Види та особливості наслідування

Наслідування - процес і продукт дій. Наслідування - універсальний спосіб засвоєння чужого досвіду, здатність мимовільно відтворювати рухи і дії, поведінку, манери діяльності. Але цим не може обмежитися наслідування. Більше того, наслідуючи навіть неусвідомлено, людина може відтворювати пережиті напливи почуттів, хід думок, збуджувати нові образи силою своєї уяви. Тобто відтворювати те, що переживали і відобразили у своїх творах таланти - і генії.

Наслідування — привілей дитячий. Особливого розвитку воно набуває в період грації. Це не означає, що дорослі не користуються наслідуванням, але воно в них стає більш усвідомленим, тобто регулюється мірками розуму.

У наслідуванні дітей зароджуються творчі потенції і паростки особистої культури. Саме культура оточуючого середовища є тим неоціненним матеріалом, що живить і виховує талант. От і уявіть собі, яку велетенську роботу виконує маленька людина, підкоряючись нсусвідомлсному потягу, спонуці до наслідування; як продукти наслідування збуджують внутрішню роботу душі і як усім цим керує не свідомість і воля, а безпосереднє почуттєве відображення: образи, думки, почуття. До того ж -чужі спочатку і перетворені згодом силами душі на власні здобутки.

У цілому наслідування — асимілятивний процес.

Чому наслідування асимілятивне? Воно працює не на критеріях істини, добра і краси, до яких у дитини ще довгий шлях, не на симпатії -співчуванні, інтересі, зацікавленості, а на примушуванні діяти так, а не інакше, - а стандартно. Тому і уподібнення себе іншому відбувається не у всьому тому, що викликає позитивні почуття.

Симпатія до дії створює образ дії або схему поведінки і забезпечує їх великою кількістю енергії. А ви вже знаєте, що від образу або думки один крок до дії, втілення їх у реальні способи самовизначення людини. Бо пристрасне бажання - проект дії, який без опору і навмисних зусиль реалізується в дійсність.

Біда, що діти неспроможні оцінювати якість (моральну і естетичну) взірців, яким наслідують асимілятивно, неусвідомлено.

Наслідуванням дітей треба вміло керувати, слід спрямовувати уподібнення кращим взірцям дій, поведінки, діяльності - особливо взірцям, створеним талантами і геніями людства і наповненими глибокими думками, потужними почуттями і силою уяви.

Здатність до оцінки того, що наслідують - бажаного, у дітей створюється, коли критичність мислення (після 13 років) вийде вперед інших механізмів таланту. Тоді почнеться оцінка взірця за критеріями істини, добра і краси того, що подобається, що справляє приємне враження, бо відповідає справжньому естетичному почуттю, а не є даниною моді або спотвореному смаку масової культури.

Психомоторне наслідування. У п'ятирічному віці своїми рухами діти випромінюють граціозність, красу, пластичність. Ці рухи і дії у віці грації здійснюються за взірцями, що існують у думках, почуттях та уяві Вони — доказ того, що в людини немає бездумних рухів, що пересування в просторі - це оволодіння простором, а існування в координатах часу - оволодіння часом. Це вміння володіти собою, своїми рухами і діями, самим собою. І не просто володіти, а ще й створювати певне враження - естетичне, користуватися джерелом насолоди - м'язовою радістю.

Головне ж у психомоторному наслідуванні те, що рухи і дії супроводжуються, стверджуються і випереджаються образною думкою, яка, подібно штурману, прокладає шлях до мети і переживається всією системою почуттів, що народжуються власними силами людини. Процес і механізм наслідування починаються дуже рано: вже дошкільнятко — п'яти-шестирічна дитина - міцно засвоїла і може:

а) відрізняти гармонійні рухи і дії від їм протилежних - незграбних;

б) впізнавати гармонійні предмети і явища серед менш досконалих - непривабливих своїми естетичними і моральними властивостями;

в) досить точно розрізняти в психомоторних діях - своїх і чужих - ритм, темп, координованість і пластичність - їхні властивості, а

також довільно змінювати їх за бажанням.

