Читайте также:
|
Хто ж усе-таки Будда для буддистів – Вчитель чи Бог? Без-сумнівно, Будда – Вчитель, він не лише відкрив шлях, але й навчав, як треба йти. Складніше сказати, чи Бог Будда, тому що самі буддисти заперечують поняття божества, хоча Будді властиві такі якості, як здат-ність творити чудеса, набувати різних образів, впливати на хід подій в тутешньому та інших світах. Це ті якості, якими наділені боги різних релігій, водночас буддизм визнає існування незліченної кількості будд – у різних світах та в різних часових вимірах. Є будди минулого, сьогодення і майбутнього. Є тисячі будд, які уособлюють собою різні види діяльності і явища природи, будди лікування і невимірного світла, буд-ди незламної істини та всесвітній космічний будда. Але тільки для одного з них – того, хто став Вчителем людства, цей епітет є першим і головним ім’ям.
Однак вищим за богів був проголошений стан Будди, і тому він також набув значення бога. Будда-Сакія-Муні не є єдиним Буддою, що приніс у світ істину, після нього ще повинні приходити наступні, але їх розділяють тисячі століть. “Будда лише один із багатьох будд, що розвиває вчення – рухає “колесо закону”. Своїм учням він велів, щоб його називали Татхагата – той, хто вірно йде.
Зміст вчення Будди було проголошено у його чотирьох шляхетних істинах.
По-перше, життя є страждання (хворобливість, недосконалість). Все живе страждає. Причина страждання –трiшна – воля, праг-нення до життя! – в цьому друга істина. Третя iстина: для того, щоб припинити страждання, вийти зсансари – череди перевтілень – потріб-но позбутись прагнень. Четверта iстина стверджує, що є шлях до позбавлення прагнень, розриву сансари i досягнення нірвани – це дхарма, тобто вчення Будди. Абсолютизація страждання є головним моментом вчення Будди і головним аргументом на користь необхідності спасіння – вивільнення від сансари.
На відміну від брахманізму, який вважав, що щастя, радість, багатство i добробут у цьому земному житті є винагородою за праведне життя та дотримання дхарми – виконання всіх приписів своєї варни, буддизм виходив з того, що будь-яке життя – зло, страждання.
З позиції буддизму бідняки у вигіднішому становищі, ніж багатії, для яких життя не очевидне страждання, а відтак не є очевидною необхідність його позбутись – вийти із сансари.
Як i брахманiзм, буддизм виходить з уявлення, що життям керує закон сансари. Сансара (санскр. – мандрування) – уявлення про плинність i непостійність всього живого, колообiг народжень та смертей. Згідно з цим, після смерті душа людини перевтілюється в іншу людину, що народжується, або в істоту. Таким чином відбувається реінкарнація. Душа може перебувати в тілі людини, тварини, рослини тощо. Законом перевтілення людина приречена знову i знову обертатись “в колесі сансари”.
Разом з поняттям сансари буддизм використовує брахма-нiстське поняття карми. Силою, якою визначається нове перевтiлення, є карма (санскр. – дія, кара). Дія її невблаганна. Якщо в брахманізмі карма залежить, головним чином, від виконання приписів варни, в пер-шу чергу культових, то в буддизмi вона тісно пов’язана з мораллю, з повсякденною поведінкою людини (а також тварин та інших живих істот – мешканців сансари). Карма буддистів є суттю всіх дій та помислів живої істоти в попередніх перевтіленнях. Таким чином – це доля, яку створює сама істота, проте вона має свободу волі, хоча i обмежену якістю карм попередніх перевтілень. Саме в цій, хоч i обмеженій, свободі волі –можливість спасіння.
Дхарма – теж поняття, яке запозичено в брахманізмі, але воно тлумачиться в буддизмі дещо інакше. Дхарма(дхамма) – термін, який має багато значень: закон, обов’язок, правило, доброчиннiсть, якість, річ, стан, істина, релігія i таке інше.
Кінцева мета буддистів – досягнення нірвани. Нірвана – (санскр. – згасання) – поняття, яким називають повне зникнення, вивіль-нення від сансари. Що таке нірвана, в буддизмі до кінця не визначено. Різні буддистські теологи та різні напрямки i школи вкладають в це поняття різний зміст. Більшість вважає нірвану позбавленням від всякого буття зовсім i назавжди. Уявити нiрвану у звичних земних категоріях неможливо.
У світі все мінливе, все руйнується, щоб знову створюватися і знову руйнуватися. Це нескінченність, яка створює ілюзії та породжує самооману. Істина в приборканні бажань, в зреченні від предметів світу, в зруйнуванні примар. Лише тоді пізнається істина. Це стан бла-женства – повний, непорушний спокій – нірвана. (Європейці часто трактують поняття нірвани, як повне знищення, як ніщо, не розуміючи справжньої її сутності).
