Джерела змісту «Іліади» та «Одіссеї» Гомера.

Іліа́да (дав.-гр. Ἰλιάς, МФА: [iːliás]) — кіклічна поема, що налічує 24 пісні, які складаються з 15693 віршів, і приписується Гомеру, найдавніша зі збережених пам'яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою і об'єднаннямчисленнихсказань СтародавньоїГреції про подвиги давніхгероїв.В «Іліаді» зображуютьсясоціальнівідносини «гомерівськогоперіоду», проте в нійзбереглисятакож і рудименти мікенськоїдоби. Наприклад, більшістьперсонажів «Іліади» представляють собою давніх, а інодіщедогрецькихбогів, видозмінених у процесісхрещеннямісцевихкультівізрелігією Зевса — бога новихзавойовників. Діявіднесена до десятого року облоги Трої (Іліону) об'єднанимополченнямгрецькихвождів. Сказання про попередніподії (викраденняОлени Парісом, виступгреків (ахейців) підверховним начальством Агамемнона), постатіголовнихвождів (Агамемнон, Менелай, Ахілл,Одісей, Нестор, Діомед, Аякс, Ідоменей та ін., троянськийцар Пріам, його сини Гектор, Паріс і т. д.), так само як і результат війни (загибельТрої), передбачаються в Іліадівідомими. Іліадаохоплюєлишенезначнийпроміжок часу, епізод з історії облоги Трої.

Одіссе́я (грец. Οδύσσεια) — епічна поема Гомера, що описує поневіряння та повернення на батьківщину героя троянської війни, царя ІтакиОдіссея. Будучи закінченою пізніше «Іліади», «Одіссея» слідує за більш раннім епосом, однак не є безпосереднім продовженням «Іліади».

Як «Іліада», «Одіссея» — епос епохи становлення античної суспільно-економічної формації. Відповідно до цього «Одіссея» створює для героїв набагато менш архаїчне культурне тло, ніж «Іліада», досить близько відображаючи сучасність: час падіння царської влади в грецьких громадах і початкові періоди розвитку іонійської торгівлі та мореплавання.

Епічний цикл (грец. Επικός Κύκλος), або Троянський цикл — колекція давньогрецьких епічних поем, що пов'язані з історією троянськоївійни. Вона включаєпоеми Кіпрії, Ефіопіда, МалаІліада, ЗруйнуванняТрої, Ности («Повернення») та Телегонія. Дослідникиінодівключають до епічного циклу двіпоеми Гомера, Іліаду та Одіссею, але частішетермінвживаєтьсясаме для того, щоброзрізнити не-гомерівськіпоемивідгомерівських.

За винятком Одіссеї та Іліади, поеми циклу дійшли до нас лишеу фрагментах та переказах. Найбільшповно вони викладені у Хрестоматії деякогоПрокла (не плутати з філософомПрокломДіадохом). Всіпоемибулискладені дактилічним гекзаметром. Поети, щосклалипоемиепічного циклу називались кікліками, а їхпоеми кіклічними.

Гомерівськепитання — сукупність проблем, пов'язанихізз'ясуваннямвиникненнягомерівських поем, ставлення до Гомера, їхподальшоїформації і взаємин. За висловомКауера, одного з найкращих «гомеристів» початку 20 століття, гомерівськепитання становить «проблему з проблем».Ширше — сукупність проблем, походження, щостосуються, і розвиткустарогрецькогоепосу.

1. Чиіснував Гомер насправді, як конкретна історична особа, чицевигаданий образ?

2. Чи «Ілліаду» й «Одіссею» створила одна людина (автор), чиціепосискладалися в різний час у різнихеллінських землях, різними людьми спонтанно, а потімбулизібраніякимсь"редактором" (Гомером)?

3. Чипоемивиникли з розрізненихпісень, зібраних колись до купи, а чивиросли з якихосьєдиних «празерен»?

