В цьому файлі розміщено стислі перекази найважливіших творів української літератури за весь курс навчання. Подається у наближеному до хронологічної послідовності. Удачі!!! 1 страница

--------------------- Слово про похід Ігорів

Як краще розповісти про похід Ігорів — за зразком давнього співця Бояна чи за вимогами сучасності? Ігор Святославович укріпив ум силою, а серце вигострив мужністю й повів свої хоробрі полки на землю Половецьку за землю Руську. Ігор чекає свого брата Всеволода. А в того вже бистрі коні осідлані стоять під Курськом, воїни вправні, шукають собі честі, а князю — слави. Глянув Ігор на світле сонце, а воно тьмою закрилося. Сказав князь воїнам: "Браття і дружино! Краще полягти в бою, ніж потрапити в полон. Хочу списа переломити край поля Половецького, хочу голову зложити або напитися шоломом із Дону!" Було затемнення сонця, птахи кричали, звірі ричали. Половці, побачивши Ігореве військо, побігли до Дону. Зранку в п’ятницю перемогла Ігорева дружина, забрала багатство — і золото, й дорогі тканини, й одяг. Усім тим мостили болото, щоб проїхати далі. Другого дня рано криваві зорі встали, чорні хмари з моря йдуть, хочуть закрити чотири сонця на ріці Каялі біля Дону великого. О Руська земле, уже за горою єси! З ранку до вечора гримить бій, летять стріли, тріщать списи. Чорна земля кістьми засіяна і кров’ю полита. Буй-тур Всеволод стоїть в обороні. Падають його стяги. Ігореві жаль брата, завертає він свої полки на поміч. Три дні билися, і впали стяги Ігореві. "Тут пир докінчили хоробрі русичі: сватів напоїли і самі полягли за землю Руську". Навіть трави й дерева нахилилися з жалощів. Припинилися походи князів на половців, розпочалися сварки, усобиці, а вороги тим часом на Руську землю прийшли з перемогами. Горе розлилося по Руській землі. У цей час князь Ігор пересів із сідла золотого у сідло невольниче. А Святослав у Києві в цей час побачив поганий сон. І сказали йому бояри, що полягло хоробре Ігореве військо, загинув Всеволод, а самого Ігоря взято в полон. Сказав тоді великий князь Святослав золоте слово, зі слізьми змішане, про те, що рано брати виступили проти половців, собі слави шукаючи. Далі він згадує всіх колишніх князів і жалкує, що мало дбали вони про рідну землю, більше про свою славу та багатство. На Дунаї плаче Ярославна, хоче зозулею полетіти до свого князя Ігоря, утерти йому криваві рани. Вона звертається до вітра, щоб не метав стріли на князеву дружину, до Дніпра й сонця, щоб допомагали її ладові. Ігор у полоні не спить, думає про втечу. Овлур дістав йому коня, і мчить Ігор сірим вовком до Дінця. Йому допомагають і трави, і птахи, і звірі. Половецькі князі Гзак і Кончак не наздогнали його. Повертається Ігор на Руську землю, яка радісно його зустрічає: на небі ясно світить сонце, скрізь лунають пісні дівчат, навіть на далекому Дунаї. Під радісне вітання Ігор прибуває до Києва. Критика, коментарі до твору, пояснення Давньоруська пам’ятка невідомого автора "Слово..." є перлиною критського ліро- епосу. У ній чітко прослідковується ідея єдності руських земель, засуджується егоїзм руських князів, їхні міжусобиці, розбрат, які призвели до поразки Ігоревого війська. Разом із тим автор захоплюється силою й мужністю князів, які готові полягти за землю Руську, підтримати її честь. Вражає не лише патріотизм автора, а і його висока поетична майстерність та ліризм.

