Читайте также:
|
План
Основні поняття: культура; цивілізація; національна, світова, демократична, тоталітарна культура; субкультура; масова, елітарна культура; людинотворча, інформативна, регулятивна, аксіологічна, комунікативна, світоглядна, виховна, оціночна, нормативна функції культури; трипільська доба; скіфо-сарматська доба; скіфська космогонія; пектораль; звіриний стиль; політеїзм; етногенез слов’ян; зарубинецька культура; черняхівська культура; дохристиянські вірування слов’ян.
Література: [4]; [8]; [10]; [15]; [20]; [21];[ 25]; [27]; [ 32].
Методичні рекомендації
При підготовці до першого питання візьміть до уваги, що сучасне культурознавство вирізняє погляд на культуру як універсальну характеристику всіх видів людської діяльності. Культура – це мірило цивілізованості етносу, форма та зміст внутрішнього зв’язку поколінь.
У даному питанні слід розглянути етимологію і сучасне значення терміна «культура», прослідкувати еволюцію поглядів на культуру в епоху античності, раннього Середньовіччя, в добу Ренесансу та на межі Середніх віків і Нового часу. Особливу увагу слід приділити розгляду культури у європейській думці Нового часу та в культурологічних наукових твердженнях ХХІ століття.
Студенту важливо усвідомити, що новітня наукова інтерпретація культури розглядає її як універсальну категорію, зміст якої трактується різними гуманітарними науками, дослідницькими школами та авторами досить довільно. Щоб внести відносну ясність у розуміння поняття «культура», зверніться до задекларованого Всесвітньою конференцією з культурної політики, проведеної під егідою міжнародної організації ЮНЕСКО 1982 року, тлумачення культури як комплексу характерних матеріальних, духовних, інтелектуальних і емоційних рис суспільства, що включає в себе не лише різні мистецтва, а й спосіб життя, основні правила людського буття, системи цінностей, традицій і вірувань.
Розглядаючи проблему співвідношення культури і цивілізації, зверніть увагу на те, що тривалий час культура ідентифікувалася з цивілізацією. Нині культура і цивілізація багатьма вченими тлумачаться з різним ступенем відповідності одна одній. Взаємозв’язки між ними виступають у трьох основних формах: 1) генетична: культура творить цивілізацію; перша не є повною, завершеною, поки не втілилась у другій; 2) структурно-функціональна: культура і цивілізація є різними сторонами людської діяльності як системи і жодна з них неможлива без іншої; 3) дисфункціональна: цивілізація створюється культурою як реалізація її творчого потенціалу в інтересах вільного розвитку людини, однак часто досягнуті результати, стаючи стереотипними, шаблонними, ведуть до втрати сенсу, «висоти» культурних цінностей, формують ілюзію самодостатності й самовдоволення цивілізації.
Також необхідно наголосити, що розуміння культури як суспільно-історичного явища зумовлює її поліфункціональність, яка реалізується через такі функції як: людинотворчу, яка допомагає самопізнанню людини; інформативну, яка сприяє поширенню і розумінню інформації, передбачає передачу результатів пізнання та самопізнання у вигляді досвіду, життєвої мудрості за допомогою певних кодів – знаків, символів тощо; регулятивну, що виявляється у регламентуванні поведінки людини, зобов’язує дотримуватися норм права і моралі, релігійної поведінки, норм у мистецтві. Крім названих виділяють аксіологічну (передбачає створення системи цінностей та ціннісних орієнтацій), світоглядну (формує світоглядні засади, згідно яких людина сприймає світ), комунікативну (сприяє діалогу між культурами), виховну (відповідає за етичні норми виховання) та ін.
Важливим при вивченні даного питання є визначення єдності і відмінностей національної та світової культури, розуміння змісту і взаємодії матеріальної й духовної, масової й елітарної, традиційної й сучасної культури, поняття особистісної культури.
