|
Читайте также: |
5. Сучасні теорії податків і їх вплив на податкову політику провідних країн.
Характерною особливістю початку ХХ ст. став корінний переворот в поглядах на роль держави в економіці. Ідея мінімального втручання держави в господарську система відійшла на другий план.
Англійський економіст Дж.Кейнс (1852 – 1951) у своїй праці „Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей” одним з перших поставив питання про нестабільну природу господарства, що базується на приватному господарстві. На думку Кейнса, податки вмонтовані в систему макроекономічного регулювання ринку. Економічне зростання залежить від збережень економічних суб’єктів лише в умовах повної зайнятості. Однак досягти повної зайнятості на практиці практично неможливо. У такому випадку держава за допомогою оподаткування вилучає надлишкові збереження населення і сама вкладає їх в розвиток економіки. Таким чином, кейнсіанство вважає бюджетно – податкову політику одним з основних методів макроекономічного регулювання економіки.
Наприкінці ХХ ст. на зміну екстенсивному розширенню державного втручання прийшли ринкові механізми регулювання господарської діяльності. Цьому сприяла стагфляція економіки, падіння доходів населення, зростання бюджетного дефіциту, інтеграційні процеси. В економічній науці почали переважати неокласичні тенденції основними з яких стали монетаризм і економіка пропозиції. В монетаризмі податкам відводиться другорядна роль, а в економіці пропозиції – навпаки. Основна ідея економіки пропозиції полягає в тому, що високі податки зменшують економічну активність і податкові надходження бюджету. Американський економіст А. Лаффер провів ряд досліджень по даній тематиці і зміг встановити математичну залежність між доходами бюджету і податковими ставками.
Саме погляди представників теорії пропозиції лягли в основу податкових реформ 80 – 90х років. Ці реформа носили поступальний характер і першими були розпочаті у США і Великій Британії.
Отже, ключовим моментом сучасної податкової політики являється стимулювання інвестиційної активності підприємств і населення, розширення бази оподаткування, з паралельним зменшенням рівня податкових ставок і скроченням податкових пільг. Таким чином, останнім часом відбулась суттєва переорієнтація функцій оподаткування з фіскальної і соціальної до стимулюючої.
Теорія економіки пропозиції.
Теорія економіки пропозиції, започаткована після кризи 1974-1975 pp., доповнила собою монетаристську теорію. Термін „економічна теорія пропозиції” був уперше використаний американським фахівцем з питань бюджетно-податкової політики Г.Стейном у 1976р. для позначення відродження інтересу до класичної економічної теорії, яка велику увагу приділяла вивченню умов і витрат виробництва товарів та класичної теорії державних фінансів, що була розкритикована і забута у ході кейнсіанської революції 30-х pp. XX ст. Ключове твердження економіки пропозиції: розміщення й ефективне використання ресурсів має вирішальне значення для економічного зростання як у коротко, так і у довгостроковому періоді. Основною перешкодою на шляху розширення пропозиції й ефективного використання факторів виробництва вважається негативний вплив рівня і структури оподаткування на стимули до праці й інвестування, а також інституційних обмежень, передусім пов’язаних з діяльністю профспілок, на ефективне розміщення ресурсів. Економіка пропозиції збагатила історію економічної думки, макроекономіку й економічну політику такими поняттями, як „податковий клин”, „оптимальна межа оподаткування”, „крива Лаффера”.
Теорія раціональних очікувань.
Теорія раціональних очікувань базується на твердженні, що населення поводить себе раціонально. Тобто підприємці, споживачі і працівники, розуміючи як функціонує економіка, використовують доступну інформацію для прийняття рішень.
Також теорія раціональних очікувань стверджує, що ринки товарів і ресурсів в високій степені конкурентні, тому швидко реагують на зміну економічної ситуації. У зв’язку з цим урядова політика виявляється недієздатною, оскільки населення готується до дій уряду і передбачає його наслідки. Таким чином, активна політика уряду посилює економічну нестабільність.
