г. Сковороди була його любов до Вітчизни, до народу. Єдиним завданням його життя, говорив він, є просвіта народних мас. Г. Сковорода вважав необхідним виховувати кожну людину в єдності зі своїм народом, як громадянина своєї Батьківщини.
Г. Сковорода вважається засновником "філософії серця". В центрі світогляду Г. Сковороди є людина, її духовний світ, її щастя. Хто хоче бути щасливим, той насамперед повинен пізнати самого себе, тобто внутрішню сутність, свою духовність або своє серце. Людина, яка не пізнала себе, не може обрати відповідно до своєї природи сферу діяльності, отже, не може бути щасливою. Природа ж людини не вибирається людиною, вона – від Бога. Отже, у кожної людини своя природа, яку не можна змінити, її можна лише пізнати й обрати такий життєвий шлях, який співзвучний її серцю, тобто внутрішньому духовному світу. Звідси – вчення Сковороди про "сродну" працю.
Дата добавления: 2015-11-14; просмотров: 151 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Епоха Просвітництва та науково-раціональна традиція Києво-Могилянської Академії. | | | Еволюція художнього стилю ХVІІІ ст.: пізнє українське бароко, рококо, класицизм. |