ТЕМА 10. Управління силами та засобами під час НС. Правове забезпечення та організаційно-функціональна структура захисту населення у НС

(обсяг 4 години)

1. Тематика питань для самостійного вивчення:

1.1. Класифікація НС за причинами походження, територіального поширення і обсягів заподіяних або очікуваних збитків.

1.2. Порядок надання населенню інформації про наявність загрози або виникнення НС, правил поведінки та способів дій в цих умовах.

1.3. Структурно-функціональна схема державного управління безпекою та захистом у НС в Україні з урахуванням правового статусу і повноважень органів влади. Органи управління, сили і ресурси з попередження та реагування на НС на державному рівні.

1.4. Мета і загальна характеристика рятувальних та інших невідкладних робіт. Здійснення карантинних та інших санітарно-протиепідемічних заходів. Технічні засоби і способи проведення дезактивації, дегазації та дезінфекції території, техніки, транспорту, будівель, приміщень, одягу, взуття і засобів захисту, продовольства, води, продовольчої сировини і фуражу.

1.5. Загальні норми законодавства, підзаконних актів, стандарти і технічні умови, технічні і адміністративні регламенти, що регламентують принципи і механізми регулювання безпеки і пом’якшення наслідків НС. Головні положення про навчання персоналу підприємств, установ і організацій діям та засобам захисту в разі виникнення НС та аварій. Спеціальні об’єктові навчання, тренування.

2. Методичні рекомендації і поради щодо самостійного опрацювання матеріалу:

При вивченні теми слід звернути увагу на правове поле законодавчих актів і коло питань на які поширюється їх дія щодо забезпечення безпеки життєдіяльності людини та створення безпечного стану довкілля, а саме на:

- ст. 27, 43, 45, 46, 49, 50 Конституції України щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі їх трудової діяльності, принципи державної політики в галузі охорони праці;

- принципи охорони здоров'я та право на охорону здоров'я передбачені Законодавством України про охорону здоров'я;

- права громадян щодо забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя;

- загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України;

- правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя і здоров'я громадян;

- завдання цивільної оборони України;

- завдання, принципи охорони навколишнього середовища;

- злочини проти безпеки виробництва /ст. 271, 272 Кримінального Кодексу України.

Рівень національної безпеки не може бути достатнім, якщо на загальнодержавному масштабі не буде вирішено завдання захисту населення, об’єктів економіки, національного надбання від надзвичайних ситуацій техногенного, природного або іншого характеру. Тому при вивченні теми необхідно звернути увагу на принципи забезпечення життєдіяльності, такі як:

- порядок надання населенню інформації про наявність загрози або виникнення НС;

- мета і загальна характеристика рятувальних та інших невідкладних робіт;

- охарактеризувати функції органів нагляду і контролю за дотримання вимог безпеки підприємствами, організаціями та населенням, види навчання населення на випадок НС.

3. Інформаційні джерела:

3.1. Є.П. Желібо «Безпека життєдіяльності». Вид. «Новий Світ-2000», Л.2001, с.238-241, 253-257, 283-298.

3.2. Ю.С. Скобло «Безпека життєдіяльності». Вид. «Нова книга» 2000 с. 322-323, 325-329

3.3. Кримінальний Кодекс України / розділ X Злочини проти безпеки виробництва/.

4. Тексти лекцій.

5. Перелік знань і умінь, якими повинен оволодіти студент після опрацювання матеріалу:

5.1. Знання:

- основні положення законодавчих та нормативних актів з питань безпеки життєдіяльності;

- класифікація НС за причинами походження територіального поширення і обсягів заподіяних або очікуваних збитків;

- органи управління та нагляду за дотриманням вимог безпеки підприємствами та населенням;

- інформаційне забезпечення системи управління;

- види навчання для персоналу підприємств у разі виникнення НС.

5.2. Уміння:

- визначати вимоги законодавчих і нормативних актів з питань безпеки життєдіяльності в межах функціональних обов'язків фахівця та застосувати їх в практичній діяльності;

- забезпечити захист населення на випадок НС.

6. Перелік питань для самоконтролю.

6.1. Основні положення законодавства України "Про охорону здоров'я".

6.2. Основні положення Закону України "Про охорону праці".

6.3. Основні положення Закону України "Про цивільну оборону".

6.4. Основні положення Закону України "Про забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення.

6.5. Основні положення Закону України "Про дорожній рух".

6.6. Основні положення Закону України "Про пожежну безпеку"

6.7. Види відповідальності за порушення вимог законодавства з питань безпеки життєдіяльності.

6.8. Охарактеризувати принципи та методи забезпечення безпеки життєдіяльності у разі виникнення НС.

6.9. Визначити функції державних органів по управлінню та нагляду за безпекою життєдіяльності.

6.10. Визначити функції служб охорони громадського порядку (міліція, суд, прокуратура, адвокатура).

6.11. Пояснити особливості інформаційного забезпечення системи управління.

6.12. Визначити значення організації навчання населення з питань безпеки життєдіяльності у разі виникнення НС.

6.13. Вказати шляхи пропаганди знань з питань створення та дотримання здорових і безпечних умов існування людини.

6.14. Пояснити, як здійснюється контроль за станом безпеки життєдіяльності в умовах НС.

7. Види і контрольне завдання для самостійної роботи:

- розробка конспекту.

8. Конкретні завдання студентів з кожного винесеного питання:

Завдання № 1.

З'ясувати порядок проведення гарантійних заходів, скласти план.

Завдання № 2.

З'ясувати порядок проведення рятувальних робіт, скласти план їх проведення

Завдання № 3.

З'ясувати правила проведення дезактивації, дегазації та дезінфекції території, техніки, транспорту, будівель, приміщень, одягу, взуття, продовольства, води.

Завдання № 4.

Запропонувати комплекс заходів по забезпеченню безпеки життєдіяльності населення на випадок НС, згідно вимог законодавчих актів.

9. Форми і методи поточного і підсумкового контролю самостійної роботи:

- перевірка конспекту;

- усне опитування.

