|
Читайте также: |
(обсяг 4 години)
1. Тематика питань для самостійного вивчення:
1.1. Класифікація небезпечних хімічних речовин за ступенем токсичності, здатності до горіння, впливом на організм людини.
1.2. Особливості забруднення місцевості, води, продовольства у разі виникнення аварій з викидом небезпечних хімічних речовин. Типологія аварій на хімічно-небезпечних об’єктах та вимоги до їхнього розміщення і розвитку.
1.3. Захист приміщень від проникнення токсичних аерозолів. Організація дозиметричного й хімічного контролю.
2. Методичні рекомендації і поради щодо самостійного опрацювання матеріалу:
При вивченні теми необхідно охарактеризувати класифікацію небезпечних хімічних речовин за ступенем токсичності, впливом на організм людини, дати їх характеристику, охарактеризувати джерела хімічних аварій, вплив аварій на здоров'я людей та життя. Звернути увагу на головну особливість хімічних аварій – це здатність розповсюджуватись на значні території, де можуть виникати великі зони небезпечного забруднення навколишнього середовища, а також на небезпечні для здоров'я людини газоподібні сполуки, які забруднюють атмосферу при хімічних аваріях. Необхідно з'ясувати способи захисту приміщень від проникнення токсичних аерозолів.
3. Інформаційні джерела:
3.1. Є.П. Желібо «Безпека життєдіяльності». Вид. «Новий Світ-2000», Л.2001, с.142-147, 185-187.
4. Текст лекції.
5. Перелік знань і умінь, якими повинен оволодіти студент після опрацювання матеріалу:
5.1. Знання:
- класифікація небезпечних хімічних речовин за ступенем токсичності, здатності до горіння, впливом на організм людини;
- особливості забруднення місцевості і води, продовольства у разі виникнення аварії;
- причини виникнення хімічних аварій;
- види аварій на хімічно-небезпечних об’єктах;
- способи захисту приміщень від проникнення токсичних речовин.
5.2. Уміння:
- оцінити хімічну небезпеку за допомогою дозиметричного й хімічного контролю;
- обґрунтувати заходи захисту приміщень від проникнення токсичних аерозолів.
6. Перелік питань для самоконтролю.
6.1. Поясніть поняття промислові отрути, отрутохімікати.
6.2. З'ясувати небезпеку токсичних, подразнюючих, отруйних речовин.
6.3. З'ясувати небезпеку сенсибілізаторів.
6.4. З'ясувати, як за вибірковістю дії поділяються шкідливі речовини?
6.5. Назвати газоподібні сполуки, які забруднюють атмосферу при хімічних аваріях.
6.6. З'ясувати шляхи підвищення життєдіяльності населення при виникненні хімічних аварій.
7. Види і контрольне завдання для самостійної роботи:
- розробка конспекту.
8. Конкретні завдання студентів з кожного винесеного питання:
Завдання № 1.
З'ясувати особливості забруднення місцевості, води, продовольства у разі виникнення аварій.
Завдання № 2.
Визначити небезпеку впливу токсичних, подразнюючих, отруйних речовин на стан здоров'я людини.
Завдання № 3.
Обґрунтувати способи захисту приміщень від проникнення токсичних речовин.
9. Форми і методи поточного і підсумкового контролю самостійної роботи:
- перевірка конспекту;
- письмове опитування.
МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ
МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ТЕХНОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ
ВІННИЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
ЛЕКЦІЯ
на тему 7.: «Хімічна безпека»
ПЛАН
1. Класифікація небезпечних хімічних речовин за ступенем токсичності, здатності до горіння, впливом на організм людини.
2. Особливості забруднення місцевості, води, продовольства у разі виникнення аварій з викидом небезпечних хімічних речовин. Типологія аварій на хімічно-небезпечних об’єктах та вимоги до їхнього розміщення і розвитку.