Людина дуже рано починає свідомий вибір предметів для наслідування, але й наслідує, відтворюючи чужі образи, думки (образу) і почуття - протягом всього життя — неусвідомлено.

Наслідування опредметненням почуттів. Ця форма наслідування стосується дій з неодухотвореними предметами і явищами. Дитина, граючись з лялькою, переносить свої почуття на неї і переживає їх як такі, що існують насправді і випромінюються іграшкою. Таким чином вона переживає додаткові почування, які і стають живим джерелом пізнання і усвідомлення особистих почуттів.

Діти психологізують неодухотворені предмети. Зрозуміло, одушев-лення неживих предметів - продукт дитячої уяви, спосіб тренування своїх почуттів, осягнення їх розмаїття. А оскільки дитина вірить, що риси, відчуття, почуття, думки, втілені нею в ляльку, насправді існують, то в усе те, з чим дитина діє, вона вдихає душу, оживляє.

Можливо, таке наслідування — природний для людини механізм — і створило безліч антропоморфізмів.

Наслідування буквальне. Це процес, система дій, що відтворюють зовнішній взірець. Дитина обмальовує живі істоти або предмети, розфарбовує їх. Малює портрети, автопортрети, особисті рухи і дії, дивлячись на себе нібито збоку, масові сценки. Про що це свідчить? Дитина прагне пізнати себе зовні, створити стійке уявлення "тілесної схеми" себе самої, простору свого Я, почуття пропорцій, яким вона наслідує, виконуючи ці та інші дії. Особливо таке наслідування характерне періоду грації - з 5 до 8-10 років.

Пізніше буквальне наслідування відбувається через копіювання дій товаришів або дорослих. Що ж людина копіює? Жести, міміку, пантоміміку, голос улюбленого співака, птахів, тварин тощо. Це свідчить про те, що підліток впевнено користується чужими образами і відповідно до них регулює свої рухи і дії. Можливо, з цього дитячого наслідування і створився імітаційний жанр естрадного мистецтва.

А те, що для людини в буквальному наслідуванні не виключається перекривляння чиїхось рухів, міміки мовлення, свідчить про дієвість почуттів гумору, іронії і навіть нищівного сарказму. Зображення учнем дій оточуючих людей у навмисно спотвореному, смішному вигляді тощо - моральна оцінка або відплата тому, хто вчинив йому неприємність, порушив правові норми або звичаї.

Якщо для дорослих імітаційний жанр естрадного мистецтва і карикатура нібито дозвільна, захоплива розвага пристрасних наслідувачів, то для учнів ті самі дії - перші кроки до самостійної творчості.

Спонтанне наслідування. Або відстрочене копіювання. Попередні форми наслідування відбуваються під впливом безпосереднього сприймання дій і їх причин. Вони реактивно відтворюються в тому або іншому вигляді, а спонтанне наслідування діє тривалий час, при відсутності взірця. Іноді справляється враження, що воно довільне - наслідок внутрішніх причин.

Так або інакше ми ототожнюємо себе, свої дії, поведінку з тими, хто поряд з нами і подобається нам. Вони і стають взірцями, еталонами, навіть кумирами для нас - особливо для отроків. Усі їхні властивості (позитивні - добре, негативні - дуже погано) реалізуються ними бездумно: почуттєве відображення з минулого керує сучасним, реалізую-чи потребу, яка звільняє людину від дискомфорту.

Часто це відбувається без критичного аналізу наслідків; людина, осліплена привабливим образом, діє як сліпа, позбавлена здатності бачити, куди прямує. У неї почуття (чужі) беруть верх над мисленням, тому все виконується без урахування умов ситуації - навмання, бездумно.

Мимовільне наслідування переважно веде до негативних наслідків. Чому? Кожна окрема людина, навіть авторитетна, не може прирівнятися до рівня ідеалу — вищої досконалості, бо в ній уживаються протилежності - позитивні і негативні риси.

А діти і підлітки ще не можуть точно розрізняти їх, і тому вилучають із взірця те, що яскраве, строкате і незвичне, що полонить їхню душу і стає регулятором поведінки.