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

МОГИЛІВ - ПОДІЛЬСЬКИЙ ТЕХНОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ

ВІННИЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ЛЕКЦІЯ

на тему 10.: «Управління силами та засобами під час НС. Правове забезпечення та організаційно-функціональна структура захисту населення у НС»

ПЛАН

1. Класифікація НС за причинами походження, територіального поширення і обсягів заподіяних або очікуваних збитків.

2. Порядок надання населенню інформації про наявність загрози або виникнення НС, правил поведінки та способів дій в цих умовах.

3. Структурно-функціональна схема державного управління безпекою та захистом у НС в Україні з урахуванням правового статусу і повноважень органів влади. Органи управління, сили і ресурси з попередження та реагування на НС на державному рівні.

4. Мета і загальна характеристика рятувальних та інших невідкладних робіт. Здійснення карантинних та інших санітарно-протиепідемічних заходів. Технічні засоби і способи проведення дезактивації, дегазації та дезінфекції території, техніки, транспорту, будівель, приміщень, одягу, взуття і засобів захисту, продовольства, води, продовольчої сировини і фуражу.

5. Загальні норми законодавства, підзаконних актів, стандарти і технічні умови, технічні і адміністративні регламенти, що регламентують принципи і механізми регулювання безпеки і пом’якшення наслідків НС. Головні положення про навчання персоналу підприємств, установ і організацій діям та засобам захисту в разі виникнення НС та аварій. Спеціальні об’єктові навчання, тренування.

1. Як правило, чим більшу кількість людей обходить надзвичайна ситуація, тим більшу територію вона охоплює. І навпаки, при більшій площі поширення катастрофи чи стихійного лиха від нього страждає більша кількість людей. Через це в основу існуючих класифікацій надзвичайних ситуацій за їх масштабом найчастіше кладуть територіальний принцип, за яким надзвичайні ситуації поділяють на локальні, об'єктові, місцеві, регіональні, загальнодержавні (національні), континентальні та глобальні (загальнопланетарні)

Локальні надзвичайні ситуації відповідають рівню системи «Л-ЖС» з однією особою та мікроколективом; * об'єктові — системам з рівнем колектив, макроколектив; * місцеві — системам, в які входить населення міста або району; * регіональні — області; * загальнодержавні — населення країни і так далі.

Сьогоднішня ситуація в Україні щодо небезпечних природних явищ, аварій і катастроф характеризується як дуже складна. Тенденція зрос­тання кількості надзвичайних ситуацій, важкість їх наслідків змушують розглядати їх як серйозну загрозу безпеці окремої людини, суспільству та навколишньому середовищу, а також стабільності розвитку еконо­міки країни. До роботи в районі надзвичайної ситуації необхідно залу­чати значну кількість людських, матеріальних і технічних ресурсів. Запобігання надзвичайним ситуаціям, ліквідація їх наслідків, максималь­не зниження масштабів втрат та збитків перетворилося на загальнодер­жавну проблему і є одним з найважливіших завдань органів виконав­чої влади і управління всіх рівнів.

15 липня 1998 р. Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій» затверджено «Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій». Згідно цього положення залежно від територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, розрізняють чотири рівні надзви­чайних ситуацій.

Рівні НС

загальнодержавний

регіональний

місцевий

об'єктовий

• Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзвичайна ситуа­ція, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної Рес­публіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним пе­ренесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Авто­номної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

• Надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст об­ласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Се­вастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

• Надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно-небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти,

інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно-небезпечного об'єкта, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповід­ного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не вхо­дять де затверджених переліків потенційно небезпечних об'єктів.

• Надзвичайна ситуація об'єктового рівня — це надзвичайна ситуація, яка не підпадає під зазначені вище визначення, тобто така, що розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.

Для організації ефективної роботи із запобігання надзвичайним си­туаціям, ліквідації їхніх наслідків, зниження масштабів втрат та збитків дуже важливо знати причини їх виникнення та володіти те­орією виникнення катастроф.

Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій за характером походження подій, котрі зумовлюють виникнення надзвичайних ситу­ацій на території України, розрізняє чотири класи надзвичайних ситу­ацій — надзвичайні ситуації техногенного, природного, соціально-політич­ного, військового характеру. Кожен клас надзвичайних ситуацій по­діляється на групи, які містять конкретні їх види.

• Надзвичайні ситуації техногенного характеру —- це транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спору­дах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.

• Надзвичайні ситуації природного характеру — це небезпечні геологічні, метео­рологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хво­робами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.

• Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру — це ситуації, по­в'язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спря­мування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний на­пад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок і матері­алів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або за­хоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.

• Надзвичайні ситуації воєнного характеру — це ситуації, пов'язані з на­слідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ура­ження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внас­лідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ ра­діоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, силь­нодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.

2. На територіях розміщення потенційно небезпечних об'єктів (хімічних підприємств, гідровузлів) величезне значення має організація служби оповіщення населення про надзвичайну ситуацію.

Оповіщення - це попередження населення про стихійні лиха, аварії чи катастрофи, або попередження про виникнення безпосередньої небезпеки використання супротивником ядерної, хімічної, бактеріологічної чи інших видів зброї та необхідність прийняття відповідних заходів захисту.

Оповіщення та інформування населення про надзвичайні ситуації і дії в цих обставинах покладається на органи Цивільної Оборони.

З цією метою в населених пунктах створюються системи централізованого оповіщення, що базуються на мережах зв'язку, радіотрансляційних мережах, спеціальній апаратурі та електросиренах, які здебільшого в містах розташовуються на покрівлях будівель і споруд.

Основним способом оповіщення є передача інформації по радіотрансляційних мережах, через квартирні та зовнішні гучномовці, а також через телевізійні станції, а якщо дозволяє час то також через засоби масової інформації.

В екстрених випадках для зосередження уваги населення перед оповіщенням включається сирена, а також інші сигнальні засоби (наприклад, гудки підприємств).

