Римська міфологія

· Базувалась на грецькій міфології + вірування іноземних племен(латинян);

Від латинян перейшли: образи манів(духів,які охороняли

гробниці),пенати(духи,які охороняли рід),генії(дух,що охороняв

окремо одну людину),вести,лари.

· Головна богиня-це богиня сімейного вогнища-Веста(їй будували храми круглої форми). Жриці Вести-весталхи(дівчата від 10 до 30 років,мали бути невинними,якщо вони порушували обітницю це каралось смертю).

· Найбільш популярним богом вважався Сатурн-бог часу (на честь нього влаштовували сатурналії в честь оновлення часу)

· Вшановувався дволикий бог Янус(бог кінця і початку,бог входу і виходу).

· Найпопулярнішими були міфи про походження родів і міст,а не про походження світу.

· Найвідоміші міфи:

1. «Про Енея»

2. «Про Ромула і Рема»

(про заснування Риму,Ромул і Рем були чи то дітьми, чи то онуками Енея,їх викинули в річку, винесло на берег,там їх згодували вовчиця і дятел,після смерті Ромул став покровителем Риму на небі.)

31. Особливості Римської комедії. Комедія Плавта «Хвальковитий воїн»

Ключем до розуміння особливостей римської культури і літератури (у порівнянні з грецькою) можуть бути слова дослідника Ю.Микитенка: “Ієрархії естетичних цінностей були неоднакові в Греції і у Римі. Верховна влада, що належала народним зборам демосу в Афінах, визначала й вільне самовиявлення митця (трагіки Есхіл, Софокл, Еврипід, комедіограф Аристофан, філософи Платон і Аристотель розкуті у своїх поглядах, котрі часто розходяться з офіційними постулатами на світовий порядок). А вже в імператорському Римі “соціальне”, а не свобода творчого волевиявлення детермінувало епічну “Енеїду” Вергілія. Хоча принципат Августа передбачав збереження республіканських інституцій, божественне походження Октавіана Августа та його імперії мусило бути підтверджене “незалежною стороною” – Поезією”1.

Періоди римської літератури:

1) епоха республіки (ІІІ ст. до н.е. – І ст. до н.е.)

2) епоха імперії (І ст. до н.е. – V ст. н.е.)

Особливості:

- Сюжети і персонажі взяті у грецьких письменників;

- Сюжети - одноманітні;

- Спрощення сюжету (відсутність філософських і психологічних проблем), характерів персонажів.

Хвальковитий воїн

У цій комедії головне не сюжет, а герой, «хвалькуватий воїн». У старі часи в Греції професійних воїнів не було, були лише ополченці. Пізніше, коли війна стала професією, то з'явилися лихі найманці, які йшли на службу до кого завгодно та здебільшого гинули, а хто не гинув, той повертався на батьківщину багатів та гучно хвалився чудесами, які він бачив, і подвигами, які він нібито вчинив. Такий швидко забагатівший хвалькуватий воїн-грубіян став у комедіях постійним персонажем.

У Плавта його звуть ім'ям Піргополінік, що значить «Вежимістапереможець». Він сидить перед своїм будинком і стежить, як слуги чистять його обладунки «щоб яскравіше сонця!». При ньому дармоїд на прізвисько Хлібогриз, вони вдвох вважають, скільки ворогів уклав Піргополінік в своїх походах. Всього сім тисяч, і всіх за один день. А ще в Індії він однією лівою перебив слону руку, чи то пак ногу, вдаривши лише упівсили! І взагалі, який він герой - і богатир, і хоробрий, і красень, і як жінки його люблять.

Насправді ж він шахрай, боягуз, розпусник. Про це повідомляє публіці його раб на ім'я Палестріон. Палестріон служив в Афінах в одного хлопця, а той любив одну дівчину. Коли юнак був відсутній, цей самий Піргополінік обманом викрав цю дівчину і відвіз сюди, до міста Ефес. Палестріон помчав попередити пана, але в дорозі його схопили пірати і продали в рабство цьому ж Піргополініку. Втім, йому вдалося переслати звісточку колишньому хазяїну; той приїхав в Ефес, оселився по сусідству з воїном у доброго дідка і таємно бачиться з коханою. На сцені будинок воїна та будинок старого, вони поруч, і між ними розумний раб легко спорудив таємний хід.

