Основні тенденції економічного розвитку України в період переходу до ринкової економіки

Загально-наукового визначення терміну „перехідний період” поки не прийнято, але більшість дослідників розуміють його як час інституціональних перетворень, у змісті – перетворення суспільної системи, включаючи всі її істотні складові: моральну, політичну, правову, економічну. Основні напрямки економічних змін періоду переходу до ринкової моделі господарювання представлено на схемі (рис. 14.1).

Рис. 14.1 Основні напрямки економічних змін періоду переходу до ринкової моделі господарювання

Зокрема, в економічній сфері необхідний перехід:

Від жорсткого, адміністративно-командного регулювання цін, заробітної плати, виробництва, споживання, товарних потоків;

Від планового наділення ресурсами і постійним державним фінансуванням збиткових виробництв;

Від „м’яких бюджетних обмежень” коли керівник підприємства, навіть маючи гроші на розрахунковому рахунку, не міг набути ресурсів, і, навпаки, - не маючи грошей, інвестував;

Від практично 100%-вої державної власності на засоби виробництва, 80%-вої частки у ВВП і 95%-вої частки в зайнятості (по суті – усі громадяни були

держслужбовцями, у тому числі і колгоспники);

Від імітації економічного росту на основі хижацького використання ресурсів (у тому числі і трудових), добровільно-примусового, адміністративного вилучення прибутку підприємств і прибутків громадян у бюджет.

До вільного ціноутворення на основі попиту і пропозиції на товари, послуги, гроші, робочу силу і фіскально-фінансові засоби впливу на ціни і прибутки;

До придбання ресурсів на відкритих регульованих ринках, з обов’язковою можливістю (і неминучістю) банкрутства збиткових підприємств;

До жорстких обмежень по грошах і нормальному правовому регулюванню заборгованості, аж до банкрутства;

До обмеження державного сектора 20-33% частин;

До реального росту на основі переважно приватних інвестицій, формованих фінансовою системою з приватних же заощаджень на основі добровільності і нагороди.

Період переходу до ринкових важелів управління висвітлює ряд ключових проблем, які необхідно вирішити (рис. 14.2).

Рис. 14.2 Схема ключових проблем і змін економічного розвитку України в період входження до ринкового механізму господарювання

Одна з найбільш важливих проблем сучасного розвитку – вибір правильного напрямку нашого руху. Україна має вибрати власну, яка б відповідала саме її умовам. Модель ринкової економіки, а не копіювати чужі моделі. В принципі цей вибір необхідно зробити між двома найбільш загальними моделями ринкової економіки: ліберальною чи регульованою. Перша передбачає створення самокерованого, нерегульованого ринку епохи первісного нагромадження капіталу, за якого держава відсторонюється від управління економікою і від проблем соціального захисту населення. Друга націлена на створення соціально орієнтованого і регульованого ринку, який передбачає наявність ефективного державного сектору, державного регулювання економіки і проведення політики соціального захисту населення від можливих негативних наслідків переходу до ринкової економіки.

Наступною проблемою є чітке вирішення пріоритетів на шляху до створення обраної моделі, а не намагання одночасного вирішення усіх проблем. Історичний досвід показує, що всі подібні намагання закінчувались провалами. Прагнення до швидкого безпосереднього переходу до ринку через лібералізацію цін („шокова терапія”) дуже нагадують намагання Радянської держави перейти у роки „воєнного комунізму” до безпосереднього виробництва і розподілу продуктів по-комуністичному. Як відомо, вони не тільки не мали успіху, а й згодом були визнані помилковими навіть їх прибічниками.

Перехід до ринкової економіки — не разовий стрибок, а поступовий, еволюційний процес глибоких перетворень існуючої економічної системи з регулювальною діяльністю держави, що обов’язково має передбачати їх етапність. Саме це показує світовий (зокрема китайський) досвід, який не було враховано при проведенні реформ. Проведення ефективних ринкових реформ передбачає не „шокову” ліквідацію існуючої економічної системи, а трансформацію інститутів, їх пристосування до нових умов. При цьому важливо зберегти все позитивне. Особливо це стосується інститутів державного регулювання економічних процесів і соціальних інститутів, що складаються в ході тривалої еволюції.

Поряд з макроекономічними реформами слід здійснювати реформи структурні. Проведення малої та великої приватизації, що триває відносно довго, дає можливість створити численний приватний сектор, а в перспективі — перейти до змішаної економіки.

З метою успішного проведення структурних реформ необхідно створити нові інститути ринкової економіки (рис. 14.3).

Рис. 14.3 Зміст структурних економічних реформ ринкової орієнтації

Важливою метою структурної стратегії має бути зниження рівня енергетичної та іншої ресурсної залежності України від зовнішніх чинників і зміцнення економічної безпеки держави. Лише за таких умов Україна зможе вивести економіку на світовий рівень, забезпечити значне зростання валютних надходжень, вкрай потрібних для збалансування бюджету.

Україна як держава, що стала на шлях ринкових перетворень, не зможе побудувати високорозвинуте сучасне суспільство без активного залучення іноземного капіталу. Але самі собою іноземні інвестиції не надійдуть, їх необхідно активно залучати. Конкуренцію на ринку інвестиційних капіталів можна подолати насамперед сприятливою інвестиційною і митною політикою, стабільним і заохочувальним законодавством.

Таким чином, перед молодою Українською державою стоять надзвичайно складні та важливі завдання у сфері економіки. Від їх розв’язання залежить наш поступ до цивілізованого життя.

