Фізіологічні особливості постави та її роль у розвитку молодшого школяра

Постава – звичне положення тулуба в просторі, поза, обумовлена ​​конституційними, спадковими факторами, що залежить від тонусу м'язів, стану зв'язкового апарату, вираженості фізіологічних вигинів хребта [26, c. 8].

Правильна постава є однією з обов'язкових рис гармонійно розвиненої людини, зовнішнім виразом його тілесної краси і здоров'я. Гарний фізичний розвиток і повноцінне здоров'я дітей можливі тільки при збереженні правильної постави. Визначається вертикальне положення голови – підборіддя слегка підняте, лінія, що з'єднує нижній край орбіти очі і козілок вуха, горизонтальна; шийно-плечові кути, утворені бічною поверхнею шиї і надпліччя, однакові; плечі розташовані на одному рівні, злегка опущені і розведені; грудна клітка симетрична і трохи виступає, живіт підтягнутий, лопатки притиснуті до тулуба, розташовані на одній горизонтальній лінії [10, c. 35].

При огляді збоку правильна постава характеризується трохи піднятою грудною кліткою і підтягнутим животом, прямими нижніми кінцівками, також помірно вираженими фізіологічними вигинами хребетного стовпа.
У перші роки життя дитини необхідно повноцінне харчування, масаж і фізкультура для здоров'я в цілому і нормального формування хребта. Регулярні візити до лікаря дозволять своєчасно виявити порушення опорно-рухового апарату.

Здорова дитина повинна багато рухатися (через особливості дитячої нервової системи і м'язів). Якщо знаходитися в одній позі в положенні сидячи або стоячи доводиться довше декількох хвилин, дитина «обвисає», вертикальна навантаження переноситься з м'язів на зв'язки і міжхребцеві диски, починається формування неправильного рухового стереотипу і поганої постави. Невелика, регулярне фізичне навантаження (плавання, домашні тренажери, більше рухливих ігор і трохи менше телевізора, щоденна фізкультура) - необхідні умови нормального розвитку опорно-рухового апарату [9, с. 108].

У різні вікові періоди постава дитини має свої особливості. Так, для постави дошкільнят найбільш характерними є плавний перехід лінії грудної клітини в лінію живота, який виступає на 1-2 см, а також слабо виражені фізіологічні вигини хребта. Для постави школярів характерні помірно виражені фізіологічні вигини хребта з незначним нахилом голови вперед, кут нахилу тазу у дівчаток більше, ніж у хлопчиків: у хлопчиків - 28 º, у дівчаток - 31 º. Найбільш стабільна постава відзначається у дітей до 10-12 років [16, c. 87].

Постава в основному формується в 6-7 років, це пов'язано з основними завданнями предмета «Фізична культура» і проводиться з урахуванням вікових особливостей розвитку учнів.

Діти 6-9 років перебувають у періоді інтенсивного біологічного розвитку та активного освоєння різних форм шкільного праці. У зв'язку з цим навчання постави в 1-2 класах направлено на прищеплення навички правильної постави та профілактику негативних впливів одноманітних поз і малорухливого режиму, характерного для шкільного праці [4, c. 17].

З першого дня в школі хребет дитини починає випробовувати підвищені навантаження. Гіподинамія, неправильне фізичне виховання, незручні меблі, відсутність навички правильної постави - ​​погіршує стан опорно-рухового апарату. При сколіозі грудний відділ хребта - зігнутий опуклістю вправо, а хребці при погляді зверху - закручені проти годинникової стрілки. Такий тип порушення постави іноді називають «шкільним сколіозом».

Найчастіше першокласник робить уроки в напівтемряві, за столом, розрахованим на дорослого, і на «дорослому» стільці. Стільниця знаходиться на рівні підборіддя, плечі - вище вух, спина вигинається, щоб спертися на спинку стільця - в ​​поперековому відділі формується кіфоз (замість лордозу) або дитина сидить боком на краєчку стільця - формуючи сколіотичну поставу (рис 3).

У школі - від першого до одинадцятого класу школярі сидять на стільцях і за столами, розрахованими на п'ятикласника середнього росту [17, с. 91].