3. Захист приміщень від проникнення токсичних аерозолів. Організація дозиметричного й хімічного контролю.
1. Протягом свого життя людина постійно стикається з великою кількістю шкідливих речовин, які можуть викликати різні види захворювань, розлади здоров'я, а також травми як у момент контакту, так і через певний проміжок часу. Особливу небезпеку становлять хімічні речовини, які залежно від їх практичного використання можна поділити на:
- промислові отрути, які використовуються у виробництві (розчинники, барвники) є джерелом небезпеки гострих і хронічних інтоксикацій при порушенні правил техніки безпеки (наприклад: ртуть, свинець, ароматичні сполуки тощо);
- отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві для боротьби з бур'янами та гризунами (гербіциди, пестициди);
- лікарські препарати;
- хімічні речовини побуту, які використовуються як харчові добавки, засоби санітарії, особистої гігієни, косметичні засоби;
- хімічна зброя.
Залежно від характеру дії на організм людини хімічні речовини поділяються на: токсичні, подразнюючі, мутагенні, канцерогенні, наркотичні, задушливі, ті, що впливають на репродуктивну функцію, сенсибілізатори.
Токсичні речовини — це речовини, які викликають отруєння усього організму людини або впливають на окремі системи людського організму (наприклад, на кровотворення, центральну нервову систему).
Ці речовини можуть викликати патологічні зміни певних органів, наприклад, нирок, печінки. До таких речовин належать такі сполуки, як чадний газ, селітра, концентровані розчини кислот чи лугів тощо.
Подразнюючі речовини викликають подразнення слизових оболонок, дихальних шляхів, очей, легень, шкіри (наприклад, пари кислот, лугів,
аміак).
Мутагенні речовини призводять до порушення генетичного коду, зміни спадкової інформації. Це — свинець, радіоактивні речовини тощо.
Канцерогенні речовини викликають, як правило, злоякісні новоутворення - пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром тощо).
Наркотичні речовини впливають на центральну нервову систему (спирти, ароматичні вуглеводи).
Задушливі речовини приводять до токсичного набряку легень (оксид вуглецю, оксиди азоту).
Прикладом речовин, що впливають на репродуктивну (народжувальну) функцію, можуть бути: радіоактивні ізотопи, ртуть, свинець тощо.
Сенсибілізатори - це речовини, що діють як алергени. Це, наприклад, розчинники, формалін, лаки на основі нітро- та нітрозосполук тощо.
Дуже негативні наслідки має вплив саме отруйних речовин на живі організми, повітря, грунт, воду тощо. Своєю дією ці речовини призводять до критичного стану навколишнього середовища, впливають на здоров'я та працездатність людей, на їх майбутнє покоління.
Отруйними називаються речовини, які призводять до ураження всіх живих організмів, особливо людей та тварин.
Шляхи проникнення отруйних речовин в організм людини:
- через шкіру,
- органи дихання,
- шлунок.
Ступінь ураження отруйними речовинами залежить від їх токсичності, вибіркової дії, тривалості, а також від їх фізико-хімічних властивостей.
За вибірковістю дії шкідливі речовини можна поділити на:
- серцеві - кардіотоксична дія: ліки, рослинні отрути, солі барію, калію, кобальту, кадмію тощо;
- нервові - порушення психічної активності (чадний газ, фосфорорганічні сполуки, алкогольні вироби, наркотичні засоби, снотворні ліки);
- печінкові - хлоровані вуглеводні, альдегіди, феноли, отруйні гриби;
- ниркові - сполуки важких металів, етиленгліколі, щавлева кислота;
- кров'яні - похідні аніліну, анілін, нітрити;
- легеневі - оксиди азоту, озон, фосген.