Інституціоналізм. Свою назву ця течія економічної науки отримала у зв’язку з тим, що її прихильники активно використовували соціальний елемент і інтерпретували економічні процеси з допомогою неекономічних факторів.
Інститути – це розроблені людьми формальні (закони, конституції) і неформальні(угоди, норми поведінки, моральні цінності) обмеження, а також чинники примушення, які стримують їх взаємодію. Тобто інститут – це система взаємопов’язаних та відносно стійких формальних і неформальних норм, які регулюють прийняття рішень, діяльність і взаємодію суб’єктів.
В центрі уваги інституціоналістів знаходяться реальні процеси, котрі відбуваються в економіці. Центральне місце в їх дослідження займає корпорація, яка розглядається як основа організаційної структури індустріальної системи сучасного суспільства. Одну із центральних проблем розвитку і оновлення економіки інституціоналісти вбачають в системи соціального контролю, в організації якого ключова роль відводиться державі і полягає в організації і стимулюванні НТП через координацію досліджень, системи освіти, експериментальних проектів.
Рекомендована література:
Основна: 1, 14, 16, 17, 18, 19, 20, 35, 50, 56, 57, 58.
Додаткова: 2, 22, 26, 28, 29, 30, 35, 47, 49, 54, 56, 63, 68, 70, 74, 76, 77, 84, 87, 96, 107.
Тема 3. Види та напрями реалізації податкової політики
1. Поняття дискреційної податкової політики та її види в залежності від економічного циклу.
2. Інструменти реалізації дискреційної політики. „Цільова функція” дискреційної політики.
3. Політика уряду на різних стадіях економічного циклу.
4. Недискреційна політика. Вмонтована стабільність економіки.
5. Види автоматичних стабілізаторів економіки.
Викладання навчального матеріалу за планом:
1. Поняття дискреційної податкової політики та її види в залежності від економічного циклу.
В залежності від механізмів реалізації податкову політику поділяють на дискреційну та автоматичну (рис. 1.).
Рис. 1. Типи податкової політики
Дискреційна податкова політика - це політика, у рамках якої держава прагне досягти повної зайнятості, економічного росту та зниження інфляції.
Дискреційна податкова політика - це цілеспрямоване регулювання парламентом податків для впливу на реальний ВВП i зайнятість, контролю за інфляцією та сприяння економічному зростанню. Дискреційною називається дія суб’єкта на власний розсуд.
У період спаду заходи стимулюючої фіскальної політики зводяться до:
1) збільшення державних витрат;
2) зниження податків;
3) поєднання росту державних витрат із зниженням податків (з урахуванням того, що мультиплікаційний ефект зростання державних витрат більший, ніж мультиплікаційний ефект зниження податків).
Така політика призводить до дефіциту бюджету, але забезпечує скорочення падіння виробництва.
Стримуюча податкова полiтика має за мету стримати зростання попиту, коли існує iнфляцiя попиту. В умовах інфляції при надлишковому попиті стримуюча політика зводиться до:
1) зменшення державних витрат;
2) збільшення податків;
3) поєднання скорочення державних витрат із зростаючим оподаткуванням (з урахуванням того, що мультиплікаційний ефект зменшення державних витрат більше, ніж мультиплікаційний ефект росту податків).
Отже, у перiоди довгострокового спаду економiчної активностi доцiльним є здiйснення стимулюючої податкової полiтики, що базується на кейнсiанськiй моделi антициклiчного регулювання та використаннi прямого прогресивного оподаткування як провiдної ведучої форми стабiлiзацiйного регулювання. Реалiзувати регулюючу функцiю i стимулювати дiлову активнiсть на мiкрорiвнi доцiльно за рахунок податку на прибуток i прибуткового податку з громадян, податку на вiдсотковi доходи, а також шляхом оптимiзацiї механiзму податкових пiльг. Здiйснення фiскальної функцiї на макрорiвнi здатне забезпечити пряме оподаткування майна, природних ресурсiв у поєднанні з непрямими податками (акцизи, ПДВ, митнi тарифи).
