Запоріжська Січ, та її соціально-економічний, політичний устрій.

Перша писемна згадка про Запорозьку Січ з'являється 1551 р. у польського історика Мартина Бєльського (1495—1575 рр), У своїй ''Всесвітній хроніці" він повідомляв, що у першій поло­вині XVI ст. на Хортиці збиралися козаки для нагляду за переп­равами, промислом і для боротьби з татарами. Того часу два­надцять порогів (Кодацький, Сурський, Лоханський, Ненаси-тецький та ін.) перетинали Дніпро від берега до берега і тяглися вздовж течії майже на 100 км. Після цього ріка розливалася в широку заплаву ~ Великий Луг, де було багато проток та островів (понад 250). У різні часи Січ розташовувалася на різних остро­вах — Малій Хортиці, Томаківці, Базавлуці та ін,

Складність питання про місцезнаходження і час виникнення першої Січі полягає в тому, що стихійно прибуваючі на Запоріжжя козаки будували у різних місцях так звані "городці" та засіки або ж "січі" з повалених дерев для захисту від ворожих нападів. Проте такі імпровізовані населені пункти були слабоукріпленими і тому під натиском ворога досить швидко припиняли своє існування, не лишаючи після себе згадки, зафіксованої в Історичних джерелах. Саме тому заснування першої Запорозької Січі історики, як правило, пов'язують з ім'ям козацького ватаж­ка Дмитра Вишневецького (Байди), Під його керівництвом протягом 1552—1556 рр. на о. Мала Хортиця було побудовано фортецю, мури якої не тільки гаран­тували безпеку, а й надалі стали своєрідною базою для здійс­нення походів на Крим, осередком згуртування запорозького козацтва.

З часом на Запорожжі сформувалася нова українська (ко­зацька) державність, яку фахівці називають прообразом справжньої держави. Головними ознаками держави є існування особливої системи органів та установ, що виконують функції державної влади; право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою; певна територія, на яку поши­рюється юрисдикція даної держави. Вищим законодавчим, адміністративним і судо­вим органом Січі була січова рада. Її рішення були обов'язкови­ми до виконання. Як правило, рада розглядала найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, проводила поділ земель та угідь, судила злочинців, що вчиняли найтяжчі злочи­ни та ін. Важливою функцією ради було обрання уряду Січі — військової старшини, а також органів місцевої влади — паланкої або полкової старшини. У різні часи чисельність козацької старшини була не однаковою й інколи становила понад 150 чоовік. До цієї групи козацтва входили; військова старшина — дощовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани; військові служителі-хорунжий, Бунчужний, довбиш, канцеляристи та ін.; похідні та паланкові -ачальники — полковник, писар, осавул та ін. Старшина зосереджувала у своїх руках адміністративну владу та судочинство керувала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ на міжнародній арені.

Крім власних органів державного управління, у Січі функ­ціонувало також власне козацьке право, яке не було писаним законом, а "стародавнім звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом". Козацьке право фіксувало ті відносини, що склались у Січі: утверджувало вій­ськово-адміністративну організацію (38 військових куренів і 5— 8 територіальних паланок), зумовлювало правила військових дій, діяльність адміністративних та судових органів, порядок земле­користування, укладання договорів, визначало види злочинів та покарань. Запорожжя мало і свою територію, яка називалася "землями Війська Запорозького", Розташовуючись на території Дніпропетровської, Запорізької, частково Херсонської, Кіровог­радської, Донецької, Луганської та Харківської областей.

Війсь­ку Запорозькому Низовому справді були притаманні певні риси демократичної республіки. Тут не існувало ні феодальної влас­ності на землю, ні кріпацтва, панувала формальна рівність між усіма козаками (права користування землею та Іншими угіддя­ми, брати участь у радах та ін.). У Січі пануючою була виборна система органів управління, контроль за діяльністю яких здійс­нювала козацька рада.

У 1572 р. король Сигізмунд П Август видав універсал про утворення найманого козацького форму­вання. 300 козаків були прийняті на державну службу, записані у реєстр (список) і отримали правовий статус регулярного вій ська. І хоча ця дія мала на меті розкол козацтва, намагання використати частину його сил в інтересах польської держави, все ж вона поклала початок двом важливим суспільним проце­сам: а) утворенню реєстрових збройних формувань; б) легітимізації козацького стану — юридичному визнанню прав, приві­леїв та обов'язків козацтва як соціальної верстви.

