Проблеми входження України у світову економіку

Незважаючи на економічне зростання в перші два роки нового століття, підстав для оптимістичних оцінок ще замало, оскільки воно не опирається достатньою мірою на чинники довготривалої дії.

Здатність сучасного уряду України реалізувати намічені на перспективу програмні дії сприяння входженню вітчизняної економіки у світове господарство - важливий чинник підвищення її конкурентоспроможності. Без цілеспрямованої політики держави, яка змінює стан економічного середовища на краще, вітчизняний бізнес не матиме необхідної мотивації для розвитку своїх конкурентних переваг.

Політики і урядовці мають усвідомити, що на ринку товарів і послуг конкурують не стільки держави, скільки конкретні підприємства і фірми. У процесі подальшої адаптації до ринкових умов українському підприємництву доведеться змінювати попередні орієнтири, що сформувалися і утвердилися в період „дикого” капіталізму. У ході утвердження і розширення підприємницької діяльності необхідно буде освоювати норми цивілізованого ведення бізнесу, формувати нову етику ділових відносин, використовувати у своїй діяльності стратегії, націлені на розвиток підприємств і задоволення потреб ринку.

Аналіз позитивних результатів останніх років розвитку економіки України показав, що вихід країни на траєкторію зростання став можливим завдяки відкритості економіки й активному використанню зовнішньоекономічного чинника. Вони опираються на наявні в Україні, нехай і недостатньо відчутні, конкурентні переваги. Разом з тим країні потрібно змінювати нинішню однобічну метало-сировинну спеціалізацію, яка не може слугувати надійною основою для стабільності довготривалого економічного зростання.

Стратегія уряду України щодо подальшого входження її в світову економіку, на нашу думку, має полягати в орієнтації на формування двополюсної міжнародної спеціалізації, яка базується на використанні природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу. Досвід, наприклад Південної Кореї, показує, що у перспективі останній має бути пріоритетним.

Найближчі завдання зовнішньоекономічної діяльності уряду України в межах цієї стратегії представлено на рисунку 14.5.

Рис. 14.5 Основні завдання зовнішньоекономічної діяльності уряду України

Нині набір важелів для збереження цінової конкурентоспроможності основної маси українських експортних товарів — металу, сировини і напівфабрикатів, а також імпортозамінної продукції досить обмежений.

Передусім це регулювання цін на продукцію і послуги природних монополій (електроенергію, залізничні перевезення). Від рівня цих цін значною мірою залежить обсяг витрат на виробництво продукції у всіх галузях економіки. В умовах наявної ще інфляції регулювання цін природних монополій не зводиться до їх заморожування або встановлення планки збільшення на мінімальному рівні. Питання стоїть про пропорційність зростання монопольних цін і цін у народному господарстві в цілому. Адже останніми роками ціни на електроенергію зростали майже у 2 рази швидше, ніж в інших галузях промисловості, що привело до постійного зростання збитковості підприємств (майже у 5 разів з 1997 до 2000 р.)

Не менш значним важелем підтримки конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг є цілеспрямований вплив Національного банку на валютний курс гривні. Обмінний курс, на нашу думку, навряд чи варто розглядати тільки як макроекономічний індикатор, за динамікою якого оцінюється стан народного господарства, і лише як якір, що утримує економіку від гіперінфляції. Світовий досвід показує, що у країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою свідомо підтримується занижений валютний курс. Як правило, це країни, що мають велику зовнішню заборгованість і страждають від вивозу капіталів. Для фінансування того й іншого вимагається, щоб експорт товарів і послуг стійко перевищував їх імпорт. Підтримувати позитивне торговельне сальдо допомагає занижений валютний курс. Використання валютного курсу тільки для боротьби з інфляцією може викликати зростання реального курсу і валютний крах.

Зміцнення курсу національної валюти або підтягування його до паритету купівельної спроможності (ПКС) наближає внутрішні ціни до світових. У результаті неминуче знижується цінова конкурентоспроможність вітчизняних виробників, що насправді веде до скорочення експорту і зростання імпорту. Для України, яка стикається з перманентними труднощами в обслуговуванні державного зовнішнього боргу і потерпає внаслідок браку зарубіжних інвестицій, у найближчі роки неприйнятна лінія на неухильне закріплення курсу гривні. Вітчизняний досвід це підтверджує: передчасний перехід до фіксованого курсу в межах „валютного коридору” закономірно призвів до девальвації національної валюти в 1997—1998 рр. з 1,9 грн. до 5,2 грн. за 1 дол. США. Від цих помилок у фінансово-грошовій політиці втрати бюджету становили 7,6 млрд грн., валютні резерви зменшились з 2,3 млрд до 761 млн дол. США.

Національний банк України, врахувавши досвід і взявши на озброєння політику плаваючого валютного курсу, намагається не допускати різких курсових коливань. При цьому він виходить із необхідності забезпечення конкурентоспроможності найважливіших експортних галузей, поміркованого протекціонізму стосовно життєзабезпечення населення і підтримання наявного активного сальдо за поточними операціями платіжного балансу, що дало б Україні змогу виконувати зобов’язання за зовнішніми боргами. У 2000—2001 рр. застосування режиму „плаваючого” курсу фактично вилилось у зміцнення гривні: номінальна девальвація становила 4,18% за рік, а у 2002 р. гривня подорожчала приблизно на 5,2%. Не менш важливими є розширення арсеналу засобів для захисту національних галузей і підтримання їх конкурентоспроможності. У світовій практиці використовуються тарифне регулювання, антидемпінгове законодавство, спеціальні та компенсаційні мита, нетарифні обмеження, включаючи квотування і ліцензування, так звані технічні бар’єри у торгівлі. Усі ці важелі відповідно до чинного законодавства можуть застосовуватись і в Україні. Проте імпорт на внутрішній український ринок регулюється переважно за допомогою митних тарифів.

