Занепад автономії України. Остаточне скасування української державності.

Після заключення “Вічного миру” політика Москви щодо України обернулася «Коломацькими статтями» (1687р), що застерігали Україну від порушення умов цього миру. Гетьману заборонялося мати дипломатичні зносини з іншими державами. Для постійного контролю за геть­манським урядом крім московських військових залог у Києві, Чернігові, Ніжині, Переяславі та Острі мала постати залога і в гетьманській столиці — Батурині.Це припало на час гетьманування Івана Степановича Мазепи.

При новому гетьмані І. Скоропадському (1708—1722 рр.) Петро І як свого особистого представника призначає вірного мі­ністра, якому дає, крім явної, ще й таємну інструкцію. В таємній інструкції міністру Ізмайлову доручається пильно стежити за геть­маном і козацькою верхівкою.

Потім цар скасовує порядок виборності полковників і старшини й замінює його призначенням, сам призначає полковників — переважно з росіян. Цілій низці російських генералів і вельмож роздає українські землі й маєтності.

Живе тіло української людності знесилюється відрядженням тисяч козаків на будівництво каналів навколо Ладозького озера, між Волгою і Доном, військових укріплень на Каспії, на Кавказі, до військових кампаній Росії. Від третини до половини з відряджених, як правило, не поверталося додому, а гинуло на будівництвах чи війнах.

Значного утиску і розорення за часів Петра І зазнала українська торгівля — з одного боку, через занепад господарств, на яких не було кому працювати, з другого, через всілякі обмеження торго­вельних шляхів і митних правил. Практично припинився вивіз товарів у Західну Європу, значно обмежувався імпорт товарів в Україну. Метою царизму було зруйнування українського економічного орга­нізму і перетворення його на колоніальний придаток імперії.

Справжнім наступом на українську автономію було запровад­ження в 1722 р. російської державної структури в Україні — Малоросійської колегії. Дехто з дослідників вважає, що із запро­вадженням Малоросійської колегії царизм остаточно ліквідував автономію України, яка стала одним з регіонів Росії з обмеженим правом самоврядування,

Вона фактично прибрала до своїх рук, як і планував Петро І, управління Гетьманщиною. До неї переходять владні прерогативи у сферах політико-адміністративної влади, фі­нансів і судочинства, а потім дорадчими органами при ній стають і вищі державні органи України в період міжгетьманства — Генераль­на старшина і Генеральна військова канцелярія.

Діяльність Малоросійської колегії фактично започаткувала ос­новні напрямки остаточної ліквідації автономії і Гетьманщини в Україні.

Коли в 1723 р. після смерті гетьмана І. Скоропадського новий гетьман Павло Полуботок подав цареві петицію про те, щоб Україні справедливо повернули традиційні права в адміністрації в суді, які обіцяли боронити царські урядовці, він був кинутий до Петропавлівської фортеці.

Не менш суворий режим щодо України підтримувала і дружина Петра Катерина І. Ситуація дещо змінилася з приходом до влади Петра II.

В 1727 р. уряд нового царя, зважаючи на зростаючу напру­женість у російсько-турецькнх відносинах і підготовку нової війни та прагнучи залучити на свій бік козацьку старшину, ліквідував Малоросійську колегію і дозволив обрати нового гетьмана. Ним став визначний український військовий І політичний діяч Данило Апостол (1727—1734 рр.). За гетьманування Апостола було відновлене право призначати Генеральну військову канцелярію та полковників, проведено ряд управлінських та соціально-економічних реформ, реорганізацію фінансової системи на користь України, заборонено російським дворянам купувати українські землі, зменшено до шести кількість російських полків в Україні тощо.

Але вона була дуже короткочасною, бо нова імператриця Анна Іоаннівна знову заборонила обрання гетьмана запровадила нову колегію під назвою «Правління гетьманського уряду» у складі трьох росіян і трьох українців. Єдине на що спромігся цей уряд, так це сприяння підготовці кодексу «Прав, за якими судиться малоросійський народ».

