Виникнення буддизму

СВІТОВІ РЕЛІГІЇ

Буддизм

§ Виникнення буддизму.

§ Віровчення і культ.

§ Основні напрями буддизму.

Виникнення буддизму

За півтора тисячоліття до Різдва Христового в Індію прийшли арії – народ з білою шкірою і темним волоссям, які підкорили тамтешні народи – дравідійські племена.

Про давнє життя індусів відомо, що їх вірування цілком опиралися на Веди (збірники священних книг), основною рисою яких було боготворіння природи: сонце, вітер, гори, ріки, рослини – все уявлялося живими істотами.

Особливе пошанування надавалося вогню – Агні: він існує пов-сюди, він горить у жилах живих істот, і в надрах землі, і в променях сонця. Агні – творець богів і життя, він безсмертний. Отож, після смерті людини (згідно з Ведами), душа отримує нове тіло. Таким чином, ут-вердилося вчення про переселення душ.

Зі своїм приходом арії, для збереження власної “чистоти”, почали впроваджувати жорсткі кастові закони. По суті, створена була нова релігія – брахманізм, де варну брахманів склали, власне, арії, а інші касти сформувалися як асимільовані, або “змішані” арії з місцевими народами. “Закони Ману” – кодекс життя новостворених суспіль-них стосунків, проголошував суворе збереження варн і каст (джаті) всілякими пересторогами, не допускаючи їх змішування. Як наслідок, вільний, щасливий народ, який опоетизував природу (релігія Ведичного періоду), перетворився в боязких істот, яких переслідує вічний страх і страждання (в епоху брахманізму). Позбавлення від такого стану, зі сло-вамилюдинолюбства, милосердя, співчуття, братерства людей, при-носить вчення Будди.

Буддизм вперше звернувся до людини не як до представника якого-небудь стану, племені чи статі, а як до особистості (на відміну від послідовників брахманізму, Будда вважав, що жінки нарівні з чоловіками здатні досягти вищої духовної досконалості). Для буддизму важливі тільки особисті заслуги людини.

Іменем “брахман” Будда називає кожну шляхетну і мудру людину, незалежно від походження. Ось що говориться з цього приводу в одному з класичних творів раннього буддизму – “ Джаммападі ”:

“Я називаю брахманом того, хто вільний від захоплень і не домагається благ”.

“Я називаю брахманом того, хто зрікся світу і скинув ношу життя, хто навіть у цьому світі здатен позбавлятися власних страждань”.

“Я називаю брахманом того, хто серед схвильованих залишається незворушним, хто серед піднімаючих ціпок – спокійний, хто серед захоплених світом – вільний від пристрастей”.

“Я називаю брахманом того, хто говорить тільки правду, пов-чально, без брутальностей, нікого не ображаючи”.

Життя реформатора Будди відоме за древніми пам’ятками –“Лаліта Вістара” та ”Лотос істинної віри”.

Народився він в середині VI ст. до н.е. в Непалі. Сучасники знали його під іменем аскета Гаутамі, в поезії він – Сакія-Муні, його ж ім’я від народження було Сідхартха (“той, хто досяг мети”).

Згідно з легендами, майбутній Будда перероджувався 550 ра-зів (83 рази був святим, 58 – царем, 24 – ченцем, 18 – мавпою, 13 – тор-говцем, 12 – куркою, 8 – гусаком, 6 – слоном; крім того – рибою, пацюком, теслею, ковалем, жабою, зайцем і т.п.).

Після цих перероджень, накопичуючи в кожнім з них чесноти, Будда з’явився на землю для того, щоб виконати рятівну місію – вказати живим істотам шлях до спасіння. Для свого втілення він обрав образ царевича Сідхартхи. Як і боги інших релігій, Будда не міг з’явитися на землі, подібно іншим смертним людям. Мати Сідхартхи – дружина правителя племені шак’їв – Майя, побачила уві сні, що до неї в бік увійшов білий слон. Через визначений час вона народила дитину, яка залишила її тіло також незвичним шляхом – через пахву.

Належачи до царського роду, Сідхартха жив зі всіма радостями багатства, краси, здоров’я, молодості. Він одружився і був щасливий, але доля подарувала йому чотири зустрічі, які змінили його свідомість і, в цілому, життя.