------------------------------ Балада БОНДАРІВНА

У містечку Богуславку Каньовського пана Там гуляла Бондарівна, як пишная пава. У містечку Богуславку сидить дівок купка, Межи ними Бондарівна, як сива голубка. Прийшов до них пан Каньовський та й шапочку ізняв, Обійняв він Бондарівну та й поцілував. "Ой не годен пан Каньовський мене цілувати, Тільки годен пан Каньовський мене роззувати!" Ой шепнули люди добрі Бондарівні тихо: "Тікай, тікай. Бондарівно, буде тобі лихо!" Ой тікала Бондарівна з високого мосту; Сама ж вона хорошая, хорошого зросту. Ой тікала Бондарівна помежи горами, А за нею два жовніри з голими шаблями. Ой повели Бондарівну помежи крамниці, — Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці: "Ой чи хочеш. Бондарівно, ізо мною жити, А чи волиш. Бондарівно, в сирій землі гнити?" "Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити. Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!" Ой як тільки Бондарівна та цеє сказала. Ой вистрілив пан Каньовський — Бондарівна впала... "Ой ідіте до Бондаря, дайте батьку знати: Нехай іде свою доньку на смерть наряджати!" Ой посунув пан Каньовський по столу таляри: "Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум’яне! Ой на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку, — Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!" Ударився старий Бондар в стіну головою: "Бондарівно, моя донько, пропав я з тобою!" Ой поклали Бондарівну на тесову лавку, Поки звелів пан Каньовський викопати ямку. Лежить, лежить Бондарівна день та ще й годину, Поки звелів пан Каньовський зробить домовину. Ударили в усі дзвони, музики заграли, А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали! Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) Балада "Бондарівна" розповідає про горду дівчину Бондарівну, яка не прийняла залицяння пана Каньовського й різко йому відмовила, її схопили жандарми (жовніри) й привели до пана. Той наказав вибирати: чи з ним жити, чи в сирій землі гнити. Дівчина вибрала останнє, і пан її застрелив. А батькові, старому Бондареві, дав грошей "за хорошу дочку". У творі висловлюється захоплення гордою дівчиною, яка не захотіла з нелюбом жити, не здалася, і осуд жорстокого пана-вбивці. Балада побудована на діалогах, із використанням повторів, звертань, окличних речень, порівнянь та епітетів.

--------------------------------------------- Ой Морозе, Морозенку - Історичні пісні

Ой Морозе, Морозенку, Ти славний козаче, За тобою, Морозенку, Вся Вкраїна плаче. Не так тая Україна, Як та стара мати, Заплакала Морозиха, Та стоячи біля хати. Ой з-за гори та з-за кручі Буйне військо виступає. Попереду Морозенко Сивим конем виграває. То не грім в степу грохоче. То не хмара світ закрила, — То татар велика сила Козаченьків обступила. Бились наші козаченьки До ночі глухої, — Полягло наших чимало, А татар утроє. Не вернувся Морозенко, Голова завзята. Замучили молодого Татари прокляті. Вони його не стріляли І на часті не рубали, Тільки з нього, молодого, Живцем серце виривали. Поставили Морозенка На Савур-могилу. "Дивись тепер, Морозенку, Та на свою Україну!" Вся ти єси, Україно, Славою покрита, Тяжким горем, та сльозами. Та кров’ю полита! І поки над білим світом Світить сонце буде, — Твої думи, твої пісні Не забудуть люди. Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) Інколи козакам доводилося вступати у спілку з татарською ордою проти переважаючого польського війська. Але татари часто зраджували своїх союзників, продовжували грабувати українські землі й нищити козацькі загони. Так трапилося і з загоном Морозенка. Мужній козацький ватажок загинув за свою Україну, але люди його ніколи не забудуть. У пісні вжитий оригінальний прийом заперечного порівняння: То не грім в степу грохоче, То не хмара світ закрила, — То татар велика сипа Козаченьків обступила. Є багато й інших характерних для народної пісні художніх засобів — звертання, повтори, зменшувально-пестлйві слова, епітети та інверсія, окличні речення.