Недоліки та обмеження активної дискреційної податкової політики привели до того, що нині вона не використовується для вирішення короткотермінових завдань регулювання економічного циклу, а лише для довгострокових цілей - стимулювання економічного зростання.
2. Інструменти реалізації дискреційної політики. „Цільова функція” дискреційної політики.
Дискреційна податкова полiтика завжди має на меті вирішення питання: якими повиннi буги податки (за розмiром i структурою) та iншi примусовi платежi, формуючi доходи державного бюджету, щоб i держава могла функцiонувати, i економiчнi агенти вiдчули дiйсний стимулюючий поштовх?
Бажано одночасне досягнення повної зайнятості, економічного росту та контролю за iнфляцiєю, але фактично можливе лише досягнення сполучення цих цілей, у якому, враховуючи обставини, пріоритет буде віддано якісь одній цiлi. Тобто суб’єкт регулюючого впливу діє на свій розсуд - дискрецiйно. Тому, хоча цiлi цієї політики визначені i вiдображенi у найменуванні, проблема вибору цiлi не перестає існувати.
Дискрецiйна податкова полiтика у країнi з перехiдною економiкою має певнi особливостi. Неможливо вiддати прiоритет якiйсь однiй цiлi: низький рiвень особистого доходу i життя, структурнi змiни у виробництвi та брак iнвестицiй не дають змоги видiлити одну з цiлей. Саме це i є випадок, коли обирається цiльова функцiя, у якiй всi цiлi мають однакову “ступiнь прiоритетностi”. Визначення можливостей у досягненнi цiльової функції iнструментами дискрецiйної податкової полiтики перехiдного перiоду досить складна справа, оскiльки перiод перебудови суспiльних вiдносин робить високою мiрою ризикованим передбаченням майбутнього. У цьому сенсi задля вибору ефективних iнструментiв дискреційної податкової полiтики необхiдно врахувати процеси самоорганiзації економiчної системи, щоб через вплив на них було можливим використати всi ресурси суспiльства для його розвитку. Якщо даний пiдхiд буде реалiзовано у податковiй полiтицi, то досить необтяжнi для державного бюджету видатки будуть бiльш ефективними, нiж прямi iнвестицiї держави та значне скорочення податкiв. Прикладом може бути пiдтримка малого та середнього бiзнесу через державнi програми розвитку.
3. Політика уряду на різних стадіях економічного циклу.
Розглянемо рисунок 2, на якому за нашим припущенням, різке зниження державних видатків спричинило переміщення кривої сукупного попиту вліво від АD1 до АD2. Економіка перебуває у фазі спаду з циклічним безробіттям.
Якщо бюджет збалансований, фіскальна політика під час спаду чи депресії призведе до появи бюджетного дефіциту.
Рис 2. Застосування стимулюючої податкової політики
Уряд може через зниження податків перемістити криву сукупного попиту вправо, з АD2 до АD1. Припустимо, що податки з особистих доходів знижено на 4 млрд.грн., що зумовило збільшення на таку саму величину використовуваного доходу. Споживання зросте на 3 млрд. грн., а заощадження збільшиться на 1 млрд.грн. У цьому випадку горизонтальна віддаль між АD2 та пунктирною спадною кривою на рисунку 2 вiдповiдає зростанню видатків на споживання на суму З млрд. грн. Це „початкові” видатки на споживання, оскільки завдяки процесу мультиплiкацiї видатки на споживання збільшуються. Крива сукупного попиту переміститься вправо у n-рази далі, ніж це вiдповiдало б початковому зростанню споживання на З млрд.грн., зумовленому зниженням податків. Реальний ВВП зросте, вiдповiдно зросте i зайнятість.
4. Недискреційна політика. Вмонтована стабільність економіки.
