Росаура

Педро Кальдерон де ла Барка

Життя - це сон

Переклад Михайла Литвинця

Публікується з дозволу президента УАВЗЛ Ю.І.Ковбасенка

Електронний передрук тільки з посиланням на Ae-lib.narod.ru

Дійові особи:

Басиліо, король Полонії.

Сехисмундо, принц.

Астольфо, герцог Московії.

Клотальдо, старий.

Кларін, блазень.

Естрелья, інфанта.

Росáура, знатна дама.

Солдати, почет, музиканти, співаки, слуги, придворні дами.

Дія відбувається у дворі польського короля, у фортеці неподалік і на полі битви.

Хорнада перша

З одного боку - заросла лісом гора, з іншого - вежа, підніжжя якої править за в’язницю Сехисмундо. Двері, що навпроти глядача, - прочинені. Дія починається надвечір.

Сцена перша

Росаура, в чоловічому одязі, з’являється на вершині скелі й спускається в долину; за нею йде Кларін.

Росаура

О гіппогрифе1 ярий,

Який примчався вітрові до пари,

Куди на горе наше,

Безлуска рибо і безкрилий пташе,

Мій коню, в шалі тому

По лабіринту плутанім, крутому

Цих скель стрімких і голих

Летиш крізь зарості, немов на сполох?

Зостанься й тут до скону

Служитимеш із кіньми Фаетону2;

Я ж, як мені судила

Законом доля, прикра і немила,

У відчаї великім

Сама спущуся по камінні дикім

З гори, що наче брови,

На сонці хмурить підківки діброви.

Полоніє-державо,

Приймаєш чужоземця неласкаво,

Свої здійнявши гори,

І кров’ю слід його значиш на горе.

Це доля ятрить рани:

Де співчуття віднайде безталанний?

Кларін

Ні, не один, а двоє, -

В заїзді не лишай мене з журбою3;

Якщо сумної днини

Ми вийшли вдвох із рідної країни,

Здолали шлях далекий,

Пізнавши злигодні та небезпеки,

Тут разом опинились

І вдвох із горем із гори спустились, -

Чи це не привід знову,

Скінчить рахунки і почать розмову?

Росаура

Не хочу безнастанним

Тебе, Кларіне, мучить наріканням,

Аби ти сам потиху

Знайшов у злигоднях своїх утіху.

В журбі є смак відчаю,

Казав якийсь філософ, і я знаю,

Щоб те відчути, брате,

Нещастя треба з ризиком шукати.

Кларін

Знать, був філософ клятий

П’яницею; йому лящів би дати

Добрячих чин по чину,

Тоді й для скарги мав би він причину!

Що ж ми, сеньйоро, будем

Самі робити тут, де пішки блудим

В пустелі в пізню пору,

Коли вже сонце хилиться за гору?

Росаура

Хто бачив ще такі дива пророчі!

Якщо мене не обманули очі,

Не марево ж то плине, -

В останньому лякливім світлі днини,

Мені здається, бачу

Ген там будову.

Кларін

Вірю я в удачу, -

Ходім до того дому.

Росаура (опис палацу)

Встає між голих скель палац, в якому

Таке вузьке віконце,

Що в нього зазирнуть боїться сонце:

Вся грубої будови

Ця вежа аж до самої основи

Між скелями й горою,

Яку вкриває ліс, немов габою;

Вона черкає тучі,

На камінь схожа, що звалився з кручі.

Кларін

Ходім туди бадьоро;

Це краще, ніж дивитися, сеньйоро,

Коли ще й благородні

Живуть там люди, то ми вдвох сьогодні

Притулок знайдем.

Росаура

Двері

(Вірніше, чорна паща у печері)

Відкриті, й там утроба,

Дата добавления: 2015-10-16