Більш цінний напрям спонтанного наслідування- примірювання. Воно- позитивне, навіть украй необхідне в процесі навчання і освітлення душі чужим досвідом. Цінність його не в тому, що запозичені образ і почуття (дій, поведінки), а в тому, що цей спосіб регуляції, проходячи крізь особисті почуття і мислення, фільтрується, осмислюється і засвоюється в позитивних формах — гармонійних утвореннях — власними силами розумового синтезу.

Тобто замість механічного, сліпого копіювання - активність сприймання, критичність мислення і дій під контролем почуттів. Це вже процес творчий. А отже — і плідний.

Розумове наслідування або опредметнення знань. Взірцем для відтворення тут є матеріал знакових систем — засобів спілкування, зокрема, символів, понять, формул або правил діяння з ними. Вони містять у собі відображення предметного світу в абстракціях: властивості або ознаки предмета - основні і найзагальніші. У результаті - спрощене відображення - схема предмета, його абрис.

Абстрактне відображення визначається переважно умовними позначеннями, які в свою чергу вимагають розумових зусиль для розшифровування знаків, що замінюють слова, словосполучення або поняття.

Засвоєння голих абстракцій мало що дає людині. Чому? Бо думки в абстрактних формах - теоретичне ставлення до предметів, а людина поки що живе в світі практичного, дійового ставлення до конкретних предметів, зв'язок з якими встановлюється образами і почуттями, тобто вона почуттєво-практична особа.

Розумове наслідування - оживлення абстрактної думки. Абстрак-ція-думка перетворена на образ предмета і насичена енергією почуттів, спонукає втілювати її смисл у матеріальні конструкції.

Так, дитина, яка не один раз бачила, як користуються сірниками, ножем тощо, думає, що нібито усвідомила цю технологію. А взявши до рук ці предмети, опиняється в безпорадному стані: ножем врізається, вогнем обпалюється. Лише згодом, за допомогою особистого досвіду -почуттєво-образного - і знання, оволодіває ситуацією: стає спроможною спритно користуватися сірниками і ножем, не замислюючись над тим, як це робиться.

Взаємодія абстракції і дії породжує новий тип знання - почуттєво-образне. Рука і голова стають не відокремленими органами діяльності, а одним - універсальним органом; рука втілює в предмет знання, почуття і образи, які переживає людина, те, про що думає і чого бажає. Усе це впорядковується головою і стає змістом діючої людини.

Творче наслідування. Творче наслідування - особлива форма суто людського наслідування. Цей механізм починає діяти у віці отрока, особливо у вундеркіндів. У чому його сутність? У звичайному суперництві з талантами, це спроба власними силами зрозуміти, як і заради чого вони творили.

Наслідуючи процеси відкриттів і винаходів, підлітки не повторюють продукти діяльності талановитих людей - мистецькі твори, а беруть з процесу їхньої творчості ті способи, які їм до вподоби. Тому творче наслідування не є крадіжкою; навпаки, воно - студіювання майбутнього таланту.

Твори вундеркіндів зовні справді схожі на зліпок з прекрасного художнього або ремісничого твору. Але сутність твору в іншому: вундеркінд пройшов шлях розв'язання складної задачі, зрозумів процес реалізації запозиченої ідеї.

У творчому наслідуванні підліток шукає невловимі течії почуттів, думок та уяви і пропускає їх крізь свою душу, тобто переживає майже все те, що відчували їх автори. Його не минає і драма боротьби протилежних почуттів, біг думок, зіткнення ідей. Усе це його захоплює не менше, ніж сам процес творчості.

Діти, не схильні до наслідування, захоплюючись ним, мають можливість піднятися до рівня переживань, які відповідають величі зразків прояву людського Духу у творчості.

