Тема 6. Радіаційна та пожежна безпека

(обсяг 4 години)

1. Тематика питань для самостійного вивчення:

1.1. Загальні поняття про основи теорії розвитку та припинення горіння. Етапи розвитку пожежі. Зони горіння, теплового впливу, задимлення, токсичності. Небезпечні для людини фактори пожежі.

1.2. Ви­бух. Фактори техногенних вибухів, що призводять до ураження людей, руйнування будівель, споруд, технічного устаткування і забруднення навколишнього середовища. Основи забезпечення пожежної безпеки підприємств, уста­нов, організацій. Відповідальність за порушення (невиконання) вимог пожежної безпеки.

1.3. Джерела радіації та одиниці її вимірювання. Класифікація радіаційних аварій за характером дії і масштабами. Механізм дії іонізую­чих випромінювань на тканини організму. Ознаки радіаційного ураження. Гостре опромінення. Хронічне опромінення. Нормування радіаційної безпеки. Чорнобильська катастро­фа: події, факти, цифри. Режими захисту населення. Захист приміщень від проникнення радіоактивних речовин.

2. Методичні рекомендації і поради щодо самостійного опрацювання матеріалу:

При вивченні теми необхідно звернути увагу на небезпечні для людини фактори пожежі, вибуху, способи захисту від них, джерела радіації та класифікацію радіаційних аварій за характером дії і масштабами, механізм впливу іонізуючих випромінювань, ознаки радіаційного ураження, способи захисту населення та приміщень від проникнення радіоактивних речовин.

3. Інформаційні джерела:

3.1. Є.П. Желібо «Безпека життєдіяльності». Вид. «Новий Світ-2000», Л.2001, с.130-131, 183-185, 190-191.

4. Текст лекції.

5. Перелік знань і умінь, якими повинен оволодіти студент після опрацювання матеріалу:

5.1. Знання:

- загальні поняття про основи теорії розвитку та припинення пожеж та вибухів;

- небезпечні для людини фактори пожежі;

- джерела радіації та одиниці її вимірювання;

- класифікація радіаційних аварій за характером дії та масштабами;

- ознаки радіаційного ураження.

5.2. Уміння:

- оцінити відповідність стану радіаційного забруднення вимогам здорового та безпечного існування людини;

- обґрунтувати раціональні способи захисту від пожеж та вибухів;

- розробляти заходи захисту населення від радіоактивних речовин;

- розробляти заходи захисту приміщень від проникнення радіоактивних речовин.

6. Перелік питань для самоконтролю.

6.1. З'ясувати небезпеку пожежі та вибуху.

6.2. З'ясувати небезпечні для людини фактори пожежі.

6.3. З'ясувати види відповідальності за порушення вимог пожежної безпеки.

6.4. Визначити небезпеку радіації.

6.5. З'ясувати відмінності між гострим та хронічним опроміненням.

6.6. Запропонувати режими захисту населення від радіації.

7. Види і контрольне завдання для самостійної роботи:

- розробка конспекту.

8. Конкретні завдання студентів з кожного винесеного питання:

Завдання № 1.

Зробити оцінку радіаційних аварій за характером дії і масштабами.

Завдання № 2.

Розробити комплекс заходів щодо захисту населення від дії радіоактивних речовин.

Завдання № 3.

Розробити комплекс заходів щодо захисту приміщень від проникнення радіоактивних речовин.

Завдання № 4.

Розробити комплекс заходів щодо попередження виникнення пожеж та вибухів в умовах виробництва.

9. Форми і методи поточного і підсумкового контролю самостійної роботи:

- перевірка конспекту;

- усна співбесіда.

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ТЕХНОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ

ВІННИЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ЛЕКЦІЯ

на тему 6.: «Радіаційна та пожежна безпека»

ПЛАН

1. Загальні поняття про основи теорії розвитку та припинення горіння. Етапи розвитку пожежі. Зони горіння, теплового впливу, задимлення, токсичності. Небезпечні для людини фактори пожежі.

2. Ви­бух. Фактори техногенних вибухів, що призводять до ураження людей, руйнування будівель, споруд, технічного устаткування і забруднення навколишнього середовища. Основи забезпечення пожежної безпеки підприємств, уста­нов, організацій. Відповідальність за порушення (невиконання) вимог пожежної безпеки.

3. Джерела радіації та одиниці її вимірювання. Класифікація радіаційних аварій за характером дії і масштабами. Механізм дії іонізую­чих випромінювань на тканини організму. Ознаки радіаційного ураження. Гостре опромінення. Хронічне опромінення. Нормування радіаційної безпеки. Чорнобильська катастро­фа: події, факти, цифри. Режими захисту населення. Захист приміщень від проникнення радіоактивних речовин.