За тривалістю дії шкідливі речовини можна поділити на три групи:
- летальні, що призводять або можуть призвести до смерті (у 5% випадків) - термін дії до 10 діб;
- тимчасові, що призводять до нудоти, блювоти, набрякання легенів, болю у грудях - термін дії від 2 до 5 діб;
- короткочасні - тривалість декілька годин. Призводять до подразнення у носі, ротовій порожнині, головного болю, задухи, загальної слабості, зниження температури.
Велика кількість захворювань, а також отруєнь виникає із проникненням шкідливих речовин - газів, парів, аерозолів - в організм людини головним чином через органи дихання. Цей шлях дуже небезпечний, тому що шкідливі речовини, потрапляючи у кров, розносяться по всьому організму. Аерозолі викликають загальнотоксичну дію у результаті проникнення пилових часточок (до 5 мкм) в глибокі дихальні шляхи, в альвеоли, частково або повністю розчиняються в лімфі і, наступаючи у кров, викликають інтоксикацію. Високодисперсні пилові часточки дуже важко вловлювати.
Отруйні речовини потрапляють у шлунково-кишковий тракт через недотримання правил особистої гігієни, - наприклад, харчування або куріння на робочому місці без попереднього миття рук. Ці речовини відразу можуть потрапляти у кров з ротової порожнини. До таких речовин, наприклад, належать жиророзчинні сполуки, феноли, ціаніди.
Шкідливі речовини можуть потрапляти в організм людини через шкіру, як при контакті з руками, так і у випадках високих концентрацій токсичних парів і газів у повітрі на робочих місцях. Розчиняючись у шкірному жирі та потових залозах, речовини можуть надходити у кров. До них належать легкорозчинні у воді і жирах вуглеводні, ароматичні аміни, бензол, анілін тощо. Ураження шкіри безумовно прискорює проникнення отруйних речовин в організм.
2. Аварія - це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об'єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров'я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого процесу чи завдає шкоди довкіллю.
Згідно з розмірами та заподіяною шкодою розрізняють легкі, середні, важкі та особливо важкі аварії.
Особливо важкі аварії призводять до великих руйнувань та супроводжуються великими жертвами.
Аналіз наслідків аварій, характеру їх впливу на навколишнє середовище зумовив розподіл їх за видами.
Види аварій:
- аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин (аміаку, хлору, сірчаної та азотної кислот, чадного газу, сірчаного газу та інших речовин);
- аварії з викидом радіоактивних речовин в навколишнє середовище;
- пожежі та вибухи;
- аварії на транспорті та ін.
Хімічно небезпечні об’єкти
До хімічно небезпечних об'єктів (підприємств) належать:
1 Заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки і агрегати, які виробляють або використовують СДОР.
2 Заводи (або їх комплекси) з переробки нафтопродуктів.
3 Виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДОР.
4 Підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції і очисні споруди, які використовують хлор або аміак.
5 Залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах переміщення СДОР.
6 Транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові і морські танкери, що перевозять хімічні продукти.
7 Склади і бази, на яких містяться запаси речовин для дезінфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки.
8 Склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.
Основними причинами виробничих аварій па хімічно небезпечних
об'єктах можуть бути:
- поломки деталей, вузлів, устаткування, місткостей, трубопроводів;
- несправності у системі контролю параметрів технологічних процесів;
- неполадки у системі контролю і забезпечення безпеки виробництва;
- порушення герметичності зварних швів і з'єднувальних фланців;
- організаційні і людські помилки;
- пошкодження в системі запуску і зупинки технологічного процесу, що може привести до виникнення вибухонебезпечної обстановки;
- акти обману, саботажу або диверсій виробничого персоналу або сторонніх осіб;
- зовнішня дія сил природи і техногенних систем на обладнання.