Включення електросирени - це сигнал ЦО, що означає: «Увага всім!». При цьому сигналі необхідно ввімкнути квартирні теле - і радіоприймачі та слухати повідомлення місцевих органів влади чи штабу ЦО. Всі подальші дії будуть визначатися їх вказівками.

Для оперативного оповіщення населення про аварії на АЕС, хімічно не безпечних підприємствах, гідровузлах або інших об'єктах, де потенційно існує волика небезпека можливого виникнення катастроф, створюються локальні системи оповіщення.

З допомогою таких систем можна своєчасно оповістити не тільки робітників та службовців цих об'єктів, але і всіх тих, хто попадає в зони можливого зараження, руйнування, катастрофічного затоплення і т, ін.. Границі таких локальних систем оповіщення визначаються завчасно.

Всі підприємства і установи, населені пункти об'єднуються в свою самостійну систему оповіщення, яка є частиною територіальної (міської, районної, обласної) системи централізованого оповіщення.

Після сигналу ЦО «Увага всім!» наприклад, при виникненні аварії на хімічному підприємстві, може надійти наступна інформація:

«Увага! Говорить штаб цивільної оборони міста. Сталася аварія з викидом хлору. Хлор - сильно діюча отруйне речовина. Хмара забрудненого повітря розповсюджується в напрямку... В зону хімічного зараження попадають наступні квартали, міста і населені пункти області....».

Людям, що опинилися в зоні зараження, негайно покинути підприємство, будівлі, квартири і вийти в безпечне місце за найкоротшим маршрутом перпендикулярно напряму вітру. Перш ніж вийти з будівель необхідно одягти ватно-марлеву пов'язку, попередньо змочивши її водою або 2% розчином питної води.

Якщо людина не встигла, до приходу зараженого повітря покинути квар­тиру, будинок, необхідно укритися в ньому. Для цього треба щільно зачинити двері, вікна, кватирки, щоб запобігти надходженню зовнішнього зараженого повітря в середину приміщення.

В підвалах або нижніх поверхах укриватися забороняється. Хлор е тяжчим за повітря, тому затікає у всі понижені місця в тому числі і підвали. В подальшому діяти відповідно до вказівок штабу Цивільної оборони і органів місцевого самоврядування.

3. Державне управління безпекою життєдіяльності в Україні здійсню­ється відповідно до чинного законодавства. За законодавством загальнодержавні завдання і функції управління покладе­но на:

- Кабінет Міністрів України;

- Державний комітет України по нагляду за охороною праці; Міністерство охорони здоров'я;

- Міністерство внутрішніх справ України;

- Міністерство охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки;

- Міністерство соціального захисту;

- Міністерство зпитань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

- Міністерство статистики України;

- Держстандарт України.

Питаннями безпеки життєдіяльності за відповідними напрямами за­ймаються також:

- Прокуратура України;

- Міністерство юстиції;

- Судові органи при порушенні і розгляданні відповідних кримі­нальних чи громадянських судових справ.

При Кабінеті Міністрів України створено Національну Раду з питань безпеки життєдіяльності населення.

Основними завданнями, що вирішує Національна Рада є:

- розробка і здійснення заходів з побудови цілісної системи дер­жавного управління безпеки життєдіяльності;

- організація і забезпечення контролю за виконанням законодав­чих актів і рішень Уряду України;

- розробка Національної програми і законопроектів, пов'язаних з реалізацією державної політики у сфері безпеки життєдіяльності населен­ня;

- координація діяльності центральних і місцевих органів держав­ної виконавчої влади в сфері охорони життя та інше.

Державний комітет України по нагляду за охороною праці реалізує державну політику у сфері охорони праці.

Міністерство охорони здоров'я України є спеціально уповноваже­ним органом виконавчої влади, який здійснює управління, нагляд і кон­троль за виконанням санітарного законодавства і забезпеченням охорони здоров'я працюючих і епідемічного благополуччя населення.

Міністерство праці України здійснює державну експертизу умов праці, контроль за якістю проведення атестації робочих місць, встановлює їх від­повідність діючим нормативним актам з охорони праці.

Міністерство внутрішніх справ України здійснює державне управ­ління у сфері пожежної, а також безпеки автомобільного руху в межах своїх повноважень.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища і ядер­ної безпеки є спеціально уповноваженим державним органом управління у сфері ядерної безпеки.

Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської аварії здійснює державну політи­ку у сфері запобігання надзвичайним ситуаціям і захисту населення в умо­вах розвитку негараздів, стихійних лих та ін.

Прокуратура України здійснює вищий нагляд за додержанням і пра­вильним застосуванням законів про безпеку життєдіяльності.

В інших міністерствах і центральних органах державної виконавчої влади створюються і працюють відповідні управління, відділи чи служби, які здійснюють державне управління охороною праці на галузевому рівні.

4. Внаслідок НС виникають руйнування будинків, споруд, шляхів спо­лучення, зараження місцевості радіоактивними та хімічними речови­нами, затоплення, пожежі тощо. Люди можуть опинитися у завалах, у пошкоджених, підтоплених або палаючих будинках, інших непередбачуваних ситуаціях. У зв'язку з цим необхідні заходи з рятування лю­дей, надання їм допомоги, локалізації аварій та усунення пошкоджень. При вирішенні цих проблем виходять з того, що в осередках ураження і районах лиха будуть проводитися не тільки суто рятувальні роботи, а й деякі невідкладні, не пов'язані з рятуванням людей.

Рятувальні та інші невідкладні роботи (РіНР) проводяться з метою:

- порятунку людей та надання допомоги ураженим;

- локалізації аварій та усунення пошкоджень;

- створення умов для наступного проведення відновлювальних робіт.

При проведенні РіНР велике значення має до­тримання таких умов, як *своєчасне створення угруповань, сил, що залу­чаються для проведення РіНР; *своєчасне ведення розвідки; *швидкий рух і введення сил в осередок ураження; * безперервне проведення РіНР до їх повного завершення; *тверде й оперативне управління силами, що залучаються до проведення РіНР; * всебічне забезпечення їх діяльності.