Утворений Сигізмундом II Августом загін незабаром був роз­формований, Лише 1578 р. уряд Речі Посполитої у зв'язку з по­разкою в Лівонській війні та активізацією низового козацтва був змушений повернутися до ідеї відновлення реєстрових форму­вань. Король Стефан Баторій вписав до реєстру 500 козаків, які за свою службу звільнялися від податків, одержували землю на правах рангового володіння, військово-адміністративну незалеж­ність від місцевої влади, судовий імунітет. Основними завдання­ми реєстровців були охорона кордонів та контроль за нереєстро­вими козаками.

З часом кількість реєстрових козаків зростала: 1590 р. їх на-лічувалося 1 тис. осіб, 1625 р. — 6 тис., а 1631 р. — вже 8 тис.Організаційно реєстрове (городове) козацтво 1625 р, складалося з шести полків — Білоцерківського, Канівського, Черкаського, Корсунського, Переяславського, Чигиринського. Серйозним уда­ром по реєстровцям і по всій козацькій верстві була "Ординація війська Запорозького реєстрового" (1638 р.), яка зменшила кіль­кість реєстрового війська і обмежила привілеї та права козацтва.

Козацька форма державності мала свої особливості.

По-перше, вона виникла не на етнічній, а на морально-психологічній основі. Людей об'єднала не сила державної влади, а духовна спорідненість.

По-друге, Запорозька Січ була деформованим варі­антом державності: інтенсивний розвиток військової сфери -, могутнє військо та озброєння і примітивний економічний сектор (відсутність власної фінансової системи, грошей, міст, розвину­тої інфраструктури).

Отже, Запорозька Січ, маючи низку головних ознак держав­ності, все ж була лише своєрідною, перехідною моделлю мЬк. справжньою повноцінною державою і професійною общиною, Внутрішні недоліки (домінування під тиском обставин воєнної та невиконання господарської, демографічної, культурної та інших державотворчих функцій) перехідної моделі та несприятливі зов­нішні впливи так і не дали змоги цьому зародку, ескізу українсь­кої державності перерости у нову якість, але свій помітний яскра­вий слід у процесі українського державотворення козацька дер­жава, безумовно, залишила.

№13. Козацьке мистецтво запорожців, боротьба проти турецько-татарської експансії.

Між козаками й татарами точилася постійна боротьба за володіння цим краєм.

Козацькі поселення межували з татарськими кочовищами. Так, у 1527 р. кримський хан Сагіб-Гірей скаржився вели­кому князю Литви Сигізмунду І: «...Приходять до нас черкаські і канівські козаки, розташовуються над улусами (селищами) нашими на Дніпрі і завдають шкоди нашим людям...».

Українські козаки виробили своєрідне військове мистецтво й славилися в усьому світі як кмітливі й відважні воїни.

Вони були витривалими піхотинцями, влучними стрільцями, сміливими мореплавцями. Запорожці, переважно піхотинці, відзначилися великою майстерністю при будівництві польових укріплень. Для цього вони, крім зброї, брали на війну сокири, лопати, мотузки тощо. Звичайним укріпленням на війні були шанці з високими земляними волами. Коли умови не дозволяли копати шанців, козаки ставили табір з возів. У цьому разі вони перекидали до гори вози, тісно їх зв¢язували або сковували, повернувши оглоблями у бік ворога ” подібно до рогатин,-писав С.Оскольский,-для того щоб не пустити ворога до самих возів”. При тривалій облозі вози засипали землею. Засівши за “валом”, козаки відбивались від ворога. Такий табір був для нападника страшним укріпленням. Боплан писав, що як він сам бачив у такому таборі сотня козаків могла відбити чілу тисячу поляків і ще більше татар.

За Бопланом:”якби козаки мали таку кінноту як і піхоту, їх взагалі не можна було б подолати”.

У військовій справі козаки були надзвичайно винахідливими, вдаючись до різних воєнних хитрощів. Інсценувавши, наприклад, втечу з табора, вони чекали, поки ворог кинется грабувати покинуте майно, а тоді раптово нападали на нього. Дуже часто навколо табору робили різні схованки, зокрема”вовчі ями”, на дно яких вкопували кілки з піднятими гострими кінцями до гори. Щоб дезорієнтувати ворога, козаки часом перевдягалися в його одяг тощо. С.Оскольський писав, що щляхтичі, оглядаючи козацький табір, під Солоницею 1638 р. не могли надивуватися тому, як талановито там зроблені “воєнні хитрощі, схованки, засідки, пастки”.