Існує можливість виникнення значних аварій, якщо наявне витікання (викид) великої кількості хімічно небезпечних речовин. Це може бути наслідком таких обставин:
- заповнення резервуарів для зберігання понад норму при помилках в роботі персоналу і вихід з ладу систем безпеки, що контролюють рівень;
- пошкодження вагона - цистерни з хімічно небезпечними речовинами або місткостей для їх зберігання внаслідок виходу з ладу систем безпеки, що контролюють тиск;
- розрив шлангових з'єднань у системі розвантаження;
- полімеризація хімічно небезпечних речовин у резервуарах для їх зберігання;
- витікання хімічно небезпечних речовин із насосів;
- витікання хімічно небезпечних речовин із труб, використання непридатних матеріалів, екзотермічні реакції через вихід з ладу системи безпеки; - при виготовленні деталей обладнання, втрата енергії, відмова у роботі машин та інше.
Головним фактором ураження при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах є хімічне зараження місцевості і приземного шару повітря.
Усього в Україні функціонує 1810 об'єктів господарювання, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності понад 283 тис. тонн сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), у тім числі - 9,8тис. тон хлору, 178,4тис. тон аміаку.
Ці об'єкти розподілені за ступенями хімічної небезпеки:
I. ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає більше 75 тис. чол.) - 76 об'єктів;
II. ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного мешкає від 40 до 75 тис. чол.) - 60 одиниць;
III. ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного мешкає менше 40 тис. чол.) - 1134 одиниць;
IV. ступінь хімічної небезпеки (зони можливого хімічного зараження від кожного не виходять за межі об'єкта) - 540 одиниць.
Всього у зонах можливого хімічного зараження від цих об'єктів мешкає близько 20 млн. чол. (38,5% від населення країни).
321 адміністративно-територіальна одиниця (АТО) має ступінь хімічної небезпеки, з них до І ступеня хімічної небезпеки (в зоні хімічного ураження перебуває понад 50% мешканців) віднесено 154 АТО, до ІІ ступеня хімічної небезпеки (від 30 до 50% мешканців) - 47 АТО; до ІІІ ступеня (від 10 до 30%) -108 АТО.
Велику частку потоку товарів становить продукція хімічної, гірничодобувної та переробної промисловостей, які в основному базуються па оперуванні з великими кількостями різноманітних хімічних речовин. Останні можуть бути і малотоксичними, і найсильнішими отрутами. Хоча, як вважав ще славнозвісний Парацельс (1493-1541рр.): "Всі речовини отруйні; немає жодної, яка не була б отруйною. Лише правильна доза розрізняє отруту і ліки..."
Найбільший «внесок» в забруднення навколишнього середовища вносять теплові електростанції, металургійні й хімічні заводи. На частку теплових електростанцій припадає 35% сумарного забруднення води і 46% повітря. Вони викидають сполуки сірки, вуглецю та азоту, споживають велику кількість води: для отримання однієї кВт-години електроенергії теплові електростанції витрачають близько 3л води (атомні - ще більше: 6-8л). Стічні води теплових електростанцій забруднені й мають високу температуру, що стає причиною не тільки хімічного, а й теплового забруднення.
Металургійні підприємства відрізняються високим споживанням ресурсів і великою кількістю відходів, серед яких пил, оксид вуглецю, сірчаний газ, коксовий газ, фенол, сірководень, вуглеводні (в тому числі бензопирен). Металургійна промисловість споживає багато води, яка забруднюється в процесі виробництва.
Різноманітними видами виробництва характеризується хімічна промисловість. Найбільш небезпечними є виробництво аміаку, кислот, анілінових фарб, фосфорних добрив, хлору, пестицидів, синтетичного каучуку, каустичної соди, ртуті, карбіду кальцію, фтору.
Сильно забруднюють атмосферу автомобілі. Автомобільний транспорт (в світі налічується більше 600млн автомобілів) дає 70-90% забруднень у містах. Якщо врахувати, що в містах мешкає більше половини населення Землі, то стане зрозумілим вирішальне значення автотранспорту щодо безпосереднього впливу на людей.
