Творчість І.Кочерги.

Класик української літератури Іван Антонович Кочерга відомий як видатний творець історичної драми. Мудрий філософ, добрий мрійник і гуманіст, він вірив у людей, славив благородство їхніх душ, силу їхнього розуму і творчої енергії, із захопленням і подивом оспівував справді високі поривання їхніх сердець.

У 1910 р. з-під пера І. Кочерги вийшла перша п'єса — романтична драма-казка «Песня в бокале». Тут зародилися мотиви та образи пізніших драм. Це—теми влади долі над людиною; невідповідності життя і мрії; невблаганності часу; пошуку щастя. Інші твори 10-х рр. за всього розмаїття прикметні тими самими романтико-символічними, умовно-метафоричними формами.

Нова п'єса — «Дівчина з мишкою» (рос. мовою, 1913) мала помітний, хоч і скандальний успіх.

1914 р. І. Кочерга переїхав у Житомир. П'єси російською мовою «Зубний біль сатани» (1922) та «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (1924) завершують певний етап драматургічного розвитку, в цей період творчого життя письменник починає писати українською мовою. Наприкінці 10—20-х рр. письменник працював у Житомирі — спершу в робсельінспекції, потім у редакції місцевої газети. На той час він, свідок краху самодержавства і діяч культури відродження, покликаного національною революцією, свідомо перейшов до творчості мовою, від якої колись відмовились його русифіковані предки. Комедія «Фея гіркого мигдалю» (1925) стала, між іншим, і доказом досконалого володіння рідним словом, започаткувавши новий етап творчості— етап звернення до національних старожитностей.

Творчим успіхом І. Кочерги стала історична драма «Алмазне жорно»(1927), заснована на подіях 1768 р. Вихідна позаетнічна ситуація — придушення Коліївщини російським військом, коднянська розправа, під час якої щербилися польські «сокири на гайдамацьких шиях». Напружена і символічна драматична дія сконцентрована навколо пригодницького мотиву розшуків дорогоцінного алмаза. Ця родинна коштовність князів Вількомірських, названа за величину жорном, зникла у вирі бурхливих подій. Урешті алмаз відшукала дівчина Стеся, ведена бажанням урятувати в такий спосіб життя коханому—ватажкові повсталих Василю Хмарному. Та алмазне жорно відбирає в неї граф Ружинський. За напруженими перипетіями—трагічна розв'язка. Стеся божеволіє; Василь же провалює голову графові справжнім млиновим каменем, що протиставлений «неоціненному, але цілком нікчемному панському алмазу» як символ (згідно з автокоментарем із листа Кочерги до режисера В. Василька) «і праці, і помсти поневоленого народу».

В цей період І. Кочерга з посади ревізора житомирської робсельінспекції переходить працювати літредактором у міську газету «Робітник», а згодом — у «Радянську Волинь».

Він пише комедію «Натура і культура» (1928), драму-феєрію «Марко в пеклі» (1928) і низку так званих «кооперативних» п'єс, типових для 20-х років агіток. Вистава «Марко в пеклі» в харківському Червонозаводському театрі (режисер В. Василько) мала успіх, але до самої п'єси рецензенти поставилися стримано.

1930 року драматург знову повертається до історичного минулого нашої країни і пише драматичну поему «Свіччине весілля». Це, власне, повернення до теми, осмислюваної драматургом ще в своєму першому творі «Песнь в бокале». У «Свіччиному весіллі» тема конкретизувалася (це вже не німецьке середньовічне місто, а Київ), набула історичної достовірності, бо підґрунтям її стали такі документи, як грамоти литовських князів 1494 і 1506 років про заборону світла в Києві. Отож і потреба міфологізувати сюжет відпала сама собою. Зберігаючи високий романтичний пафос оповіді, І. Кочерга змальовує цілком реальне, не-вигадане, звичайне життя наших пращурів, з особливою увагою відтворює їхній побут, вірування, обряди тощо.

Також виходять його твори - водевіль «Ліза чекає погоди…» (виданий 1931 р.), п'єса «Майстри часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933).

1934 р. І. Кочерга переїздить до Києва, отримує квартиру в будинку письменників Роліт і поринає в активну громадську, критико-публіцистичну та творчу роботу. Продовжує художню розробку проблемних філософських питань, працює і над кіносценаріями, перекладами. З початку 2 світової війни живе в Уфі, де редагує газету «Література і мистецтво» й працює в Інституті літератури АН УРСР. У цей період створює кілька невеличких п'єс, які, часом дотепні, по-своєму правдиві, не стали, однак, досягненнями автора. Дещо пізніше написані твори «Чаша», 1942; «Досить простягти руку», 1946. В одноактівці «Зубний біль сатани» реалізований задум п'єси, який автор нотував ще в 10-х роках.

Справжнє художнє відкриття є завжди результатом нелегких шукань і наполегливої цілеспрямованої праці. І підтвердженням цього став наступний твір І. Кочерги, написаний на історичну тему, - «Ярослав Мудрий». Твір вершинний, оригінальний за змістом і художньо досконалий, у якому яскравий самобутній талант розкрився на повну силу. У цій поемі драматург змальовує сувору й героїчну добу, коли наші пращури боролися за єдність Київської Русі, за її мирний розвиток і процвітання. Дія п’єси відбувається протягом 1030-1036-х років. Автор художньо переконливо показує труднощі, які доводилося долати Ярославу в боротьбі за зміцнення Руської держави.

За жанром «Ярослав Мудрий» - історична драматична поема романтичного плану. В її основу покладено факти й події, відомі з історичних документів. У цьому творі драматург звеличує священні почуття патріотизму руських людей, їхню боротьбу за зміцнення єдності Київської держави, готовність грудьми стати на захист рідної землі та здатність особисте підпорядковувати інтересам усього народу. Це «нелегке і часом болісне шукання правди і мудрості життя разом з народом і на користь вітчизні».

У повоєнні роки основні творчі сили письменник віддає роботі над драматичною поемою про Т. Г. Шевченка «Пророк» (1948).

Твори Івана Антоновича Кочерги вчать нас любити свою історію, свою славну минувшину, прищеплюють нам благородні почуття патріотизму, гуманізму, гордості за велич і геній народу - творця історії і невмирущої культури.

Дата добавления: 2015-07-12