Особливості літератури Середніх віків. Основні Напрямки та жанри.

Це особлива епоха феодальної формації. Її пч. IV-V ст. Н.е. і пов’язане с падіння римської імперії, навалою гунів і великим переселенням народів, бо боялися гунів.

Літ. Традиціоналізму(певні норми). Всі життя схожі, дами голубоокі, лицарі співають серенади. В епосах постійний набір персонажів (герой, сюзерен, вороги, кохана, зрадники).

Основою були три складові: фольклор, ант.(окремі мотиви), християнство.

Середньовічна літ. в різні періоди розвитку мала 4 напрями:

1) – церковна або клерикальна літ.

2) – народна літ - епоси(ранній етап)

3) – куртуазна(придворна літ.) – витончена, тонкі люд. почуття. Літ. для розважання лицарів і дам в світський період життя.

4) – міська літ(пізнє Середн.)

Основні жанри:

Церковна літ – ( житія, видіння, апокрифи, церковні гімни, містерія), писання Отців Церкви прокладає місток від античності до середніх віків. До жанрівхристиянської літератури цього часу відносять екзегетику (тлумачення і коментарі до Святого Письма), богослужбову літературу, літературу для мирян (псалтир, перекази біблійних сюжетів, часовники тощо), літописи (які створювалися в монастирях як хроніка, насамперед, церковної історії), схоластичні трактати, дидактичні твори, видіння. Найпопулярнішим жанром Середньовіччя були житія святих (агіографія) та розповіді про їхні чудеса.

Клерикальна літ. - розвивалась протягом багатьох століть латинською мовою та народними мовами. Своєю тематикою вона тісно пов’язана з християнською вірою та церквою, однак у ній відбились не тільки офіційні церковні погляди, а й ідеї «єресі» з їхнім протестом проти феодально-церковного утиску, які проникали до неї через низове духовенство.

1) дидактичність (повчальний моралізований настановний характер);
2) проблематика – пропаганда аскетизму (відмова від земних чуттєвих задоволень), пропаганда опису загробного життя, ствердження верховної влади церкви;
3) звеличення церкви над мирянами.

2) 1) житія святих (головна мета – прославити релігійний погляд);
2) легенди (жанр легенди носить більш народний характер, вільний від жорстокого аскетизму);
3) гімни;
4) видіння загробного життя (видіння потойбічного світу використовують, щоб залякати грішників, Великим грішникам показують видіння пекла. До праведників приходили видіння райського життя);
5) псалми.

Народна літ. – («Пісня про Нібелунгів», «Пісня про Роланда», «Пісня про мого Сіда», «Слово о полку Ігоревім») відбиває народну точку зору на важливі для національної історії події, що відбуваються в «епічну» добу. У порівнянні з архаїчним епосом вони більш наближені до історичної достовірності, вага казково-міфологічних елементів у них знижується, на перший план виходить розробка суспільно-значущих тем (патріотизм, вірність королю, засудження феодального розбрату), а героями стають ідеальні воїни.

Народна поезія, що тісно пов'язана з класичним епосом, досягає свого апогею у жанрі балади (15 століття).

Куртуазна літ. - пов'язане з відкриттям індивідуальності, початком руху від типологічно-символічного нехтування окремою особистістю до спроб розкрити її внутрішній світ. Суворий воїн більш ранніх епох перетворюється на вишуканого лицаря, література про якого переключає увагу з його злитності з народом до суто індивідуальних проявів — кохання (куртуазна поезія) та особистих подвигів (лицарський роман). Паралельно з'являється й поняття індивідуального авторства. Лицарська поезія представлена лірикою трубадурів (Бернарт де Вентадорн), труверів і міннезінгерів (Вальтер фон дер Фогельвейде), а лицарський роман переважно циклом про легендарного короля Артура (Кретьєн де Труа, Вольфрам фон Ешенбах).

Міська літ. - цінує розважливість, кмітливість, здоровий глузд, спритність та сміх — у всіх його проявах («Роман про Лиса», Франсуа Війон).Міська література відзначається дидактизмом, повчальністю. В ній відбилась твереза розсудливість, практицизм, життєва стійкість городян. Широко використовуючи засоби гумору та сатири, вона вчить, висміює, викриває. Стиль цієї літератури відповідає потягу до реалістичного зображення дійсності. На противагу куртуазії рицарської літератури, міську літературу відзначає «приземленість», здоровий глузд, а також грубуватий гумор, жарт, що іноді межує з натуралізмом. Мова її близька до народної мови, міської говірки. Представлена міська література жанрами епосу, лірики, драми. Найбільшого розквіту вона досягла у Франції.

Дата добавления: 2015-11-16