Обіди в полі

На Волині в день святого Юрія справляють у полі родинні забави з випивками та закусками. По забаві парубки та молоді чоловіки їздять верхи на конях, вірячи в те, що разом із ними їздить й святий Юрій по полях на білому коні — «об'їжджає багатирського коня». З цим в'яжеться народня казка: «Коня багатиреві виїздить святий Юрій. Ото, бува, в табуні або де в стайні знайдеться такий кінь, що як його не пильнуй, а він завжди втече. Там уже через ніч чи через день або сам прибіжить, або люди де знайдуть його, — отож він бігав до святого Юрія в науку».

На Херсонщині парубки, що водять коней на нічний випас, у день святого Юрія беруть із собою в степи «випить і закусить так, щоб вовків не боятися».

В Галичині пастухи в цей день варили в полі молочну кашу, смажили яєшню....

На Поліссі в день святого Юрія господарі дають, бувало, пастухам пироги з маслом, яйця й молоко.

У нас на Слобожанщині теж хлопці, а часом і дівчата, випивали в полі. Було ведемо коней пасти, понабираємо повні торби яєць, сала. Горілки або пива теж наберемо і — гуляємо!

Подібні гшри пастухів у полі практикуються й серед інших народів. Так, лотиші в день святого Юрія ведуть коней на нічний випас уперше і там на пасовиську влаштовують вечерю, що складається з пива, м'яса і яєць. Пісні, що їх при цьому співається, кажуть про жертвопринос Усіню:

Сьогодні ввечорі, сьогодні ввечорі,

Поведемо, брати, коней в нічне,

Принесемо Усіню жертву —

Сотню яєць.

Я зарізав півня для Усіня,

Півень має дев'ять гребенів

Нехай росте жито, росте ячмінь,

Щоб коні були ситі...

Усіня вважали за бога сонця, покровителя хліборобства і скотарства; за християнського періоду він був замінений святим Юрієм. За повідомленням Вольтера, не так давно лотиші клали жертву для Усіня в лісі на особливих пнях, окремо від вечері.

Дуже ймовірно, що гуляння в полі з випивкою і закускою наших пастухів у день святого Юрія теж було своєрідним жертвоприносом.

Можна назвати жертвоприносом і оті обіди в полі цілими громадами, а особливо закопування в землю крашанок й кісток зі свяченого поросяти, що ще й досі практикується у нас на Поділлі.

В Сербії та Болгарії існує звичай, що забороняє їсти баранину до дня святого Юрія, а на цей день колять ягнятко. Це ягня вважається за свячене; на його рогах запалюються свічі, його водять до церкви й там воно одержує благословення від священика. Священик дістає шкірку з ягняти, а м'ясо, приготоване особливим способом, з'їдається під час врочистої родинної трапези. За повідомленням Каравелова, в Болгарії господар хати, виконуючи обряд «закланіе курбана», проголошує: «Свят Герги на тя ягне!», а жінки при цьому ходять навколо й обмазують медом рот ягняти. З проповіді ігумена Краль-Маркового манастиря, Пейчиновича, ми довідуємося, що народ вважав «колотье курбановь» за справу, що входить у загальноприйнятий ритуал православної церкви, бо ж воно відбувалося в самій церкві в присутності священика, а народ примовляв при цьому: «Курбань го прачамо Богу». Отець Лейчинович намагається пояснити, що така дія є поганською й вона не повинна толеруватися православною церквою.

Фаминцын наводить свідчення Менеція (XVI століття) про прусів, литву і жмудь, де говориться про те, що в день святого Юрія вони мали звичай приносити жертву Пергрубіосові, котрого визнавали за бога квітів і рослин.

Жертвопринос відбувався так: жрець (sacrificulus), якого називано «вуршкайт», тримав у правій руці чашу, наповнену пивом, і, проказуючи ім'я бога (Пергрубіоса), пив за його славу, виголошуючи:

«Ти проганяєш зиму, ти повертаєш чарівність весни, ти вкриваєш зеленню поля й сади, вкриваєш листям гаї й ліси». Проспівавши ці слова, жрець схоплював зубами чашу і, не торкаючись до неї руками, випивав пиво, а порожню посудину кидав позад себе через голову.

Про те саме пише і Стрийковський; за його версією, молитва жреця звучала так; «О, всемогутній боже, наш Пергрубій! Ти проганяєш злу зиму і розмножуєш рослини, квіти і трави: ми просимо тебе, роди хліб наш, що вже посіяний і той, який ми будемо сіяти; щоб він ріс колосистий, а весь бур'ян витовчи».

Молитва, ніби якогось напівхристиянського типу, як бачимо, звернена до Пергрубіоса, але ж вона виголошується в день святого Юрія, а тому, логічно, повинна бути звернена саме до цього святого.

Подібна пісня-молитва, але така, що згадує лише ім'я святого Юрія, збереглася в білорусів, проте ж вона вже набрала напівжартівливої форми й, очевидно, є значно пізнішого походження:

На святого Юрья

Бьіла баба дурнемь,

Напякла нерапіечь.

Поунюсеньку пьечь;

Да навибирала

Двои ночовокь,

Часто сито.

Родзи Боже жито

Чисто ядронисто.

На колось колосисто,

Ядро зь ведро,

Колосокь зь пиражокь;

Да зь колосочка

Будзіе зь поуосьминки.

Да судзи, Боже, ихь поживаци

И Юрья успоминаци.

І, нарешті, в так зв. «Иномь житій св. Николая», що його староруський переклад стосується XI століття, розповідається, як сам мирлікійський чудотворець, св. Миколай, колов биків на жертовниках святого Юрія. Сучасні хліборобські родини в Греції теж забивають якусь із свійських тварин для святкування в день святого Юрія.

Отож обіди чи вечері в полі, на пасовиську; «закланіє курбана»; пир на честь Усіня і жрецьке пиття пива на славу Перрубіуса, alias святого Юрія, — всі ці дії хоч і стосуються до різного часу й виконуються різними народами, проте вони мають, як нам здається, один спільний характер, а саме: все це

обрядовий жертвопринос, що в історичному минулому мав місце багатьох народів Європи.

Дата добавления: 2015-10-21