У викидних газах автомобілів переважають оксид вуглецю, диоксид азоту, свинець, токсичні вуглеводні (бензол, толуол, ксилол та ін.). Взаємодія вуглеводнів та оксидів азоту при високій температурі призводить до утворення озону (О3). Якщо в шарі атмосфери на висоті 25км достатньо високий вміст озону необхідний для захисту органічного життя від жорсткого ультрафіолетового випромінювання, то біля земної поверхні підвищений вміст озону викликає пригнічення рослинності, подразнення дихальних шляхів й ураження легень.
Значне забруднення дає целюлозно-паперова промисловість. За об'ємом забруднених стоків вона посідає перше місце (більше 15%). У стічних водах підприємств цієї промисловості налічується більше 500 компонентів, причому ГДК визначені лише для 55. Найбільшу небезпеку становлять сполуки сірки та хлору, розчинена органіка.
Досить значна кількість забруднювальних речовин потрапляє в природне середовище в процесі сільськогосподарської діяльності. Найбільших збитків завдає застосування пестицидів — щорічно в світі їх використовують 4млн т, але врешті-решт лише один їх відсоток досягає мети, тобто впливає безпосередньо на шкідників сільськогосподарських культур. Решта впливає на інші організми, вимивається в ґрунти та водоймища, розвіюється вітром. Ефективність застосування пестицидів постійно знижується через звикання до них шкідників, тому, щоб досягнути попередніх результатів, необхідна все більша їх кількість. При розкладанні пестицидів в ґрунті, воді, рослинах часто утворюються більш стійкі і токсичні метаболіти. Щорічно в світі стається 0,5млн випадків отруєння пестицидами.
Значне забруднення ґрунтів, а як наслідок сільськогосподарських культур, пов'язане з використанням мінеральних добрив. Щорічно в світі на поля вноситься 400-500млн т мінеральних добрив.
Великі забруднення дають тваринницькі комплекси: в навколишнє середовище потрапляють гній, залишки силосу і кормових добавок, в яких досить часто містяться сальмонели та яйця гельмінтів.
3. Успіхи захисту населення від токсичного впливу СДОР будуть залежати від терміновості, послідовності та повноти виконання відповідних заходів. Залежно від того, яка СДОР є джерелом зараження навколишнього середовища та середовища проживання,визначають засоби захисту населення.
Одним з необхідних елементів захисту в умовах впливу СДОР є термінове обмеження часу перебування на ураженій території. Щоб припинити подальше надходження СДОР в організм потерпілих, необхідно застосувати засоби індивідуального захисту (респіратори, протигази, ватно-марлеві пов'язки). Вивести потерпілих за межі зараженої місцевості, в загерметизовані приміщення чи сховища.
Усунути чи послабити домінуючі ознаки ураження можна шляхом термінового виведення отрути з організму, шкіряних покровів та слизових оболонок.
Інформації про аварію з викидом в атмосферу чи витіком СДОР та про небезпеку хімічного зараження місцевості та середовища проживання, населення отримує з повідомлення, яке передається місцевим штабом ІДО. В цьому повідомленні населення інформується про дії в кожному конкретному випадку.
Після отримання повідомлення необхідно виконати такі рекомендації:
1. Вжити термінові заходи по захисту органів дихання (прикрити органи дихання змоченою водою пов'язкою) та покинути заражену місцевість.
2. Коли немає можливості покинути зону зараження, необхідно лишатися в приміщенні, захистити органи дихання, а приміщення загерметизувати. Для цього щільно закрити вентиляційні люки, димарі, вікна та двері. Щілини у вікнах закрити за допомогою плівки, лейкопластиря чи звичайного паперу. На вхідні двері повісити змочену, водою ковдру або іншу щільну тканину. Потім діяти згідно з вказівками,отриманими при наступних повідомленнях органів місцевої влади чи штабу ЦО.