1. Для кращого розуміння умов утворення горючого середови­ща, джерел запалювання, оцінки та попередження вибухо- пожежонебезпеки, а також вибору ефективних заходів і засобів систем пожежної безпеки, треба мати уявлення про природу процесу го­ріння, його форми та види.

Горіння - екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму та виникненням полум'я або світінням.

Для виникнення горіння необхідна одночасна наявність трьох чинників - горючої речовини, окислювача та джерела запалюван­ня. При цьому, горюча речовина та окисник повинні знаходитися в необхідному співвідношенні один до одного і утворювати таким чином горючу суміш, а джерело запалювання повинно мати певну енергію та температуру, достатню для початку реакції. Горючу суміш визначають терміном "горюче середовище". Це - середови­ще, що здатне самостійно горіти після видалення джерела запалю­вання. Для повного згоряння необхідна присутність достатньої кількості кисню, щоб забезпечити повне перетворення речовини в його насичені оксиди. При недостатній кількості повітря окис­люється тільки частина горючої речовини. Залишок розкладаєть­ся з виділенням великої кількості диму. В цих умовах також утво­рюються токсичні речовини, серед яких найбільш розповсюдже­ний продукт неповного згоряння - оксид вуглецю (СО), який може призвести до отруєння людей. На пожежах, як правило, горіння відбувається за браком окисника, що серйозно ускладнює пожежо­гасіння внаслідок погіршення видимості або наявності токсичних речовин у повітряному середовищі.

Слід зазначити, що горіння деяких речовин (ацетилену, оксиду етилену), які здатні при розкладанні виділяти велику кількість тепла, можливе й за відсутності окисника.

Горіння може бути гомогенним та гетерогенним.

При гомогенному горінні речовини, що вступають в реакцію окиснення, мають однаковий агрегатний стан – газо- чи паропо­дібний.

Якщо початкові речовини знаходяться в різних агрегатних ста­нах і наявна межа поділу фаз в горючій системі, то таке горіння називається гетерогенним.

Пожежі, переважно, характеризуються гетерогенним горінням.

У всіх випадках для горіння характерні три стадії: виникнення, поширення та згасання полум'я. Найбільш загальними властивос­тями горіння є здатність осередку полум'я пересуватися по всій го­рючій суміші шляхом передачі тепла або дифузії активних части­нок із зони горіння в свіжу суміш. Звідси виникає й механізм поши­рення полум'я, відповідно тепловий та дифузійний. Горіння, як пра­вило, проходить за комбінованим тепло дифузійним механізмом.

Пожежа — це неконтрольоване горіння поза спеціальним во­гнищем, що поширюється в часі і просторі та створює загрозу життю і здоров'ю людей, навколишньому середовищу, призво­дить до матеріальних збитків.

Пожежна небезпека - це можливість виникнення та (або) розвитку і пожежі в будь-якій речовині, процесі, стані. Слід за­значити, що безпечних пожеж не буває. Якщо вони й не ство­рюють прямої загрози життю та здоров'ю людини (наприклад лісові пожежі), то завдають збитків довкіллю, призводять до значних матеріальних втрат. Коли людина перебуває в зоні впливу пожежі, то вона може потрапити під дію наступних не­безпечних та шкідливих факторів: токсичні продукти згоряння; вогонь; підвищена температура середовища; дим; недостатність кисню; руйнування будівельних конструкцій; вибухи, витікання небезпечних речовин, що відбуваються внаслідок пожежі; паніка.

Токсичні продукти згоряння становлять найбільшу загрозу для життя людини, особливо при пожежах у будівлях. Адже в су­часних виробничих, побутових та адміністративних приміщен­нях знаходиться значна кількість синтетичних матеріалів, що є основними джерелами токсичних продуктів згоряння. Так, при горінні пінополіуретану та капрону утворюється ціанистий во­день (синильна кислота), при горінні вініпласту - хлористий водень та оксид вуглецю, при горінні лінолеуму - сірководень та сірчистий газ і т. д. Найчастіше при пожежах відзначається високий вміст в повітрі оксиду вуглецю. Так, в підвалах, шахтах, тунелях, складах його вміст може становити від 0,15 до 1,5%, а в приміщеннях - 0,1-0,6%. Слід зазначити, що оксид вугле­цю - це отруйний газ і вдихання повітря, в якому його вміст становить 0,4% - смертельне.

