Процес проведення наукового дослідження

Поняття і терміни, що характеризують процес проведення наукового дослідження

Метод дослідження (грец. methodos – шлях до чого-небудь) – це спосіб досягнення мети, спосіб застосування старого знання про раціональні рішення певних завдань для одержання відомостей про новий об'єкт або предмет досліджень. Багато визначень поняття метод дослідження зводиться до того, що це – шлях пізнання, шлях, що веде до об'єктивно знання.

Сукупність методів, прийомів проведення конкретного дослідження становлять методику дослідження. У свою чергу, сукупність методів і методик досліджень, що застосовуються в якій-небудь науці, визначають методологію цієї науки. Як відомо, методологія наукового пізнання в цілому – це навчання про принципи, форми і способи науково-дослідної діяльності.

У самому загальному виді методи, якими користуються дослідники, можна розділити на три групи: загальнологічні методи пізнання (порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, моделювання і т.п.), методи емпіричного дослідження (спостереження, опис, вимір, експеримент) і методи теоретичного дослідження (уявний експеримент, ідеалізація, формалізація і т.п.). Тут визначимо ті з методів, які неоднозначно розуміються здобувачами.

Моделювання – це метод дослідження, що полягає в створенні й вивченні моделі, що замінює досліджуваний об'єкт (оригінал), з наступним переносом отриманої інформації на оригінал, це така мислено уявлювана або матеріально реалізована система, що, відображаючи або відтворюючи об'єкт дослідження, здатна заміщати його так, що її вивчення дає нам нову інформацію про цей об'єкт. Моделювання можна розглядати і як особливий вид експерименту, у якому моделювання одночасно і засіб, і об'єкт дослідження. Його доцільно використовувати в тих випадках, коли важко (або небажано) пряме експериментальне дослідження.

Експеримент (лат. experimentum – проба, досвід) – це метод дослідження, в основі якого лежить цілеспрямований вплив на об'єкт у заданих контрольованих умовах, опосередкований раціональним (в ідеалі теоретичним) знанням. Експеримент передбачає врахування всіх параметрів при постановці наукового досліду (умов його проведення), він повинен бути достовірним і покликаний підтвердити (або спростувати) висунуті гіпотези, встановити раніше невідомі властивості (характеристики) досліджуваних об'єктів, виявити закономірності протікання явищ і процесів.

З експериментом пов'язаний ряд термінів, що визначають конкретні способи фіксування (реєстрації) результатів спостереження. Приведемо найбільш поширені.

Статичні виміри – виміри, при яких вимірювана величина або параметр не змінюється в ході досліду.

Динамічні виміри – виміри, при яких вимірювана величина змінюється в процесі досліду.

Прямі виміри – виміри, при яких вимірювана величина визначається безпосередньо з досліду.

Непрямі виміри – виміри, при яких вимірювана величина визначається функціонально через інші величини, знайдені прямими вимірами.

Особливо точні виміри – еталонні виміри з мінімально можливою похибкою.

Високоточні виміри – виміри, при яких похибка не перевищує заданих значень. Ці виміри застосовуються при перевірці контрольно-вимірювальних приладів або ж при проведенні особливо важливих експериментів з високою точністю.

Технічні виміри – виміри з похибкою, обумовленою особливістю засобів вимірів, головним чином їхніми конструктивно-технологічними особливостями.

Відносні виміри – виміри, які представлені відношенням вимірюваної величини до однойменної по розмірності величини, прийнятої за базову.

Для характеристики правочинності використання результатів вимірів оперують поняттям вірогідності результатів.

Довірчі межі випадкового відхилення результату спостереження – верхня та нижня границі інтервалу, що покриває із заданою ймовірністю випадкове відхилення результату спостереження.

Довірчі межі похибки результатів виміру – верхня та нижня границі інтервалу, що покриває із заданою ймовірністю похибку виміру.

Точність вимірів – ступінь наближення виміру до дійсного значення величини.

Вірогідність – характеристика знань як обґрунтованих, доведених, щирих. В експериментальному природознавстві достовірними знаннями вважаються ті, які одержали документальне підтвердження в ході спостережень і експериментів. Найбільш повним і глибоким критерієм вірогідності знань є суспільно-історична практика. Достовірні знання варто відрізняти від імовірних знань, відповідність яких дійсності, стверджується тільки як можлива характеристика. Вірогідність вимірів – це показник ступеня довіри до результатів виміру, тобто ймовірність відхилень виміру від дійсних значень. Точність і вірогідність вимірів визначаються похибкою через недосконалість методів і засобів вимірів, старанності проведення досвіду, суб'єктивних особливостей і кваліфікації експериментаторів та інших факторів.

Абсолютна похибка – похибка виміру, виражена в одиницях вимірюваної величини і рівна різниці між значенням, отриманим при вимірах, і істинним значенням вимірюваної величини.

Відносна похибка виміру – відношення абсолютної похибки вимірів до істинного значення вимірюваної величини. Відносна похибка може бути виражена у відсотках.

Систематична похибка виміру – складова похибки виміру, яка залишається постійною або закономірно змінюється при повторних вимірах однієї й тієї ж величини.

Випадкова похибка виміру – складова похибки виміру, що змінюється випадковим чином при повторних вимірах однієї й тієї ж величини.

Груба похибка виміру – похибка виміру, яка істотно перевищує очікувану за даних умов похибку.

Інструментальна похибка виміру – складова похибки, що залежить від похибки застосовуваних засобів виміру.

Відтворюваність вимірів – відносна величина, що відображує близькість результатів вимірів, виконаних у різних умовах: у різний час, у різних місцях, різними методами й засобами.

Дата добавления: 2015-10-21