3. На випадок неможливого подальшого перебування в приміщенні необхідно його залишити та вийти з зони зараження. Якщо напрямок виходу невідомий, необхідно рухатись в одну із сторін перпендикулярно напрямку вітру (бажано в ту сторону, яка підвищена та добре провітрюється).
При переміщенні по зараженій території необхідно рухатися швидко, але не бігти, щоб не знімати куряви. При переході уникати понижені місця (тунелі) де може бути застій та накопичення токсичних речовин.
Після виходу з зони зараження необхідно водою промити очі та відкриті ділянки тіла, в великій кількості випити теплого чаю або молока та виключити будь-яке фізичне навантаження.
При підозрі на отруєння токсичними речовинами необхідно звернутися в лікарняний заклад, щоб уникнути будь-якого ускладнення.
При отруєнні хлором потерпілому необхідно надіти протигаз, а в разі його відсутності органи дихання захистити ватно-марлевою пов'язкою, змоченою водою або 2 % розчином питної соди, а при отруєнні аміаком - 5 % розчином лимонної кислоти, та вивести його з зони зараження.
При отруєнні аміаком потерпілого заводять в тепле та спокійне місце. Шкірні покриви, очі, ніс та рот промивають водою у великій кількості. Після цього в очі закапати дві-три каплі 30% розчину альбуциду, а в ніс - оливкового масла. Робити штучне дихання при отруєннях аміаком забороняється.
При отруєннях хлором, коли у потерпілого зупинилося дихання, необхідно вжити заходів до його відновлення. Шкірні покриви, рот та ніс рясно промити 2% розчином питної соди.
При ураженні фосгеном потерпілого винести з небезпечної зони, забезпечити йому повний спокій та тепло. Розстебнути комір, пояс та всі ґудзики, а при можливості зняти верхній одяг, тому що він може бути забруднений парами фосгену. Дати випити гарячого чаю. Штучне дихання потерпілому від парів фосгену робити забороняється. Його необхідно терміново відправити в лікарняний заклад.
При ураженні сірчаним ангідридом потерпілого необхідно винести на свіже повітря. Шкіру та слизові оболонки промивати водою чи 2 % розчином соди на протязі 15 хвилин, очі промивати тільки водою також на протязі 15 хвилин.
При ураженні ціаністим воднем (синильною кислотою) перша допомога повинна надаватися терміново. На потерпілого надіти протигаз, дати антидот (роздавити ампулу амілнітрату і покласти під маску протигазу). Одночасно потерпілому необхідно забезпечити спокій та тепло. Негайно звернутися в медичний заклад.
При ураженнях бензолом першу допомогу надають терміново, Потерпілого виносять на свіже повітря, кладуть та забезпечують спокій та тепло. Шкіру промивають, водою з милом та змащують дерматоловою мазю. При утрудненому диханні дати зволожений кисень чи карбоген, а при необхідності зробити штучне дихання.
Велике значення при проведенні рятувальних операцій є швидка локалізація та ліквідація наслідків аварії, здійснення заходів по боротьбі з витіканням чи викидами її атмосферу СДОР, контроль за проведенням всіх необхідних аварійно-відновлювальних робіт в зоні зараження.
Організація дозиметричного й хімічного контролю
Дозиметричний контроль опромінення особового складу проводиться з метою визначення боєздатності опроміненого особового складу підрозділів (частин), а також для визначення ступеня важкості променевого ураження.
У військах дозиметричний контроль опромінення організується командирами (начальниками) підрозділів (частин) та штабами і може проводитися двома методами - індивідуальним і груповим.
Індивідуальний метод контролю полягає в тому, що отримана доза радіоактивного опромінення визначається за показниками дозиметрів, виданих військовослужбовцям, які за видом своєї служби виконують завдання у відриві від своїх підрозділів.
Груповий метод контролю полягає в тому, що доза радіації, отримана особовим складом всього підрозділу, визначається за показниками 1-2 дозиметрів, виданих підрозділу, при умові, що особовий склад підрозділу діє в однакових умовах, і ця доза зараховується для кожного члена групи.
