Творчість Ю.Яновського.

За типом світобачення Яновський був романтиком. Світ бачив безмежним, загадковим і мінливим. З дитинства багато хворів, переніс шість важких операцій – шість разів був на грані смерті. Звідси його палке життєлюбство, нестримний потяг до краси навколишнього світу, вміння ту красу віднайти й передати – його романтика вітаїзму (від лат. vita – життя) суголосна поширеній у 20-ті роки світоглядній позиції.Яновський будував свою творчість на ідеалах культового німецького філософа XIX століття Фрідріха Ніцше. Головна воля до влади, яка народжує надлюдину. Ціль життя - підняття над іншими. Світогляд Яновського відрізняє ідея вічного повернення, язичницької циклічності життя. Тому коло виступає емблемою всієї творчості митця. Кровна пам'ять предків, "кров землі", цінності матері-землі - ось пріоритети його літературних героїв. Досконала природна краса й жорстокість його персонажів ідуть від акцентування дитячого, мужнього й жорстокого типу людини. Жорстокість і стоїцизм тут підкреслюють гідність ворога. Чим жорстокіша кара, тим більші симпатії до ворога, рівність йому. Війна й революція несуть справедливість, новий світ, а жорстокість - воля Божа в ім'я утвердження нового порядку існування. Творення революції асоціюється з актом творення світу.

Перший вірш «Море» надрукував російською мовою (1922), уперше виступив з віршами українською мовою в1924 році (збірка «Прекрасна Ут», 1928), далі перейшов на прозу. Романтичні новели раннього періоду творчості Яновського зібрані в збірці «Мамутові бивні» (1925) і «Кров землі» (1927). Яновський, разом з М. Хвильовим — один з найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини XX ст., зокрема співець морської романтики, найяскравіше представленої в першому його романі «Майстер корабля».

У цьому творі автор намагається заглибитися у психіку людини, адже всі події твору подані через осмислення сімдесятирічного мемуариста. Майже всі персонажі твору мали реальних прототипів — працівників Одеської кінофабрики. Прототипом головного героя твору, кіномайстра То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно), вважають самого Яновського.

Сюжет твору — новий для тогочасної української літератури, оскільки йдеться про створення фільму, для зйомок якого будується справжній вітрильник. У творі зображено не просто будні кіноін-дустрії 20-х років (створення сценарію, будівництво корабля), а широкі картини творчого життя людини. Автор заклав у твір думку про те, що все життя на планеті має будуватися з творчим натхненням, з турботою про завтрашній день людства, сповнений гармонії й творчості. Роман «Чотири шаблі» розповідає про події громадянської війни в Україні. Перемога революції створила умови для відродження романтизму. Саме романтизм козаччини спонукав чотирьох друзів — героїв роману «Чотири шаблі»: Шахая, Остюка, Галата і Марченка — сформувати бойовий загін для захисту революції. Під час весілля Шахая у церкві, де відбувалось вінчання, друзі побачили козацькі розписи, на яких зображувалась боротьба козацтва з ворогами. Проймаючись національною свідомістю, друзі вирішили захищати свою землю так, як це робили героїчні предки. Роман побудований у пісенній формі. А оскільки пісня — один із найлаконічніших художніх жанрів, то в романі опущено так звані воєнні будні, завдяки чому досягнуто стислості й ліризму в художньому осмисленні теми. В пісенному зачині автор називає друзів — «чотири паростки міцного дуба» (тобто сини великого народу). Вони різні, але об'єднані спільною метою — захистити країну.
Письменник романтизує подвиги друзів, показує військову звитягу, козацьку відвагу та надзвичайну силу. Роман складається із семи окремих розділів — новел, що також стало новаторством в українській літературі.

До тієї самої теми революції в Україні, але під тиском критики вже з офіційної позиції, Яновський повернувся в майстерно збудованому романі в новелах «Вершники» (1935), одна з новел якого, «Подвійне коло», присвячена зображенню трагедії братовбивчих конфліктів за доби революції. За змістом, життєвим матеріалом й за художньою вагою роман Ю. Яновського «Вершники» (1935) — один із кращих творів радянської літератури про героїку Громадянської війни. Кривавою хвилею прокотилася вона по Україні. Заради примарних ідеалів брат убивав брата, батько вбивав сина, а син підіймав руку на батька: смерть чаклувала на кожному кроці. Мабуть, тим, хто жив у цей страшний час, здавалось, що прийшли останні дні світу... Але між тим «Вершники» — це справжня поема про боротьбу добра і зла на землі, про красу українського неба і степу, про людську витривалість і жадання свободи.

До Німецько-радянської війни Яновський написав кілька сценаріїв («Гамбург», «Фата морґана», «Серця двох» та інші), п'єси «Завойовники» (1931), «Дума про Британку» (1932), «Потомки» (1940) і видав збірку почасти дуже дотепних, пройнятих живим гумором оповідань «Короткі історії» (1940).

За війни Яновський був редактором журналу «Українська література» і військовим кореспондентом, в 1945 — кореспондентом на Нюрнберзькому процесі. Найвизначнішим твором Яновського повоєнного часу став роман «Жива вода» (1947), в якому письменник втілив ідею невмирущості нації, відроджуваної після воєнної катастрофи. Гостро критикований за націоналізм, Яновський змушений був переробити цей роман згідно з принципамисоцреалізму й перевидати його в далеко слабшому варіанті під іншою назвою «Мир» (1956).

Остання його збірка датована 1948 роком- «Київські оповідання».

Дата добавления: 2015-07-12