7) Змiст та особливостi сюжету та композицii епосiв Гомера.
1. Використано прийом синекдохи (частина замiсть цiлого)
«Iлiада» розповiдає тiльки про один епiзод троянськоi вiйни, а «Одiссея» - про повернення додому пiсля падiння Трої лише одного з героїв.
2. «Iлiада» розповiдае про епiзод, пов'язаний з гнiвом Ахiлла на Агемнона через бранку, яку Агамемнон вiдiбрав у Ахiлла (зав'язка). Ахiлл за порадою Афiни замiсть того, щоб мстити, відмовляється приймати участь в боях. Це його помста, бо за пророцтвом, без Ахілла ахейцям не взяти Трою. В обладунку Ахiлла на поле бою виходить його друг Патрокл i гине вiд руки Гектора. Ще примушує Ахiлла повернутись, щоб помститися за смерть друга. В новому обладунку, який скував Гефест, він вступає в двобiй з Гектором i вбиває його (кульмiнацiя i розв'язка),після вмовлянь Ахiлл вiддає тiло Гектора царю Прiаму. «Iлiаду» завершує опис поховання Гектора.
2. Основа сюжету - десятирiчнi мандри Одiссея, який розгнiвав Посейдона, бо ослiпив його сина Полiфема (зав'язка). Це заважає герою повернутися на рiдну Iтакy. Пiд час подорожi він побував у кiконiв, лотофагiв, циклопiв, бога вітрів Еола, лестригонiв, Церцеї, проплив повз ocтрів сирен, Скiлу i Харибду, спускався в Аїд для зустрічі з тінню провидця Тіресія, був на островах Геліоса, Каліпсо і у фраків. Завершується «Одіссея» поверненням героя додому, розправою з женихами Пенелопи та примирення з їх родичами.
3. В «Іліаді» одна сюжетна лінія. В «Одіссеї» їх три: 1)мандри сина Одіссея Телемаха в пошуках батька 2)мандри Одіссея 3)події на острові Ітака, де до дружини Одіссея сватаються женихи
4. В «Іліаді» події розгортаються в хронологічній послідовності. В «Одіссеї» порушена хронологія подій в сюжетній лінії, пов’язаній з мандрами Одіссея. Вперше зустрічаємося з героєм, коли він вже на острові Каліпсо, де провів 7 років (це вже кінець подорожі), потім потрапляє до фраків, де на бенкеті у царя Алкіноя розповідає про свою подорож (прийом ретроспекції)
5. Двоплановiсть подiй, якi вiдбуваються у cвіті богiв (на Олiмпi, в царствi Аїда, на островах нiмф i богiв) i в cвітi людей. Час i простiр в cвіті богiв умовнi. Час не рухається.
6. Подiї, якi в реальностi вiдбуваються паралельно, зображуються як послiдовнi.

8) Образи головних героїв «Іліади» та «Одіссеї» (Ахілла, Гектора. Одіссея)

Ахілл - син царя Пелея і богині Фетіди. Фетіда хотіла зробити сина безсмертним. Для цього вона вдень мастила дитя небесною амброзією, а вночі тримала за п’яту над вогнем. Вогонь і амброзія зробили б Ахілла безсмертним, але в Ахілла зосталося вразливим для зброї одне місце - п’ята. Ахілл вмів влучно стріляти, прудко бігати, їздити верхи, полювати. Коли почалася Троянська війна, він свідомо вирушає до стін Трої на вірну смерть. Головна провина Ахілла полягає у втраті почуття міри. Він надміру любить надміру ненавидить, надміру гнівається, ображається, здійснює помсту. Вірогідно, у цьому й полягає його трагічна провина. Він нетерпеливий, дражливий, нестримний у своєму роздратуванні. Навіть найближчий до нього Патрокл побоювався запальності Ахілла та його гнівливості.

Гектор - старший син царя Трої Пріама. Сильний, мудрий, найкращий воїн Трої. Гомер зображує Гектора мужнім, доблесним воїном, патріотом і захисником Батьківщини. Гектор людяний. Він ні разу косо не глянув на Єлену, а це ж вона винна у всіх бідах троянців, не дорікнув їй гірким словом. І до брата свого Паріса, винуватця Троянської війни, він не відчуває ненависті. Він досадує на недолугість та зніженість Паріса й кидає йому в обличчя гіркі докори. Але варто Парісові визнати його, Гектора, правоту й просити пробачення, як гнів Гектора охолоджується, і він готовий вже усе простити Парісу. Він люблячий чоловік і батько. Гомер намагається не висловлювати відкрито ні співчуття, ні давати оцінку діям і словам героїв, він все пов’язує із волею богів.

І Гектор, і Ахілл — кращі з кращих серед учасників Троянської війни Обидва сильні, мужні, витривалі, істинні воїни, прекрасно володіють всіма видами тогочасної зброї. Не випадково Гомер по черзі називає їх “богорівними” Проте головною відмінністю є надзвичайна людяність порядність Гектора та надмірна гнівливість і жорстокість Ахілла.