Вогонь - надзвичайно небезпечний фактор пожежі, однак випадки його безпосередньої дії на людей досить нечасті. Під час пожежі температура полум'я може досягати 1200-1400 °С і у людей, що перебувають у зоні пожежі, випромінювання полум'я можуть викликати опіки та больові відчуття. Мінімальна від­стань у метрах, на якій людина ще може знаходитися від по­лум'я, становить приблизно — 1,6Н, де Н — середня висота фа­келу полум'я в метрах. Наприклад, при пожежі дерев'яного будинку, заввишки до 8м ця відстань буде близько 13м.

Небезпека підвищеної температури середовища полягає в то­му, що вдихання розігрітого повітря разом з продуктами згорян­ня може призвести до ураження органів дихання та до смерті. В умовах пожежі підвищення температури середовища до 60°С вже є життєво-небезпечною для людини.

Дим являє собою велику кількість найдрібніших часточок незгорівших речовин, що знаходяться в повітрі. Він викликає інтенсивне подразнення органів дихання та слизових оболонок (сильний кашель, сльозотечу). Крім того, у задимлених при­міщеннях внаслідок погіршення видимості, сповільнюється еваку­ація людей, а часом провести її зовсім неможливо. Так, при значній задимленості приміщення видимість предметів, що освіт­люються лампочкою потужністю 20 Вт, становить не більше 2,5м.

Недостатність кисню спричинена тим, що в процесі горіння відбувається хімічна реакція оксидування горючих речовин та матеріалів. Небезпечною для життя людини вже вважається си­туація, коли вміст кисню в повітрі знижується до 14% (норма 21%). При цьому втрачається координація рухів, з'являється слабість, запаморочення, гальмування свідомості.

Вибухи, витікання небезпечних речовин можуть бути спри­чинені нагріванням їх під час пожежі, розгерметизацією ємкос­тей та трубопроводів з небезпечними рідинами та газами. Вибу­хи збільшують площу горіння і можуть призводити до утворення нових вогнищ. Люди, які перебувають поблизу, можуть підпада­ти під дію вибухової хвилі, діставати ураження уламками.

Руйнування будівельних конструкцій відбувається внаслідок втрати ними несучої здатності під впливом високих температур та вибухів. При цьому люди можуть отримати значні механічні травми, опинитися під уламками завалених конструкцій. Крім того, евакуація може бути просто неможливою, внаслідок завалів евакуаційних виходів та руйнування шляхів евакуації.

Паніка спричинюється, в основному, швидкими змінами психічного стану людини, як правило, депресивного характеру в умовах екстремальної ситуації (пожежі). Більшість людей впер­ше потрапляють в складні та неординарні умови, якими харак­теризується пожежа, вони не мають відповідної психічної стій­кості та достатньої підготовки щодо цього. Коли дія факторів пожежі перевищує межу психофізіологічних можливостей люди­ни, то остання може піддатись паніці. При цьому вона втрачає розсудливість, її дії стають неконтрольованими та неадекватни­ми ситуації, що виникла. Паніка - це жахливе явище, здатне призвести до масової загибелі людей.

2. Вибухи, витікання небезпечних речовин можуть бути спри­чинені нагріванням їх під час пожежі, розгерметизацією ємкос­тей та трубопроводів з небезпечними рідинами та газами. Вибу­хи збільшують площу горіння і можуть призводити до утворення нових вогнищ. Люди, які перебувають поблизу, можуть підпада­ти під дію вибухової хвилі, діставати ураження уламками.

Згідно із Законом України «Про пожежну безпеку», забезпе­чення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, уста­нов, організацій і підприємців. Це повинно бути відображено в договорах про працю (контрактах) і уставах підприємств, уста­нов, організацій. Відповідальним за забезпечення пожежної без­пеки є керівник підприємства, установи, організацій або при­значена ним особа, якщо інше не передбачено відповідним договором.

Громадяни України, керівники, працівники підприємств, ус­танов повинні керуватися в своїй діяльності стосовно запобіган­ня пожеж «Правилами пожежної безпеки в Україні».

Згідно із Законом України «Про пожежну безпеку», в нашій країні діє система пожежної охорони.

Мета пожежної охорони — захист життя і здоров'я громадян, приватної, колективної і державної власності від пожеж, підтри­мання належного рівня пожежної безпеки на об'єктах і в населених пунктах. Основними завданнями пожежної безпеки є: контроль за дотриманням протипожежних вимог, запобігання пожеж і нещасних випадків від них, гасіння пожеж, рятування людей і надання допомоги в ліквідуванні наслідків аварій, ката­строф і стихійного лиха.

Пожежна безпека поділяється на державну, відомчу, сільську і добровільну.

Державна пожежна охорона формується на базі воєнізованої та професійної пожежної охорони Міністерства надзвичайних ситуацій України. Вона створюється в містах, населених пунк­тах, на промислових та інших підприємствах незалежно від форм власності.