Основними елементами автоматичної податкової полiтики, коли змiни вiдбуваються у системi урядових закупок та чистих податкiв, виступають автоматичнi стабiлiзатори, якi дозволяють без додаткового втручання держави, шляхом попередньо визначених i закладених у законодавчо-нормативнi акти правил i норм реагувати на порушення рiвноваги, сприяючи її вiдновленню.
Під автоматичним, або вбудованим стабілізатором розуміють економічний механізм, який автоматично реагує на зміну економічного стану без необхідності прийняття певних рішень з боку уряду, здійснення ним певних проектів.
До основних вбудованих стабілізаторів відноситься зміна податкових надходжень. Сума податків залежить від величини доходів. Тому в періоди активного росту ВВП податкові надходження автоматично зростають (при прогресивній системі оподаткування), що забезпечує зниження купівельної спроможності і стримує економічний ріст. І, навпаки, в періоди спаду податкові надходження автоматично зменшуються, сума вилучених доходів також зменшується, тобто поступово збільшується купівельна спроможність в економіці, що стримує спад.
Вмонтована стабільність дозволяє зменшувати глибину коливань ділової активності. Проте вмонтовані стабілізатори можуть лише послабити, але не скоригувати серйозні зміни економічної коньюктури. Для коригування інфляції або економічного спаду нерідко потрібна дискреційна податкова політика, тобто зміни у системі оподаткування.
5. Види автоматичних стабілізаторів економіки.
Автоматичний вплив пов’язаний з дією “вбудованих стабілізаторів”, до яких відносять податки, показник еластичності яких щодо ВВП є вищим за одиницю, тобто темпи приросту податкових надходжень перевищують темпи приросту ВВП при незмінності умов оподаткування. Ефективність дії податкової системи як “вбудованого стабілізатора” прямо залежить від 2 чинників: відсоткової частки податкових надходжень в обсязі ВВП та еластичності податкової системи. При збільшенні цих чинників зростає і потенціал податкової системи в автоматичному регулюванні циклу. В свою чергу еластичність податкової системи залежить від еластичності кожного податку і його відсоткового значення в загальній сумі податкових надходжень.
Еластичність окремого податку залежить від еластичності об’єкта оподаткування щодо ВВП та методу визначення його ставок. Ставки, що визначаються в абсолютному виразі (пропорційні), а також регресивні сприяють зменшенню показника еластичності, а максимальний ефект щодо підвищення еластичності мають прогресивні ставки. Адже, при прогресивнiй системi рiвень податкових ставок зростає за певною шкалою в залежностi вiд зростання доходу. Тому при зростаннi ВВП податки збiльшуються швидше, нiж доход. За пропорцiйною системою рiвень податкових ставок є стабiльним для всiх рiвнiв доходу, тому податки змiнюються пропорцiйно змiнi доходу. Завдяки високій еластичності надходжень відносно динаміки національного доходу ідеальним ролі вбудованого стабілізатора економічного циклу можна вважати акцизний збір.
Рекомендована література:
Основна: 14, 16, 17, 18, 19, 20, 35, 50, 56, 57, 58.
Додаткова: 22, 25, 26, 28, 30, 35, 37, 38, 39, 40, 43, 44, 46, 47, 54, 56, 63, 68, 70, 74, 87.
Тема 4. Податкова політика та регіональний розвиток
1. Сутність та завдання регіональної податкової політики.
2. Методи оцінки податкового потенціалу регіону.
3. Фактори диференціації податкових надходжень в регіоні.
4. Взаємообумовленість податкової політики та соціально-економічного розвитку регіону.
5. Визначення ефективності податкової політики на макро-, мезо- та мікро рівнях.
6. Напрями удосконалення регіональної податкової політики.
Викладання навчального матеріалу за планом:
1. Сутність та завдання регіональної податкової політики.
Регіональна податкова політика - сукупність дій регіональних органів державного регулювання для забезпечення функцій держави на рiвнi регіону.