Зчитування даних з військових дозиметрів у особового складу, який знаходиться на радіаційно-забрудненій місцевості, проводиться не рідше одного разу на добу.
Проте після впливу гама- і нейтронного випромінювання при ядерному вибуху зчитування даних проводиться негайно.
При низьких і стабільних рівнях радіації на місцевості (наприклад, після аварії на АЕС) можна застосувати розрахунковий метод контролю опромінення. При цьому час знаходження у вогнищі (в годинах) помножується на величину рівня радіації (мР/год).
Облік доз опромінення солдат і сержантів у підрозділах ведеться командирами підрозділів, у частинах і з'єднаннях - стройовими відділеннями (відділами), а офіцерів - відділеннями (відділами) кадрів. У підрозділах ведеться журнал обліку радіоактивного опромінення особового складу. Отримані сумарні дози опромінення періодично заносяться в картки обліку доз радіоактивного опромінення і обов'язково дублюються записами у військових квитках або посвідченнях особистості військовослужбовців.
На підставі даних обліку радіоактивного опромінення командири підрозділів (частин) подають донесення про отримані дози опромінення особового складу до вищих штабів, а при одноразовому опроміненні більш як 100 Рад - негайно.
На підставі даних дозиметричного контролю можна в залежності від отриманої дози радіації, прогнозувати вихід з ладу особового складу, а також розподіл втрат протягом певного часу. Так, при одноразовому опроміненні у дозі 100 Р протягом 2 діб будуть одиничні випадки виходу з ладу, протягом 2-3 тижня - випадків виходу зі строю не передбачається, протягом 3-4 тижня - одиночні випадки виходу зі строю, за весь період - одиночні випадки виходу із ладу, смертності не буде; при опроміненні у дозі 200 Р протягом 2 діб по опроміненні 15% опромінених вийде із ладу, протягом 2-3 тижня - випадків виходу із ладу не передбачається, протягом 3-4 тижня - 35% опромінених вийде із ладу, за весь період - 50% вийде зі строю, смертність - одиничні випадки; при опроміненні у дозах 400 Р і 600 Р протягом 2 діб по опроміненні 100% опромінених вийде із ладу, смертність при опроміненні у дозі 400 Р складе 40%, а 600 Р - 100%.
Для дозиметричного контролю опромінення використовуються вимірювачі доз опромінення ДП-22В, ІД-1, ІД-11, ДП-70МП.
Хімічний контроль є складовою частиною комплексу заходів протихімічного захисту і проводиться з метою оцінки працездатності особового складу формувань ЦО, робітників і службовців та визначення порядку їх використання, обсягів медичної допомоги на етапі евакуації, необхідності та обсягу санітарної обробки людей, дегазації обладнання, техніки, транспортних засобів, засобів індивідуального захисту одягу та ін, можливість використання продуктів харчування, води, фуражу, що опинився в зонах хімічного зараження та ін..
Хімічний контроль організується штабом і службами цивільної оборони об'єкта і проводиться різними командирами формувань і силами розвідувальних підроздільними групами (ланками) хімічної та загальної розвідки, розвідниками-хіміками формований ГО. Визначення ступеню зараження продуктів харчування, води, фуражу та ін.. проводиться економічними лабораторіями Цивільної оборони.
Хімічний контроль проводиться для визначення ступеню зараження СДОР (ОР) засобів індивідуального захисту, продовольства, води, фуражу, а також місцевості і повітря. На основі хімічного контролю визначається можливість дії людей без засобів індивідуального захисту повнота дегазації техніки і споруд, знезараження продовольства, води та ін..
Хімічний контроль проводиться за допомогою приладів хімічної розвідки (ВПХР, ПХР-МВ, ППХР), а також об'єктових і польових хімічних лабораторій.