Державна пожежна охорона, згідно з її Положенням, скла­дається з Головного управління Державної пожежної охорони (ГУДПО), управлінь або відділів у Криму, областях, містах, Києві й Севастополі, відділів, відділень, загонів і пожежних ча­стин, допоміжних служб, пожежно-технічних закладів і науково-дослідних установ.

Відомча пожежна охорона створюється на об'єктах міністер­ств інших центральних органів державної виконавчої влади, пе­релік яких визначається Кабінетом Міністрів (наприклад: Міно­борони, Мінлісгосп та ін.). Вона здійснює свою діяльність згідно з положенням, погодженим з Міністерством внутрішніх справ.

Сільська пожежна охорона (СПО) створюється в сільських населених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної охорони, органами місцевої державної адміністрації відповідно до Положення про цю службу.

Добровільна пожежна охорона (ДПО) може створювалися на підприємствах, в організаціях для здійснення заходів щодо за­побігання пожеж та організації їх гасіння робітниками, службов­цями, інженерно-технічними працівниками, а також іншими громадянами згідно з Положенням про ДПО.

Контроль за діяльністю відомчої, сільської та добровільної пожежної охорони здійснюють міністерства та інші центральні й місцеві органи державної виконавчої влади, керівники підпри­ємств, установ і організацій, органи державної пожежної охорони.

Державний пожежний нагляд (Держпожнагляд) за станом пожежної безпеки в населених пунктах і на об'єктах незалежно від форм власності здійснюється відповідно до діючого законо­давства державною пожежною охороною. Посадові особи Держпожнагляду є державними інспекторами з пожежної охорони і діють згідно з «Положенням про Державну пожежну охорону».

За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, створення перепон для діяльності посадових осіб ор­ганів Держпожнагляду, невиконання їх приписів, винні посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій і громадяни притягуються до відповідальності — сплати штрафів. Розміри й порядок стягнення штрафів визначається діючим за­конодавством України.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати збитки, заподіяні внаслідок порушення ними протипожежних вимог відповідно до діючого законодавства.

3. По зонах розповсюдження радіоактивних речовин радіаційні аварії на АЕС поділяються на три типи: локальні, місцеві та загальні.

До локальних аварій відносяться порушення в роботі АЕС, при яких вихід радіоактивних продуктів відбувся в межах території станції в таких кількостях, які перевищують встановлені для нормальної експлуатації значення.

До місцевих аварій відносяться порушення в роботі АЕС, при якому був вихід радіоактивних продуктів в межах санітарно-захисної зони АЕС в кількостях, які перевищують встановлені значення.

До загальних аварій відносяться порушення в роботі АЕС, внаслідок яких був вихід радіоактивних продуктів за межі санітарно-захисної зони.

Питання захисту людини від негативного впливу іонізуючого випромінювання постали майже одночас­но з відкриттям рентгенівського випромінювання і радіоактивного розпаду. Це зумовлено такими факто­рами: по-перше, надзвичайно швидким розвитком зас­тосування відкритих випромінювань в науці та на прак­тиці, і, по-друге, виявленням негативного впливу випро­мінювання на організм.

Заходи радіаційної безпеки використовуються на підприємствах і, як правило, потребують проведення цілого комплексу різноманітних захисних заходів, що залежать від конкретних умов роботи з джерела­ми іонізуючих випромінювань і, передусім, від типу джерела випромі­нювання.

Закритими називаються будь-які джерела іонізуючого випромі­нювання, устрій яких виключає проникнення радіоактивних речовин у навколишнє середовище при передбачених умовах їхньої експлуатації і зносу.

Це — гамма-установки різноманітного призначення; нейтронні, бета-і гамма-випромінювачі; рентгенівські апарати і прискорювачі зарядже­них часток. При роботі з закритими джерелами іонізуючого випромі­нювання персонал може зазнавати тільки зовнішнього опромінення.

Захисні заходи, що дозволяють забезпечити умови радіаційної без­пеки при застосуванні закритих джерел, основані на знанні законів поширення іонізуючих випромінювань і характеру їхньої взаємодії з речовиною. Головні з них такі:

- доза зовнішнього опромінення пропорційна інтенсивності випроміню­вання і часу впливу;

- інтенсивність випромінювання від точкового джерела пропорційна кількості квантів або часток, що виникають у ньому за одиницю часу, і обернено пропорційна квадрату відстані;

- інтенсивність випромінювання може бути зменшена за допомогою екранів.

З цих закономірностей випливають основні принципи забезпе­чення радіаційної безпеки:

- зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів («захист кількістю»);

- скорочення часу роботи з джерелом («захист часом»);

- збільшення відстані від джерел до людей («захист відстанню»);

- екранування джерел випромінювання матеріалами, що пожинають іонізуюче випромінювання («захист екраном»).