Рятувальні роботи включають:

* розвідку маршрутів висування формувань і об'єктів робіт;

* локалізацію і гасіння пожеж на маршрутах висування і на ділянках робіт;

* пошук уражених і витягування їх з пошкоджених та палаючих будинків, загазованих, затоплених, задимлених приміщень, із завалів;

* розкриття зруйнованих, пошкоджених, завалених споруд та рятування людей, які там знаходяться;

* подання повітря в завалені споруди з пошкодженою фільтровентиляційною системою;

* надання першої долікарської допомоги ураженим та евакуація їх до лікарсь­ких установ;

* виведення (вивезення) населення з небезпечних зон у безпечні райони;

* санітарну обробку людей, ветеринарну обробку сільськогосподарських тва­рин, дезактивацію та дегазацію техніки, засобів захисту, одягу, продовольства, води, фуражу.

Інші невідкладні роботи включають:

* прокладання колонних шляхів та влаштування проїздів (проходів) у завалах та в зонах ураження;

* локалізацію аварій на газових, електричних мережах з метою забезпечення умов для проведення рятувальних робіт;

* укріплення чи руйнування конструкцій будинків та споруд, які загрожують обвалом та перешкоджають безпечному руху і проведенню рятувальних робіт;

* ремонт та відновлення пошкоджених і зруйнованих ліній зв'язку та комунально-енергетичних мереж з метою забезпечення рятувальних та інших невідкладних робіт, а також захисних споруд для укриття людей у випадку повторних НС;

* пошук, знешкодження та знищення боєприпасів, що не розірвалися, та інших вибухонебезпечних предметів.

РіНР проводяться безпосередньо в осередках ураження за будь-якої погоди до повного їх завершення.

ЗАХИСТ СИРОВИНИ, ПРОДОВОЛЬСТВА, ФУРАЖУ І ВОДИ

Надійніший спосіб захисту сільськогосподарської продукції в умовах надзвичайної ситуації — це зберігання в герметизованих приміщеннях, погребах, підвалах. Для цього необхідно провести ремонтні роботи, ліквідувати щілини у вікнах, дверях, стелях, сті­нах. Вікна можна закласти цеглою, закрити щитами із дощок чи обтягнути поліетиленовою плівкою, руберойдом, толю. Двері об­бити одним із цих матеріалів, для ущільнення набити прокладки із гуми, повсті або прогумованої тканини на стикуванні дверей з коробкою. Труби і повітряні проводи обладнати засувами або кла­панами, у вентиляційні труби встановити фільтри із підручного матеріалу (мішки, набиті тирсою та ін.).

Для запобігання зараженню газо- і пароподібними хімічними речовинами і бактеріальними аерозолями доцільно продукти в складах, коморах, овочесховищах вкрити поліетиленовою плівкою. Надійно захищені продукти у діжках із щільно закритими криш­ками та в герметичних скляних і металевих банках й пляшках.

Якщо урожай залишився на току або в полі, його необхідно вкрити синтетичною плівкою, брезентом, толю або руберойдом. Під брезент потрібно покласти шар соломи товщиною 20—ЗО см.

Картоплю, коренеплоди можна також накрити шаром соломи 20—ЗО см, а потім засипати шаром землі 40—60 см..

Перевозити продукцію сільського господарства слід у закри­тому транспорті, а при його відстутності щільно закрити.вантаж плівкою, брезентом. Сіно можна накрити шаром некормової со­ломи, очеретом, плівкою.

Воду, яка зберігається для господарських потреб у місткостях, треба також накрити. Над шахтними колодязями обладнати наві­си і щільні кришки або тимчасово можна накрити поліетиленовою плівкою і обв'язати. Навколо колодязя потрібно обсипати глиною товщиною 20 см і шириною 1,5—2 м, зверху засипати 15 см піс­ком або землею і зробити, схил для стікання води.

При загрозі забруднення або зараження сільськогосподарської продукції необхідно оповістити населення і довести способи й за­соби укриття продукції.

Дезактивація — це видалення РР з поверхні різних об'єктів, а також із продуктів харчування, фуражу, сировини і води. Для визначення необхідності в дезактивації проводять дозиметричний контроль радіоактивного забруднення. Дезактивацію можна про­водити часткову або повну.

При дезактивації приміщень РР Змивають сильним струменем води. Спочатку з даху, а потім із стін, дверей і вікон. Струмінь води спрямовують на поверхню під кутом 30—40°. Змиті радіоак­тивні забруднення повинні бути поховані.

Всередині виробничих приміщень видаляють пил із стелі і стін струменем води або вологим обтиранням пилу зверху вниз.

Обладнання приміщень і предмети догляду за тваринами (го­дівниці, відра та ін.) промивають водою за допомогою щіток. Для більш повної дезактивації застосовують господарське мило, соду або поверхнево-активні речовини (ОП-7, ОП-10) 3%-ної кон­центрації. Якщо холодна вода з миючими засобами не знижує рівня радіоактивної забрудненості, то дезактивацію потрібно при­водити гарячими, розчинами.

Техніку дезактивують такими способами: обмітанням віника­ми, мітлами, щітками: змиванням РР струменем води: обтиран­ням тампонами із ганчір'я, клоччя, щітками, змоченими водою, розчинниками або дезактивуючими розчинами: змиванням РР де­зактивуючими розчинами з одночасною обробкою забруднених по­верхонь щітками дегазаційних компонентів: очищенням забрудне­них поверхонь, вузлів і агрегатів миючими засобами «Лабомид», «Темп», «МС», «Ритм» у миючих машинах.

Для зниження температури замерзання дезактивуючих розчинів їх готують на основі аміачної води із вмістом аміаку 20—25 %. Як часткову дезактивацію у польових умовах при відсутності во­ди застосовують обмітання, яке знижує забрудненість РР у 2— 4 рази.

