|
Читайте также: |
Розгалуження буддизму на численні течії й школи є наслідком пристосування його положень до політичних,етнічних, культурних та інших особливостей країн, де вони формувалися. У наступні 500 років (I-V ст. н.е) склалися три основні релігійно-філософські школи буддизму: тхеравада, хінаяна і махаяна.
Тхеравада. Це – найбільш рання школа в буддизмі. Прибічники її намагалися зберегти у пам’яті кожне слове, кожен жест і кожний епізод з життя Будди. Головним у їх діяльності були зібрання ченців-вчених (сангіті), під час яких відтворювали епізоди з життя Будди. Тхеравадини вважають Будду земною особою, який досягнув просвітлення завдяки 550 переродженням і з’являється серед людей кожні п’ять тисяч років.
Хінаяна (мала колісниця, вузький шлях спасіння). Ця школа утвердилася на півдні Індії та в Південно-східній Азії. Прибічники вважали себе ортодоксальними послідовниками Будди та його першої общини. Згідно з її вченням спасіння настане тільки для тих, хто цілком віддався релігії, служить лише їй, - для ченців. Це обмежувало сферу буддизму, бо всі ченцями бути не можуть. До того ж, якщо всі підуть жебракувати (а саме це було головною справою ченців), нікому буде подавати їм.
Махаяна (велика колісниця, широкий шлях спасіння). Сформувалася ця школа в середині I ст. н.е. За махаяною, врятуються всі, хто дотримувався вчення Будди. Але їм потрібна допомога ченців, якими керують святі та боги.
Ламаїзм (тибетський буддизм). Склався в Тибеті в VII-XIV ст.. У XI-XII ст. виникли впливові буддійські монастирі. Поступово склався специфічний напрям буддизму – ламаїзм.
Якщо буддизм вважав, що Будда лише відкрив шлях до нірвани, а кожен віруючий мусить осягти та здійснити його сам,то, за ламаїзмом, досягнення нірвани можливо коротшим шляхом – культовим вшануванням численних будд і бодхисатв, духів а головне – завдяки допомозі лам. Які вважаються якщо не живими богами, то, принаймні, їх безпосерніми представниками. Оскільки спасіння можливе лише за допомогою буддійського ченця-лами, духовенство має не тікати від життя задля власного спасіння, а йти до кожного віруючого, щоб керувати ним, вести по життю. Вже в XV ст. встановлюється найвищий титул для керівництва тибетською державою і ламаїстською церквою – Далай-лама («великий, як океан»). Він – найвищий ієрарх ламаїстської церкви. З 1642 р. Далай-лама є світським і духовним главою Тибету. Тоді ж встановлено посаду другої в ламаїстській ієрархії особи – пансен-лами («вченого великого лами»). Після утворення КНР Тибет отримав національну автономію, а в 1965 р. було утворено Тибетський автономний район. Ламаїзм вважається відносно самостійною, хоч і близької буддизмові, формою релігії. Релігійний культ ламаїзму багато запозичив із шаманства, йому властиві фетишизм і магія. Церемонії є театралізованими. Важливим у ламаїзмі є вчення про «колесо часу» і про сили, які рухають ним. Згідно з ним Будда створив нематеріальний світ, що породжується, руйнується. Матеріальний світ для нього значення не має.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 188 | Нарушение авторских прав