Будда розпочав шлях Вчителя, започаткувавши нову релігію. Єдиний її догмат – примарність всього існуючого: “Все, що існує в світі – нереальне, єдине, що реальне – це те, що все нереальне”.
Будда не змінив релігійних обрядів, що були поширені в Індії. Він не реформував брахманських богів і каст. Будда не відкидав богів інших релігій і не забороняв своїм послідовникам поклонятися їм. Він лише попереджав, що шанування богів, якими б могутніми їх не вважали, принесе лише тимчасове полегшення, але не порятунок. У міру формування буддистського пантеону, у нього входили боги брахманіз-му й інших релігій. Буддист може одночасно сповідувати даосизм, син-тоїзм чи будь-яку іншу “місцеву” релігію.
За вченням Будди, боги, брахмани, шудри, даси – всі є лише перехідними формами, що постійно змінюються, і, врешті-решт, всі бу-дуть ліквідовані – вступлять в стан нірвани: ось ціль, до якої направляють-ся абсолютно всі в цьому світі, і стан Будди є лише передстаном нірвани.
Вічна природа – це пустота, це бездонне ніщо, але під впливом бажання пустота набула певної форми, стала чуттєвою, здатною до мислення і волі, тобто ожила і почала перероджуватися.
Шлях переродження визначено кармою, яка є сукупністю вчин-ків, що спрямовують рух. Правильний рух, тобто правильне спрямування до мети буддиста – це наступні сходинки: аскет, боддхисатва (той, в кого вселився Будда), нарешті Будда і нірвана.
Будда не заперечує існування, окрім богів, також надприродних істот – демонів, духів, творінь пекла, богів в образах тварин, птахів тощо, але всі вони підлеглі дії карми і, незважаючи на всі свої надприродні сили, не можуть найголовнішого – позбутися перевтілень. Тільки людина здатна “стати на шлях” і, послідовно змінюючи себе, викорінити причину перероджень, досягти нірвани. Щоб звільнитися від перероджень, богам та іншим істотам прийдеться народитися в людському вигляді. Тільки серед людей можуть з’явитися вищі духовні істоти: будди – люди, які досягли просвітлення і проповідують дхар-му, та боддхисатви – ті, хто відстрочує відхід до нірвани заради допомоги іншим живим створінням. Може скластися враження, що буддам і бод-дхисатвам належить у буддизмі те саме місце, що в інших релігіях зай-мають боги чи єдиний Бог. Але це не зовсім так. Будди не можуть, як боги інших релігій, створювати світ, керувати стихіями, не можуть карати грішників чи винагороджувати праведників. Буддизм не визнає провидіння і підкреслює, що доля людини залежить виключно від її власних зусиль, від невтомної свідомої роботи над собою.
Найкраще до стану Будди готує аскетизм, тому у всіх країнах, де поширився буддизм, будувалися монастирі. В умовах чернецтва представники всіх каст були рівними: і браміни, і шудри, і чандали.Монах давав обітницю бідності іціломудрості, зобов’язувався не мати жодного майна і жити лише з милостині, щоб втамувати голод.
До мети самовдосконалення ведуть добрі вчинки, слова, думки. Будда визначив їх як 108 воріт закону – чеснот, яких повинен дотримуватися буддист, головні з них – милосердя, ціломудрість, терпіння, смиренність тощо. “Ховайте ваші добрі справи і сповідуйте лише свої гріхи”. Головне у вченні Будди – це любов собі подібних, добродушність, терпимість, братерство, рівність людей і можливість спасіння без жертвоприношень.
Четверта істина вчення Будди, яку називають “ Восьмискладовим шляхом спасіння ”, висуває вісім головних вимог до віруючого:
1) праведне бачення – тверда віра в Будду і його вчення;
2) праведні бажання – життя, за вченням Будди, – прагнення нірвани;
3) праведне слово – не брехати, не зводити наклеп;
4) праведна поведінка – нікому не шкодити, не вбивати;
5) праведний спосіб життя – працювати чесно, дотримуватися законів;
6) праведні прагнення – самоконтроль у думках і діях;
7) праведне мислення – не відступати від засвоєних положень Будди;
8) праведне самозаглиблення – відмова від всього земного, вміння досягати глибокого медитативного трансу.
Серед настанов – жодних слів про обряди, ритуали, немає прохань про помилування, прощення гріхів – все це зайве, бо все у самій людині – її самовдосконаленні. Щонайперше, людина повинна була подолати в собі гординю та пиху (чорного півня), невігластво і всеїдство (чорну свиню), злобу і підступність (зеленого змія).