Одіссей, герой Троянської війни, тепер постає перед нами як мандрівник мимоволі, відкривач нових земель. Він вправно володіє і мечем, і веслом, і знаряддями праці, і словом. У цьому образі втілено народне начало. Дослідники називають Одіссея “хитромудрим”, “мудрохитрим”, “за розумом рівним Зевсові”, підкреслюючи його дипломатичний талант, дар ораторського мистецтва, далекоглядність, обережність та передбачливість. Він жорстокий у своїй помсті, як жорстокі інші герої далеких і суворих часів “дитинства людства”. Але визначальною рисою характеру Одіссея є любов до батьківщини. Навіть на безсмертя герой не згоден проміняти свою Ітаку, сім’ю, дружину, сина. Боги вирішили повернути героя на батьківщину не з милості, а побоюючись, що Одіссей повернеться додому наперекір долі, всупереч їхній волі. Сміливість, хоробрість, самостійність і мужні спроби самоствердження Одіссея змушують богів прислухатися до бажання героя і допомогти йому.

10. особливості поетики епосів гомера та їх жанрова своєрідність. Розгорнуті порівняння.
-написані гекзаметром
-ретардація(уповільнення дії):
1. дет описи: опис щита ахіла, який викував гефест (18) – небо, річка, праця на землі:оранка, збір урожаю, збір винограда, пасовисько, свято після збору урожаю
2. повтори (епітети, синтаксичні конструкції) 12 пісні «одісеї» двічі повтор опис сирен, сцили і харипти
-ретроспекція (експорт в минуле)
-вставні сюжети, епізоди (роозповідб поро те, як одісей отримав шрам на нозі під час полювання, по цьому шраму няня пізнає одісея в жебракові)
-промови
-розгорнуті порівняння, які являють собою цілі картини, описи мирної праці, природи
Завдяки цим описам в епос входять картини мирного життя, що контрастують з описами війни.
-двоосновні епітети (зображ функції – сяючий герб, довгий спис;характерологічний – велимудрийодісей; емоційно-оціночну –багатостраждальнийодісей)
-гомерівський спокій (Гомер однаково спокійно і дет описує, як щасливі миті життя так і смерть, трагічні епізоди

11. Післягомерівський епос. Пародійний епос «Батрахоміомахія»
Батрахоміома́хія— старогрецька пародія на героїчний гомерівський епос (кінець VI — початок V століття до н. е.). Пародійність полягає в тому, що дії мізерних персонажів
оспівуються в урочистій епічній формі.

Сюжет
Сюжет поеми наближає її до циклів так званого «тваринного епосу», досить розвиненого в стародавніх літературах усіх культурних народів світу. Він присутній в арабському збірнику оповідань «Каліла й Дімна», що є перекладом відповідного староіранського зразка, утвореного з індійського оригіналу, який не зберігся, але мав свою пізнішу обробку в оповіданнях, зібраних під назвою «Панчатантра». За сюжетом миша Псіхарпакс (Крихтохапун) була запрошена жаб'ячим царем Фісігнатом (Надуйгуба) відвідати його царство. Для цього Фісігнат бере Псіхарпакса собі на спину, і так вони мандрують болотом. Раптом з'являється водяна змія і Фісігнат, рятуючи життя, поринає у води, тим часом як Псіхарпакс на його спині тоне. Через це виникає війна між ображеними мишами й жабами. Про цю війну радяться боги на Олімпі. Після кровопролитної сутички миші починають перемагати. Тоді, щоб урятувати жаб'ячий рід від остаточного винищення, Зевс кидає блискавку, але й цим не може зупинити войовничого запалу мишей. Нарешті, для порятунку жаб він посилає їм на допомогу раків, які женуть мишей.

Поетична техніка «Батрахоміомахія» дуже близька до «Іліади» Гомера за змістом, адже цей дотепний комічний твір, незважаючи на свій невеликий розмір, відобразив майже всі основні моменти героїчної поеми. Крім того твори подібні й за технікою написання. Невідомий автор намагався дотримуватися усіх художніх прийомів, властивих гомерівським поемам: гекзаметр, традиційне звернення до Муз, двоплановість, втручання богів у земні справи, постійні епітети, численні порівняння, промови, докладність викладу. Персонажі — жаби та миші — стали носіями всіх найхарактерніших рис героїв «Іліади». Недоторканою, напевне, залишилася тільки ретардація та всі її
шляхи, використані Гомером.