--------------------------------------------- Чи не той то Хміль (Пісня про Богдана Хмельницького) - Історичні пісні

Чи не той то хміль, Що коло тичин в’ється? Ой, той то Хмельницький, Що з ляхами б’ється. Чи не той то хміль, Що по пиві грає?.. Ой, той то Хмельницький, Що ляхів рубає. Чи не той то хміль, Що у пиві кисне? Ой, той то Хмельницький, Що ляшеньків тисне. Гей, поїхав Хмельницький К Золотому Броду, — Гей, не один лях лежить Головою в воду. "Не пий, Хмельницький, дуже Золотої Води, — Їде ляхів сорок тисяч Хорошої вроди". "А я ляхів не боюся Г гадки не маю — За собою великую Потугу я знаю, Іще й орду татарськую За собой веду, — А все тото, вражі ляхи. На вашу біду". Ой, втікали вражі ляхи — Погубили шуби... Гей, не один лях лежить Вищиривши зуби! Становили собі ляхи Дубовії хати, — Ой, прийдеться вже ляшенькам В Польщу утікати. Утікали вражі ляхи, Деякії повки, — Їли ляхів собаки І сірії вовки. Гей, там поле, А на полі цвіти — Не по однім ляшку Заплакали діти. Ген, там річка, Через річку глиця — Не по однім ляшку Зосталась вдовиця... Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) Визвольну війну проти панської Польщі, яка захопила українські землі й прагнула підкорити собі український народ, очолив славний гетьман Богдан Хмельницький. Про нього складено багато легенд, переказів, пісень. Одна з таких пісень — "Чи не той то хміль". Побудована вона на прийомі паралелізму з використанням легенди про походження прізвища Хмельницького. У пісні змальовується досить жорстока картина поразки ляхів (поляків). Але, за народними уявленнями, це справедлива кара, адже вони — завойовники, вони прийшли на нашу землю з мечем.

------------------------------------ Енеїда - Котляревський Іван

Після загибелі Трої Еней разом з товаришами відпливає у море. Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятіший од всіх бурлак. Но греки, як спаливши Трою, Зробили з неї скирту гною, Він, взявши торбу, тягу дав; Забравши деяких троянців, Осмалених, як гиря, ланців, П’ятами з Трої накивав. Він, швидко поробивши човни, На синє море попускав, Троянців насаджавши повні, І куди очі почухрав. Но зла Юнона, суча дочка, Розкудкудакалась, як квочка, — Енея не любила — страх; Давно уже вона хотіла, Його щоб душка полетіла К чортам, і щоб і дух не пах. Еней був тяжко не по серцю Юноні, — все її гнівив: Здававсь гірчіший їй від перцю, Ні в чім Юнони не просив; Но гірш за те їй не любився, Що, бачиш, в Трої народився І мамою Венеру звав; І що його покійний дядько, Паріс, Пріамове дитятко, Путивочку Венері дав. Побачила Юнона з неба, Що пан Еней на поромах; А те шепнула сука Геба... Юнону взяв великий жах! Впрягла в ґринджолята павичку, Сховала під кибалку мичку, Щоб не світилася коса; Взяла спідницю, і шнурівку, І хліба з сіллю на тарілку, К Еолу мчалась, як оса. Юнона просить Еола наслати вітри на Енеєві кораблі. Та Нептун на прохання Венерн заспокоює море. Венера звертається до Зевса з проханням захищати її сина, той обіцяє, що пошле Енеєві щасливу долю. Після довгих блукань Еней потрапляє до Карфагену, гостює у Дідони два роки. Зевс незадоволений цим, тому посилає до мандрівника Меркурія, щоб розлучити закоханих та нагадати Енеєві про його призначення. Потай від Дідони мореплавець збирається тікати, та вона помітила приготування до втечі, свариться з ним, але втримати не може. На морі піднімається буря. Троянці прибиваються до Сицилії, де їх приймає цар Ацест. Еней справляє поминки за померлим батьком Анхізом. Після поминок почалося п’яне гуляння. Між силачами розгорівся кулачний бій, у який хотіли втрутитися боги. Та Зевс не дозволив втручання. За намовою богині розбрату Ірисі, посланої Юноною, троянські жінки підпалюють флот Енея. Він звертається до богів із проханням наслати дощ. Троянці відпливають із Сицилії. Венера просить за них Зевса. На морі троянці співають про Сагайдачного, про Січ. Прибувають вони до кумської землі. Там Еней зустрічає страшну Сівіллу, яка веде його до пекла. Тут Еней бачить Дідону та свого батька Анхіза. Троянці знову відпливають, їм вдається оминути острів чарівниці Цирцеї. Припливають вони у край латина, вчаться латинській мові і просять прийняти їх до своєї країни. На їх честь влаштовується бенкет. Цар навіть хоче віддати за Енея свою дочку Лавінію. Проти цього повстає підбурена Юноною дружина Латина. Починається війна між троянцями й латинцями, причиною якої стає цуцик старої няні, якого загризли під час полювання троянські пси. На боці Енея виступає аркадський цар Евандр. В бою відзначаються Низ та Евріал. На Олімпі в цей час боги сперечаються. В бою гине Паллант, якого оплакують троянці разом з аркадцями. Тимчасове перемир’я дає змогу вшанувати загиблих. У поєдинку з Турном Еней перемагає. Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) І. Котляревський у своїй поемі дотримувався сюжету, запозиченого у Вергілія. Але «Енеїда» оригінальна за своєю композицією — замість 12 частин тут тільки 6. Ряд епізодів письменник зовсім опускає, натомість вставляючи епізоди з життя українських козаків. За жанром «Енеїда» — травестійна бурлескна поема. Травестія — дослівно означає перевдягання. Дійсно, герої поеми римського автора одягнені в національний одяг українців, грають у народні ігри, вживають національні українські страви й напої. Це побут України XVIII ст. Поему характеризує гумористичний підхід до поважної теми, зображує життя козаків, їхні звичаї, характери, збираючи досить багатий етнографічний матеріал. Уперше в літературі з’являється український народ в усьому його багатстві духовного світу та внутрішній красі. Написана поема живою українською мовою, не позбавленою вульгарної лексики, за що І. Котляревському не раз докоряли критики.