Легко виховати і закріпити у школярів нову правильну поставу, якщо одночасно з зміцнюючими оздоровчими заходами (раціональний розпорядок дня, повноцінний сон, харчування і загартування) учні щодня виконують різноманітні фізичні вправи.

Кожен школяр повинен виробити звичку до правильної постави. При стоянні і ходьбі вільно, без особливих зусиль, тримати голову і корпус прямо, плечі тримати на одному рівні, злегка відведені назад і нормально опущені вниз.

У школярів, які не дотримуються нормальної постави, грудна клітка поступово звужується, стає більш плоскою, кути лопаток стирчать, приймають форму крил, живіт витягується вперед, одне плече опускається нижче другого [19, c. 84].

Без спеціальних заходів профілактики погана постава загрожує практично кожному школяреві - це дотримання елементарних правил:

· Після уроків школяру (особливо) учневі молодших класів, потрібно полежати не менше години, щоб м'язи розслабилися і відпочили.

· При читанні в ліжку необхідне хороше освітлення, поза, зберігає фізіологічні вигини (напівлежачи на великий і досить жорсткої подушці з невеликим валиком під попереком), і пюпітр або покладена на коліна подушка, щоб книга перебувала подалі від очей, а руки лежали на опорі і не навантажували шийний відділ хребта. У такому положенні навантаження на хребет майже повністю відсутня.

· Не можна носити сумку на плечі: плече при цьому доводиться постійно тримати піднятим. Не можна носити портфель в одній і тій же руці. Ремінь сумки необхідно перекидати через шию, краще носити ранець або рюкзак.

· Спати на рівній ліжка з жорсткою основою і м'яким матрацом, з не високою, спеціальної ортопедичної подушкою - нормальні фізіологічні вигини хребта будуть зберігатися (і під час сну).

· Необхідно більше рухатися, 20-30 хвилин на день займатися фізкультурою. Вид спорту та інтенсивність навантажень підбирати відповідно до стану здоров'я.

· У положенні сидячи щільно спиратися спиною на спинку стільця, намагатися зберігати постійний вигин. Сидіти прямо. Не згинаючи тулуба і не нахиляючи голову вперед [26, c. 77].

Основними завданнями навчання постави школярів є повідомлення знань про ознаки правильної і неправильної постави, гігієнічних умовах та заходи запобігання порушень постави.

Порушення постави є однією з основних патологій фізичного розвитку школярів. Переважна більшість порушень постави у дітей шкільного віку має придбаний функціональний характер, і пов'язані з нераціональною організацією навчального процесу [7, c. 364].
Однією із сторін, що характеризує органічний розвиток людини є фізичний розвиток. Визначення показників, що характеризують рівень фізичного розвитку є невід’ємною частиною науково обґрунтованого педагогічного процесу фізичного виховання. Процес фізичного розвитку тісно пов’язаний з віком і статтю дитини, станом її здоров’я, спадковими факторами, впливом географічних та екологічних особливостей, умовами життя, і, що надзвичайно важливо, специфічним впливом фізичних вправ.

Саме анатомо-фізіологічні особливості дитини є одним із головних факторів, що визначають рівень здоров’я, розвиток і прояв рухових здібностей.

Згідно положень, які сформульовані у науково-методичній літературі показники фізичного розвитку характеризуються соматичними величинами – довжина і маса тіла, окружність грудної клітки; фізіометричними – ЖЄЛ, сила кисті, станова сила; соматоскопічними – розвиток кістково-м’язової системи, жировідкладання, статевий розвиток, тілобудова, постава. Керуючись сукупністю цих показників, можна встановити рівень фізичного розвитку дитини.

Науковці пропонують проводити оцінку фізичного розвитку за місцевими або регіональними таблицями – стандартами фізичного розвитку, або за спеціально складеними оцінювальними таблицями (шкалами регресії маси тіла та окружності грудної клітки за зростом) з урахуванням указаних параметрів. Загальноприйнятою за відношенням до середньостатистичних даних є думка, що точкою відліку для оцінки цих величин служать середні величини, і збільшення цих величин стосовно середнього рівня, який визначається як «нормальний», оцінюється позитивно, а зменшення – як негативна ознака.

