Класицизм та еклектика в мистецтві першої половини ХІХ ст.

Український живопис у першій пол. XIX ст. розвивався в загальному річищі розвою європейського мистецтва. Панував класицизм, але паралельно з ним чи в його надрах розвивався романтизм, закладалися підвалини реалізму як стилю. Демократично настроєні художники саме в реалізмі вбачали справжній розвиток мистецтва.

Як провідний навчальний осередок Петербурзька академія мистецтв давала високу фахову підготовку своїм вихованцям, але, як офіційний заклад, обмежувала творчу діяльність естетичними канонами класицизму. З ЗО —40-х років класицизм став консервативним напрямом у мистецтві. У сер. XIX ст. П.Федотов і Т.Шевченко заклали основу критичного, реалістичного мистецтва. Друга пол. XIX ст. характерна консолідацією художніх сил України в осередках, що мали давні історичні й мистецькі традиції. Передусім це Київ і Харків, потім Одеса з її Товариством південноросійських художників. Окремо стояли Львів, де 1898 р. було створено Товариство для розвою руської штуки (українського мистецтва) і Ужгород, що перебували у складі Австро-Угорської держави. Маючи певні творчі відмінності, котрі випливали хоча б з того, що майстри Львова і Ужгорода здобували освіту в західноєвропейських художніх закладах, більшість митців усе ж відчувала свою належність до єдиного українського мистецтва, навіть намагалася влаштувати в Києві спільні із наддніпрянцями виставки.

У творчості українських художників нерідко піднімалися тогочасні соціальні проблеми («В люди» К.Костанді, «Об'їзд володінь» М.Кузнецова, «Глухомань» П.Левченка, «Жертва фанатизму» М.Пимоненка, «Проводи рекрутів» І.Соколова, «Хворий» К.Трутовського тощо). Разом з тим, звертаючись до теми народу і Батьківщини, митці активно утверджували позитивний ідеал, прагнули розкрити красу природи і людини, втілити в зримих образах вічну принаду буття.

В українському живописі силою історичних обставин найбільшого розвитку набули побутовий і пейзажний жанри. Історичну тему художники розробляли значно менше та й то переважно учні Петербурзької академії мистецтв у майстерні І.Рєпіна. Визначні представники побутового і пейзажного жанрів — С.Васильківський, К.Костанді, П.Левченко, М.Пимоненко, С.Світославський, М.Ткаченко, К.Трутовський та ін. гідно втілили у своїх творах ідеали високої людяності і краси, створили полотна, сповнені почуття народного гумору і проникливого ліризму.

Кращі твори того часу характерні правдивістю життєвого мотиву, незмінною емоційною наснаженістю, витонченістю і яскравістю живописуУ Львові плідно працювали західноукраїнські художники Т.Копистинський, К.Устиянович, А.Пилиховський. У картинах Т.Копистинського «Сліпець з поводирем», «В селянській хаті», «Погорільці» та інших правдиво відображене життя галицького селянства. К.Устиянович оспівав красу і велич рідного народу в картинах «Бойківська пара», «Гуцул», «Гуцулка біля джерела» та «Василько Теребовлянський». До історії України звертався художник А.Пилиховський. Він створив історичні картини «Хрещення Русі», «Папські посли у короля Данила», «Бій з татарами біля Десятинної церкви».На Буковині у 80 —90-х роках творив художник Ю.Пігуляк, відомий жанровими картинами «Гуцули», «Любов і вірність», а також портретами. Найвищі здобутки живописного мистецтва на Буковині пов'язані з ім'ям М.Івасюка. Це картини, присвячені простим селянам, полотна на історичні теми, портрети. У 1899 р. він організував у Чернівцях першу художню школу. На Закарпатті творив живописець Г.Рошкович, який, зокрема, виконав багато розписів у церквах.В Україні в скульптурі, як і архітектурі, переважав класицизм, що прийшов на зміну стилю барокко. Серед скульпторів того часу одним з найвидатніших був виходець з України І.Мартос (1754 — 1835), який з 1814 р. працював у Петербурзькій академії мистецтв професором і ректором. Кращими його творами є пам'ятник Мініну і Пожарському на Красній площі в Москві, пам'ятник Рішельє в Одесі, пам'ятник-надгробок фельдмаршалові П.Рум'янцеву-Задунайському в Києво-Печерській лаврі.З монументальних творів скульптури другої половини XIX ст. в Україні найвидатнішим є пам'ятник Б.Хмельницькому (художник і скульптор М.Микешин), споруджений 1888 р. у Києві на Софіївській площі.