--------------------------------- Катерина - Шевченко Тарас

Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі — чужі люди, Роблять лихо з вами. Москаль любить, жартуючи, Жартуючи кине; Піде в свою Московщину, А дівчина гине... Катерина закохується в москаля й виходить до нього ввечері в садочок, не слухаючи батьків. Так вона свою долю "занапастила", ночуючи з москалем, аж поки селом не пішли поговори. Прийшла недобра звістка, що москалі мають вирушати в похід. Коханий обіцяє Катерині, що повернеться. Закохана дівчина не звертає уваги на людські пересуди, адже москаль з нею одружиться. Вона чує під серцем нове життя, тому виходить з дому лише вночі, ходить садом, згадує свого коханого. Дівчина сумує, але не втрачає надії. Через деякий час Катерина народжує дитину. Вона все ще виглядає свого коханого. Люди ж у селі сміються з неї, глузують. ІІ Батьки Катерини скривджені тим соромом, якого завдала їм донька. Адже народити дитину без чоловіка — великий гріх, тим більше на селі. Мати і батько вирішують позбутися одвічного сорому, вигнавши непутящу дочку з дому. Вони кажуть, щоб Катерина йшла у Московщину, шукала свого чоловіка, свекруху. Сказавши дочці останнє слово, мати непритомна впала на підлогу, а батько навіть не став слухати, коли дочка почала його молити. Ледве жива, Катерина пішла у садок, набрала землі, щоб почепити на хрест. Тепер вона ніколи не повернеться додому, так і помре на чужій землі, а син буде страждати через неї, спокутувати її гріх. Село ще багато говорило про Катерину, але її батьки вже цього не чули. ІІІ Приходить ніч. Катерина йде вперед, шукає свого москалика. Питає вона у чумаків шляху на Московщину, просить милостиню та йде собі далі. Жінці доводиться пережити багато страждань. Уже й зима почалася, свище завірюха, а вона погано вдягнена. Раптом Катерина бачить, що їдуть москалі. Вона кидається до них, починає розпитувати, чи не бачили вони її Івана. Ті тільки сміються, бо багатьох надурив їхній брат. Заплакала Катерина і з сумом роззирнулася навколо себе. Із стражданням звернулася до сина:... Сину мій Іване! Де ж ти будеш ночувати, Як мене не стане? З собаками, мій синочку, Кохайся надворі! Собаки злі — покусають, Та не заговорять, Не розкажуть сміючися... Ніхто в світі не пожаліє дитину- байстрюка, чекає її страшна сирітська безправна доля. IV Та ось одного разу серед москалів, що їхали повз неї, Катерина раптом побачила свого Івана, що був за старшого. Кинулась вона до коханого з радістю, але той тільки відповів: "Дура, отвяжися! Возьмите прочь безумную!" У безтямі Катерина просить колишнього коханого не кидати її, взяти хоча б за наймичку, пропонує показати йому сина. Та повернувшись, бачить, що москаля вже немає. Зневірена жінка віддає дитину товаришам Івана, щоб вони передали старшому, і кидається до лісу. Не бачачи ніякого виходу зі становища, у якому опинилася, Катерина втопилася. Чорнобрива Катерина Найшла, що шукала. Дунув вітер понад ставом І сліду не стало. V До Києва іде сліпий кобзар, біля якого тулиться хлопчик- поводир. Кобзар починає співати, перехожі дають йому гроші. Раптом на шляху з’являється карета і зупиняється біля старців. Кличуть хлопчика до себе, пані дивується його красі. А пан одвернувся, бо пізнав у хлопчику Катерину. Карета їде далі, а старці продовжують свій шлях. Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) Образ Катерини центральний у поемі. Змальовується її зовнішня краса, довірлива душа, щира вдача. Вона переживає страшний душевний злам, який призводить до загибелі дівчини. Батьки зрікаються збезчещеної дочки, коханий не приймає її, чужим людям вона не потрібна, односельці тільки обмовляють Катерину та сміються. Вона розуміє, що її дитину чекає безрадісне майбутнє, бо син все життя буде спокутувати її гріхи. Велику роль у поемі відіграють ліричні відступи. Супроводжуючи епічну, часто драматичну розповідь, відступи виявляють оцінку автора, його особисте ставлення до зображуваних подій. За жанром "Катерина" — ліро- епічна соціально-побутова поема з народного життя.