Не може бути ефективного управління регіоном, якщо податкова політика на регіональному рiвнi не забезпечує управлiнськi дії необхідним обсягом коштів. Тобто регіональна податкова політика виступає своєрідною основою (фундаментом) регіональної економічної політики. Ресурси, на які може спиратися регіональна податкова політика, як правило, мають дуже жорсткі обмеження.
Перш ніж формувати регіональну економічну політику, необхідно визначитися з можливостями мобiлiзації ресурсів та використання iнструментiв податкової політики, оскільки саме через них реалізується дія державної влади регіонального рівня. Якщо можливостей недостатньо, необхiднi або зовнiшнi поповнення ресурсів регіону (наприклад, продаж єврооблiгацiй чи залучення iнвесторiв через утворення вільних економічних зон).
Повна відсутність фіскального впливу на регіональному рiвнi призводить до того, що економічна політика регіону нагадує будинок, фундамент якого (ресурси, інтереси) i дах (власне економічна політика), але немає самого будинку (податкової політики регіону), бо немає тієї частини економічної політики, яка уособлює у собі дію держави як такої. Якщо загальнодержавний рівень управління має, окрім податкової політики, ще й монетарну, то регіональний рівень державного управління може себе виявити лише через ефективні фіскальні дії: через регіональні податкові інструменти (місцеві податки, місцеві позики) та витрати регіонального бюджету.
2. Методи оцінки податкового потенціалу регіону.
Податковий потенціал – це, по-перше, абстрактна фінансова категорія, що виражає деяку оптимальну суму податкових зборів для конкретного регіону, по-друге, елемент розрахунку фінансової основи міжбюджетних відносин, що завжди існують у реальній системі податків. Податковий потенціал характеризується економічною структурою та забезпеченням його оподатковуваними ресурсами, визначеними базами оподаткування. Таким чином, податковий потенціал – цеоцінка природного обсягу доходів, що може бути реально зібраний на території району при середньому коефіцієнті збору податків.
Податковий потенціал регіону можна оцінювати за допомогою різноманітних коефіцієнтів, основними з яких є наступні.
Індекс відносної податкоспроможності – коефіцієнт, що визначає рівень податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці порівняно з аналогічним середнім показником по Україні у розрахунку на одного мешканця. Для визначення індексу використовується кошик доходів.
Основним показником, який має велике значення для ефективного регіонального розвитку є податкоспроможність регіонів, на величину якого не впливає кількість населення, яка проживає у регіоні, він був введений у науковий обіг у 1998 році.
Податкоспроможність - це здатність адміністративно-територіальної одиниці акумулювати податкові доходи при наявності певних умов і ресурсів, масштабів економічної діяльності та рівня суспільної ефективності функціонування господарств.
На основі визначення податкового потенціалу сформульований основний податковий закон – закон відповідності, сутність якого полягає в тому, що рівень податкових стягнень повинен відповідати обсягу новоствореної вартості, що залишається після задоволення всіх відтворювальних потреб.
3. Фактори диференціації податкових надходжень в регіоні.
Розглядаючи чинники, що впливають на формування податкового потенціалу регіону, слід підкреслити: потенційна здатність регіону генерувати бюджетні доходи визначається не лише макроекономічними факторами, але й сумарним потенціалом території, економічною структурою регіону та фінансовою забезпеченістю його оподатковуваних ресурсів – податковими базами, що разом і формують базу оподаткування. Очевидно, що чим менша податкова база кожного з податків, що збираються в регіоні, тим менше його податковий потенціал. Безпосередньо на величину і структуру податкового потенціалу та можливості його подальшого розширення впливає існуюча база оподаткування, зокрема прибутковість суб’єктів господарювання, доходи фізичних осіб тощо.
