Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Григорій Сковорода як феномен української культури.

Освіта в ХVІ – на початку ХVІІ ст. Братські школи та культурно-освітній осередок в Острозі. | Книжна справа та книгодрук в Україні (ХVІ-ХVIІ ст.). Полемічна література.Гуманістично-реформаційні ідеї у духовній культурі ХVІ – початку ХVІІ ст. | Розвиток власної художньої традиції: архітектура, монументальне малярство та іконопис ХVІ - ХVІІ ст. | Київ часів Сагайдачного: Київська братська школа та вчений гурток Лаврської друкарні. | Феномен українського козацтва як культуротворчої сили. Культура козаччини. | Європейське бароко та формування українського (козацького) бароко як власне національного художнього стилю. | Києво-Могилянській колегіум як нова освітня модель. Становлення професійних науки, філософії та розвиток мистецтв у стінах Академії. | Мурована архітектура, монументальний живопис, вітчизняна школа іконопису у ХVІІ столітті. | Колоніалізм та колонізація нових земель. Культура Лівобережжя та Слобожанщини кінця ХVІІ – першої половини ХVІІІ ст. | КУЛЬТУРА УКРАЇНИ У XVIII СТОЛІТТІ |


Читайте также:
  1. D) Зрівнянням в правах української старшини з російським дворянством
  2. D. Григорій Махів
  3. А) Яку еволюцію проходили аграрні відносини в період існування української козацької держави (1648-1657) (за Б.Хмельницьким)?
  4. Абстрактное и «феноменально обоснованное» понимание Бога
  5. Агенти соціалізації — це люди та установи, діючі соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури.
  6. Активна і пасивна лексика української мови. Історичні словники
  7. Активні процеси в розмовному стилі сучасної української мови: їх характеристика з погляду інтелектуалізму

Феноменальним явищем в історії української культури була творчість Григорія Савича Сковороди (1722-1794).Велич Сковороди полягає у тому, що він, не втративши самобутності на тлі досить фундаментальної філософської традиції України, посідав і досі посідає у ній своєрідне чи навіть найоригінальніше місце. Він одним з перших мислителів у новоєвропейській цивілізації відновив та розвинув феномен мудрості.

Сковорода, слідом за Сократом, відстоював ідею, що справжня мудрість полягає не тільки і не стільки у здобутті істини, скільки в тому, щоб жити в істині, володіти розумом, настояним на совісті.

Г. Сковорода одним із перших розвиває, користуючись сучасною термінологією, персоналістичну концепцію Бога. Бог, підкреслює він, — всередині нас. І пізнання світу, автором якого є Бог, і пізнання самого Бога є дорогою до самопізнання. Відповідно, своє життя Сковорода будує як книгу, а книги розуміє як моделі життя.

Мислитель розвиває філософський погляд на життя як театр. Цей погляд з’явився у Епіктета і був підхоплений Шекспіром та Гете. Але, на відміну від них, Сковорода не хоче бути глядачем «вселенського цього чудотворного театру». Експериментальне вторгнення у буття, в життєву долю — в цьому, на думку Сковороди, ключ до філософської мудрості.

Для філософських поглядів Г. Сковороди характерним є те, що при ідеалістичному, в цілому, розв'язанні основного питання філософії, чітко проявляється матеріалістична тенденція. Це, зокрема, видно з його концепції "трьох світів" та "двох натур". Згідно із нею весь світ складається з "макрокосму", тобто природи, "мікрокосму", тобто людини, та "світу символів", тобто Біблії.Відкинувши церковну догматику та середньовічну схоластику, Г. Сковорода стверджував, що природа є безкінечна кількість "світів", що всі "світи" існують самі по собі, що "мікрокосм", тобто людина, є закономірною часткою і продовженням "макрокосму", тобто природи в цілому.Допускаючи, що "духовне начало" властиве всім "трьом світам", Г. Сковорода пов'язував цю думку з концепцією "двох натур" – двох природ (лат. natura – природа). Кожний зі світів, на його думку, має матеріальну – зовнішню, видиму – природу, і природу духовну – внутрішню, невидиму.

Теорія пізнання Сковороди безпосередньо пов'язана з його вченням про "три світи" і "дві натури", вона є двоїстою: з одного боку, Г. Сковорода прославляв силу людського пізнання і вважав, що немає меж його поступальному розвиткові, з іншого – вважав, що "світ символів" є вираженням "божественного" начала природи і людини.

Одним із головних питань в суспільних поглядах Сковороди було питання про сутність людини та шляхи, які можуть привести людину і народ до щастя.У пошуках щастя Сковорода звертається до праці людини і виступає співцем праці. Щастя людини вів вбачав у праці й у виконанні обов'язку перед Вітчизною. Праця є основою всієї "машини" суспільного життя, "началом" і "венцом радости" людини і суспільства. Праця має бути "сродною", тобто узгоджуватись з природними здібностями і прагненнями людей. Цій "сродності" Г. Сковорода надавав великого значення у виправленні соціальних недоліків.

Важливою рисою суспільно-політичних поглядів Г. Сковороди була його любов до Вітчизни, до народу. Єдиним завданням його життя, говорив він, є просвіта народних мас. Г. Сковорода вважав необхідним виховувати кожну людину в єдності зі своїм народом, як громадянина своєї Батьківщини.

Г. Сковорода вважається засновником "філософії серця". В центрі світогляду Г. Сковороди є людина, її духовний світ, її щастя. Хто хоче бути щасливим, той насамперед повинен пізнати самого себе, тобто внутрішню сутність, свою духовність або своє серце. Людина, яка не пізнала себе, не може обрати відповідно до своєї природи сферу діяльності, отже, не може бути щасливою. Природа ж людини не вибирається людиною, вона – від Бога. Отже, у кожної людини своя природа, яку не можна змінити, її можна лише пізнати й обрати такий життєвий шлях, який співзвучний її серцю, тобто внутрішньому духовному світу. Звідси – вчення Сковороди про "сродну" працю.


Дата добавления: 2015-11-14; просмотров: 151 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Епоха Просвітництва та науково-раціональна традиція Києво-Могилянської Академії.| Еволюція художнього стилю ХVІІІ ст.: пізнє українське бароко, рококо, класицизм.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)