При дезактивації металевих, гумових, пластмасових, цегляних, бетонних і асфальтових поверхонь ефективне змивання струменем води під тиском біля 20 кПА з відстані 2—3 м. При такій оброб­ці радіоактивність техніки знижується в 10—20 разів. Якщо ж до­дати у воду 0,15—0,3% миючих засобів (СФ-2У, «Вихрь», «Новость» та ін.), ефективність дезактивації збільшується і забруд­неність зменшується в 20—50 разів.

Внутрішні поверхні техніки (кабін, капотів, важкодоступні міс­ця), інструмент, інвентар та інші невеликі за розміром предмети дезактивують обтиранням тампонами, щітками змоченими водою, розчинниками або дезактивуючими розчинами. Забрудненість РР зменшується в 8—10 разів.

Змивання РР дезактивуючими розчинами з одночасною оброб­кою забруднених поверхонь щітками дезактивуючих приладів і компонентів — надійний, ефективний спосіб, який зменшує за­брудненість у 50—80 разів.

Дезактивацію техніки починають з верхньої точки і послідов­но обмивають зверху вниз. Дуже замаслені і забруднені місця обов'язково протирають щітками або тампонами. Водяні і масляні радіатори, повітроочисні фільтри знімають і протирають розчин­никами. Якщо ж не можна досягти необхідної повноти дезактива­ції, їх відправляють на обробку в мийних машинах ремонтних підприємств із застосуванням миючих засобів «Темп», «МС», «Ритм», «Лабомид» та ін.

Окремі деталі й інструмент дезактивують у невеликих ваннах (піддонах) засобами дезактивації.

Для дезактивації техніки, засобів індивідуального захисту і предметів догляду за тваринами рекомендуються такі розчини: дезактивуючий розчин літній (ДЛ)—0,3%ний водний розчин ОП-7 або ОП-10 і 0,7%ний розчин гексаметафосфату натрію: дезактивуючий літній кислий розчин (ДЛК) — той же розчин, але з добавкою 2 % соляної кислоти і 0,1 % інгібітора корозії ПБ-5 (полімер буталаміну). Норма витрати розчинів ДЛ і ДЛК — 3— 5 л/м²: дезактивуючий розчин зимовий кислий (ДЗК), до його складу входять ті ж самі компоненти, що і в розчин ДЛК, але за­мість гексаметафосфату натрію для зниження температури замер­зання він містить хлористий кальцій і хлористий магній.

Пористі матеріали краще дезактивувати за допомогою пило­сосів.

Одяг, халати та інші бавовняні й брезентові вироби витрушу­ють, при необхідності, перуть у розчинах миючих засобів.

Дезактивацію територій господарств здійснюють глибоким пе­реорюванням, засипанням, і асфальтуванням (ступінь забрудне­ності знижується в 2 рази на кожних 13см грунту); бетонуванням (ступінь забрудненості знижується в 2 рази на 9,5см бетону); зрізуванням шару забрудненого ґрунту 3—5 см (повна дезакти­вація).

Дороги з твердим покриттям миють водою під тиском 300— 500 кПа (3—5 атм) в розрахунку 3 л води на 1 м² поверхні. Грун­тові дороги переорюють або знімають верхній шар скрепером..

Для дезактивації сільськогосподарської продукції використо­вують такі способи: самознезаражування, зняття верхнього за­брудненого шару, обмивання водою, технологічна переробка.

Для самознезаражування сільськогосподарську продукцію мож­на залишити і зберігати доти, поки радіоактивність цієї продукції не знизиться до допустимих норм в результаті природного розпаду радіоізотопів.

Забруднення продукції рослинництва і тваринництва може бути поверхневим внаслідок прилипання радіоактивних частинок і структурним — при всмоктуванні радіонуклідів через поверхню листя і надходження їх із грунту через кореневу систему.

Структурне забруднення продукції тваринництва відбувається при годівлі тварин кормами, що містять РР, а також при надходженні з водою і повітрям.

При вмісті РР у сільськогосподарській продукції понад допус­тимі норми проводять дезактивацію. Є три способи дезактивації: механічне видалення РР, технологічна переробка продукції і зниження вмісту РР в продовольстві і кормах шляхом розбавлення чистою продукцією.

Зерно, фрукти, овочі дезактивують промиванням водою. Із зерна,огірків, кавунів, яблук, слив, груш радіоактивний пил змиває­ться добре. Погано піддається дезактивації цим способом картоп­ля, малина, суниці, полуниці. Очищення картоплі, качанів кукуру­дзи, гороху, люпину, бобів, сої знижує забрудненість РР у десятки разів.

Промивання нарізаних овочів, фруктів, грибів 0,1%ним розчи­ном соляної кислоти з наступним промиванням водою знижує вміст цезію-137 на 98%.

При поверхневому забрудненні радіоактивним пилом зерна, а також скирт сіна і соломи знімають верхній забруднений шар зер­на на глибину 10—15 см, а сіна і соломи — 20—ЗО см і складають окремо для зберігання, а решту після радіометричного контролю використовують на корм худобі.

Коренеплоди (буряки, моркву) і картоплю дезактивують 2—3-разовим промиванням у проточній воді, при цьому вида­ляється до 80 % радіоактивних речовин. З качанів капусти необ­хідно зняти верхні листки. Перед обмиванням картоплю і корене­плоди висипають на решето або нещільний щит над ямою, куди стікає вода. Яму потім засипають землею.

Шеретування проса, рису, соняшникового насіння, гречки, вів­са, переробка зерна пшениці на високосортне борошно знижують вміст РР у десятки разів. При переробці зерна, картоплі, цукрових буряків, ягід, фруктів на спирт цезій і стронцій в кінцевому про­дукті відсутні. В десятки разів зменшується вміст РР в крохмалі і цукрі. Такий результат одержують і при переробці олійного на­сіння на олію, особливо при екстрагуванні.

У 2—3 рази зменшується вміст цезію-137 у засолених огірках, грибах, а також рибі.