Насамперед слід вказати на те, що світова культура складається з найбільш значимих досягнень національних культур, яким притаманні регіональні, національні та інші відмінності і джерелом яких є історичні умови їх формування. Основою кожної національної культури є перш за все мова.
Зверніть увагу, що культуру умовно поділяють на матеріальну і духовну, одна з яких є проектом матеріальної, інша – духовної творчості. З’ясуйте, які структурні елементи належать до духовної і матеріальної культури та як вони пов’язані між собою.
Для визначення відмінностей всередині певної культури у суспільстві використовується поняття «субкультура». З’ясуйте, через які ознаки вона виражається і охарактеризуйте одну з молодіжних субкультур.
Поняття «етносу» та «культурної ідентифікації» варто досліджувати через спробу зрозуміти складності ідентифікації народу в сучасному світі. Компонентами культурної ідентифікації є культура, мова, звичаї. Усі вони взаємопов’язані, проте кожен з них зберігає відносну самостійність і за певних умов може виконувати самодостатню функцію.
В свою чергу поняття «етноцентризму» та «культурного релятивізму» слід розглядати в контексті формування «титульної нації». Ідея рівноправності культур в сучасному світі не тільки популярна, але й часто необхідна – вона ідеологічно протидіє розпалу шовінізму. Основні принципи «розуміння» інших культур полягають в толерантності й терпимості. Культура українського народу, як самобутнє явище в історії світової цивілізації є незаперечним фактом. Значення засвоєння культурних надбань і особистісної культури у професійній підготовці майбутнього спеціаліста сьогодні багатьма усвідомлюється, бо без подібних знань неможлива повноцінна особистість.
Готуючись до висвітлення другого питання, проаналізуйте найпоширеніші концепції культури, серед яких домінуючимиє:еволюціоністська (Л.Морган, Г.Спенсер, Е.Тейлор, Дж.Фрезер, Л.Уайт);психологічна(З.Фрейд, К.Юнг);соціологічна(М.Вебер, П.Сорокін, Е.Фромм); функціональна(Б.Малиновський, К.Леві-Стросс, А.Крьобер, Т.Парсонс);теологічна(М.Бердяєв, К.Ясперс, А.Тойнбі);ігрова – (Й.Хейзінга, Х.Ортега-і-Гассет, Г.Гессен);структуралістська(К.Леві-Строс, Ю.Лотман, Ж.Дерріда, М.Фуко, Ж.Лакан) та ін.
Зверніть увагу на те, що найбільш впливовими у сучасній культурологічній думці залишаються еволюціоністські ідеї. Формуванню еволюціоністської парадигми передували емпіричні етнографічні дослідження культури, які будувалися на порівняльному аналізі багатьох культур. Основні ідеї еволюціонізму полягають у встановленні лінійної спрямованості розвитку культури (від простішого до складнішого), в обґрунтуванні принципу єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури. Вагоме місце в сучасній культурології належить концепції циклічного розвитку культур і цивілізацій (або культурно-історичних коловоротів), згідно якої життя культур відбувається в межах певних циклів. Історія людства складається з низки таких циклів, які є повністю самостійними, але не ізольованими один від одного. Витоки циклічності руху історії сягають часів античності (наприклад, “цикл вічних перетворень” Геракліта), закладені в ідеї циклічних змін українського хліборобського календаря тощо. Предтечею даної концепції в Новий час був італійський філософ Дж.Віко, який розподілив історію людства на три епохи: епоху богів, епоху героїв і епоху людей. Глибше концепція циклічного розвитку культури обґрунтована в працях М.Данилевського, О.Шпенглера, А.Тойнбі та ін.
