Поняття сучасного мовознавчого дискурсу та його жанри

Дискурс (від. лат. discursus «бесіда», «розмова») є багатозначним терміном, що плідно використовується низкою гуманітарних наук, предмет яких прямо чи опосередковано передбачає вивчення функціонування мови. Єдиного, чіткого та загальновизнаного визначення дискурсу, що охоплювало б усі випадки його вживання, не існує, і не виключено, що саме цей факт сприяв широкій популярності, якої це поняття набуло завдяки своїй здатності задовольняти різноманітні понятійні потреби, модифікуючи більш традиційні уявлення про мовлення, текст, діалог, стиль, жанр і навіть мову.
Багатоаспектність змісту і форм дискурсу зумовила, зокрема, численність його дефініцій [Дейк Т.А. ван. Язык. Познание. Коммуникация: Пер. с англ. / Cост. В.В. Петров. Под ред. В.И. Герасимова – М.: Прогресс, 1989. – 312 с.: 26-27] та порівняно швидку еволюцію його концепцій навіть у межах одного й того самого наукового напрямку. Зокрема, на «розмитість» категорії дискурс вказує Т. ван Дейк і пояснює такий її стан двома причинами: історією формування, коли в семантичній пам'яті лексеми затверджуються ознаки колишніх підходів і вживань, а також повною невизначеністю місця дискурсу в системі категорій і модусів існування мови [Макаров М.Л. Интерпретативный анализ дискурса в малой группе. – Тверь: Изд-во Тверск. ун-та, 1998. – 200 с.: 46].
При всій різноманітності визначень терміна дискурс у сучасних лінгвістичних дослідженнях більшість учених акцентують увагу на ситуації спілкування (в широкому розумінні) як необхідній умові появи й оформлення вербального і/або невербального дискурсу.
Ситуативна інтерпретація дискурсу передбачає урахування соціально, психологічно й культурно значущих умов і обставин спілкування, тобто є полем прагмалінгвістичного дослідження, яке дедалі більше враховує когнітивні та психолінгвістичні моделі дискурсу. Перевага такого підходу полягає в тому, що дискурс не обмежується межами власне тексту, а включає також соціальний контекст комунікації, що характеризує її учасників, процеси продукування та сприйняття мови з урахуванням фонових знань. Ю.М. Караулов визначає дискурс як «складне комунікативне явище, що включає, окрім тексту, ще й екстралінгвістичні чинники (знання про світ, думки, установки, цілі адресата), необхідні для розуміння тексту» [Караулов Ю. Н., Петров В. В. От грамматики текста к когнитивной теории дискурса // Дейк Т. А. ван. Язык. Познание. Коммуникация. – М., 1989. – С. 50-11.
: 8].

Чіткого й загальноприйнятого визначення поняття «дискурс», що охоплює всі випадки його вживання, не існує. Про це свідчить і понині не усталений наголос в ньому: частіше він зустрічається на другому складі, але і на першому складі наголос не є рідкістю. Так само немає однозначності і в трактуванні самого поняття дискурсу в сучасній лінгвістиці. Для визначення нашого розуміння дискурсу всі існуючі підходи можна звести до таких:

 Дискурс визначається через текст або текст через дискурс.

 Дискурс розуміють як когнітивний процес, пов’язаний із творенням мовленнєвої поведінки.

 Дискурс розглядається як послідовність взаємозв’язаних висловлювань, об`єднаних спільністю цільового завдання.

 Дискурс розуміється як складна комунікативна подія.

 Дискурс тлумачиться як соціолінгвістична структура, яка твориться адресатом у конкретних комунікативних, соціальних та прагматичних ситуаціях.

 Дискурс - це комунікативна інтеракція адресанта та адресата, яка вибувається в конкретній ситуації і спрямована на здійснення когнітивного, емоційного, фізичного та прагматичного впливу на адресата.

 Дискурс визначається як зв’язний текст у сукупності з екстралінгвістичними, соціальними, прагматичними, психічними та іншими факторами.

 Дискурс розуміється як текст - взятий в аспекті подій, як соціально направлена дія [Воронцова Н.Г. Комунікативно-когнітивні особливості вербальної інтеракції зі стороннім реципієнтом (на матеріалі англійської мови): Автореф. дис. … канд. філол. наук / Львівський національний ун-т ім. І. Франка. – Л; 2005. – 21 с.].

Дата добавления: 2015-10-16