12.Дидактичний епос Гесіода «Роботи і дні».
Поема "Роботи і дні" збереглася повністю. Гесіод не обмежується практичними порадами - що, як і коли робити в полі, у хаті, на винограднику. Він моралізує, виступаючи як ідеолог селянства, незадоволеного владою родової знаті. З ненавистю він пише про царів, які зневажають правду і берусь хабарі. Провідна думка поеми:"Жодна робота не чинить ганьби, лиш неробство ганебне". Усе, що пов'язане з життям трудівника-хлібороба, його радощами і турботами, хвилює поета. Із поеми відомо, що Гесіод з братом за ботькове майно. Ображений рішенням суду на користь Перса(брата), Гесіод страхає, що за такий вирок боги покарають усіх - голод і чума спіткають народ. Гесіод твердить, що суддів було підкуплено. Перс зубожів і благає зглянутись на його бідність. Гесіод радіє з того, що багатство не пішло братові на користь. Гесіод відмовляє жебракові(тобто брату), мовляв нехай працює. Проте 7есіод обіцяє дати братові цінні поради. Гесіод радить братові мати не більше 1 сина, приносити журтви богам, пам*ятати, що служницю з сисунцем не наймають, бо яка з неї робота(за Гесіодом, справжній хазяїн має і рабів, і наймитів, і сам працює). моралізуючи, Гесіод подає різні притчі, щоб розтлумачити свою думку. Роботи і дні містять 4 вставні сюжети: Розповідь про Прометея і Пандору(пандора - жінка, яку створили боги, щоб занапастити людей. її взяв за дружину недоумкуватий брат Прометея Епіметей, хоча прометей і попереджав його, що від богів нічого не приймати. Допитлива Пандора відмикнила заповідану скриньку яка стояла у домі її чоловіка. У ту ж мить жвороби і скорботи, замкнені в скрині, вискосили і оселилися на землі), Розповідь про зміну віків (золотий(люди цього віку жили не працюючи, проте мали всього вдосталь, не старіли, а помирали як сном оповиті) → срібний(люди цього покоління залишалися нетямущими дітьми до старості, пещені сотню років ненькоюб вони були безпорадні навіть у власному домі, а коли доходили до розуму, робились самозакоханими гордіями, нікого не шанували, а невдовзі вмирали) → мідний(люди цього покоління визнавали тільки силу, через те й загинулиб бо повбивали один одного) → вік героїв(це славетні герої, їх Зевс поселив їх окремовід смертних на островах блаженних) → залізний(цьому поколінню судилося розбрат, заздрість, смуток, важка праця), Байка про слабкого і сильного, солов'я і яструба(гарно співає соловей, та в пазурах яструба не допоможуть йому співи. Мораль - не тягайся з сильним)