До основних напрямів державного регулювання у сфері забезпечення фінансової стійкості регіону потрібно віднести: участь фінансових ресурсів Державного бюджету для забезпечення потреб регіонів; фінансову підтримку регіонів (бюджетні дотації, субсидії тощо); створення фінансових умов для формування вільних економічних зон у регіонах з потенціалом зростання; розміщення державних замовлень на поставку продукції загальнодержавного значення; забезпечення умов для залучення вітчизняних інвестицій у слаборозвинені регіони; вирівнювання умов підприємницької діяльності у регіонах; забезпечення територіальної справедливості оподаткування; збільшення податкових надходжень; підвищення рівня дохідно-витратної збалансованості, забезпечення самодостатності місцевих бюджетів.
4. Взаємообумовленість податкової політики та соціально-економічного розвитку регіону.
Податковій політиці в системі державного регулювання властиві такі особливості, а саме:
- тісний зв’язок податків з державною владою, для якої вони є найважливішим джерелом доходів;
- обов’язковий, законодавчо встановлений характер платежів;
- вплив податків на економічні та соціальні процеси.
Тому податкова політика в руках одних можуть виступати знаряддям та інструментом стабілізації та економічного процвітання в державі, а в інших руках – засобом нестабільності і економічного саморуйнування. Ось чому, думаючи про формування державних грошових фондів за допомогою тієї чи іншої форми податкової політики та встановлюючи нові види і форми оподаткування, державницькі структури повинні проводити таку податкову політику, яка має поєднувати інтереси держави, платників податків і громадян-виборців.
На думку італійського вченого В.Парето, оптимальною вважається всяка дія, яка приносить користь принаймні одній особі, не погіршуючи грошово-майнового стану чи добробуту когось іншого. Інакше кажучи, будь-які зміни в оподаткуванні будуть суспільно корисними і виправданими, якщо вони нікому не завдають збитків і при цьому приносять декому користь. Досягнення оптимуму Парето в оподаткуванні досягається шляхом забезпечення фіскальних інтересів держави без погіршення економічної ефективності господарювання податкоплатників, а заодно і суспільного добробуту громадян-виборців, або покращення економічної ефективності діяльності податкоплатників без погіршення фіскальних інтересів держави і послаблення соціального захисту громадян-виборців. Таким чином, за допомогою податкової політики гарантується рівноправність економічних можливостей та соціального статусу населення країни, та на рівні регіонів зокрема.
5. Визначення ефективності податкової політики на макро-, мезо- та мікро рівнях.
Ефективність податкової політики - це дієвість обраних інструментів податкової політики при визначенні часу, упродовж якого відбувається реалізація податкової політики.
Її ефективність повинна розглядатися, по-перше, з точки зору виконання державного бюджету (безпосередньо фіскальна ефективність), по-друге - з точки зору впливу на соціально-економічну динаміку в країні (стратегічна економічна ефективність).
Найважливішими показниками фіскальної ефективності податкової політики є збирання бюджетних доходів, виконання бюджетних зобов’язань, управління бюджетним дефіцитом i державним боргом.
Критеріями стратегічної економічної ефективності податкової політики є динаміка основних макроекономічних показників у спiвставленнi з наміченими структурними пріоритетами, а саме:
- динаміка ВВП та обсягів виробництва;
- темпи економічного зростання та збільшення прибутків й активів суб’єктів господарювання;
- рівень зайнятості та величина реальних доходів населення тощо.
Критерії макроекономічної ефективності податкової політики:
- можливість податкової політики концентрувати джерела доходів.
- здатність податкової політики визначати прийнятну податкову базу.
- направленість податкової політики на мінімізацію затримок в сплаті податків.
- нейтральність податкової політики у відношенні до стимулів.
Ефективність податкової політики на мікроекономічному рівні доцiльно дослiджувати через коефiцiєнт спiввiдношення сум податкових платежiв i фiнансованих державою сум суспiльних благ та трансфертних платежiв:
Кс = 
де: Кс - коефiцiснт спiввiдношення;
СБ, ТП — суспiльнi блага та трансфертнi платежi;
ПН — податковi надходження.
6. Напрями удосконалення регіональної податкової політики.