При забрудненні короткоживучими радіоізотопами йоду, моліб­дену, ніобію та ін. м'ясо можна заморозити і тримати в холодиль­никах до зменшення радіоактивності за рахунок природного роз­паду РР. При такому забрудненні можна м'ясо посолити і залиши­ти на зберігання. На 50 % у м'язах і на 25 % у кістках зменшує­ться вміст короткоживучих радіоізотопів, якщо м'ясо варити після кипіння не менше 10хв, після чого воду злити, залити чистою та варити до готовності.

Забруднене м'ясо цезієм-137 можна обробити одним із таких способів. Вимочити в прісній воді, а потім залити розсолом на три місяці. Радіоактивність зменшується на 90 %. Вимочити м'ясний фарш 3год у прісній воді, а потім використати для приготування ковбаси, вміст радіонуклідів зменшується на 70—80 %.

При забрудненні молока короткоживучими ізотопами його необхідно переробляти на сухе молоко і сири, при зберіганні яких радіоактивність зменшується за рахунок природного розкла­дання.

При заводській переробці молока на вершки, масло в сироватку від сумарної активності молока переходить у середньому 79— 85 % РР.

При вмісті в маслі РР понад допустиму норму його змішують із чистим маслом і реалізують через торгівлю.

Сироватку з підвищеним вмістом РР використовують для при­готування сухого замінника цільного молока (ЗЦМ), який згодо­вують худобі.

Воду можна дезактивувати відстоюванням, фільтруванням і перегонкою. Невелику кількість води можна дезактивувати від­стоюванням. Для цього в місткість із водою добавити природних іонітів — глину, чорнозем і ретельно перемішати. Дати відстоятися і злити верхній чистий шар води, забрудненість якого РР на 50— 70 % менша. Відстоювання можна поєднати з фільтруванням. Про­пускання води крізь шар піску, тирси, подрібненого вугілля або навіть шар землі очищає її від РР на 85—90 %. Найкращий спо­сіб дезактивації води — це перегонка, але це можливо при невели­кій кількості води.

Після дезактивації вода підлягає дозиметричному контролю.

Дегазація — це заходи,.спрямовані на знезаражування або видалення отруйних і сильнодіючих ядучих речовин. Дегазацію можна проводити хімічним, фізичним і механічним способом.

При хімічному способі застосовують нейтралізуючі або руйную­чі ОР і СДЯР хімічні речовини.

Фізичні способи дегазації передбачають випаровування, погли­нання ОР і СДЯР різними матеріалами, руйнування вогнем і ви­далення небезпечних хімічних речовин рідинами, які їх розчиня­ють.

Механічні способи дегазації застосовують для зняття зараже­ного шару ґрунту, снігу, зерна і т. д. на глибину проникнення ОР і СДЯР та ізоляції його.

Дороги і території виробничих об'єктів, заражені ОР і СДЯР дегазують одним із таких способів:

- заражену ділянку засипають хлорним вапном із розрахунку 1 кг на 1м² поверхні з наступним переорюванням цієї площі на глибину проникнення небезпечної хімічної речовини і потім знову засипають хлорним вапном. При слабкому зараженні ділянки, її посипають хлорним вапном і потім через 20—З0хв поливають во­дою;

- знімають верхній шар землі 10 см, сніг 20—25 см (за умови, що хімічна речовина не проникла глибше);

- засипають землею, піском, закидають гноєм (шаром не менше 10 см), роблять настил із дощок, фанерних листів, гілля, соломи.

Приміщення дегазують 10—20%ним хлорновапняним (або 5%ним сірчанонатрієвим) розчином. Замість хлорного вапна мож­на застосовувати гіпохлорит кальцію або негашеного вапна. Якщо температура повітря нижча 5°, застосовують хлористий сульфурил або гарячий 5—10%ний розчин їдкого натру. Витрати дегазуючо­го розчину 0,5—0,7 л/м².

Металеві предмети (відра, лопати та ін.) дегазують обпалюван­ням, кип'ятінням протягом 2год у воді (з добавкою 1—2 % лугу) або протиранням ганчір'ям, змоченим у гасі (бензині).

Дерев'яні предмети (корита, годівниці та ін.) дегазують хлорновапняною кашкою або розчинами інших дегазуючих засобів з наступним (через 1,5—2год) промиванням водою.

Мішки, брезенти дегазують кип'ятінням (протягом 1—2год) з наступним промиванням чистою водою.

Речі і предмети, які не можна кип'ятити, необхідно провітрюва­ти 6 діб влітку і 45 діб взимку або дегазувати в спеціальних каме­рах (приміщеннях) при температурі 70—80°.

Зерно, заражене парами і туманами ОР і СДЯР, дегазують про­вітрюванням на відкритому повітрі. Самодегазація в теплий період може наступити: при зараженні зарином і табуном — через 2—4 доби, іпритом — через 5—10 діб, зоманом — через 20—45 діб.

Фураж (зерно, сіно, солому), заражений ОР типу зарин, зоман, Ві-Ікс, обробляють розчином 4%-го гідроокису натрію і 2%-го пергідролю при витратах 6—10 л/м². Фураж залишають після об­робки на 1—2 доби і потім обстежують на залишкову зараженість.

Зерно, січку соломи і сіна, коренеплоди, заражені фосфорор­ганічними речовинами і ОР типу іприт, завантажують у кормоза­парник і пропарюють 3 год. Пара, яка відводиться, із кормозапар­ника, повинна проходити через дегазуючий розчин.

Основний спосіб дегазації фуражу, зараженого крапельно-рі­динною— ОР, — зняття верхнього зараженого шару товщиною 10— 15см із зернофуражу і 20—25 см із сіна і соломи.

Воду дегазують фільтруванням і хлоруванням. Із колодязя воду відливають або відкачують, а дно і стінки шахти обробляють хлорно-вапняною кашкою, із дна знімають шар 10см. Після на­повнення водою, її знову відливають і після нового наповнення перевіряють на наявність ОР.