Найкращими для захисту від рентгенівського і гамма-випроміню­вання є свинець і уран. Проте, з огляду на високу вартість свинцю й урану, можуть застосовуватися екрани з більш легких матеріалів — просвинцьованого скла, заліза, бетону, залізобетону і навіть води. У цьому випадку, природно, еквівалентна товща екрану значно збільшується.

Для захисту від бета-потоків доцільно застосовувати екрани, які ви­готовлені з матеріалів з малим атомним числом. У цьому випадку вихід гальмівного випромінювання невеликий. Звичайно як екрани для за­хисту від бета-випромінювань використовують органічне скло, пласт­масу, алюміній.

Відкритими називаються такі джерела іонізуючого випроміню­вання, при використанні яких можливе потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє середовище.

При цьому може відбуватися не тільки зовнішнє, але і додаткове внутрішнє опромінення персоналу. Це може відбутися при надходженні радіоактивних ізотопів у навколишнє робоче середовище у вигляді газів, аерозолів, а також твердих і рідких радіоактивних відходів. Джерелами аерозолів можуть бути не тільки виконувані виробничі операції, але і забруднені радіоактивними речовинами робочі поверхні, спецодяг і взуття.

Радіаційна безпека в наш час є однією з найважливіших завдань забезпечення безпеки життєдіяльності. З розвитком ядерної енергетики в багатьох країнах світу стала реальною загроза радіоактивного забруднення навколишнього природного середовища та середовища проживання людини.

Однак, радіоактивність не з'явилася в наш час з появою ядерної зброї, об'єктів ядерно-паливного циклу чи будівництвом атомних електростанцій, вона існувала задовго до появи життя на Землі. Це був так званий природний радіаційний фон Землі. Тому людина завжди протягом свого життя підпадала під вплив іонізуючого випромінювання.

Природний радіаційний фон Землі складається з трьох компонентів: космічного випромінювання, випромінювання природних радіоактивних елементів, які знаходяться в землі, повітрі та воді, а також з природних радіоактивних речовин, які з їжею чи водою потрапляють в організм, фіксуються тканинами та зберігаються протягом життя.

Середня доза опромінення людини від цих трьох природних джерел іонізуючого випромінювання складає в рік біля 200 мР. Це значення може коливатися в різних регіонах планети від 50 до 1000 мР/рік та навіть більше.

Крім природного радіаційного фону, останніми роками, людина стала постійно зустрічатися зі штучними джерелами випромінювання, з радіонуклідами, створеними її руками, які широко використовуються на багатьох об'єктах народного господарства. Це так званий техногенний радіаційний фон. Сюди відносяться, наприклад, іонізуючі випромінювання, які використовуються в медицині. Відповідний вклад в техногенний фон вносять підприємства ядерно-паливного циклу, теплоелектростанції на вугіллі, польоти на великих висотах літаками, перегляд телепередач, користування годинниками, приладами зі світловими циферблатами.

Техногенно - посилювальний радіаційний фон коливається від 150 до'300 бер за рік.

Таким чином, в сучасних умовах техносередовища, при наявності високого природного та техногенного радіаційного фону кожна людина Землі щорічно отримує дозу опромінення в середньому 300-500 мБер. Це опромінення є наслідком звичайного стану середовища проживання сучасної людини. Несприятливої дії від цього рівня радіації на здоров'я дітей та дорослих не було виявлено.

Однак, зовсім інша ситуація на теренах України виникла після аварії Чорнобильської атомної станції.

В природі завжди існували стійкі та нестійкі (уран, торій, радій, ін.) хімічні елементи. У нестійких хімічних елементів не вистачає внутрішніх ядерних сил для збереження міцності ядра. Тому ядра атомів нестійких елементів перетворюються в ядра атомів інших елементів. Такий процес спонтанного перетворення ядер атомів нестійких елементів називають радіоактивним розпадом. Цей спонтанний акт розпаду неможливо ні прискорити, ні уповільнити чи зупинити.

Радіоактивний розпад супроводжується випромінюванням у вигляді гама-квантів, альфа- і бета- часток та нейтронів. Причому ті чи інші випромінювання властиві тільки даному ізотопу. Наприклад, вуглець-14 бета-активиий, тобто він випромінює тільки бета частки, йод-131 бета- і гама- активний, стронцій-90 бета-активний і т.д.

Всі радіоактивні речовини мають свій період напіврозпаду.

Напіврозпад - це час на протязі якого початкова кількість радіоактивних ядер вдвоє зменшується.