--------------------------------------------- Гайдамаки - Шевченко Тарас - Поема

Все йде, все минає — і краю немає. Куди ж воно ділось? Відкіля взялось? І дурень, і мудрий нічого не знає. Живе... умирає... Одно зацвіло, А друге зав’яло, навіки зав’яло... Поет звертається до гайдамаків, що колись гуляли Україною, шукаючи волі, просить їх повернутися. Тепер слава козацька забувається, люди живуть дрібними інтересами, звичайними побутовими справами. Ніхто вже не слухає з такою увагою старців- кобзарів, які співають про козацькі подвиги. Та ліричний герой не зважає на це: він сам, у своїй хаті, буде співати старих пісень, буде згадувати. Неначе сама велична історія розмовляє з ним, і від цього стає легше. Інтродукція Поет глузує з бундючної колись Польщі, яка вважалася рівною Московщині і Туреччині, аж поки королем не став Понятовський. Тепер Польща втратила свою державність. Проти короля підняли повстання Пулавський і Пац. Разом з ними піднялися сто конфедератів. Від них дуже постраждав український народ, бо розбрелися вони Україною та "забули волю рятувати", а навпаки розпочали руйнування. А в цей час "гайдамаки ножі освятили". Галайда Ярема служить у жида, який дуже пригноблює хлопця- сироту, що не має в світі рідної душі. Єдине, що приносило втіху, — кохана дівчина. Поет розказує про важку сирітську долю Яреми, безкінечні образи, яких той зазнавав. Старий жид у своїй хаті лічить гроші, долі спить його дружина Хайка, а на ліжку лежить красуня-дочка. Ярема у цей час вирушив у Вільшану. Конфедерати Конфедерати вдираються до хати жида і б’ють його нагайкою, все хочуть дізнатися, куди він сховав дочку. Жид відповідає, що дочка померла, та конфедерати не вірять йому, продовжують катувати, змушують хреститися і сміються. Поять жида горілкою і наказують співати. Потім вимагають грошей. Коли ж жид розказує, що не має грошей, його починають шмагати батогами. Старий не зізнається, але пропонує конфедератам поїхати до Вільшани, бо там у титаря дуже гарна дочка. Конфедерати наказують жидові їхати з ними, щоб показати дорогу. Титар Ярема йде до Вільшани, щоб зустрітися з Оксаною, дочкою титаря. Чекає її у гаю, співає пісень. Дівчини довго немає, аж ось нарешті вона приходить саме в той час, коли хлопець заспівав сумну пісню про свою нещасну долю. Відбувається радісна зустріч закоханих. Ярема розповідає, що збирається прибитися до козаків, щоб здобути слави і грошей. Оксана засумувала, почувши таку звістку. Їй жаль розлучатися з коханим, адже він може її забути. В цей час до хати титаря вдираються конфедерати, які шукають грошей і дівчини. Не почувши від титаря нічого, вони вбивають його, потім запалюють церкву. Прибігає Оксана, яка непритомніє, побачивши мертвого батька. Конфедерати підхоплюють її й забирають із собою. Ярема в цей час іде в Чигирин. Свято в Чигирині Знову ліричний герой жалкує за втраченими героїчними роками. Думкою він повертається до Чигирина, де всі готуються до "свята". Зібралося дуже багато людей з усіх куточків України, все це козаки. Між старшинами відбувається розмова, в якій вони згадують своїх ватажків і радіють, що зібралося тут так багато люду. Між людьми походжає сліпий кобзар Волох, який співає про те, як "гуляли" козаки з Максимом Залізняком. В цей час задзвонили дзвони, які кличуть до бою. Гайдамаки одразу ж покинули всі справи і зібрались. За ними помалу шкандибає старий кобзар та співає. Біля церкви гайдамаків зустрічають попи, які закликають захистити рідну землю, що страждає від наруги. Україна потерпає, знищуються молоді її сили, вмирають люди. Козаки почали молитися, а священики освячують їм ножі. Треті півні Після свята Маковея гайдамаки чекають тільки ночі, щоб розпочати різанину. Україною