Значний військовий досвід запорожців став для українців джерелом, з якого вони черпали високі зразки війскової майстерності. Запорізькі козаки зробили вагомий внесок у військову справу, показавши все її розмаїття й довівши її, як на той час до досить високого рівня.

Козаки вели війни з татарами не тому,що хотіли їх просто винищити, а тому, що вони просто хотіли відтиснути їх подалі від своїх угідь. Атаки здебільшого проводились морем. 1538 р. часткове завоювання Очакова. 1606 р. впала найсильніша турецька твердиня Варна.

Якби вони були такі ж доблесні верхи, як на землі, то, гадаю, були б непереможними».

Українські козаки мали на озброєнні шаблі, мушкети, пісто­лі, гармати, списи, луки й стріли до них тощо, якими вони вправно володіли. Вони самі виготовляли відмінний порох.

У військових діях на морі козаки широко використовували бойові човни «чайки».

Надійними бойовими союзниками українського козацтва були донські козаки сусідньої Російської держави. Українські й російські козаки підтримували тісні зв'язки: спільно боро­лися проти феодалів, разом захищали свої землі від вторгнень іноземних загарбників, ходили в морські походи на Кримське ханство і Туреччину. У 1632 р. донські козаки заявляли царському посланцеві: «У нас, у донських козаків, із запорозь­кими черкасами (козаками) вчинений договір: коли чекати звідкись приходу яких військових людей на Дон або Запо-роги, і запорозьким черкасам на Дону нам, козакам, допо­магати, а нам, донським козакам, допомагати запорозьким черкасам».

Захист України і походи козаків на Кримське ханство і Туреччину. Постійних спустошень від кримських і турецьких нападів зазнавали Київщина, Переяславщина, Полтавщина, Поділля, Волинь, Галичина. Протягом 1450—1556 рр. Україна пережила понад 80 ворожих вторгнень. Кримські орди двічі (у 1482 і 1484 рр.) вдиралися в Київ і руйнували місто. Сотні сіл спалювали дощенту, винищували або забирали в полон тисячі людей. Прикордонні фортеці не могли зупинити ворожих навал

Справжніми захисниками українського народу від загарб­ників з півдня виступали запорозькі козаки і їхня головна фортеця Січ, Союзниками запорожців стали донські козаки.

Разом вони не лише захищали землі від ворогів, а й влаштовували сухопутні походи в Кримське ханство і Чорним морем у Туреччину, визволяли полоне­них, захоплювали трофеї і здобич — зброю, гроші, цінні речі, коней, худобу.

У цій героїчній боротьбі прослави­лися легендарні козацькі ватажки. Тай|, Сам'ійло Кішка, учасник героїчних морських походів у Туреччину, потра­пив у полон і пробув там близько 25 років. У 1599 р. на Чорному морі біля міста Гезлева (тепер Євпаторія в Криму) він підняв повстання невіль­ників-гребців на галері (військовому судні). Повстанці знищили турецький екіпаж і повернулися в Україну Запорозькі козаки обрали мужнього Самійла Кішку геть­маном (1599—1602 рр.). Він загинув в одному з походів. На легких човнах — чайках запорожці досягали берегів Туреч­чини, щоб визволяти з неволі своїх людей. Вони загрожували навіть столиці султана — Стамбулу. У 1616 р. українські коза­ки під проводом гетьмана Петра Сагайдачного влаштували похід на Кримське ханство й зруйнували турецьку фортецю Кафу, де знаходився невільницький ринок, і визволили з неволі багато полонених українців, росіян і поляків. Значною подією в історії спільної боротьби донських і запорозьких козаків проти Туреччини і Кримського ханства було взяття Азова — турецької фортеці в гирлі Дону. Протягом кількох років (1637—1642) козаки обороняли її від значних сил воро­гів, не допускали їх спустошувати російські й українські землі. Цей історичний епізод дістав назву “Азовське сидіння”.

У народних піснях оспівано подвиги Байди-Вишневецького у боротьбі з татарами і турками.

Запорозька Січ залишалася могутньою твердинею над Дніпром, вільною республікою, славне козацтво якої стояло стіною проти ворожих навал ї вело постійну боротьбу за визво­лення України від іноземного панування, здобуття нею держав­ної незалежності.

Дата добавления: 2015-07-10