При підготовці третього питання з’ясуйте, як вплинули представлені культурологічні погляди на розвиток української культурологічної думки. Зокрема, зверніть увагу на те, що ще у ХУІІІ ст. Г.Сковорода заклав засади символічного трактування культури. У першій третині ХІХ століття У слов’янському світі, зокрема в Україні, поняття “культура” набуває поширення і складається під визначальним впливом романтичних концепцій культури. Конструктивну роль при цьому відіграло вивчення міфології, етнографії, фольклору. Спроби написання історії української культури в середині ХІХ ст., належать одному з перших істориків України М.Максимовичу. Теоретичне узагальнення історико-культурного розвитку, запровадження нових філософсько-методологічних підходів до аналізу культури на рівні світової культурологічної думки наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. було започатковано у працях П.Куліша, М.Костомарова, І.Нечуй-Левицького,М.Драгоманова, І.Франка та ін., що сформувало погляд на українську культуру як цілісність у її історичному розвитку.
Важливо звернути увагу на те, що на початку ХХ століття наукове вивчення проблеми українських культурних універсалій активізували вчені-українознавці, що згуртувалися навколо Наукового товариства ім. Т.Шевченка у Львові, очолюваного М.Грушевським – Хв.Вовк, В.Гнатюк, Ф.Колесса, М.Возняк, С.Томашівський.При вивченні теми необхідно наголосити на подвижницькій праці І.Огієнка, Д.Чижевського, Д.Антоновича у висвітленні історії української культури.
Слід згадати про негативний вплив адміністративно-командного втручання у процеси літературно-мистецького та наукового розвитку, одержавлення культури у радянській Україні, що призводило до гальмування історико-культурних досліджень.
Важливо зазначити, що у наукових працях з історії української культури початку ХХІ ст. спостерігається наростання уваги до інтеграційних процесів у світовій культурі, її глобалізації, розвитку української культури як складової світової. Особливий інтерес у останні роки викликають фундаментальні праці по висвітленню питань розвитку української культури М.Поповича, п’ятитомна «Історія української культури» за загальною редакцією президента НАН України, академіка Б.Патона, роботи сучасних українських культурологів В.Горського, О.Забужко, С.Кримського, А.Макарова, Ю.Павленка, В.Скуратівського та ін., які зараховують українську традицію до світового загальнокультурного простору.
Підготовка до вивчення четвертого питання потребує усвідомлення того, що проблема походження українців та їхньої культури залишається одним з найбільш дискусійних в історичній науці, мовознавстві та культурології. Незаперечним фактом є те, що українці – це східнослов’янський народ, який разом з усіма слов’янськими, а також балтійськими, германськими, романськими та іншими народами має спільні індоєвропейські корені і що історичні слов’яни, у тому числі й українці, є спадкоємцями надбань народів, які мешкали на території сучасної України до них.
Висвітлюючи дане питання дослідіть, як вплинули на українську культуру надбання різних племен і народів, які проживали на території сучасної України у найдавніші часи, зокрема у трипільську добу (V – ІІІ тис. до н.е.), скіфо-сарматську (VІІ ст. до н. е. – ІІІ ст. н. е.) та слов’янську (І-УІІ ст. н.е.) добу
Уважного розгляду потребує визначення того, як позначилися здобутки трипільців на подальшій долі культури на українських землях, оскільки, започатковані ними традиції землеробства назавжди стали визначальним фактором розвитку місцевого населення, зумовлюючи побут, звичаї, календар, вірування. Збіг топографії трипільських поселень і сучасних українських селищ переважно чорноземних районів, виникнення протоміст, традиції хліборобської праці, житлобудівництва, гончарства тощо, можна вважати вагомими доказами впливу культурних здобутків Трипілля на формування української культури.
Далі слід зауважити, що на ранньому етапі залізної доби в межах України проживали, відомі за писемними джерелами, народи: кіммерійці, скіфи, сармати, сколоти. Їх об’єднував єдиний стиль культури, який склався в умовах економічної та політичної взаємодії регіонів. У його підґрунті лежав так званий скіфський звіриний стиль. Зверніть увагу на позитивну роль войовничих степовиків-кіммерійців у розповсюдженні в степовому довкіллі у вигляді військової здобичі культурних здобутків народів, які зазнали від них поразки: предметів престижного споживання, кінського і військового спорядження, що мали ознаки справжнього мистецтва. Кіммерійці володіли секретами виготовлення зброї з заліза, знали ковальську справу, мали навички ковальського зварювання металів.