Якщо звичайна дитина все оцінює у двоїстій системі: добре - погане, приємне - неприємне і таке інше, то вундеркінд робить те саме з більшою точністю, користуючись мірками гармонії - власним естетичним почуттям. Наведемо шкалу його мірок:

а) переживання стану піднесеного — активність, пов'язана з по- шуком гармонії в неповторній новизні, несподіваною особливістю предмета або явища, яка вражає уяву: при цій зустрічі дитину охоплює здивування, вона захоплюється, а іноді і лякається, коли почуття пред- мета не зовсім виразне;

б) переживання прекрасного — в предметі знайдена гармонія, і він сприймається як досконалість форми, симетрії, ритму, його впорядкованості;

в) почуття комічного — відображення дій і вчинків людини з втраченою гармонією, але вона претендує на повноцінність і досконалість

і використовує негідні засоби досягнення своєї мети;

г) почуття трагічного- відображення загибелі гармонійного, перемога недосконалості внаслідок конфлікту між ними;

д) почуття потворного — свідчення відсутності гармонії в предметах і явищах, що переживається як невдоволення, антипатія, огида.

Вундеркінд у своїх діях, користуючись мірками станів гармонії - прекрасного, піднесеного, комічного, - самотужки створює нові предмети і явища. Бере в руки інструменти (слюсарні, теслярські, музичні тощо) або перо і пензлик, співає або йде до балетної школи, займається спортом, - і все це, щоб втілити свої задуми в матеріальні конструкції. Від процесу його роботи (а не від її продуктів) у спостерігача створюється враження, що ця дитина - творець.

Насправді ж усе це лише підготовка до творчості. Головне — потяг до творчості йде від дитини, це потреба виявити свій духовний світ, себе і створити щось важливе.

Хобі. Це - захисна від монотонності життя активність людини. Хобі неусвідомлено захоплює вас у вільний час; воно не просто захоплення або пристрасть. Це - спосіб компенсації негативних зовнішніх впливів, що заважають нормально, із задоволенням жити; а ідеал - це коли хобі і повсякденна робота стають продовженням одне одного, підсиленням, нагромадженням у вільний час додаткової енергії. Тоді це не є компенсацією і нейтралізацією стресогенних впливів, а навпаки — протидіє їм захисною силою нагромадженої енергії.

Види дій учіння - їх система повинна організовуватися в гармонійну цілісність — єдину і неподільну. Порушення гармонії дій гри, учіння і праці - обмеження їх кількості, наприклад, у дошкільнят— грою, в учнів — навчанням, а в дорослого—працею, — призводить до того, що людина потрапляє у стан монотонності життя. Воно спотворюється до не-впізнання: гра перетворюється на азартне явище, дозвілля - на безтямне "вбивання" вільного часу, наслідування - на підкорення своїх бажань і дій випадковим або занадто модним для свого часу стилям поведінки.

Виходячи з уявлення про природу гармонійної цілісності, дослідимо: за яких умов гармонія створюється, чим регулюється і як вона впливає на розвиток людини, її уміння правильно жити.

23. Навіювання, його характеристика. Протистояння навіюванню.
НАВIЮВАННЯ (від лат. suggestion-навчати, навіювати, радити)- метод психологiчного впливу на людину, розрахований на некритичне сприйняття нею слiв, думок iнших, що приводить або до вияву у людини, навiть опрiч її волi i свiдомостi, певного стану, почуттiв, вiдношення, або до здiйснення людиною вчинкiв, що можуть безпосередньо не вiдповiдати її принципам дiяльностi, поведiнки.
Під час навіювання вдаються до команд, наказів, настанов, натяків, схвалення, осуду. При цьому не досягають згоди, а лише забезпечують прийняття інформації, що містить висновок, якого людина має дійти.
На ефективність навіювання впливають атмосфера, в якій воно відбувається; ставлення вчителя до учня, учня до вчителя; урахування вікових особливостей, індивідуальних якостей і психічних станів індивідуумів; володіння технікою навіювання; створення умов для реалізації обумовлених навіюванням якостей.
В.М. Бєхтєрєв одним із перших здійснив спробу спеціально розглянути це явище стосовно суспільного життя (хоча Тард і Лебон також це поняття розглядали).
Навіювання частіше вербальне, направлене не на логіку, а до готовності одержати розпорядження, наказ, інструкцію діяти («Соціальна психологія» Корнєв, Коваленко). Навіювання є:
- Важливим чинником соціалізації особистості
- Інтеграції групової діяльності
- Формування та актуалізація установок
- Формування ціннісних орієнтацій
- Формування соціальних норм.
По Назаретяну: циркулярна реакція – взаємне зараження. Тобто, при навіюванні чогось, одна людина чинить вплив на іншу і т.д. З`являється масовість.