В 1744 р. українська старшина звертається до нової імператриці Єлизавети з проханням щодо обрання нового гетьмана.

В 1750 р. в Глухові з усією традиційною урочистістю геть­маном було обрано 22-річного Кирила Розумовського (1750— 1764 рр.)

Молодий гетьман багато зробив для повернення Україні прав, які вона втратила за останні десятиліття, але ще більше планував зробити. Цьому сприяло приязне ставлення до Розумовських і України в цілому імператриці Єлизавети.

Усі справи України знову було передано до Колегії закордонних справ. Стали практикуватися постійні з'їзди козацької старшини, що мали тенденцію перетворитися на постійний український шля­хетський парламент. В Глухові в 1763 р. були навіть скликані Генеральні збори для затвердження судової реформи, яка повертала козацьке судівництво. Багато було зроблено в галузі освіти і культури. ІЦе до обрання гетьмана було поновлено Київську митрополію, в усіх полках заведено школи для обов'язкового навчання козацьких синів та спеціальні військові школи. Гетьман не тільки значно розбудував Глухів, а й мав намір повернути українську столицю до Батурнна та відкрити там національний університет.

Доба гетьмана Розумовського була останнім піднесенням козацькоі гетьманськоі державності й української національно-полі­тичної думки.

Коли російський трон посіла Катерина II, вона насамперед ліквіду­вала гетьманство, 10 листопада 1764 р. Розумовський залишив гетьманство.

Як послідовна прибічниця абсолютизму, вона твердо виступила проти будь-якої автономії; української, фінської, лівонської.В Ук­раїні була поновлена третя Малоросійська колегія, завдання якої полягало в русифікації України, щоб стерти з пам'яті української людності І гетьманів, і їхню добу-

Освічена імператриця навіть планує скликати представницьку Комісію для укладення нових законів імперії. Українці досить зацікавлено поставилися до обрання представників цього своєрідного «парламенту», сподіваючись викласти там свої плани щодо української автономії, В 1767 р. на засіданні Комісії українські автономісти вустами депутата-республіканця від шляхетства Лубенського полку Григорія Полетики поставили питання про поновлення козацького ладу, В опозиції до уряду виступили й інші учасники засідання, що швидко охолодило ліберальні наміри Катерини II, яка зупинила роботу Комісії і ніколи вже не скликала її.

Тим часом внаслідок нової російсько-турецької війни українські землі, і насамперед Запорозька Січ, опинилися в російському оточенні. В 1775 р. Січ було знищено. Адже саме вона залишалася останньою твердинею українських традицій і української державності, Пізніше, в 1783 р., було скасовано і козацький військовий устрій:замість 10 полків були створені регулярні карабінерні війська з 6-річним строком служби. Тоді ж офіційно було введено і кріпацтво.

Козацька старшина досить спокійно дивилась на дії уряду, бо очікувала зрівняння в правах з російським дворянством і матеріальних та посадових вигод від цього. За ці привілеї вона заплатила скасуванням автономного устрою Української держави.

Глухів перестав бути столицею Гетьманщини, а три українські губернії складали тепер Малоросійське генерал-губернаторство. В кожній губернії вводились загальні та судові органи.

Таким чином, з ліквідацією Запорозької Січі як останнього осередку української державності та наступними актами царського уряду Україна остаточно була інкорпорована Росією. Бо навіть незначні ознаки територіальної та національно-культурної автономії різко контрастували з російським абсолютизмом.

Разом з тим насильницька ліквідація форм і ознак автономії України не могла знищити головного — традицій і ідей незалежної Української держави. Досить зауважити, що царизм майже три століття вів боротьбу проти символу та ідей незалежності, але перемогти так і не зміг- Вони завжди відроджувались у літературі, мистецтві, народних переказах і піснях, різних формах суспільно-політичного руху, як тільки для цього траплялась перша нагода.

Дата добавления: 2015-07-10