Особливості дистанційної освіти

Загальновідомо, що навчальний процес є ефективним, коли він має цілісну структуру. Будь-який цикл навчання містить компоненти: цільовий (мета, завдання), змістовий (напрями), процесуальний (форми і методи навчання), контрольно-оцінювальний. Кожен з компонентів навчання має забезпечувати актуалізацію опорних знань і мотивацію навчання; формування нових понять і способів дій; застосування засвоєного в системі різнорівневих завдань, що завершуються діагностичним контролем і корекцією знань, умінь і навичок особистості. Як відомо, процес пізнання може відбуватися за різними схемами: «ознайомлення – засвоєння – повторення – застосування» (пояснювально-ілюстративне навчання); «ознайомлення – засвоєння – контроль» (програмоване навчання); «формування понять – узагальнення і висновки – практичне застосування узагальнень» (проблемно-розвиваюче навчання) та ін.

Серед особливостей дистанційної освіти є:

· можливість інтерактивної взаємодії між викладачем і студентом у діалоговому режимі;

· уміння працювати з навчальним и матеріалами в електронній версії;

· оперативний доступ до баз знань, розміщених у мережі Інтернет;

· можливості проведення різноманітних методів контролю знань у дистанційному режимі;

· необхідність проходження віртуального лабораторного практикуму;

· мережний доступ студента до реального лабораторного устаткування;

· створення «віртуальних груп» (оперативна взаємодія і співпраця тих, хто навчається між собою).

При виборі виду, методів і форм дистанційного навчання треба керуватися універсаліями педагогічної психології (хто, що, кому, як і навіщо викладає) і особливостями предметної області. У дистанційному навчанні певний курс орієнтований, в основному, на самостійне вивчення. Студент виступає у більшій ступені як суб'єкт навчальної діяльності, а в меншій – як об'єкт впливів викладача. Індивідуальна навчальна діяльність може бути ефективною лише у випадку дотримання принципу посильності в навчанні, що пов'язано з різнорівневими навчально-пізнавальними можливостями студентів, що навчаються, їх навчально-пізнавальними здібностями й уміннями.

Викладач, створюючи курс, повинен орієнтуватися на визначений рівень можливостей студента. Найчастіше обирається деякий середній рівень, і навчання будується за принципом «від простого до складного», але теорія і практика показують, що не завжди це є кращим рішенням. Можна проектувати курс, керуючись принципом здійснення навчання на високому рівні складності [Л.В.Занков] і припускаючи цілком самостійне вирішення поставлених перед студентом навчальних завдань.

Опосередковане управління навчально-пізнавальною діяльністю слухачів закладається в логічну структуру побудови навчального матеріалу курсу і в аудиторному навчанні, підтримується інструкцією з навчання.

Однак, користуючись інструкцією з навчання, не кожен студент здатен опанувати необхідний матеріал самостійно. Тут потрібна допомога і консультації, а в окремих випадках алгоритм засвоєння навчального матеріалу чи його фрагментів. Завдання викладача у цьому випадку – керівництво навчально-пізнавальною діяльністю студентів, надання їм можливості сприйняти, зрозуміти, усвідомити, використати здобуті знання допомога і співпраця [120].

Дата добавления: 2015-11-14