Після цього зупиніться на визначенні характерних рис української культури, що сформувалися під впливом скіфо-сарматського та античного світів. Живучи у близькому сусідстві з предками українців, скіфи мали глибокий вплив на їхню культуру, який виявляється, зокрема, у лексиці української мови, в усній народній творчості. Скіфські слова, збережені істориками Геродотом, Пріском, Йорданом та ін. і позначені примітками: “так це в них самих називається” (напр. “мед”, “страва” та ін.) й досі вживаються в українській мові. Спільним можна вважати відсутність у мові звука ф та наявність фрикативного звука ґ. Особливістю традиційної обрядовості скіфів було вшанування гостей, подаючи хліб-сіль; їм було властиве побратимство, яке згодом побутувало у Запорозькій Січі; поминальний обряд – “тризна”, який справлявся на могилі небіжчика, характерний як для скіфів, так і для слов’ян, русів, українців. Археологічні знахідки скіфських курганів із зображеннями людей, серед яких найвідомішою є знаменита скіфська золота пекторальз кургану Товста могила на Дніпропетровщині, дають уявлення про слов’янський тип: на нас дивляться слов’янські очі наших пращурів, їхнє волосся підстрижене під “макітерку”, одяг, вишитий на плечах, рукавах і грудях, широкі штани - шаровари, як гадають дослідники, пошиті зі шкіри, головний убір – гострокутний башлик, з якого пізніше, можливо, пішла форма козацької шапки тощо.
Одним з перших про скіфів написав Геродот, який приділив їм окрему книгу своєї «Історії» і не лише змалював побут і звичаї, а й навів дані про їх релігійні погляди, міфологію. Скіфській космогонії (система уявлень про Всесвіт) як частині індоіранської, притаманні уявлення про впорядкований Всесвіт. Для вивчення цього питання необхідно з'ясувати просторові характеристики скіфської моделі світу, скіфську міфологію, поховальні обряди та скіфську військову культуру.
Далі логічно зауважити, що продовжувачами скіфських культурних традицій були сармати. Вони увібрали від скіфів звичаї, міфологію, релігійні уявлення, мистецтво. Своєрідною особливістю суспільного ладу сарматів було високе становище жінок в родині та суспільстві. Вони були не лише хранительками вогнищ і вихователями дітей, але і воїнами нарівні з чоловіками. Знатні жінки нерідко виконували почесні жрецькі функції. Показово, що в могилу померлої жінки, навіть дівчинки, нерідко клали, окрім прикрас, предмети озброєння. Щодо релігійних і міфологічних уявлень сарматів, то вони, як вважають дослідники, напевно, були близькими до скіфських.
Також не можна обійти увагою, що у ІІ-ІV ст. н.е. на півдні України жили германські племена готів. Вони засвоїли деякі традиції скіфо-сарматської та античної культур, розвивали власні культурні форми: прийняли християнство, створили алфавіт, започаткували літературу. Готи мали значний вплив на слов’ян у сфері військової техніки та організації. Держава готів впала під натиском орди гунів, які прийшли з просторів Азії.
Важливим є дослідження взаємодії скіфів і сарматів з античним світом через міста-держави у Північному Причорномор’ї: Ольвію, Херсонес, Пантікапей та інші грецькі поселення. З’ясуйте, на який час припадає розквіт економіки, культури, політичного розвитку античних міст і в чому він проявлявся, з чим пов’язана золота доба грецької історії в Північному Причорномор’ї, з якими культурними здобутками пов’язаний елліністичний період у житті грецьких міст ІV - І ст. до н. е. Вияснити ці питання допоможе знайомство з особливостями релігійних вірувань, освіти та виховання в грецьких містах-полісах Північного Причорномор’я, з пам’ятками офіційної лапідарної епіграфіки – написами, вирізьбленими на кам’яних плитах, що містили державні закони, декрети, угоди тощо. Потребує уваги розвиток наукових знань в грецьких містах-полісах. Його пов’язують з персоналіями історика Сіріска, філософів Біона Борисфеніта, Смікра, Сфера Боспорського. Досягнення медицини, літературні пам’ятки, містобудування та архітектурні традиції, пластичне мистецтво, сакральний та наївно-реалістичний живопис, театральне життя та музичне мистецтво засвідчують високий рівень античної культури міст-полісів, який не міг не позначитися на розвитку культурних традицій кочівників та осілих племен лісостепу.