Спочатку він побачив старця, який зігнувся під вагою своїх років, потім хворого чумою, що корчився в стражданнях, далі зустрівся з похоронною процесією і, нарешті, з монахом-аскетом. Сідхартха замислився над тим, що чекає людину в житті, і зрозумів, що життя є накопиченням страждань.

Гаутама покинув своїх рідних, зручності життя і пішов у світ, живучи аскетом на милостиню. До всього придивляючись, він замислився над змістом життя з метою пізнати істину, але чим ближче він наближався до її розуміння, тим небезпечнішим ставав для сил зла.

“Лаліта Вістара” оповідає, як князь демонів Мара намагався збити Сакію-Муні зі шляху до істини, зробити його знову звичайним смертним грішником. Тож Мара випробовував: спочатку чудовиська переслідували мудреця, демони з вогняними тілами, багрові, чорні, зі страшними очима, обсипали піском, ціляли вогняними стрілами з розплавленої міді – це було випробовування страхом.

Потім випробовування набуло чаруючої форми: незліченна кіль-кість прекрасних, чарівних жінок спокушали Сакію-Муні – в легкому одязі і роздітих, з глибокими поглядами, невідворотною ніжністю, п’янкими рухами своїх тіл в танці, вони зваблювали його. Сакія-Муні, долаючи цю спокусу, сказав: “Бажання плоті подібні мечам, кинжалам, бритвам, що намазані медом, задовольняючи їх, лише більше посилюєш бажання, подібно людині, яка маючи спрагу, п’є солону воду. Раб жінки далекий від пізнання”.

Нарешті, сам Мара явився до Сакії-Муні і запропонував йому всі царства землі, і славу, і владу, і могутність – це було випробовування гордині, долаючи яку, Сакія-Муні промовив: “Не ти, Мара, повелитель світу. Я – господар закону, я отримаю знання без тебе”.

Сакія-Муні переміг і тим досяг верховної мудрості, знайшовши відповіді на всі питання, які перед собою поставив. Не простим виявився цей шлях, але він увінчався успіхом.

Усамітнившись у відлюдному місці, він сів під деревом Бодхи (деревом Просвітлення) і занурився у споглядання. Перед внутрішнім пог-лядом Сакія-Муні промайнули всі його власні попередні життя, минуле, майбутнє і дійсне життя всіх живих істот, а потім відкрилася вища істина – дхарма (суть – закон). З цього моменту він прозрів, ставши Буддою (“Просвітленим мудрістю”) і прийняв рішення навчати істині всіх людей, незалежно від їх походження, станової належності, мови, статі, віку тощо, йому відкрився шлях порятунку людства.

Сталося це, коли Сідхартсі було 35 років. У місті Бенаресі (Ва-ранасі) він виголосив свою першу промову, яку слухали п’ять його майбутніх учнів і два олені і, як говорять буддисти, “повернув колесо дхарми” (так іноді називають вчення Будди).

З проголошенням істин, Будда, оточений учнями та послідовниками, коло яких весь час збільшувалося, сорок п’ять років ходив містами та селами долини річки Гангу, творячи чудеса та проповідуючи своє вчення.

Помер Будда, згідно з легендою, у віці 80 років в містечку Кушинагира. Він ліг під деревом Бодхи в “позу лева” (на правому боці, підклавши праву руку під голову, а ліву, витягнувши вздовж випрямлених ніг) і звернувся до тих, хто зібрався поряд, зі словами: “Тепер мені нічого більше сказати вам, окрім того, що все створене приречене на руйнування! Прагніть всіма силами порятунку”. Відхід Будди його послідовниками названо було “ mahaparinirvana ”, тобто великим переходом у нірвану. Ця дата шанується і як момент народження Будди, і як момент “прозріння”, тому її називають “тричі святим днем”. По смерті, згідно зі звичаєм, його тіло було спалене, а попіл поділено між послідовниками, які представляли різні громади. Пізніше, в місцях поховання решток праху, були споруджені меморіальні надгробки – ступи Будди.

Смерть, чи, як вважають буддисти, звільнення – нірвана (чи навіть паранірвана, тобто “велика нірвана”) Будди, стала початком відліку часу існування буддизму як релігії.

Дата добавления: 2015-07-11