Все іде непогано, але інший раб воїна підгледів за побаченням закоханих, і дідок сусід дуже стривожений: не влаштував би воїн йому погрому. «Добре, - каже Палестріон, - вигадаємо, ніби у його дівчини була в Афінах сестра-близнючка, ось вона-то і оселилася зі своїм коханцем у тебе, старий». Що ж стосується свідка, то його можна заплутати і залякати: з нього ж і попит, якщо недогледів. Поки свідок поспішає з доносом, дівчина, пробравшись по таємному ходу, виявляється вже вдома і звертаєтся до нещасливого донощика як до наклепника; а потім, знову перебравшись до сусіда, вона вже показується відкрито і під виглядом власної сестри милується з юнаком, а у свідка голова йде обертом.

Старий сусід був не проти такого розіграшу, тому юнакові-афінянинові навіть незручно: стільки клопоту через нього! «У таких справах я радий допомогти, - відповідає старий, - я й сам ще ласий до красунь, а вони до мене: вихований, дотепний, люб'язний - справжній ефесець!» - «А що ж досі неодружений?» - Дивується юнак. «Свобода понад усе!» - Гордо заявляє дідок. «Що правда, то правда!» - Підтверджує раб. «А як же без дітей? - Дивується юнак. - Хто ж про тебе дбає?»-«Що ти! - Відмахується старий, - жоден син не буде таким уважним і ввічливим, як далекі родичі, які сподіваються на мою спадщину: вони мене на руках носять!»-«А це і до кращого, що ти не одружений, - говорить раб. - Знайди-но ти гетеру, красиву і жадібну, і видай за свою дружину...»-«Це ще навіщо?»- Дивується старий. «Нехай вона прикинеться, ніби по вуха закохана в Піргополініка і ніби передала мені для нього ось це твоє кільце...» - пропонує юнак. «Нічого не розумію, але вірю тобі: бери, роби що хочеш», - вирішує старий.

Герої легко домовляються з гетерою; раб йде до Піргополініка, пропонує йому кільце, розхвалюючи сусідку, розписуючи її любов. Воїн, звичайно, вірить: як не закохатися в нього? Тепер потрібно тільки звільнитися від викраденої ним афінянкі, щоб нова красуня не ревнувала. Добре, на думку Піргополініка, те, що тут по сусідству з'явилася її сестра: воїн вирішується передати їй свою коханку з рук на руки, та ще щедро обдарувати, щоб мовчала, а рабу Палестріону за послуги дати свободу і відправити з ними провідником. З'являється юнак, видаючи себе за довірену особу матері обох дівчат; воїн віддає йому свою афінянку, та зображує велике горе: ах, як тяжко їй розлучатися з таким красенем і богатирем! Юнак з подружкою, рабом і подарунками благополучно відпливають в Афіни.

Чеснота восторжествувала, але порок ще не покараний. Виступає гетера і розігрує, як задумано, дружину старого, закохану в Піргополініка. Той слухняно йде на побачення з нею в сусідський будинок. Там на нього накидається старий господар з міцними рабами: «Як ти смієш, окаянний, під'їжджати до моєї дружини?» Його хапають, б'ють, точать ніж, щоб прикінчити на місці; із гучними криками воїн відкуповується від розправи великими грошима і, «обм'якнувши від побоїв», тікає з ганьбою. «Я обдурений, я покараний - але, на жаль, заслуговую на це! Всіх розпусників б отак: стало б менше їх. Ну, тепер додому! А ви нам, глядачі, поплескайте!»Такою мораллю закінчується комедія.

Дата добавления: 2015-11-16