Після провалу в серпні 1991 року змови ГКЧП 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Акт незалежності України, який був підтверджений референдумом 1 грудня 1991 р.

Сьомого-восьмого грудня президенти України Л. Кравчук, Російської Федерації Б. Єльцин та Голова Верховної Ради Білорусії С. Шушкевич під час зустрічі у Біловезькій Пущі (Білорусія) заявили про те, що СРСР припиняє своє існування, а на його місці утворюється Співдружність незалежних держав (СНД).

21 грудня в Алма-Аті про приєднання до СНД заявили деякі інші колишні республіки СРСР. Уже в грудні 1991 р. незалежність України визнали 68 держав. Впродовж 1992 р. Україну визнали ще 64 держави.

Найважливішими подіями політичного розвитку України було встановлення, згідно зі Законом України від 27 липня 1991 р., поста Президента України. У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла закон про заснування посади представників Президента якнайвищих посадових осіб виконавчої влади, які ставали главами місцевих адміністрацій в областях, районах і містах центрального підпорядкування-Києві та Севастополі. Але в березні 1993 р. Верховна Рада України прийняла рішення про те, що голови обласних та районних рад залишаються найвищими посадовими особами в регіонах.

Вісімнадцятого травня 1995 р. був прийнятий Закон „Про державну владу і місцеве самоврядування”, згідно з яким Президент став одноосібним главою уряду і сам формує уряд.

Восьмого червня 1995 р. було підписано конституційну угоду, якою розділялися повноваження Верховної Ради і Президента. Функції Президента заочно розширювалися. 28 червня 1996 р. на 5-й сесії Верховної Ради України було прийнято нову Конституцію незалежної України, якою Україна проголошена: суверенною і незалежною; демократичною; соціальною, правовою державою. Державна влада в Україні поділяється на: законодавчу, виконавчу та судову. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, проголошені об’єктами право власності українського народу.

Конституцією визначені права, свободи та обов’язки людини і громадянина України.

Економіка України була тісно інтегрована в єдиній економічній системі СРСР- народногосподарському комплексі, де існували певні пріоритети, яким надавалися переваги в розвитку – це і оборонний комплекс (майже 40% підприємств якого були в Україні), пріоритетність в техніко-економічному розвитку забезпечувалась вугільно-металургійній базі Кузбасу, при відставанні Південно-українського комплексу. Крім того, в колишньому СРСР значна частина амортизаційних коштів використовувалась на потреби нового будівництва, на шкоду іншим підприємствам, які не могли здійснювати процеси реновації.

В Україні було понад дві тисячі великих підприємств, які підпорядковувались загальносоюзним міністерствам і після розпаду СРСР довгий час не мали господаря. Промисловість України виробляла не більше 20% кінцевого продукту. Основна частина її товарної продукції становила напівфабрикати або комплектуючі вироби, призначені для продовження виробничого процесу в інших республіках.

Економіка України традиційно залежала від поставки нафти і газуз Російської Федерації, Азербайджану, Туркменії. Протягом 30 років нафта і газ реалізувалися за цінами, які в десятки разів поступалися світовим. Але з початком інтеграції України у світове господарство за енергоносії потрібно платити реальну ціну. Це привело до збільшення витрат виробництва і зменшення маси національного доходу. Лібералізація цін привела до того, що ціни на газ в Україні за 1992 р. зросли в 100 разів, а на нафту в 300 разів. Це спричинило зростання інфляції, яка поступово перейшла в гіперінфляцію. За 1992 р. грошізнецінилися в 21 раз, а за 1993 рік - у 103 рази. Зростає тіньова економіка, посилюється корупція в державному апараті, посилюється втеча капіталів за кордон. Так, наприкінці 1994 р. у розпорядженні вітчизняних власників на території України зберігалося від 2 до 4 млрд дол., а поза її межами - від 10 до 20 млрд дол. За 1990 - 1994 рр. вироблений в Україні національний дохід скоротився на 57,8%.

Однією з провідних тенденцій економічного розвитку України є прагнення побудувати ринкову соціальноорієнтовануекономіку змішаного типу, де держава буде виконувати в межах закону лише роль регулятора економіки, використовуючи методи переважно економічного впливу.

Важливою тенденцією є також перехід до багатоукладної структури економіки, який здійснюється шляхом заходів роздержавлення і приватизації (питома вага державної власності не повинна перевищувати 30%). Розпочався процес роздержавлення власності.Виникають нові форми господарювання, які з’являються внаслідок корпоратизаціїдержавних підприємств та їх приватизації. Сертифікатну приватизаціюзамінюють грошовою приватизацією, яка має забезпечити надходження коштів до Державного бюджету, зростання інвестицій векономіці та формування ринкових відносин. Статтею 14 Конституції України земля проголошена основним національним багатством, що перебуває під особливоюохороною держави. Право власності на землю має набуватися і реалізуватися громадянами,юридичними особами та державою винятково згідно з відповідним законодавством, яке розробляється і ухвалюється Верховною Радою України.

У ньому питанні боролися дві тенденції: першою передбачалося збереження права власності на землю за державою та громадськими господарствами і підприємствами: КСП, аграрними асоціаціями та спілками, оренда землі з передачею в спадок; другою тенденцією передбачалась приватизація землі фізичними особами з правом її купівлі-продажу, застави, передачі вспадок.

Важливою тенденцією є також прагнення інтеграції економіки України до Європейського Союзу та до створення цільного економічного простору в складі СНД.

Дата добавления: 2015-10-16