Протистояння навіюванню. Бажання керувати оточуючими людьми, маніпулювати ними з вигодою для себе привертає дуже багатьох - від політиканів до шахраїв. Приклади цього ми бачимо щодня і щогодини, як то кажуть, "на кожному кроці".

Саме тому кожна людина повинна і може оволодіти правилами самозахисту від навіювання, від стороннього впливу.

У спілкуванні з людьми потрібно привчити себе постійно стежити за тим, щоб не стати об'єктом маніпулювання, намагатися не робити нічого проти своєї волі. При будь-якому контакті з людьми, а особливо на ділових зустрічах, переговорах, на розмовах, пов'язаних з важливими для вас справами або подіями, пам'ятайте про своїх вихідних, первинних планах або наміри: як тільки вони "поплили", стали розвиватися, - на вас непомітно "давлять". Щоб не стати жертвою маніпуляторів, потрібно засвоїти кілька простих правил. Перш за все, навчитеся говорити "ні". Тримайте дистанцію, не давайте приводу занадто наблизитися до себе. Будьте непередбачувані. Ніколи не хваліться в малознайомим суспільстві. Не проявляйте явно своїх слабкостей.

Сама легка здобич для маніпулятора - це людина, соромиться сказати "ні". Тому краще один раз помилитися, ніж потім мучитися. Адже помилку можна виправити! Не "відкривайте душу" незнайомих чи малознайомих людей - це дає для маніпулятора найціннішу інформацію для прихованого впливу на вас. Ніколи не розмовляйте на вулиці з незнайомими людьми ("Як пройти?", "Скільки часу?" Тощо). Краще купити карту, годинник, зателефонуйте знайомому, загалом, звернутися до безпечного чи знайомому джерела інформації. В офісі або в чужій квартирі - ніяких розмов "по душах". Ваші особисте життя і проблеми цікаві лише близьким людям, а інші можуть використати інформацію у своїх інтересах. Тому потрібно постаратися бути завжди "напоготові".

У незнайомому оточенні найкраще вести себе так, щоб вас не можна було "вирахувати". Тому виробіть кілька різних реакцій на одну й ту саму дію оточуючих. І ви станете невразливі для маніпуляцій - адже не можна виграти в грі, правила якої весь час змінюються. Хвастощі - це слабке місце, кохана "зачіпка" для будь-якого маніпулятора. Багато бізнесменів виробили в собі захист від хвастощів - вони ведуть себе в суспільстві скромно або навіть "прибідняються", а "хвіст павича" розпускають тільки з близьким людьми.

Взагалі, в основі будь-якої маніпуляції людиною або групою людей лежать, як правило, їх слабкості або пристрасті. Це жадібність, бажання швидко розбагатіти, цікавість (в тому числі, бажання "дізнатися свою долю"), жага гострих відчуттів, бажання "покрасуватися" (справити на оточуючих сприятливе враження) і особливо нерішучість. Невпевненим в собі, нерішучим людиною особливо легко маніпулювати і управляти. Тому визначеність, рішучість в манерах і мовах (ніяких "всього лише", "трохи", "як би", "чуть-чуть" та інших пом'якшуючих виразів!) - Кращий захист від маніпулятора. Ніколи не можна поводитися так, як ніби ви заздалегідь здається на милість переможця.

Для протидії маніпуляціям і навіювання головне - усвідомити їх наявність. Для цього необхідно навчитися розрізняти основні ознаки маніпулювання: що з'явилося почуття незручності; порушення співрозмовником загальноприйнятих правил етикету (перебиває співрозмовника, втручається в розмову і т.д.); "бігають" очі; зайва жестикуляція співрозмовника, особливо лівою рукою (що видає наявність "задніх думок "); неприродність або незвичайність поведінки, зайва метушливість і т.д. У промові маніпулятора завжди присутні одні й ті ж деталі й мотиви: перекладання відповідальності на співрозмовника; примушування або примус; посилання на брак часу (терміновість) на прийняття рішення; викликання почуття провини. Викликати почуття провини за можливе порушення традиційних правил поведінки - це одне з найважливіших засобів маніпулювання. Для захисту від нього кожна людина повинна пам'ятати, що він зовсім не зобов'язаний відповідати на запитання (якщо цього не хочеться), намагатися здаватися краще, рабськи дотримуватися раніше сказаних (часто необережно) слів, знати все і про все.