Швидкість розпаду є величиною незмінною та властивою тільки для даного ізотопу, при будь-якому фізичному чи хімічному» впливі на нього, Так, період напіврозпаду для йоду-131 складає 8,04 дня, для стронцію 90 - 28 років, цезію-137 - 30 років, плутонію-239 - 2400 років, а урану-238 - 4,5 млрд. років.

Радіоактивне випромінювання при розпаді характеризується різною проникаючою та іонізуючою (уражаючою) здатністю.

Альфа-частки мають дуже малу проникаючу здатність, вони можуть затримуватися навіть листком звичайного паперу, їх пробіг в повітрі складає від 2 до 9см., а в тканинах організму - долі міліметра. Ці частки при зовнішній дії на живий організм не здатні проникнути через шкіру. Однак іонізуюча здатність альфа-часток стає надзвичайно великою, коли вони потрапляють в організм з водою, їжею, повітрям,яким дихає людина або через відкриту рану, при цьому вони пошкоджують ті органи та тканини,в які потрапили.

Бета-частки володіють більшою ніж альфа-частки, проникаючою, але меншою іонізуючою здатністю; їх пробіг в повітрі становить до 15м, а в тканинах організму до 1-2см.

Гама-випромінювання розповсюджується із швидкістю світла, володіє величезною глибиною проникнення. Послабити його може тільки товста свинцева чи бетонна стіна. Проходячи через таку перешкоду, радіоактивне випромінювання вступає з нею в реакцію та втрачає свою енергію.

Чим вища енергія радіоактивного випромінювання, тим більша його уражуюча здатність.

Величина енергії випромінювання, яку поглинуло тіло чи речовина називається поглинутою дозою і вимірюється в радах (одиниця поглинутої дози в СІ - грей (Гр), 1 Гр = 100 рад.)

Однак, при рівній поглинутій дозі алафа-частки дають значно більший уражаючий ефект, ніж гама-випромінювання. Тому оцінки для можливої шкоди здоров'ю людини від дії різних видів іонізуючого випромінювання використовують спеціальну позасистемну одиницю вимірювання, яку називають - бер (біологічний еквівалент рентгена). Системна одиниця еквівалентної дози -зіверт (Зв), 1 Зв=100бер. В практиці частіше використовують дольні одиниці: сантаЗіверт (сЗв), міліЗіверт (мЗв), мікроЗіверт (мкЗв), наноЗіверт (нЗв), мілібер (мбер), мікробер (мкбер).

Для оцінки радіаційної обстановки на місцевості, в будівлях та спорудах, використовують експозиційну дозу опромінювання. Вона вимірюється в рентгенах (Р). Експозиційна доза в рентгенах досить надійно характеризує потенційну небезпеку впливу іонізуючих випромінювань при загальному та рівномірному опромінені тіла людини. Екпозиційній дозі 1 Р відповідає поглинута доза, яка приблизно дорівнює 0,95 рад.

Доза іонізуючого випромінювання буде зростати при збільшенні часу опромінення. Тому, що з часом доза буде накопичуватися.

Доза, віднесена до одиниці часу, називається потужністю дози чи рівнем радіації.

Якщо рівень радіації на місцевості становить 1 Р/г, то це означає, що за одну годину перебування людини у цій місцевості вона отримає дозу, що буде дорівнювати 1Р.

Іонізуючі випромінювання на відміну від інших небезпечних чи шкідливих чинників не сприймаються органами людини і їх дія не супроводжується будь-якими відчуттями.

Іонізуючі випромінювання, які проходять через біологічні тканини викликають складні функціональні та морфологічні зміни в тканинах та органах. Під їх впливом молекули води, що входять до складу тканин та органів, розпадаються з утворенням вільних атомів та радикалів, які мають велику окислювальну здатність. Внаслідок виключно великої хімічної активності вільні радикали пошкоджують клітини та порушують нормальні біохімічні процеси в живій тканині. Залежно від поглинаючої дози випромінювання та індивідуальних особливостей організму ці зміни можуть бути оборотними і не оборотними. При невеликій дозі пошкоджені тканини відновлюють свою функціональну діяльність, а великі дози можуть призвести до необоротних пошкоджень окремих органів або цілого організму.

Молоді особи більш чутливі до опромінення, ніж люди середнього віку. Людина найбільш стійка до опромінення у віці 25-50 років.

Порушення життєдіяльності людини з ураженням її систем чи органів внаслідок дії іонізуючого випромінювання називається променевою хворобою. Захворювання залежить від характеру випромінювання, часу дії, дози випромінювання місця його прикладання та загального стану організму. Спостерігається гостра та хронічна форми променевої хвороби.

