Інтертекстуальність

Вступ

Текст – це безперервний процес породження смислів. Жоден текст не є продуктом текстуального вакууму, жоден не претендує на абсолютну оригінальність і новизну. На зміну класичній літературознавчій концепції приходять нові способи прочитання тексту, зокрема прочитання в ключі інтертекстуальності, яке показує, що тексти не є цільними, а будуються з багатьох фрагментів культурної спадщини. Незважаючи на те, що інтертекстуальність має давню історію, ґрунтовне вивчення її розпочалось тільки в 20-му сторіччі. Це обумовлено тим, що одним із основних напрямків сучасних лінгвістичних досліджень є комплексний аналіз тексту на всіх рівнях його структурно-семантичної організації та функціонування.

Основи лінгвістичних досліджень інтертекстуальності були закладені працями Ю. Крістєвої, Р. Барта,М. Риффатера і Дж. Калера. Велика кількість сучасних лінгвістів займаються вивченням інтертекстуальності. Серед них такі вчені, як: Р. Богранд, О. Веселовський, Н. Фатєєва, Ю. М. Лотман, В. А. Лукін, О. Ю. Абрамова, Л. Г. Бабенко, С. Т. Золян, Л. Ф. Омельченко та інші.

Інтертекстуальність є частиною дискурсу. Терміни «дискурс» увів в мовознавчий обіг у 1952 році американський дескриптивіст Зеллінг Харріс.

«Дискурс» – одне із найбільш популярних понять у сучасному мовознавстві. Дискурс трактується як складне явище, що складається з учасників комунікації, ситуації спілкування і самого тексту. Ідеалом, до якого слід прагнути в процесі комунікації, є максимально можлива відповідність між дискурсом як абстрактною системою правил і дискурсом (або текстом) як конкретним вербальним втіленням цих правил.

Актуальність даної курсової роботи зумовлена потребою всебічного вивчення інтертекстуальності сучасного англомовного мовознавчого дискурсу та його лінгвокомунікативних особливостей. Оскільки, це явище мовознавства досить нове і ще не досліджене досконально, то його вивчення дасть змогу більше розуміти роль інтертекстуальності в сучасному мовознавчому дискурсі.

Об'єктом дослідження є сучасний англомовний мовознавчий дискурс, представлений науковими текстами різних жанрів.

Предметом дослідження є комунікативна й мовностилістична особливость мовознавчого дискурсу, які представлена інтертекстуальністю.

Завдання дослідження:

1) Дати визначення поняттям інтертекстуальність та мовознавчий дискурс у сучасній лінгвістиці;

2) Визначити типи та функції інтертекстуальних зв’язків;

3) Охарактеризувати основні положення мовознавчого дискурсу та його жанри;

4) Установити функції інтертекстуальності у сучасному англомовному мовознавчому дискурсі;

5) Визначити роль інтертекстуальності у сучасному англомовному мовознавчому дискурсі.

Методи дослідження: семантичний аналіз, синтез, опис.

Структура і обсяг курсової роботи обумовлені логікою наукового пошуку. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи –

Інтертекстуальність

Одним із основних сучасних напрямків лінгвістичних досліджень є комплексний аналіз тексту на всіх рівнях його структурно-семантичної організації та функціонування. Саме цим зумовлена зацікавленість питанням інтертекстуальності. Інтертекстуальність – це прадавнє явище. Запозичення існувало завжди: ознаки цього феномену виявлено вже в Старому Завіті, а «чужі» слова досить широко застосовувалися в античній літературі та в епоху Відродження. Серед теоретиків, які стояли біля витоків методологічних засад дослідження інтертекстуальності, потрібно назвати М. Бахтіна, який у роботі «Проблема змісту, матеріалу й форми в словесній художній творчості» 1924 р. починає розглядати художній твір як «... місце перетину текстових площин, як діалог різного виду письма, – самого письменника, отримувача (або персонажа) і, нарешті, письма, створеного теперішнім або попереднім культурним контекстом» [Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе: Очерки по истории поэтики / М. М. Бахтин // Вопросы литературы и эстетики. – М.: [б. и.], 1975. – C. 234–407., 63].

Термін «інтертекстуальність» належить Ю. Крістевій та означає метод дослідження тексту як знакової системи, а також взаємодію різних кодів, дискурсів чи голосів, які переплітаються в тексті. У праці, присвяченій проблемам текстології, Ю. Крістева зазначає: «Ми назвемо інтертекстуаль- ністю ту текстуальну інтеракцію, яка відбувається всередині окремого тексту. Для пізнавального суб’єкта інтертекстуальність – це поняття, яке буде ознакою того способу, яким текст прочитує історію і вписується в неї» [Kristela Julia. La revolution langage poetique: lavantgarde a la fin du ХІХ-е sіесlе / Julia Kristela. – Рагіs, 1974. – Р. 443., 443].