Своєчасно організований і правильно проведений хімічний контроль допоможе забезпечити збереження життєдіяльності та працездатності людей.
Основні способи захисту населення в умовах хімічного зараження: сповіщення про небезпеку хімічного зараження;укриття в захисних спорудах (сховищах); використання засобів індивідуального захисту (протигазів і засобів захисту шкіри); дотримання режимів поведінки (захисту) на заражених територіях; евакуація людей із зони зараження; санітарна обробка людей, дегазація одягу, територій, споруд,транспортних засобів, техніки та майна.
При загрозі або у разі виникнення аварії на хімічно небезпечному об'єкті відповідно до заздалегідь розроблених планів проводиться сповіщення працюючого персоналу і проживаючого поблизу населення. Населення по сигналу одягає засоби захисту органів дихання і виходить з зони ураження в вказаний район.
Організовується розвідка, яка встановлює місце аварії, вид СДОР (ОР), ступінь зараженості території, повітря, стан людей у зоні зараження, межі зон зараження, направлення та швидкість вітру в приземному шарі і напрямок поширення повітря.
Потерпілі після надання їм допомоги доставляються в незаражений район, а при необхідності до лікувальної установи. Продукти харчування і вода, що опинилися в зонах зараження, піддаються перевірці на зараження, після чого приймається рішення на їх дегазацію або знищення.
При виконання режимів слід пам'ятати, що чим швидше люди покинуть заражену місцевість тим менше ймовірність їх знищення.
Долати заражену територію треба швидко, намагаючись не піднімати пил і не торкаючись до навколишніх предметів. На зараженій території не можна палити, вживати їжу, пити воду.
При виявленні на шкірі (руках, шиї) крапель ОР (СДОР) слід обробити ці місця рідиною з ІПП.
Після виходу з району зараження потрібно пройти санітарну обробку з зміною білизни, а при необхідності всього одягу.
Перебувати в притулку (укритті) необхідно до отримання розпорядження на вихід з нього. Коли таке розпорядження поступить, варто одягти засоби індивідуального захисту і покинути споруду, щоб вийти за межі вогнища поразки.
Виходити з осередку хімічного ураження потрібно за напрямами, зазначеними покажчиками або вказаним постами ГО (міліції). Якщо немає ні покажчиків, ні постів, то рухатися треба з урахуванням напрямку вітру і місця розташування вогнища зараження. При необхідності перетинання зони зараження слід рухатися перпендикулярно до напрямку вітру. Це забезпечить найшвидший вихід з осередку ураження, оскільки глибина поширення та хмари зараженого повітря (вона збігається з напрямком вітру) у декілька разів перевищує ширину його фронту.
Ділянки безпосереднього виливу (викиду) СДОР зазвичай невеликих розмірів; з них як правило можливий швидкий вихід (виведення) людей. У першу чергу евакуюються люди, що не мають протигазів або мають фільтруючі протигази; в останню чергу евакуюються ті, хто знаходиться в сховищах.
На зараженій отруйними речовинами території треба рухатися швидко, але не бігти і не піднімати пилу. Не можна доторкатися до будівель і оточуючих предметів (вони можуть бути заражені). Не треба наступати на видимі краплі мазки ОР. На зараженій території не слід знімати протигази і інші засоби захисту. У тих випадках, коли невідомо, заражена місцевість або ні, краще діяти так, як ніби вона заражена. У питанні використання (або невикористання протигазів) важлива роль належить розвідці. Вона, крім усього іншого, визначає зони можливого використання протигазів.
В аварійній загазованості застосовується два основних види протигазів:фільтруючі та ізолюючі. Фільтруючі протигази, коли невідома концентрація парів СДОР, слід застосовувати переважно для виходу з зараженої зони. Для аварійних робіт і при високих концентраціях СДОР треба використовувати ізолюючі протигази.
ТЕМА 8. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ НЕБЕЗПЕКИ,
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 910 | Нарушение авторских прав