24. Переконання як специфічний засіб впливу
Переконання - аргументований активний вплив за допомогою логічних засобів із зняттям упереджень та інших психологічних бар'єрів;
Переконання звернене до власного критичного сприйняття дійсності і має власні алгоритми впливу:
- логіка переконання повинна бути доступною інтелекту об'єкта впливу;
- переконання необхідно здійснювати, спираючи на факти, відомі об'єкту;
- переконуюча інформація повинна містити узагальнюючі пропозиції;
- переконання повинне містити логічно несуперечливі конструкти;
- факти, що повідомляються, повинні бути відповідним чином емоційно зафарбовані.
(За Майерс Д. Социальная психология. –СПб, 1997.)
Ричард Петти и Джон Качоппо, а также Элис Игли с Шелли Чейкен создали теорию, согласно которой убеждения формируются одним из двух способов. Когда у людей есть достаточно оснований для системного обдумывания сути информации и когда они способны на это, возникают благоприятные условия для сосредоточенности на аргументах и для реализации прямого способа убеждения. Если эти аргументы неопровержимы и весомы, вероятность убеждения высока. Если в сообщении нет ничего, кроме легко опровергаемых аргументов, думающие люди обязательно обратят на них внимание и оспорят их.
Однако иногда сила аргументов не имеет никакого значения. Иногда мы либо не склонны, либо не способны к серьёзному размышлению. Если наше внимание отвлечено, если сообщение нам не интересно или если нам просто некогда, мы вполне можем не обратить должного внимания на содержание сообщения. Вместо того чтобы оценивать убедительность содержащихся в нем доводов, мы можем пойти по косвенному пути к убеждению – сосредоточившись на признаках, которые «запустят механизм согласия» без серьёзных размышлений. Когда внимание рассеянно или мы не склонны думать, то привычные и понятные суждения оказываются более убедительными, нежели оригинальные и нестандартные. Так, поговорка «Не складывай все яйца в одну корзину» произведет на занятого своими мыслями или делами человека большее впечатление, чем призыв «Не вкладывайте все средства в одно рискованное предприятие» (Howard, 1997).
При переконанні також часто вдаються до маніпуляцій (маніпуляція завжди має програвшу та сторону, що виграла). Представники: Кара-Мурза, Доцен

25. Поняття натовпу та його види.
Нáтовп — це скупчення неорганізованих людей, стурбованих фактором зовнішньої провокації.
Натовп можна охарактеризувати, як тимчасове об´єднання великої кількості людей, що мають безпосередній контакт між собою та майже ідентично реагують на певні стимули.
Види натовпу
Випадковий натовп можна спостерігати на місці дорожньо-транспортної аварії. Він складається з зацікавлених перехожих, які затрималися на деякий час. Такий вид натовпу може зберегтися навіть після від´їзду винуватців аварії. Це пов´язано з процесом «емоційного кружляння» - натовп по колу відтворює одну й ту саму розповідь, додаючи до неї свої емоції та свій погляд на ситуацію.
Експресивний натовп - це сукупність людей, що відкрито виражають свої емоції: радість, горе, гнів, заперечення. Одним з варіантів експресивного натовпу є екстатичний натовп, він може виникати під час релігійних обрядів, шалених карнавалів чи концертів музикальних кумирів, коли індивіди молитвами, ритуалами або іншими спільними діями доводять себе до стану шаленства.
Конвенційний натовп складається з людей, що поєднані спільними інтересами та дотримуються ряду правил. Але лише до певного моменту конвенційний натовп діє відповідно правилам. Прикладом цього виду натовпу можна назвати групи вболівальників - «фанатів» футбольних команд, що підтримують своїх кумирів, вболіваючи за них на стадіонах.
Діючий натовп. У соціальній психології вивченню саме цього виду натовпу приділяється особлива увага. Він вважається найбільш значимим у соціально-політичному відношенні. У свою чергу, діючий натовп поділяють на чотири підвиди: агресивний, панічний, здирницький та бунтівний.
Агресивним натовпом рухає ненависть та гнів. Це маса людей, яким притаманна жага вбивств та руйнувань.
Панічний натовп поєднує людей, що намагаються уникнути небезпеки, реальної або вигаданої.
Люди, що входять у склад здирницького натовпу, прагнуть до надбання певних матеріальних цінностей - це можуть бути звичайні мародери або ошукані вкладники фінансових пірамід, їх головна особливість - емоційна єдність, але при цьому неминучий конфлікт цінностей, за які бореться натовп, не вистачить на всіх.