течуть криваві ріки. Тепер про ті часи нагадують лише старі могили. Але хто подивиться на них, хто згадає? Онукам байдуже, бо вони "панам жито сіють". Поет згадує славу Ґонти, Залізняка. Ярема йде до Черкас, щоб бити ворога. Дорогою згадує він свою кохану дівчину та журиться, що може ніколи її не побачити. Червоний бенкет По всій Україні дзвонять дзвони — то "по пеклу гуляють" гайдамаки. Залізняк тільки закликає "мордувати скажених" ляхів. Ярема літає — "по три, по чотири так і кладе". Билися, поки зовсім не лишилося ворогів, тоді стали відпочивати. Залізняк виділяє з-поміж усіх відважного Ярему, й запитує, звідки той прийшов. Дізнавшись, що хлопець з Вільшани, згадує, як там вбили титаря та вкрали його дочку. Від страшної звістки Ярема непритомніє, а потім наповнюється ще більшою ненавистю до конфедератів. Залізняк дає йому прізвище Галайда, що означає "безпритульний бурлака". Загін приїжджає до Черкас. Ярема страждає від страшного горя, згадує Оксану. Гайдамаки ховаються в лісі. Гупалівщина Коли сходить сонце, Україна лише де-не-де дотліває. У будинках ховається перелякана шляхта. Скрізь трупи. У гайдамаки йде кожен, навіть жінки і діти. Коли загін прибуває у Вільшану, Ярема докладно розпитує про смерть титаря та викрадення Оксани. Дорогою до Лисянки загін прихоплює із собою конфедератів, які охороняли скарб. Скарб забирають. Бенкет у Лисянці Вже почало смеркатися, а гайдамаки все карають шляхту. Вбивають навіть жінок і дітей. Галайда все ніяк не може вгамувати жадобу помсти за свою Оксану. Над містом займається пожежа. Гайдамаки святкують перемогу. Залізняк просить Волоха заспівати веселої пісні. Гайдамаки танцюють. До засмученого Яреми підкрадається жид і розповідає, де знаходиться Оксана. Він зголошується допомогти хлопцеві. Гонта збирається штурмувати будинки панів, не зважає навіть на прохання Яреми не робити цього, бо там його кохана. Галайда зникає — разом з жидом він вирушає рятувати дівчину. Непритомною вони вивозять Оксану в Лебедин. Лебедин Оксана розповідає старій черниці про події у Вільшані. Вона зовсім хвора і нічого не пам’ятає. Тільки згадка про коханого відвернула дівчину від спроби самогубства. Бабуся розповідає, що сюди її привіз Ярема Галайда, який обіцяв повернутися через тиждень. Дівчина зраділа, бо то, мабуть, її Ярема. Через тиждень Ярема повінчався з Оксаною, але вже ввечері змушений був покинути дружину й битися з ляхами. Гонта в Умані Україна все ще палає в огні битви. Діти по селах залишились у батьків, ніде не видно людей, лише виє звірина. Максим Залізняк отримав в особі Яреми вірногасина, який виконує його накази, ріже ляхів без жалю. Опівночі гайдамаки вступають в Умань. До Гонти і Залізняка приводять ксьондза, разом з яким ідуть діти-католики Гонти. Гонта лютує, що його діти стали католиками, він вважає, що мусить їх вбити, бо так велить його військова присяга. Гайдамаки страшно карають усіх католиків, а потім починають пити і гуляти. Кобзар співає пісні. Гонта шукає своїх синів, щоб поховати їх. Кладе їх у яму, цілує і хрестить, а потім плаче з горя. Епілог Все це було дуже давно, ніхто з живих цього не бачив на власні очі. Ще дід колись розповідав про Коліївщину, про Залізняка і Ґонту. Майже рік вбивали вони ляхів. Потім помер Гонта, за ним і Залізняк. Залишився тільки Ярема. Гайдамаки розійшлися хто куди. Передмова Передмова подається у кінці поеми. Ще раз нагадує поет про старі часи, просить нащадків жити дружньо. Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) Гайдамаки були учасниками народно-визвольного руху проти польського гніту на Правобережній Україні. Повстання 1768 р. очолили Залізняк і Гонта. Поема "Гайдамаки" — найбільша за обсягом поема Тараса Шевченка.