Це виразно проявилося на зарубинецько-черняхівському етапі, коли на історичну арену вийшли слов’яни, відомостям про яких ми завдячуємо античним авторам: Плінію Старшому, Тациту, Птоломею та ін. Основним видом господарської діяльності залишалося рослинництво й осіле скотарство, що й зумовлювало культурний розвиток місцевих племен, які перебували на стадії готовності до утворення ранніх держав, аналогічних «варварським королівствам» Західної Європи. Про це свідчать знахідки під час розкопок слов’янських поселень зарубинецької (ІІ ст. до н. е. – ІІ ст. н. е.), черняхівської (ІІ – V ст. н. е.) археологічних культур залізної доби. На прикладі археологічних знахідок керамічних виробів цих культур прокоментуйте розвиток гончарного виробництва, особливості орнаментального декору та календарної і хліборобської символіки.
Орієнтуючись на давньоруський літопис «Повість минулих літ», зверніть увагу на широку картину розселення слов’ян взагалі і східних зокрема, яку він подає у вступній частині (названо 14 племен). Літописець зазначає, що кожне «плем’я» мало власні звичаї і закони, найрозвинутішим серед східнослов’янських племінних союзів були поляни. Археологічні матеріали засвідчують, що у південних районах у УІ-УІІІ ст. високого рівня досягли землеробство і ремісництво, помітного прогресу набувають залізоробне та ювелірне мистецтво. На прикладі ювелірних виробів, зооморфних та антропоморфних прикрас УІ-УІІІ ст. дізнайтеся про космогонічні уявлення слов’ян. Знайдіть зображення кам’яної скульптури, зокрема Збруцького ідола та прокоментуйте, як у ньому знайшов вияв пантеон язичницьких божеств. Порівняйте стильові ознаки східнослов’янських ювелірних виробів і пам’яток скіфського звіриного мистецтва і зробіть висновок, чи є підстави стверджувати спадковість цих культурних явищ?
Далі слід зазначити, що близькою до давньоіранської була і міфологія східних слов’ян. Народна міфологія зафіксувала образи добрих і злих духів – лісовиків, домовиків, водяників, русалок, мавок, а також загальнослов’янських божеств – Рода, Велеса, Дажбога, Симаргла, Хорса, Перуна, Мокош, Марени та ін. Різноманітний світ язичницьких образів зберігся в творах прикладного мистецтва, навіть у тих, які з часом були «облагороджені» християнською символікою.
Аналізуючи розвиток писемності у східних слов'ян, слід зазначити, що вона з'явилася приблизно ще в першій половині IХ ст. У “Житії” слов'янського просвітника Кирила зберігся переказ, що він бачив у 860 р. в кримському Херсонесі (Корсуні) книги, написані “руськими письменами”. Ці ж “руські письмена” згадують й арабські письменники Х ст.
На завершення слід зауважити, що глибинні традиції багатьох культурних явищ чітко виступають на етапі створення однієї з найбільших і наймогутніших держав середньовічної Європи – Київської Русі. Центром нового державного утворення стає місто Київ, заснування якого припадає на V-VІ ст.
У висновку слід наголосити, що культура Київської Русі стала результатом тривалої економічної, політичної та етнокультурної консолідації східних слов’ян.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 246 | Нарушение авторских прав