26. Основні підходи до аналізу масової поведінки у натовпі.
Основні характеристики масових форм поведінки
Б.Грушин називає такі загальні ознаки масових явищ:
• статистичний характер спільноти, який виражається в тім, що дана спільнота, збігаючись із чисельністю її дискретних «одиниць», складає самостійне, цілісне утворення, яке відрізняється за своїми закономірностями і властивостями від елементів, що її складають;
• стохастична (імовірна) природа спільноти, яка знаходить вираження у тому, що «входження» індивідів у дану спільноту є «випадковим», неупорядкованим, здійснюється за формулою «може бути, а може й не бути», розмитими межами, невизначеним кількісним і якісним складом;
• ситуативний характер існування спільноти, який полягає в тім, що вона утворюється і функціонує виключно на базі і в межах тієї або іншої конкретної ситуації, в результаті чого є нестійким утворенням, що змінюється під дією випадковостей;
• виражена гетерогенність (різнорідність) складу спільноти, яка виявляється в «порушенні» меж між всіма існуючими в суспільстві соціальними, демографічними, політичними, регіональними, освітянськими та іншими групами.
Говорячи про основу такої поведінки, західні соціальні психологи підкреслюють, що більшість випадків масової поведінки людей пояснюється їх загальними експектаціями і розумінням. Хоча не тільки в історії науки, а і в сучасних дослідженнях поняття «маса» визначається як конкретно існуюча форма виявлення масової поведінки людей, проте реально не існує маси взагалі, а є конкретні форми мас.
Наприклад, такі існуючі в будь-якому сучасному суспільстві чисельності індивідів, як натовп, аудиторія певної телепередачі, громадськість, що висловлює певну думку, прихильники якого-небудь естрадного кумира. Без спеціального аналізу можна стверджувати, що всі вони не збігаються один з одним за своїми характеристиками. Однак, з іншого боку, всі вони є різними виявленнями саме маси як деякого особливого типу «некласич- них» спільнот, які відрізняються від груп у звичному вживанні цього слова. Всі вони мають дещо спільне, що робить їх різними видами спільного роду - маси.
У соціальній психології ХХ ст.. психологічні характеристики різних форм масової поведінки досліджуються як «колективна поведінка».
Зокрема, американський соціолог Г.Блумер у роботі «Колективна поведінка» (1951), визначаючи термін «колективна поведінка», пише, що природа колективної поведінки передбачає розглядання таких явищ, як натовп, зборисько, панічні настрої, манії, танцювальні божевілля, стихійні масові рухи, масова поведінка, громадська думка, пропаганда, мода, захоплення, соціальні рухи, революції і реформи.
Психологія мас (натовпу) базується, перш за все, на різкому протиставленні індивіда, коли він знаходиться поза натовпом, тому індивідові в ситуації, коли він у складі натовпу.
Недивно, що одна із значних робіт у світі з соціальної психології, яка вийшла в останні десятиріччя, називається «Вік натовпу». Автор цієї роботи, видатний французький соціальний психолог С.Московічі визначив її тему як перехід від індивідуальної психології до психології мас. Не можна не погодитися з ним у тому, що хоча постулатом психології все ще залишається розглядання психічних явищ тільки як індивідуальних, однак на практиці відбувається і використовується психологія мас. Отже, у вік мас найважливішим об'єктом наукового аналізу в психології стають маси.

Дата добавления: 2015-11-16