У тлумаченні “Восьмискладового шляху спасіння”, Будда сфор-мулював десять великих доброчинностей: щедрість у подаянні, дотримання етичних норм, терпимість, щирість, лагідність, смирення, самообожнення, негнівливість, не заподіяння зла живим істотам, милосердя – не протидія силою силі.
Визначено також було десять лиходійств:із них п’ять злочинних – вбивство, крадіжка, перелюб, брехня, пияцтво. А ще: обжерливість; над-мірне захоплення музикою, співами, танцями і театром – бо це розбещує слух; надмірна любов до натирань, до запахів, квітів, коштовностей – бо розбещує зір; пристрасть до м’якого ложа – бо розбещує відчуття; користолюбство.
Буддистський культ формувався разом із розвитком сангхи – чернечої общини (згідно з вченням, спасінню підлягали лише ченці). Тож общини ставали могутніми релігійними організмами, а монастирі зосереджували велику власність. Готувалися у ченці з восьми років. До 20 ро-ків вивчали священні книги і коментарі до них. А на 20-му році, за згодою батьків, посвячували у ченці. Кандидат повинен бути здоровим, розвинутої статури, не мати боргів.
У повсякденному житті, щоб досягнути кращого переродження, буддист повинен дотримуватись п’яти заповідей – “панча-шила”. До них відносяться: відмова вiд вбивства живої істоти (ахімса), відмова від крадіжки, вiд брехні, дотримання шлюбної вірності, вiдмова вiд вживання алкоголю або іншого дурману. Прийняття буддизму не супроводжується ніякими особливими обрядами. Достатньо у присутності віруючих буддистiв (громади – сангхи) прочитати священну формулу: “Я прилучаюсь до Будди, я прилучаюсь до вчення (дхарми), я прилучаюсь до громади (сангхи)”. (Триранта – три коштовності буддизму).
Культ буддистів досить різноманітний, а причина полягає в тому, що зовнішнім проявам в буддизмі надається винятково важлива увага, а ще в тому, що вiн поширений в різних регіонах Азії, де на нього впливали місцеві культи. Зрештою, всі ці особливості проявляються у рiзних напрямках буддизму.
Ранній буддизм не був надто поширений в Iндiї. Суворість моральних i практичних приписів буддизму вимагали від послідовників Будди аскетичного способу життя. Тому він існував переважно у формі аскетичного чернецтва, братств жебракуючих ченців (бхiкшу) i черниць (бхiкшунi). Ченці повинні бути жебраками, статути їх життя були досить суворі, iз великою кількістю заборон (їсти один раз на день, обов’язкове каяття, безшлюбність, відмова від власності i тому подібне). Але такий спосіб життя був під силу не всім. Крім того, ченці не змогли існувати без підтримки послідовників. Такі мирські прихиль-ники буддизму – упасаки (санскр. – прихильний) повиннi були дотримуватись тількипанча-шила i жертвувати на користь сангхи.
Заперечення поділу суспільства на варни було тією силою буд-дизму, яка сприяла його поширенню в Iндiї. Але цей процес був дуже довгий i складний та супроводжувався боротьбою буддизму з брахманізмом. Їх протистояння приводило до еволюції як брахманізму, так і буддизму. Тому, у буддистів не існує єдності, а є лише об’єд-нання в національних чи державних межах.
Згідно з переказом, через рік після смерті Будди його послі-довники зібралися разом, щоб записати те, що вони довідалися від свого Вчителя і зберегли у пам’яті – це був перший собор буддистів. Все, що стосувалося поведінки буддиста: правила прийому у сангху і виключення з неї, норми, що регулюють життя ченців та черниць і т.п. – було об’єднано у звід текстів, що одержали назву “Віная пітака” (Кошик дисципліни). Заповіді Будди стосовно навчання та методів релігійної практики склали текст “Сутра пітаки” (Кошик бесід). Третя канонізована частина вчення була названа “Абхидхарма пітака” (Кошик Абхидхарми), де зібрані метафізичні та етико-психологічні проблеми вчення. Разом все носить назву “Трипітака” (Три кошики).
За царя Ашоки (III ст. до н. е.) буддизм із вчення окремих чернечих громад перетворився у свого роду державну релігію. Разом з тим з’явилося безліч шкіл і сект (за загальноприйнятою класифікацією – 18).
З метою загальної уніфікації, збиралося кілька соборів, але без-результатно – тому буддизм має багато напрямів та течій. Вже на початку нової ери, буддизм розпався на два основних напрямки, в зв’язку з чим, в II ст. вiдбувсячетвертий собор буддистів, на якому остаточно було закріплено поділ буддизму на хiнаяну та махаяну.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 78 | Нарушение авторских прав