-------------------------------- Кавказ - Шевченко Тарас - КАВКАЗ (Поема)

Кавказькі гори «засіяні горем, кровію политі» — тривалий час там іде війна. Споконвіку там орел (символ російського самодержавства) карає Прометея (символ нескореного народу), та не в змозі остаточно здолати непокірного титана: Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле. Не скує душі живої І слова живого. Не понесе слави Бога, Великого Бога. Ліричний герой поеми звертається до Бога, запитуючи, коли, нарешті, «прокинеться правда», коли кати народу перестануть знущатися з людей: Ми віруєм твоій силі І духу живому. Встане правда! встане воля! І тобі одному Помоляться всі язики Вовіки і віки. А поки що течуть ріки. Кровавії ріки! Кавказькі гори политі кров'ю, бо там живе волелюбний народ, який чинить відчайдушний опір завойовникам. Тому тисячами гинуть царські солдати, ллється кров. А сльози — удов'ї, дівочі, матерів і батьків! їх вистачило б на те, щоб утопить «всіх імператорів... з дітьми і внуками». Ліричний герой поеми славить «лицарів великих» — синів Кавказу, які мужньо відстоюють своє право на мирну працю, на життя за власними законами: Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая! Поет протиставляє вільному Кавказу, де ніхто не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію. У цій країні, що здавна пишається своїми християнськими традиціями, можуть навчити лише, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах і як продавати чи програвати в карти своїх же єдиновірців- християн. Ліричний герой гірко докоряє панству: Ви любите на братові Шкуру, а не душу! Зажерливі й багаті моляться розіп'ятому за людство Христу, будують йому храми і каплиці, кладуть перед його образом Неутомленниє поклони За кражу, за війну, за кров, Щоб братню кров пролити просять І потім в дар тобі приносять З пожару вкрадений покров!!! Поема закінчується зверненням поета до пам'яті його загиблого друга Яковаде Бальмена, який склав голову «не за Україну, а за її ката». Аліричний герой залишається наодинці зі своїми гіркими роздумами про долю України. Гнів і обурення ліричного героя твору викликає лицемірство провідників загарбницької політики царату, які намагаються прикрити свої хижацькі наміри облудними твердженнями, нібито вони несуть просвіту темним «диким» народам: Просвітились! та ще й хочем Других просвітити, Сонце правди показати Сліпим, бачиш, дітям!.. Все покажем! тілько дайте Себе в руку взяти, Як і тюрми муровати, Кайдани кувати. Всьому навчим; тілько дайте Свої сині гори Остатнії... бо вже взяли І поле, і море.