У найбільш поширеній тематично-жанровій скульптурі малих форм і жанрів помітних успіхів досяглії Л.Позен («Кобзар», «Переселенці», «Жебрак», «Оранка в Малоросії», «Запорожець у розвідці»), П.Забіла (бюсти М.Салтикова-Щедріна, М.Гоголя, мармуровий портрет Т.Шевченка), Б.Едуардс («Катерина», «Життя невеселе», скульптурний портрет Луї Пастера) та ін. На західноукраїнських землях також працювали скульптори Т.Баронч, К.Островський, О.Северин, С.Яжимовський. С.Левандовський, Т.Рігер та ін.ЛІТЕРАТУРА. Українську літературу від кіпця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нових героїв і нового мовного оформлення — твори, па відміну від давніх, написані сучасною українською літературною мовоіо. Найяскравіші представники літератури кінця 18 --і 0-х pp. 19 ст. — І. Котляревський, Г. Квітка-Осно-в’яненко, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка та ін. Основні творчі методи літератури цього періоду -це просвітительський реалізм і романтизм, основні жанри — бурлескно-травестійна поема, байка, балада, соціально-побутова п’єса, сентиментальна повість.Григорію Квітці-Основ’яненку належить слава основоположника художньої прози в новій українській лі?пературі, одного із засновників жанру соціально-побутової комедії. Прозові твори Квітки склали дві збірки «Малоросійських повістей» (1834, 18361837 pp.), до яких увійшли найвідоміші повісті «Конотопська відьма», «Маруся». Славу драматурга принесли п’єси «Сватання на Гончарівці» та «Шель-менко-дешцик». Як письменник Петро Гулак-Артемовський уславився байками та романтичними баладами, започаткувавши в новій українській літературі відповідні жанри. Так, хрестоматійною є його байка-казка «Пан та собака» (1818 p.). Гулак-Артемовський був також майстром літературного перекладу. Євген Гребінка писав романи та повісті російською мовою, більшість яких спіткало забуття. Справжню літературну славу здобув кількісно невеликим українськомовним доробком — байками. Кілька десятків цих творів були настільки оригінальними й мовно вишуканими, що стали окрасою класичної української літератури.У 40-60-х pp. 19 ст. тематика літературних творів пов’язана з найгострішою суспільно-політичною проблемою тих років — кріпацтвом і пошуком шляхів боротьби з ним. Розширюється і поновлюється ідейно-художня й жанрова палітра літератури. Утверджується принцип художньої правди як вірності самому життю, його фактам і типовим образам; видозмінюється художній погляд на світ і спосіб його- зображення — основним творчим мето-' дом став реалізм, який у творчості Т> Шевченка набув гостро-викривального спрямування. Не втрачає позицій і романтизм. Провідними жанрами цього періоду були поетичні (Т. Шевченко, ГІ. Куліш, ІО. Федькович) та прозові (П. Куліш, Марко Вовчок). Центральною постаттю в літературному процесі того часу був Т. Шевченко.АРХІТЕКТУРА. Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими (стриманими) й чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення. Перший етап розвитку класицизму в архітектурі пов’язують з широким розгортанням містобудівельної діяльності, палацово-садибного будівництва, здійснюваного здебільшого царськими вельможами, поміщиками й козацькою старшиною. Яскравими зразками класицизму в архітектурі кінця 18 ст. — початку 19 ст. є палац Петра Рум’янцева в Качанівці на Чернігівщині та палац Кирила Ро-зумовського в Батурині. Другий етап характеризується розширенням забудови міст, їх переплануванням і- подальшим удосконаленням старих міських планів і будівельних заходів. Для третього, останнього, етапу, доби класицизму характерним в Україні був поступовий розпад його стильової єдності.Показово, що творцями найяскравіших зразків цієї архітектури були майстри-іноземці. Група архітекторів (переважно італійського походження) розбудовувала Одесу. На.початку століття в Одесі працював майстер Тома де Томон, француз з походження, а в Києві — прибулий з Петербурга Варфоломій Беретті. Його будівля Київського університету стала чи не найяскравішою пам’яткою епохи на українському ґрунті.ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО. У синтезі з архітектурою розвивається й~ монументальна скульптура. Найвизначнішим скульптором російського класицизму є Іван Мартос з Ічні на Чернігівщині. Для України вій створив декілька яскравих.пам’ятників, серед яких найвідоміший — пам’ятник градоначальнику та генерал-губернатору Рішелье в Одесі. Якщо вихідці з України Дмитро Левицький і Володимир Боровиковський відіграли істотну роль у розвитку російського живопису, особливо портрета, то Василь Тропінін своєю творчістю відкрив цілу епоху нового портрета в українському живописі першої чізерті 19 ст. Найціннішими творами живописця ' є портрети подільських селян-кріпаків, а також жанрові твори з життя українського села по. чатку 19 ст. Справжнім живописним шедевром портретного мистецтва Тропініна є «Дівчина з Поділля».У першій половині 19 ст. набув популярності пейзаж, кращими зразками якого є пейзажі Василя Штернберга — «Садиба Г. Тарновського в Качанів-ці», «Переправа через Дніпро під Києвом», «Вітряки в степу». До знаних пейзажистів належить Іван Сошенко. Новою сторінкою в історії національного пейзажу першої половини століття стала творчість Т. Шевченка, проте до цього жанру він звертався здебільшого в графічних техніках. У Львові пейзажеві майже цілком присвятив свою діяльність вихованець Віденської академії Антон Лянґе.

Дата добавления: 2015-11-14