Засоби захисту дегазують пароаміачним способом або гарячим повітрям. При зараженні майна ФОР дегазують вимочуванням у 2%-му розчині соди, аміаку або іншого лугу при температурі 15 °С протягом 1,5год. Шкіряні та інші вироби дегазують гаря­чим повітрям при температурі 70° протягом 6 год.

Дезінфекція — це заходи, спрямовані на знищення збудників інфекційних хвороб та їх токсинів. Дезінфекцію проводять хіміч­ним і фізичним способом, які застосовують як окремо так і в ком­бінації.

Дезінфекція може бути газова, волога і термічна. Проводять її після встановлення санепідстанцією, ветлабораторією зараже­ності людей, тварин, кормів, території, продуктів харчування, води.

Приміщення (корівники, свинарники, стайні та ін.) і територію сильно зрошують дезінфікуючим розчином, а потім проводять ме­ханічне очищення. Обробку повторюють тричі з інтервалом 1 год. Для дезінфекції застосовують розчин хлорного вапна з вмістом 5%-го активного хлору, 10%ний розчин їдкого натру, 4%ний розчин формальдегіду, 5%ний розчин однохлористого йоду та інші препарати.

Для газової дезінфекції приміщень застосовують бромистий метил, картос (суміш окису етилену з вуглекислим газом у спів­відношенні 1: 9) для знищення спорових і вегетативних форм мік­робів, а також хлорпікрин — для знищення вегетативних форм. Перед дезінфекцією приміщення герметизують. Бромистий метил застосовують прямо з балонів, а хлорпікрин з апарата 2-АГ.

Скирти сіна і соломи обробляють два рази з проміжком часу 24год 4%ним розчином формальдегіду із розрахунку 2 л розчину на 2 м² поверхні скирти. Розчин подається під тиском не менше 500 кПа (5 атм) і розпилюється до дрібнодисперсного стану.

Зерно, комбікорм, заражені спорами мікробів, занурюють у 4%ний розчин формальдегіду на 24год і на 2год у 2%ний роз­чин хлораміну в місткості, які щільно закриваються. Після цього.зерно і комбікорм висушують до повного зникнення запаху.

Продовольче і кормове зерно, насипане на токах або в коморах, можна обробляти 3,5%ним водним розчином перекису водню із розрахунку 2 л/м².

Зерно, крупи, концентровані корми, заражені неспоровими збуд­никами, можна знезаражувати пропарюванням, кип'ятінням або прожарюванням. Використовують барабанні сушарки з температу­рою 250 °С і тривалістю обробки 10 хв.

Зерно, комбікорм, що зберігаються у звичайних тканинних міш­ках, можна обробляти, не розв'язуючи мішки, протягом 8год 4%ним розчином формальдегіду або 3год 6%ним розчином пе­рекису водню чи 2 год 2%ним розчином хлораміну.

М'ясо, поверхня якого заражена спорами сибірки, витримують 7—10 діб у спороцидному розсолі — 15%ний розчин кухонної солі, 1%-ний.— перекису водню і 1%ний—оцтової кислоти. М'я­со, заражене поверхнево бактеріальними аерозолями, необхідно варити 2год, жири, вершкове масло необхідно перетопити, молоко прокип'ятити. Хлібобулочні вироби, крупи, вермішелі прожарити в духовці при температурі 120 °С протягом ЗО хв.

Воду знезаражують розчином хлорного вапна, на кожний 1м^³ води додають 0,5л розчину хлорного вапна, а при споровій мікро­флорі— 4л, після цього воду переміщують і залишають на 10— 12год, а потім відливають чи викачують.

Найбільш простий і доступний спосіб дезінфекції води — ки­п'ятіння. При зараженні споровидними формами мікробів воду кип'ятять не менше 2год.

Використання знезаражених продуктів, кормів і води може до­зволити санітарно-епідеміологічна і ветеринарна служби.

Санітарна обробка є складовою частиною спеціальної обробки. Це комплекс заходів ліквідації забруднення радіоактивними речо­винами, зараження небезпечними (ОР і СДЯР) хімічними і біо­логічними засобами особового складу формувань ЦО і населення. Санітарна обробка поділяється на часткову і повну.

Часткова санітарна обробка — це механічне очищення і оброб­ка відкритих ділянок шкіри, зовнішньої поверхні одягу, взуття, 313 або обробка за допомогою індивідуальних протихімічних па­кетів. Виконують її в осередку ураження під час проведення ряту­вальних і невідкладних робіт, вона є тимчасовим заходом.

5. Становлення суверенної України повинно супроводжуватися ство­ренням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для життєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі посідає зако­нодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров'я людини та навколишнього середовища і забезпечення безпеки в надзвичайних ситуаціях й ситуаціях повсякденного життя, тобто безпеки життєдіяль­ності. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридич­ної сили — конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади.

Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавство України:

- Про охорону здоров'я;

- Про охорону праці;

- Про дорожній рух;

- Про цивільну оборону;

- Про охорону навколишнього середовища, тощо.

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листо­пада 1992 р. із змінами і доповненнями, внесеними законами Украї­ни, проголошують, що кожна людина має природне невід'ємне і не­порушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відпові­дальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, на­вчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здоро­вого способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забез­печення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої пра­цездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захво­рюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров'я базується на Консти­туції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповід­но до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року із змінами і доповнен­нями регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечен­ня санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні пра­ва і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епіде­міологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологіч­ного нагляду в Україні.

В статті 1 визначено, що санітарне та епідемічне благополуччя населення — оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

У статті 4 проголошені права громадян, які мають право на:

- безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;

- участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;

- відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю внаслідок порушення підприєм­ствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;

- достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населен­ня, а також: про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь.

