Читайте также:
|
Основною рисою односкладних речень є їх пердикативна основа. Вона виражена єдиним членом речення може за морфологічним вираженням співставлятись з підметом чи присудком, але поєднує в собі ознаки як підмета, так і присудка. Підкреслюємо трьома рисками (не забувати J)
За морфологічним способом вираження предикативниї основи поділяємо на:
- Односкладні дієслівні:
§ Особові (дієслово в особовій формі):
o Означено – особові
o Узагальнено-особові
o Неозначено-особові
§ Неособові:
o Безособові
o Інфінітивні
- Односкладні іменні:
§ Номінативні (називні)
§ Генітивні (Р. в.)
§ Вокативні (Кл. в.)
Загалом 8 типів речень.
Означено-особові – головний член виражений дієсловом дійсного способу І або ІІ особи роднини чи множини теперішнього або майбутнього часу, а також наказового способу і вказує особовим закінченням на означену особу.
Нічого не хочу знати.
Вчитимусь у вузі.
Прийдеш до мене на гостину?
!!! Речення у минулому часі вже не односкладні, а двоскладні з пропущеним підметом. ІІІ особа множини і однини теж:
Читав. – ти, я, він… не означає особу!
Узагальнено-особові -головний член виражений дієсловом ІІ особи теперішнього чи майбутнього часу (рідше І і ІІІ особою). Вказує на узагальнену особу. Дія може стосуватись будь-кого. Часто використовуються в народній мудрості.
Головний член може бути виражений:
- дієсловом ІІ особи однини теперішнього і майбутнього часу: Дивишся, і не надивишся.
- Дієсловом ІІ особи множини: Шукайте і знайдете.
- Дєслово ІІ особи однини і множини наказового способу: Добре діло роби сміло
- І особа множини теперішнього і майбунього часу: Що шукаємо – те знайдемо…
- ІІІ особа множини: Дарованому коню в зуби не дивляться.
- Дієсловом чоловічого роду минулого часу: Цілив у ворону, а попав у корову.
Таке речення є позачасовим. Може вживатися в науковому стилі: Печеню випікають….потім кладуть…
Неозначено-особові – головний член виражений дієсловом третьої особи множини теперішнього чи майбутнього часу або ж формою множини минулого часу і називає дію здійснювану неозначеним мовцем. Діяч у реченні невідомий.
Тут тебе чекають.
Просять тишини.
Постукало у вікно.
Основною є невизначеність, а не множинність виконувачів дії, хоча вони часто збігаються.
Кому кажуть?
Безособові речення – головний член яких називає дію або стан, незалежні від активного діяча. Зазвичай передає стан або процес.
Провідна семантична особливість: процес чи стан не залежить від волі суб’єкта чи діяча.
Спосіб вираження головного члена: дієслово і прислівник.
Дієслівна форма виражена:
- безособовими формами на –но, -то.
- одноособовими (моноособовими – Вихованець) дієсловами: таланити – має лише ІІІособу однини
- особовими дієсловами вжитими в безособовому значенні (в ІІ особі однини, хоч і мают повну парадигму, не міститимуть суб’єкта).
Пахне травою.
Віконця замуровано морозом.
І снилось, як гаряче дихають дні.
Прислівникова форма виражена:
- предикативним прислівником: болісно, гаряче,, добре, прикро тощо
- модальний прислівник + інфінітив: цю книгу треба прочитати до понеділка.
- складений прислівниковий: прислівник + фазове дієслово: Надворі зробилося похмуро.
- адвербіалізовані іменники типу: гріх, сором, жаль, шкода.
Інфінітивні речення – головний член виражений синтаксично незалежним інфітивом.
Відрізняється від безособових, бо в них інфінітив є синтаксично залежним:
Треба було відпочивати – безособове.
Відпочити б.- інфінітивне.
Головний член виражений інфінтивом (може бути частка б, би). Може виражати модальні значення: без частки «б», «би»
1) необхідності, неможливості, неминучості, наявності/відсутності дії чи стану:
І землі не чути. У жодній книзі не знайти.
2) сумніву: Чому б не подбати?
3) спонукання, наказ, прохання: Не говорити!
Інфінітив + частка «б», «би»:
4) дія або стан бажана / небажана для мовця.
5) схильність мовця до дії: Залізти б туди високо.
Номінативні речення -головний член виражений іменником у Н. в. Мають значення буттєвості. До таких речень відносимо одиничні іменники: Осінь. Дощ…
Граматичні особливості:
- сприймаються в теперішньому часі (хоча немає вираженої категорії часу). Майбутній і минулий лише в контексті.
- Речення здебільшого непоширені. Можуть поширюватись означенням, рідше додатком.: Стук обмерзлого відра.
Типи:
1) буттєві
2) вказівні (ось, онде, от…)
3) Оцінні речення: Що за красуня!
4) Спонукальні (Дудик): Увага!!!
5) Заголовки (Слинько): не відносить до буттєвих, бо в них нема буття.
Генітивні речення – головний член виражається в Р.в., передає значення буттєвості. Головне значення КВАНТИТАТИВНОСТІ (кількості), і ПАРТИТАТИВНОСТІ (частини від цілого).
Особливості:
- Емоційно марковані (!)
- Може бути ускладнене частка
- В укр. мові запропонував Слинько, але не всі визнають, деколи оцінюють як двоскладні неповн.
- Добре віртуальнопоповнюються додатковими членами.
А книжок! Ані крихти!
Вокативні речення -головний член виражений Кл. в. (не всі виділяють)
Петре! Будь-яке просте речення, ускладнене звертанням, можна транспортувати в вокативне, поставивши знак оклику після звертання. Таким чином ми розмежовуємо речення.
Петре, йди сюди! - Петре! Йди сюди!
Дата добавления: 2015-11-14; просмотров: 163 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| РЕЧЕННЯ ЗІ ВСТАВНИМИ І ВСТАВЛЕНИМИ КОНСТРУКЦІЯМИ І ЇХ СТРУКТУРА. | | | СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ З РІЗНИМИ ВИДАМИ ЗВ’ЯЗКУ. |