--------------------------------------------- Іван Підкова - Шевченко Тарас - ІВАН ПІДКОВА (Поема)

1 Поет оспівує козацькі часи в Україні. Запорожці вміли воювати, добувати славу і волю. Від тієї слави лишилися тільки високі могили, що «про волю нишком в полі з вітрами говорять». Та згадка про ті славні часи, може, заспокоїть серце. II На тлі бурного моря зображено велич, силу й рішучість запорожців та їх отамана. Запорожці, завзяті й сміливі вояки, вирушають у морський похід до Царграду, столиці султанської Туреччини: А попереду отаман Веде, куди знає. Походжає вздовж байдака, Гасне молька в роті; Поглядає сюди—туди — Де—де буть роботі? Закрутивши чорні уси, За ухо чуприну, Підняв шапку — човни стали. «Нехай ворог гине!»

--------------------------------- Наталка Полтавка - Котляревський Іван

Українська опера на дві дії Дійові особи: Н а т а л к а — українська дівчина. Горпина Терпилиха — її мати. Петро — коханий Наталки. Микола— далекий родич Терпилихи. Тетерваковський — возний, жених Наталчин. Макогоненко — сільський виборний. ДІЯ ПЕРША Наталка журиться, що вже давно немає її коханого Петра. Вона промовляє, звертаючись до нього. З’являється возний, що натякає на своє кохання до дівчини, а потім і признається. Наталка відповідає, що вони не рівня одне одному. Наталка йде додому, а замість неї з’являється виборний. Обидва чоловіки розмовляють про дівчину, вихваляючи її. Перебирають і женихів, що сватались до неї. Виборний розповідає, що Терпили жили в Полтаві, були багаті, але батько пропив усе добро, вигнав свого вихованця Петра та й помер. Терпилиха з дочкою переїхали на село. Виборний погоджується допомогти возному владнати справи з Наталкою. Дія переноситься в хату Терпилихи. Мати докоряє дівчині, що та відмовляє гарним женихам. Як же їм жити далі? Наталка ж уже чотири роки чекає Петра. В хату заходить виборний і пропонує в ролі жениха возного. Домовляється про сватання. Дівчина залишається сама і журиться. ДІЯ ДРУГА Микола промовляє сам до себе, розказуючи про своє сирітське безталання, співає пісню. З’являється Петро, який теж співає про свою тугу за дівчиною. Хлопці потоваришували. В цей час із хати Терпилихи виходять виборний і возний, перев’язані після сватання. Петро дізнається, хто вони такі. Зрозумівши, що Петро — коханий Наталки, Микола зголосився про все дізнатися докладно. Виявляється, що Петро пішов на заробітки, аби бути гідним багатого батька Наталки. Тепер же знайшов їх самих у бідності. Хлопець розмовляє з виборним і розповідає про те, що бачив і чув у мандрах. Хлопець страждає за втраченим щастям. З’являється Наталка і відразу впізнає його, тому вирішує не виходити за возного. Виборний наполягає на тому, що вона вже перев’язала їх рушниками. Разом з Терпилихою він вмовляє Наталку. Петро віддає дівчині зароблені гроші, щоб чоловік не дорікав їй бідністю. Такий його вчинок умилостивив возного, і той відмовляється від Наталки. Мати благословляє дітей. Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) П’єса І. Котляревського привертала увагу читачів та глядачів красою зображених народних характерів, пісенністю їхньої мови. Шляхом індивідуалізації мови драматургові вдалося чітко окреслити психологічні типи персонажів. Так, мова возного й виборного викликає посмішку своєю перекрученістю, напускною вченістю. П’єсі притаманні елементи сентименталізму, що розвивався на той час у літературі, — звернення до людських почуттів, змалювання їхньої сили й глибини. У дусі сентименталізму написано й кінцівку: возний відмовляється від Наталки.

Дата добавления: 2015-11-14