Творчість Ліни Костенко

Поетка Ліна Костенко — наша су­часниця, як митець вона «вписана» у свій час. її творчість стала небуден­ним явищем сучасної української по­езії, явищем, яке на наших очах помітно впливає на весь її подальший розвиток. Увібравши в себе націона­льні ідеали й найкращі риси живої народної мови, ідейною вагомістю, образною довершеністю вона підно­сить українську літературу на рівень найліпших зразків європейської ху­дожньої творчості. Національні про­блеми, які досягли в поезії Ліни Кос­тенко найвищого ступеня узагаль­нення, проникають у свідомість читача, викликаючи активне співпе­реживання.Особливості індивідуального пое­тичного стилю: філософічність, істо­ризм мислення, вишукана тради­ційність, висока культура поетично­го вислову, інтелектуальність, «заряд актуальної публіцистичності».Творчість Ліни Костенко не розме­жуєш на інтимну та громадську: на­стільки тісно переплелися особисте та суспільне, настільки органічно вони вживлені в художнє полотно й до певної міри навіть живляться одне одним.

У поезії Ліни Костенко є свої лейтмотиви, тобто наскріз­ні теми, образи.

Вже в перших збірках поетеси болісно зазвучав мотив дитинства, вбитого війною. Потрясіння, пережите поколін­ням її ровесників у роки фашистської навали, довго мучило пам'ять, відлупившись у низці поетичних творів. Найбільше гармонії та душевної злагоди —у тих віршах Ліни Костенко, де домінує мотив єднання людини з природою. Тема відпочинку душі серед гармонійної природи, части­ною якої є й сама людина, переростає, отже, у мотив апокаліпсису, зникання життя, викликаного людською нерозум­ністю.

Певно, несподіванкою для давніх читачів Ліни Костенко була поява в її ліриці останніх років мотиву прощання із селянською Атлантидою, «останньою в світі казкою». Емоційним багатством відзначається й інтимна лірика Ліни Костенко, пронизана мотивом любові.

Вірш «Пастораль XX сторіччя» побудований на антитезі заголовка твору і його змісту. Перед нами роз­гортається болюче, трагічне відлуння війни, яка не обминула жодної ук­раїнської родини. У поезії йдеться про сільських пастушків Павла, Са­шка, Степана, яким, здавалося б, рости, мужніти треба, але цю звичну, природну схему життя ламає відлун­ня війни — залишена в полі граната. Поетеса змальовує жахливий епізод, починаючи з кульмінації: убитих дітей несуть з поля.

У вірші «Життя іде і все без корек­тур» Ліна Костенко нагадує про те, що зробленого не перепишеш, життя не має чернеток, над усім володарює час.

У вірші «Вже почалось, мабуть, майбутнє» Ліна Костенко розглядає людину в контексті часу. Це усмішка Джоконди, яка уособлює і доброту, і силу впливу на людину; це і Рафаелівська Мадонна як символ безко­рисливої материнської любові та всепрощення. Поетеса вихоплює з історії справж­ні мистецькі шедеври, розуміє їхнє важливе значення для людства й лю­дини зокрема. Криваві ж події, жорс­токі сутички, кровопролитні події згадує як незначні факти з огляду на їхній вплив на становлення спра­вжньої людини.

Лірична героїня Ліни Костенко шукає ідеал коханого, зазнає поразок на цьому шляху, усвідомлює, що щастя і любов не завжди поруч, але наперекір долі кохає й розцінює це як найбільший її дарунок, який несе теплий усміх і бентежність у сприй­нятті світу. Цій темі присвячено вірш «Світлий сонет». Світло — це ранок життя, юність, це пробуджен­ня першого кохання. Проте для моло­дої героїні перше кохання виявилося непростим, без взаємності. Нерозділене кохання супроводжують щастя і печаль водночас. Лірична ж героїня по-іншому, з висоти життєвого досвіду оцінює нерозділене кохання — вона певна, що душа дівчинки стала багатшою. Попереду в неї справжні випробування, тривоги, розчарування, але це невідомі юнці, яка переживає першу в житті поразку. Тональність і настрій вірша «Роз­кажу тобі думку таємну» визнача­ються спогадами про минуле кохан­ня. Ліна Костенко говорить про не­збагненну тайну любові, яку можна осягнути лише інтуїцією, почуттями.

«Маруся Чурай»

За своєю суттю це — глибоко національний твір. Ліна Костенко здійснила ве­личезну дослідницьку роботу, щоб якомога точніше, зриміше показати, «оживити» Україну XVII ст. Письменниця спершу осягнула, відчула її сама, а згодом, пра­цюючи над романом, відкрила її й для нас, обезсмертила в Слові.

Серед порушених у творі проблем:

• таїна, сила й незбагненна, часто без­жальна логіка любові;

• фатальне зіткнення духовного й матеріального, піднесе­ного й приземленого в людському житті;

• доля як наслідок вибору між цими цінностями;

• шляхетність і вірність як шлях порятунку, пристосуванство й зра­да як шлях до загибелі;

• творець і суспільство, нелегка, але висока місія митця в історії свого народу;

• славна й трагічна боротьба народу за свою державність.

Така широка проблематика роману й зумовила необхідність ускладненої, «багатоярусної» композиції. В основі твору — дві наскрізні взаємопов’язані сю­жетні лінії: доля Марусі й доля України. Вони прочитуються не лише в конкретно-історичній площині, а й у понадчасовій: Маруся — неповторна, одухотворена, творча особистість, яку намагається поглинути дріб’язковий, егоїстичний, без­жальний буденний світ; Україна — сильна й прекрасна країна, яка протягом століть прагне здобути свободу, державність, але цьому заважають інтриги сусі­дів і підступність своїх перевертнів.

Прикметною рисою творчості поетеси є інтелектуалізм — рух, поезія, злети думки, яка осягає великі історичні простори, напружено шукаючи ключів до таємниць буття людини, нації, людства... Пошук цей нерідко пов'язаний з «інтенсивним переживанням культури», а не лише з безпосереднім спогляданням плину життя. Спілкування з великим культурним досвідом людства та його творцями, осмислення парадоксів історії, у школі якої сучасна людина далеко не завжди виглядає розумним учнем, загострюють відчуття дисгармонійності й невлаштованості світу наприкінці XX ст., яке в поезії Ліни Костенко постає як вельми драматичний акт у житті людської цивілізації. З подібних відчуттів та висновків виникають апокаліпсичні мотиви в її поезії. Але кінцева зупинка в цьому прямуванні до нелегких істин нашого драматичного часу — все ж не відчай та безнадія, а гостре жадання краси/досконалості, затишку, людяності, бажання пропекти байдужу свідомість, достукатися до розуму, пробудити людську гідність.

Дата добавления: 2015-07-12