Гостра променева хвороба може виникнути за аварійних умов при одноразовому зовнішньому опроміненні дозою, більшою за 1,0 Гр. При опроміненні дозою 4,0-7,0 Гр розвивається тяжка форма променевої хвороби, протягом місяця смерть може настати у 50 % потерпілих. Вкрай тяжка форма гострої променевої хвороби спостерігається після променевої дії дозою, вищою за 7,0 Гр. Через 2-4 години після опромінення з'являється блювота, в крові повністю зникають лейкоцити виникають численні підшкірні крововиливи. Смертність 100 %.

Найбільш небезпечними для організму є порушення в системі кровотворних органів, і перш за все в кістковому мозку. При цьому в крові різко зменшується кількість білих кров'яних тілець - лейкоцитів, кров'яних пластинок - тромбоцитів (погіршується звертання крові) і, на кінець,червоних кров'яних тілець - еритроцитів (погіршується постачання організму киснем). Крім цього, пошкоджуються стінки судин, відбуваються крововиливи, втрата крові і порушення функціонування ряду органів та систем організму.

Ефекти, що викликає дія іонізуючого випромінювання, проявляються як у потерпілих так і у їх нащадків. В першому випадку їх називають соматичними (тілесними), в другому - генетичними (спадковими).

Соматичні ефекти поділяють на стохастичні (ймовірності) та нестохастичні. До нестохастичних ефектів відносять ураження, тяжкість яких залежить від дози опромінення і для виникнення яких існує дозовий поріг. До таких ефектів відносять, наприклад, катаракту очей (помутніння кристалика), локальні незлоякісні пошкодження шкіри (променевий опік) і ін. Ці ефекти проявляються, якщо значно перевищується порогова доза.

Соматико-стохастйчні, а також генетичні ефекти опромінення мають ймовірнісну природу і трудно виявляються, так як можуть проявлятися через десятки років після опромінення.

Попадання радіоактивних речовин всередину організму можливе при вдихувані повітря, забрудненого радіонуклідами, заковтуванні чи всмоктуванні через шкірні покриви, особливо, якщо є пошкодження у вигляді ран, порізів, тріщин і. ін. Небезпека такого опромінення порівняно з зовнішнім значно вища, так як збільшує час опромінення (опромінення відбувається постійно - джерело всередині організму), джерело опромінення наближено впритул до опромінюваного органу і використання захисту неможливе. Крім цього, окремі радіонукліди, залежно від їх фізикохімічних властивостей, концентруються вибірково в тих чи інших органах організму.

Різновидність зовнішнього опромінювання є контактне опромінення, при якому радіоактивні речовини у відкритому вигляді чи закриті джерела іонізуючих випромінювань безпосередньо контактують з шкірними покривами. Глибина ураження в цьому випадку залежить від дози, виду та енергії випромінювання.

Для вирішення питань радіаційної безпеки населення передусім викликають інтерес ефекти, що спостерігаються при малих дозах опро­мінення порядку декілька сантизиверів на годину, що реально трапля­ються при практичному використанні атомної енергії. У нормах радіа­ційної безпеки НРБУ-97, введених 1998 р., як одиниці часу викорис­товується рік або поняття річної дози опромінення. Це викликано, як зазначалося раніше, ефектом накопичення «малих» доз і їхнього сумар­ного впливу на організм людини.

Існують різноманітні норми радіоактивного зараження: разові, су­марні, гранично припустимі та інше. Всі вони описані в спеціальних довідниках.

Ліміт дози загального опромінення людини вважається доза, яка у світлі сучасних знань не повинна викликати значних ушкоджень орга­нізму протягом життя.

ГПД для людей, які постійно працюють з радіоактивними речови­нами, становить 2 бер на рік. При цій дозі не спостерігається соматич­них уражень, проте достовірно поки невідомо, яким чином реалізуються канцерогенний і генетичний ефекти дії. Цю дозу слід розглядати як верхню межу, до якої не варто наближатися.

Внаслідок грубих порушень правил безпечної експлуатації та помилкових

дій 1986 рік для людства став роком вступу в епоху ядерного насильства, епоху ядерної біди. Історія людства подібної до Чорнобильської катастрофи, ще не знала такої аварії,яка б була настільки згубною за своїми наслідками для природи, здоров'я та життя людей. Радіаційне забруднення величезних територій, річок та озер, міст та сіл, вплив нуклідів на мільйони людей, які тривало проживають на забруднених територіях дозволяє назвати масштаби Чорнобильської катастрофи планетарними, а ситуації надзвичайними.

Внаслідок Чорнобильської катастрофи під радіоактивне ураження підпали території України, Білорусії, Росії, де зараз проживає понад 5 млн. чоловік (Україна - 1 млн. 800 тис., Білорусія - 2 млн. 400 тис., Росія біля 1млн.)