Головне завдання податкової політики - сприяти динамічному економічному розвитку країни за допомогою раціонального управління державними доходами, у тому числі оптимізації збору податків, а також державними видатками. З метою підвищення ефективності регіональної податкової політики податкова система України повинна будуватися з урахуванням принципів стабільності, економічної обґрунтованості, достовірності, соціальної справедливості (неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами), збалансованості, фінансової єдності, адміністративної самостiйностi, рiвнозначностi видатків, повноти, прозорості.
Стратегічними напрямами удосконалення регіональної податкової політики можуть стати:
- забезпечення повного i своєчасного виконання фінансових зобов’язань держави на всіх рівнях влади;
- усунення дестимулюючих елементів i посилення стимулюючих функцій податкової політики, насамперед в напрямах реформування податкової системи i політики бюджетних видатків;
- значне зменшення боргового навантаження на економіку;
- забезпечення стратегічної спрямованості податкової політики;
- розмежування у бюджетах усіх рівнів поточних видатків i видатків на розвиток, визначення джерел, за рахунок яких мають формуватися видатки на розвиток тощо.
Рекомендована література:
Основна: 14, 16, 17, 18, 19, 20, 35, 50, 56, 57, 58.
Додаткова: 22, 25, 26, 28, 30, 35, 37,39, 44, 46, 47, 54, 56, 63, 68, 70, 74, 87, 96, 98, 97.
Тема 5. Соціально-економічна ефективністьподаткової політики
1. Критерій фіскальної достатності.
2. Критерій економічної ефективності.
3. Критерій соціальної справедливості – вплив податків на реальний дохід та рівень суспільних благ.
4. Застосування кривої Лаффера, кривої Лоренца, коефіцієнту Джінні та індексу Аткінсона для вимірювання норми оподаткування. Еластичність податкової бази.
5. Податкове навантаження: суть та наслідки.
Викладання навчального матеріалу за планом:
1. Критерій фiскальної достатностi (iнтереси держави).
Дослiджуючи цей критерiй прослiдковується чiтка пропорцiйна залежнiсть мiж нормою оподаткування i величиною податкових находжень до бюджету (див. рис.1.)
Рис. 1. Критерiй фiскальноi достатностi
За домогою математичної формули зю залежність можна представити наступним чином:
ПН=А1 *Т*ВВП
де:
ПН - податковi надходження.
А1 - коефiцiєнт регресії, який характеризує рівень залежностi податкових надходжень вiд норми оподаткування, А1< 1.
Т - норма оподаткування в країнi.
ВВП - валовий внутрiшнiй продукт.
Суть критерiю полягає у тому, що при збiльшеннi норми оподаткування збiльшуються податковi надходження (якщо не враховувати iнших критерiїв). При нульовому рiвнi оподаткування, податковi надходження будуть вiдсугнi. При збiльшеннi норми оподаткування, податковi надходження до бюджету будугь збiльшуватись, хоча темпи росту податкових надходжень будуть повiльнiшими, нiж темпи росту норми оподаткування. Але цей процес повинен проходити не хаотично та спонтанно, а у відповідності до критеріїв економічної ефективності та соціальної справедливості.
2. Критерій економiчної ефективностi (iнтереси суб’єктiв пiдприємницької дiяльностi).
Аналiз критерiю проводиться через дослiдження впливу податкiв на фiнансовий результат дiяльностi податкоплатника, тобто через аналыз величини чистого доходу (прибутку) суб’єкта господарювання (див. рис. 2.).
Рис. 2. Критерiй економічної ефективностi
Із графічного зображення видно, що прибуток э максимальним, коли податки i податковi платежi —>0.
За домогою математичної формули цю залежність можна представити наступним чином:
ЧД = ВД – ВД х А2 / Т
де:
ЧД – величина чистого доходу;
Т - норма оподаткування;
А2 - коефiцiєнт залежностi чистого доходу вiд норми оподаткування
Причому А2 / Т —> 1, якщо Т —> 100%.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 101 | Нарушение авторских прав