13.Давньогрецька лірика, її різновиди і жанри.
У VII—VI ст. до н.е. настав інший період — час ліричної поезії. Грек усе більше відчував себе окремою особистістю, індивідуальністю зі своїм внутрішнім світом, переживаннями. Саме в ліриці і знайшли своє відображення почуття і переживання окремої людини.
У VII—VI ст. до н. є. в Греції творили близько десятка уславлених поетів. Проте до нас дійшло дуже мало з їхньої поетичної спадщини: незакінчені вірші, часто лише окремі фрагменти. Один сучасний критик влучно помітив, що враження від знайомства з грецькою лірикою таке, ніби знаходишся в музеї прекрасних скульптурних фігур, але жодна з них не уціліла повністю. Перед нами ніби купа уламків: голова, рука, частина торса. Але і ці уламки створюють враження досконалості, завдяки витонченості обробки, особливій гармонії. Адже по них можна судити, наскільки прекрасною була мармурова фігура в цілому…
Отже, у VII —IV ст. до н. е. на зміну гомерівському епосу прийшла лірика, яка розкривала внутрішній світ людини, передавала її настрої і почуття. Елліни виконували ліричні твори під акомпанемент музичних інструментів, найчастіше дзвінкоголосої ліри — улюблениці Орфея.
Давньогрецька лірика виникла як пісня, продовжуючи й розвиваючи традиції народної, фольклорної пісні. Перша назва цих поетичних творів — «melos» (у род. відмінку — «melodos», тобто пісня). У VII ст. до н. е. виникла авторська пісня, лірика (індивідуалістична поезія), що означає «те, що виконується у супроводі ліри» (музичний семиструнний інструмент, який (за міфами) створений богом Гермесом).
Слово “лірика” походить від слова “ліра”. Саме у супроводі ліри або флейти виконувалися віршовані твори (зазвичай невеликого обсягу). Сучасні літературознавці поділяють еллінську лірику на два основних різновиди: пісенна і декламаційна. Пісенна лірика (меліка) — співалася у супроводі музичних інструментів, декламаційна лірика — декламувалася спочатку часто, а згодом і зовсім без музики.
Головними видами декламаційної лірики були: елегійна лірика (елегії) — це вірші, у яких найчастіше звучали роздуми або настанови, оспівувалася природа, любовні і патріотичні почуття, і ямбічна лірика (ямби) — вірші, у яких автор когось звинувачував, сварив, засуджував або простою розмовною мовою говорив про буденні речі.
Кожний жанр передбачав особливий віршовий розмір або строфу. Наприклад, елегію потрібно було писати елегійним двовіршем (гекзаметр + пентаметр), ямб — ямбом чи хореєм, меліку — особливими, оригінальними строфами. Різнилися між собою також змісти поезій різних жанрів. Елегії присвячувалися патріотичним закликам, роздумам про життя; ямб мав сатирично викривальний характер; сольна меліка використовувалася для любовних пісень, а хорова — для виконання гімнів на честь богів та людей. Певні поети мали свої уподобання серед цих жанрів, і їх імена тепер пов’язують саме з ними (наприклад, гімни Піндара).

14. Основні теми античної лірики періоду ранньої класики (Архілох, Сапфо, Алкей, Анакреонт)
1) Громадянська тематика. Твори Калліна, Тіртея, закликали мужньо захищати місто і писали військові пісні. Солон в своїх віршах розповідав про реформи, які він започаткував. Феогнід був аристократом, він розповідав про політичні погляди(ненавидів народ). Алкей критикував тирана Пітака, і в одному з віршів («Буря») в алегоричній формі відобразив громадянську війну між народом і аристократами. В нього буря-війна, корабель-держава, моряки-народ. Пітак писав, що коли на морі буря, то моряки падають з корабля. Після цього вірша до даної алегорії вдаються багато поетів.
2)Вина і дружби, насолоди життя. Розглядається в застільних піснях (сполії). Звучить заклик випити, щоб не сумувати. Звертався Алкей і Анакреонт. З його іменем пов»язаний напрям в світовій поезії – Анакреонтична поезія. Її тема- земні радості буття, вино, бенкети, кохання.
3) Тема кохання. До неї звертався Мімнерм (вперше використав паралель: молодість-весна, осінь-старість) Ця тема була і в Алкея, він освідчувався в коханні Сапфо. Івік порівнював кохання з хворобою, яку подолати не міг ніхто. Івік казав. Що Ерот «темний», бо забирає спокій. єдиною жінкою в давньогрецькій поезії була Сапфо (10 муза).У віршах відображала всю гамму почуттів і коханні: ревнощі, сум, біль розлуки. Сапфо вважала кохання глибоким, сильним, серйозним, доленосним почуттям. Перша зобразила почуття не через зовнішній стан, а як внутрішні почуття через метафори і порівняння. Тема кохання була головною й у поезіях Анакреонта. На його думку, кохання-це флірт, розваги, пустощі, гра і щось несерйозне.
4) Автобіографічна. Відтворювала погляд на життя. Такою є лірика Архілоха. Він писав про епізоди з життя. Про те, що одного разу, тікаючи від ворогів, він кинув свій обладунок, а сам втік. Це відображало зміну психології воїна у порівнянні з епічним героєм, для якого-це сором. Архілох відображає свої думки у вірші «Серце, Серце…», там закликає спокійно сприймати горе і радість.
5)Хорова лірика. Уславлення героїв, переможців, спортивних змагань. Зокрема, оди писав Піндар, в його гімнах багато ліричних відступів. Заклав форму і нормативи сучасної оди. А в одах іншого автора, який писав гімни для дівчат, багато описів побуту і природи – це Алкман. Йому належить перший в світовій літературі опис нічної природи. Вірші авторів 7-6 ст.до н.е. дійшли не повністю до нас, а лише в цитатах і уривках інших авторів.

Дата добавления: 2015-11-16