Під радіоактивне забруднена в Росії підпали - Брянська, Калузька, Тульська, Орловська, а також в менших масштабах - Курська, Смоленська, Липецька га Тамбовська області. В Україні - Житомирська. Київська, Рівненська, Чернігівська та Вінницька області. В Білорусії - Гомельська, Могилівська, Брестська, Мінська та Гродненська області. Плямові забруднення мають місце в Краснодарському краї, Сухумі та Прибалтиці.

Згідно з результатами аеро-гаммаспектрозйомки в Рівненській області під ураження потрапили 308 населених пунктів, в яких проживає понад 325 тисяч чоловік, в тому числі більше 85 тисяч дітей. Радіаційного забруднення зазнала майже половина території області - 292 тисячі гектарів сільськогосподарських угідь та 523 тисячі гектарів лісів.

Екологічний вплив Чорнобильської катастрофи поставив людство перед необхідністю розв'язання надзвичайно складних та великомасштабних проблем, які зачіпають практично всі сфери суспільного життя (мораль, науку, виробництво, охорону здоров'я). На жаль, у боротьбі проти такої, незнаної досі біди світовій практиці бракує необхідного досвіду.

В ліквідації наслідків Чорнобильської аварії брали участь понад 600 тисяч

чоловік.

Масштаби та характер радіаційного забруднення свідчать про можливість тяжких наслідків катастрофи в майбутньому, тому необхідна державна стратегічна програма на віки і тактична програма на найближчі роки. Саме, що найменше на 100 років закритий для господарського використання район під Гарисбергом в США, де в 1979 році на АЕС Тримайл Айленді виникла аварія, яка порівняно з ЧАЕС вважається технічною «шуткою». Відсутність здорового глузду призводить до того, що в Україні на потерпілих територіях населення вирощує врожаї сільськогосподарських культур небезпечних чи шкідливих при відсутності дозиметричної постійної достовірної інформації.

Радіоактивне забруднення внаслідок катастрофи розповсюджувалося у всіх напрямках і на значну відстань. Суттєве, а порою вирішальне значення в забрудненні місцевості протягом тривалого періоду мали радіоізотопи цезію, ніобію, рутенію, лантану, цирконію, телуру, неодиму, нептунію, церію, а в подальшому і трансуранові елементи. З харчами, водою, інгаляторно, через шкіру вони постійно надходили в організм людини. Спеціалісти вважають, на відміну від офіційної версії Мінохоронздоров'я, що не йод та цезій були основними дозоутворюючими чинниками для людини (окрім щитовидної залози), а цілий комплекс радіонуклідів, їх вклад складав після катастрофи 80 % дози радіації отриманої населенням, а в наступні роки 50-70 %.

Мінохорони здоров'я стверджував, що раз дози, отримані населенням прилеглих районів, невеликі, то не варто звертати на них увагу. Однак, відомо, що малі дози призводять до різноманітних порушень функціонування організму людини. Офіційна версія базувалася на хибній уяві про те, що маложивучі ізотопи не є небезпечними, тому враховувати їх немає необхідності. Це лягло в основу створеної Мінохоронздоров'я «35-берної» концепції яка є необґрунтованою та потенційно небезпечною, дезінформує населення, наукові

кола та уряд.

Вклад маложивучих ізотопів в формуванні променевого навантаження

дуже великий тому, що при розпаді вони дають високоенергетичні частки та створюють високі дози опромінення. Скритими наслідками катастрофи є онко та генетичні порушення в організмі людини. Наша минула командно-бюрократична система мала монополізм на всю інформацію, тому видавала її такими дозами та фактами, які це було їй вигідно, заперечувала та заперечує зв'язок високого рівня смертності в Україні з Чорнобильською катастрофою. За даними МНС, за 10 років захворюваність серед потерпілих від Чорнобильської катастрофи зросла майже в 4 рази.

Основні принципи захисту:

- використання принципів захисту, що застосовуються при роботі з джерелами випромінювання у закритому виді;

- герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції процесів, що можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин у зовнішнє середовище;

- заходи планувального характеру;

- застосування санітарно-технічних засобів і устаткування, викори­стання спеціальних захисних матеріалів;

- використання засобів індивідуального захисту і санітарної обробки персоналу;

- дотримання правил особистої гігієни;

- очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних конструкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту;

- використання радіопротекторів (біологічний захист).

Радіоактивне забруднення спецодягу, засобів індивідуального захи­сту та шкіри персоналу не повинно перевищувати припустимих рівнів, передбачених Нормами радіаційної безпеки НРБУ-97.

Дата добавления: 2015-07-11