У 1968 році Р. Барт проголосив «death of the author» (смерть автора) і «birth of the reader» (народження читача). Вивчаючи інтертекстуальність із семіотичної точки зору, він запропонував канонічне тлумачення інтертексту. Кожний текст є інтертекстом, інші ж тексти присутні в ньому на різних рівнях у краще чи гірше розпізнаних формах: інтертекст — це «текст у тексті». Кожний текст є новим полотном, зітканим зі старих цитат. Уривки культурних кодів, формул, ритмічних структур — усі вони присутні в тексті, перемішані в ньому [ Барт Р. От произведения к тексту / Роланд Барт // Избранные работы: Семиотика. Поэтика. — М., 1994. —594 с., с. 78].

Ю. М. Лотман вважає, що «текст у тексті» є своєрідною «гіперриторичною побудовою» характерною для розповідних текстів. Основний текст виконує завдання опису або написання іншого тексту, що й складає зміст усього твору. Визначивши ситуацію «текст у тексті» як феномен використання «чужого» тексту, що має особливу риторичну побудову, у якій відмінність у закодованості різних частин тексту стає виявленим чинником авторської побудови й читацького сприйняття тексту, Ю. Лотман уводить поняття семіосфери як «синхронного семіотичного простору, що заповнює межі культури й зумовлює роботу окремих семіотичних структур, а також фактор їх появи» [ Лотман Ю. М. Текст как семиотическая проблема: Статьи по семиотике и топологии культуры [Електронний ресурс] / Ю. М. Лотман. — Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Culture/Lotm/14.php. ].

Підсумовуючи, можна узагальнити існуючі підходи до визначення інтертекстуальності наступним чином: 1) взаємодія великої кількості текстів один з одним у певному творі, який виступає щодо цих текстів як ціле стосовно частини [ Літературознавчий словник-довідник / [ред. кол. Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів та ін.]. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — 752 с., с. 317]; 2) смисл твору повністю або частково формується через посилання на інший текст, який можна знайти у творчості того ж автора, у суміжному дискурсі або в літературі попередніх років [ Смирнов И. П. Порождение интертекста: Опыт интертекстуального анализа с примерами из творчества Б. Л. Пастернака / И. П. Смирнов. — СПб: Образование, 1997.— 59 с., с. 12]; 3) сітка відношень, що встановлюються між створюваним текстом чи текстом, що сприймається, та іншими текстами; робота тексту, що поглинає й перетворює інші тексти [ Кораблева Н. В. Интертекстуальность літературного произведения:[учебное пособие]/ Н. В Кораблева. — Донецк: Кассиопея, 1999. — 28 с., с. 28]; 4) рекурсивний зв’язок із певними текстами (з тими, що вже створені), занурення тексту до континууму інших текстів (Н. А. Фатєєва, М. С. Павлов), а також прокурсивний зв’язок (К. Леві-Стросс, М. Бахтін) як зв’язок з тим, що ще буде створено, прогностичний вплив певного тексту на дальший розвиток текстеми, жанру, семіосфери, до якої належить текст [ Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія/ О. О. Селіванова. — Полтава: Довкілля-К, 2010. – 844 с., с. 210]; 5) безперервний процес взаємодії текстів і світоглядів у загальному ланцюзі світової культури. Ця взаємодія реалізується в тексті у вигляді включень цитат, алюзій, ремінісценцій або навіть лексичних чи інших мовних вкраплень, що контрастують за стилем зтекстом, що вміщуєїх [ Арнольд И. В. Проблемы диалогизма, интертекстуальности и герменевтики в интерпретации художественного текста / И. В. Арнольд.— СПб.: Образование, 1995. — 59 с., с. 14]; 6) залежність тексту від попередніх слів, концептів, конотацій, кодів … і текстів. Кожен текст є інтертекстом, який свідомо чи несвідомо щось запозичуєз архіву попередньої культури [ Adolphe Haberer. Intertextuality in Theory and Practice [Електронний ресурс] / Haberer Adolphe. — Режим доступу: http://www.leidykla.eu/ fileadmin/Literatura/49- 5/str6.pdf. 16. Intertextuality in Faulkner / Ed. by Grasset M., Polk N. — Jackson, 1985. — 217 p. ];

Дата добавления: 2015-10-16