Зрозуміло, що виконуючи міжнародні угоди, уряд України не може ставити за мету створення нездоланних тарифних і нетарифних бар’єрів на шляху проникнення зарубіжних товарів на внутрішній ринок. Захисні заходи не повинні перешкоджати вибракуванню неефективних виробництв, повній або частковій заміні імпортом окремих видів вітчизняної продукції та послуг. У цьому випадку неминуча консервація технічної відсталості й високої ресурсомісткості вітчизняного виробництва, збереження непридатних за ринкових умов форм управління та організації господарської діяльності. Проте вітчизняний ринок потребує цивілізованого захисту. Необхідно допомогти „стати на ноги” підприємствам, секторам і галузям економіки, потенційно спроможним витримати конкуренцію. Навіть такі розвинуті країни, як США, ЄС і Японія, підтримують високі бар’єри на шляху текстильних товарів, тобто тієї продукції, перспективи експорту якої з країн, що розвиваються, відносно сприятливі. Крім того, на Заході зберігається надзвичайно високий рівень аграрного протекціонізму, який перешкоджає експорту продукції сільськогосподарського виробництва для країн, що розвиваються. Так, у Канаді на імпортне масло встановлюється мито 360%, завізний сир — 289, яйця зарубіжного виробництва — 236%; у ЄС: на імпортну яловичину— 213%, пшеницю — 167%; в Японії привізні мучні вироби обкладаються митом 388%; у США імпортований цукор — 244%. Захист, зрозуміло, повинен мати не суцільний, а тільки вибірковий і тимчасовий характер, рівень його в міру зростання конкурентоспроможності вітчизняних виробів слід знижувати. Такою є загальносвітова тенденція розвитку.

Отже, інтереси підвищення національної конкурентоспроможності в умовах входження економіки України у світове господарство вимагають:

— внесення корективів у зовнішньоекономічну політику, не вдаючись до уніфікації тарифних ставок;

— збільшення частки інвестицій в основний капітал і частки витрат на інновації в загальному обсязі промислової продукції;

— збереження науково-технічного потенціалу, у тому числі за рахунок розширення державного фінансування фундаментальної науки, досліджень та розробок, а також освіти.

Не варто забувати, що нині більше 50% економічно активних громадян розвинутих країн зайнято не фізичною, а розумовою працею, а в США їх більше 2/3. Сьогодні стає все більш очевидним, що майбутнє не тільки окремої людини, а й тієї чи іншої країни буде залежати від загальноосвітнього рівня населення. За оцінкою економістів, у розвинутих країнах 60% приросту національного доходу пов’язані зі зростанням знань і освіченості суспільства.

Питання для самоконтролю

1. Вкажіть основні складові інституціональних перетворень суспільної системи.
2. Назвіть основні напрямки економічного розвитку ринкових відносин.
3. Охарактеризуйте проблеми розвитку України в період переходу до ринку.
4. Які структурні реформи необхідно проводити при переході до ринкових умов господарювання?
5. Коли було прийнято Акт незалежності України?
6. Опишіть найважливіші події політичного розвитку України в 1991-1994 рр.
7. Розкрийте головну мету прийняття Закону України „Про державну владу і місцеве самоврядування”.
8. Що являла собою економіка України в єдиній економічній системі СРСР?
9. Назвіть провідні тенденції економічного розвитку України.
10. Чому перехід до багатоукладної структури економіки вважається важливою тенденцією розвитку України?
11. Яка необхідність інтеграції економіки України до Європейського Союзу?
12. Яким чином в Україні реалізується право власності на землю?
13. Опишіть соціальні, економічні та політичні здобутки України за роки незалежного розвитку.
14. Як вплинув перехід від адміністративно-командної системи господарювання на економіку України?
15. Охарактеризуйте вплив економічної кризи в промисловості на економічні трансформації, що відбуваються в Україні.
16. Чому протягом 1990-х р так і не відбулося жодних позитивних зрушень у галузевій структурі промисловості України?
17. Поясніть чому прискорення проведення ринкових реформ є єдиним гарантом ефективності функціонування будь-якої галузі.
18. назвіть основні причини кризи в аграрному секторі України.
19. Яким чином відбувається подолання кризових явищ в аграрному секторі України?
20. У чому полягає необхідність органічного поєднання інвестицій та інновацій при забезпеченні економічного зростання України?
21. Вкажіть основні проблеми входження країни у світову економіку.
22. Що необхідно змінити у процесі подальшої адаптації до ринкових умов українському підприємству?
23. Розкрийте зміст аналізу позитивних результатів останніх років розвитку економіки України.
24. Який зміст повинна мати стратегія уряду України щодо подальшого входження України у світову економіку?
25. Опишіть найближчі завдання зовнішньоекономічної діяльності уряду України.
26. Чому значним важелем підтримки конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг є вплив Національного банку України?
27. Охарактеризуйте вплив коливання валютного курсу на економічний розвиток України.
28. Яким чином зміцнення курсу національної валюти наближає внутрішні ціни до світових?
29. Чому Національний банк України взяв на озброєння політику плаваючого валютного курсу?
30. Наведіть світовий досвід захисту національних галузей.
31. Розкрийте зміст заходів, які здатні підвищити національну конкурентоспроможність в умовах входження економіки України у світове господарство.

Дата добавления: 2015-10-16