Законодавством України громадянам можуть бути надані й інші права щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

У статті 5 визначені обов'язки громадян, котрі зобов'язані:

- піклуватися про своє здоров'я та здоров'я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;

- брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів;

- проходити обов'язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках;

- виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітар­но-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміоло­гічного нагляду;

- виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

Дуже важливе значення має Закон «Про запобігання захворю­ванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення». Закон викладено в новій редакції (згідно із Законом Украї­ни від 3 березня 1998 року N 155/98-ВР).

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) — особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті.

Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні ство­рює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів гро­мадян та суспільства. Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров'я населення.

Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 року проголошує, що забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною части­ною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, на­ціонального багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забез­печення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів — учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Зокрема, в статті 14 визначені права та обов'язки учасників дорожнього руху. Учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, ву­лиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та переве­зення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, пого­ничі тварин.

Учасники дорожнього руху мають право на:

* безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внас­лідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів ви­могам безпеки руху;

* вивчення норм і правил дорожнього руху;

* отримання від гідрометеорологічних, дорожніх, комунальних та інших орга­нізацій, а також органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України інформації про умови дорожнього руху.

Учасник дорожнього руху може оскаржити дію працівника органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у разі по­рушення з його боку чинного законодавства.

Учасники дорожнього руху зобов'язані:

- знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху;

- створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і гро­мадянам;

- виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно з Законом «Про цивільну оборону України» від 3 лютого 1993 року кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій за­безпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівниц­тва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного ха­рактеру.

У статті 1 проголошено, що цивільна оборона України є держав­ною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзви­чайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєн­ного характеру.

Завданнями цивільної оборони України є:

- запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походжен­ня і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, ка­тастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха

- оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку;

- захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихій­ного лиха та застосування засобів ураження;

- організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, сти­хійного лиха та у воєнний час;

- організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у райо­нах лиха і осередках ураження;

- створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологіч­ним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів;

- підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вміннюзастосовувати засоби індивідуаль­ного захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючих ви­промінювань» від 14 січня 1998 року спрямований на забезпечення захисту життя, здоров'я та майна людей від негативного впливу іоні­зуючих випромінювань, спричиненого практичною діяльністю, а також у випадках радіаційних аварій, шляхом виконання запобіж­них та рятувальних заходів і відшкодування шкоди.

У статті 3 проголошені права людини на забезпечення захисту від впливу іонізуючих випромінювань: «Кожна людина, яка про­живає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючих випромінювань. Це право забез­печується здійсненням комплексу заходів щодо запобігання впли­ву іонізуючих випромінювань на організм людини вище встанов­лених дозових меж опромінення, компенсацією за перевищення встановлених дозових меж опромінення та відшкодуванням збитків, заподіяних внаслідок впливу іонізуючих випромінювань».

Регіональна програма захисту населення від впливу іонізуючих ви­промінювань (стаття 12) розробляється згідно з щорічною оцінкою стану захисту людини від впливу іонізуючих випромінювань на відповідній території і повинна включати такі заходи:

- пошук і виявлення джерел та шляхів, що спричиняють вплив іонізуючих випромінювань на людину;

- реалізація заходів щодо знешкодження джерел і шляхів, які спричиняють вплив іонізуючих випромінювань на людину, та (або) захисту від цього впливу людини;

- впровадження пунктів радіаційного контролю продуктів харчування на рин­ках і в інших місцях їх масової реалізації;

- організація постів індивідуальних дозиметричних вимірювань згідно з нор­мативами, визначеними відповідними центральними органами виконавчої влади;

- надання населенню безоплатних консультацій з питань захисту від впливу іонізуючих випромінювань, радіаційного контролю, дезактивації предметів побу­ту та захоронення побутових радіоактивних відходів;

- прокат, ремонт, атестація та обслуговування побутових приладів радіа­ційного контролю;

- створення умов для проведення дозиметричних обстежень, радіометричних та дезактиваційних робіт на замовлення населення та умов для збирання і захо­ронення побутових радіоактивних відходів.

Також в цьому законі розглядається забезпечення захисту людини від впливу радіонуклідів, що містяться в продуктах харчування, продо­вольчій сировині та питній воді.

Організація навчання населення з ЦО

Закон України про ЦО - одне з основних завдань: підготовка і перепідготовка керівного складу ЦО, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати ЗІЗ та діям у НС.

Категорії населення, що навчається:

* керівний склад ЦО: начальник ЦО; заст. начальника ЦО; начальники служб; працівники штабу ЦО; головні спеціалісти.

* командири і члени формувань;

* працівники, що не входять до складу формувань;

* населення, яке не зайняте у виробництві;

* учні і студенти.

Підготовка керівного складу

Мета навчання: - підготовка до управління силами ЦО своїх об’єктів у випадку НС. Підготовка проводиться: на курсах ЦО; в навчальних закладах підвищення кваліфікації; на ОГД.

В групу входять: заступники начальника ЦО; працівники штабу ЦО; начальники служб і головні спеціалісти; начальники структурних підрозділів; командири формувань.

Заняття проводять: начальник ЦО; заступники нач. ЦО; працівники штабу ЦО; начальники служб; головні спеціалісти.

Підготовка командирів і членів формувань

Мета навчання: - підготовка їх до чітких дій у випадку НС. Проводиться:На курсах ЦО. Заняття проводять: командири формувань; начальники служб.

Підготовка непрацюючого населення

Мета навчання: вміння діяти за сигналами оповіщення ЦО; користування ЗІЗ; знати місця розташування захисних споруд.

Методи навчання: самоосвіта (навчально-методичні посібники); радіо -, телепередачі; інформація з преси.

Підготовка студентів, учнів.

Мета навчання: привити студентам навички практичних дій як майбутніх командирів формувань та начальників служб ЦО. Підготовка студентів здійснюється за програмою, яка затверджена Міносвіти України.

Види навчань ЦО:

- Тактико-спеціальні (ТСН) (для невоєнізованих формувань).

- Штабні (штаби, служби ЦО).

- Об’єктові - основна форма підготовки працівників.

- Командно-штабні (керівний склад, штаб).

Дата добавления: 2015-07-11