Праці Арістотеля. Зміст «Поетики». Розробка Арістотелем теорії Трагедії.

«Поетика» Арістотеля є першим в історії твором, що узагальнив естетичні знання античного світу, обґрунтував цілий ряд теоретико-літературних категорій, звівши їх у певну завершену й цілісну систему. Він обґрунтував поділ поезії на три роди — епос, лірику і драму.
На самому початку «Поетики» Арістотель пише про те, що усі роди поезії є по суті нічим іншим як наслідуванням (мімезис). Торкаючись питання про виникнення драми, Аристотель пише, що трагедія і комедія виникли з імпровізації. Безпосередньо трагедія розвинулася з фалічних пісень. Есхіл перший збільшив кількість акторів від одного до двох, зменшив хорові партії та на перший план вивів діалог. Софокл ввів трьох акторів та декорації. Пізніше за трагедіями закріпився усталений розмір, природний для усної мови — ямб.
Епічна поезія подібна до трагедії тим, що зображує серйозні характери. Епічна поезія не обмежена часовими рамками, а трагедія намагається триматися у рамках одного дня.
Арістотель дає трагедії наступне визначення: «Трагедія є відтворення дії серйозної і закінченої, що має певний об'єм, прикрашена мовою, різними її видами окремо в різних частинах, — відтворення дією, а не розповіддю, що здійснюється через співчуття і страх очищення подібних відчуттів».
«Прикрашеною» називається мова, що має ритм, гармонію і віршовий розмір, «різними її видами» — це виконання декількох частин трагедії тільки розмірами чи розмірами і співом. Текст у драмі — це пояснення дії через слова.
Відтворення дії — це фабула, тобто, послідовність подій. Характер — це те, на основі чого глядачі визначають якості діючих осіб. Думка — те, застосовуючи що актори доводять щось чи просто пояснюють про свої погляди.
Отже, кожна трагедія має складатися з шести частин, а саме: фабула, характер, думка, сценічна обстановка, текст та музична композиція. Ці частини характерні для кожної трагедії.
Найважливіша з цих частин — склад подій, оскільки трагедія є зображенням не людей, а дій і нещасливої долі. Щастя і нещастя виявляються у дії, і мета трагедії зобразити якусь дію, а не якість. Таким чином, дія і фабула є метою трагедії, а мета важливіша понад усе.
Аналізуючи елементи, необхідні гарній фабулі, Аристотель називає три такі елементи — це перипетія, пізнавання та страждання. Як перипетію Аристотель розуміє неочікувану зміну у ході подій, коли хід подій стає протилежним. Пізнавання — це один з видів перипетій, коли в результаті різкої зміни ходу подій, герої дізнаються щось важливе про свою долю чи долю інших героїв. Аристотель наголошує на тому, що перипетії та пізнавання мають обов'язково бути присутніми в фабулі трагедії, оскільки тільки вони можуть викликати у глядачів страх чи співчуття, зображення яких власне і займається трагедія.
Третя частина трагедії страждання — це частина дії, коли на сцені герой помирає, страждає від болю тощо.
Даючи рекомендації, Аристотель пише як правильно потрібно зображувати страждання і страх на сцені. Для зображення страждання, потрібно уникати двох крайнощів: не слід обирати негідників чи благородних людей — потрібно обирати щось середнє. Страх і співчуття можуть бути викликані театральною обстановкою чи поєднанням подій. Останнє цінується набагато вище і досягається тільки кращими поетами.
Фабула повинна бути складена так, щоб глядач дивлячись на події на сцені страждав і відчував співчуття. Метою трагедії є викликати у глядачів специфічне задоволення (катарсис), яке виникає тоді, коли глядач споглядаючи дію трагедії переживає страх і співчуття. Саме тому дія трагедії має бути сповнена цих почуттів.
Видів трагедії чотири:
Трагедія заплутана, яка цілком складається з перипетії і пізнавання;
Трагедія патетична, наприклад, «Еанти» і «Іксиони»;
Трагедія характерів, наприклад, «Фтіотіди» і «Пелей»;
Трагедія фантастична, наприклад, «Форкиди», «Прометей» і всі ті, де дія відбувається у пеклі.
Аристотель радить поетам наскільки дозволяє фабула суміщати усі ці чотири види у кожній трагедії.
В кінці свого трактату Аристотель порівнює трагедію і епос. Аристотель стверджує, що трагедія стоїть вище за епос. Головні його аргументи полягають у тому, що трагедія має усі ті засоби виразності, що й епопея, наприклад поетичний розмір. Крім того, в трагедії можна користуватися музикою, сценічною обстановкою, завдяки якій приємні враження стають особливо живими. Далі, трагедія має наочність, яка властива тільки дії. Трагедія менша за протяжністю в часі, що полегшує її сприйняття. Але найголовніша перевага трагедії це те, що вона викликає особливий конкретний вид задоволення, коли глядач боїться і співчуває.
Отже, Аристотель у своєму трактаті «Поетика» приділив значну увагу розробці теорії трагедії. Він назвав формальні ознаки трагедії, виділивши шість головних частин: фабула, характер, думки, сценічна обстановка, текст та музична композиція. Він також класифікував трагедії за змістом: заплутана, фантастична, патетична, трагедія характерів; виділив головні елементи кульмінації: перипетія, пізнавання, страждання. Крім того, Аристотель визначив головну мету трагедії. Мета трагедії полягає у створенні у глядачів особливого виду задоволення, яке виникає, коли глядачі відчувають страх чи співчуття, а також пояснив, що необхідно для того, щоб викликати у глядачів ці відчуття.

25 Ораторська проза Лісія і Демосфена
Лісій.
-судові промови(це невеличкі новели)
"Промова Лісія"
"Вбивство Ератосфена
-Логографії
Демосфен.
-політичний оратор за часів Перікла
-у його промовах багато риторичне запитання,повторів і уславлень
-прославляє Перікла
-промови царю Філіпу("Філіпики")
-до нас дійшло 40 промов

26) Давньогрецька історіографія. Твори Геродота і Плутарха
Що таке наука історіографія знає точно далеко не кожна людина,так як ця дисципліна відносно молода.Вона являє собою сукупність досліджень,присвячених певній тематиці в області історії чи окремої історичної епохи.З грецької це слово перекладається як опис історії.
Батьківщиною історіографії є Греція,а її батьками-давньогрецькі історики Гекатей і Геродот.Останній з них вирішив написав історію діянь греків і варварів.Геродот хотів,щоб память про героїв того часу не загубилася в слабині минулих століть.Ця велика людина був названий Цицероном"батьком історії",хоча викладав тільки ті сатиричні події,які були йому достовірно відомі.
Числення твори Плутарха не становлять собою скільки-небудь оригінально творчості,проте є плодом величезної цитатності.Список творів Плутарха містить 207 назв;з них зебереглось понад 150(у тому числі кілька несправжніх)
Хоча Плутарх не був оригінальним письменником,він збирав і обробляв те,що інші письменники і мислителей що писали до нього.Але в обробці Плутарха ціла традиція отримала новий вигляд.

Дата добавления: 2015-11-16