А.А.Маркосян, В.Л.Волков, А.Г.Хріпкова, М.В.Антропова, М.М.Безруких, В.Д.Сонькін, Д.А.Фарбе займалися питаннями фізіології. Їх праці відображають вікову періодизацію з урахуванням сукупності анатомо-фізіологічних особливостей організму, умов життя, виховання та навчання.

В Україні склалася система умовного поділу так званого «шкільного періоду дитинства» на три вікові групи, а саме:

— молодший шкільний вік (діти 6-10 років – учні 1-4 класів);

— середній шкільний вік (підлітки 11-14 років – учні 5-9 класів);

— старший шкільний вік (юнаки, дівчата 15-17 років учні 10-12 класів)

Усю діяльність організму регулює нервова система, підпорядкована корі великих півкуль головного мозку. Морфологічний розвиток нервової системи у молодших школярів майже повністю завершується, закінчується ріст і структурна диференціація нервових клітин. Сила і урівноваженість нервових процесів відносно невелика. Функціонування нервової системи характеризується переважанням процесів збудження над процесами внутрішнього гальмування, що може приводити до швидкого стомлення.

За даними Л.В.Волкова молодший шкільний вік характеризується відносно невеликою силою нервових процесів. Специфічні особливості вищої нервової діяльності виражаються у тому, що діти погано переносять сильні та одноманітні подразнення [].

Велика збудливість, реактивність і висока пластичність нервової системи сприяє кращому і більш швидкому засвоєнню рухових навичок, а рухові умовні рефлекси у більшості дітей відразу ж закріплюються.

Навчальна робота школярів початкових класів в основному вимагає розвитку першої сигнальної системи:відчуттів і сприймань, яка у них ще не досконала. На думку П.А.Рудика, Л.В.Волкова увага у дітей цього віку нестійка, вони нетерплячі, легко і швидко відволікаються на будь-який зовнішній подразник, що заважає процесу навчання. Об’єм уваги невеликий. У них недостатньо розвинута здібність концентрації уваги. Довго затримувати увагу на предметі, що вивчається, вони ще не можуть. Напружена і зосереджена увага швидко приводить до нервового стомлення.

У школі з перших днів навчання ставляться підвищені вимоги до уваги дітей: вони повинні протягом уроку уважно слухати вчителя, точно виконувати його вимоги, домашнє завдання вдома, тобто увагу першокласника в школі відразу починають спрямовувати з певною метою на той чи інший предмет.

Розвиток довільної уваги вимагає від дітей великих вольових зусиль протягом усіх років навчання. Тому діти у перші дні й місяці шкільного життя виявляють неуважність і збудливість.

Для розвитку уваги необхідно знати й враховувати деякі особливості. Діти даного віку не можуть сприймати кілька об’єктів одночасно, їм важко зосередитись одночасно на трьох-чотирьох незвичних завданнях, навіть певною мірою взаємозв’язаних і не дуже складних, часто відволікаються.

Пам’ять і мислення у дітей молодшого шкільного віку мають наочно образний характер: діти краще запам’ятовують зовнішні особливості предметів, що вивчаються, ніж їх логічну, змістовну сторону, запам’ятовування носить в основному механічний характер. Лише поступово до кінця цього вікового періоду діти оволодівають прийомами навмисного запам’ятовування і розучування, поступово з віком відбувається перехід до абстрактного виду мислення.

У дітей цього вікового періоду відбувається інтенсивний розвиток організму. Темпи росту і розвитку окремих органів дещо знижуються порівняно з дошкільним віком, але залишаються досить високими. Характерною особливістю процесу росту є нерівномірність і хвилеподібність. У той час, коли довжина тіла в даному віковому періоді має тенденцію до збільшення, в показниках маси тіла спостерігається також збільшення. Необхідно зазначити, що маса тіла у хлопчиків і дівчаток за цей віковий період зросла на 1,6 кг, а її приріст у середньому становить 5,6%. Це видно з таких середніх показників розвитку молодших школярів (див. табл.1.).

Таблиця 1.

Дата добавления: 2015-10-16