Наукові праці філософа Чижевського В.І.

Чижевський Дмитро Іванович — український філософ, історик, філолог славіст, вчений з світовим іме­нем, автор майже тисячі наукових праць, серед яких капітальні твори з історії української літератури, порівняльного аналізу слов’янських літератур, історії української філософії.

Розглядав філософію у контексті духовної історії, в якому філософія постає усвідомленням народом своєї культурної самобутності. Центром його наукових інтересів була історія філософії, особливо історія філософії України. Стверджував, що філософія найповніше репрезентує національну культуру, національну свідомість. Специфіку української філософії виводив із особливостей національного характеру українського народу особливості якого можна пізнати завдяки дослідженню народної творчості, найяскравіших епох в історії народу та аналізу життя і творчості видатних представників народу. Спираючись на свою концепцію культурно історичних епох, обгрунтував філософію українського бароко, виробив періодизацію розвитку філософської думки в Україні XVII ст — формування передфілософії, XVІІІ ст — барокова епоха, перша половина XIX ст — епоха німецького ідеалізму, друга половина XIX ст — епоха раціоналізму. Філософські праці “Логіка” (1924), “Філософія на Україні” (1929), “Нариси з історії філософії на Україні” (1931), “Гегель серед слов'ян” (1934), “Філософія Г. Сковороди” (1934), “В. Липинський як філософ історії”, “До світогляду Шевченка”, “Філософія і національність” та ін.

Загальне розуміння суті філософії Д.Чижевський виво­див з традиційного визначення як «любові до мудрості», що первісне поставало у значенні «наука», «знання».

Розвиток філософії вчений розглядав як розвиток духовної історії, де філософія є самоусвідомленням народом своєї культурної самобутності. Звідси звернення його до історії філософії загалом і, зо­крема, до історії філософії України, що, власне, стало цент­ром наукових інтересів вченого. Особливе місце Д.Чижевський відводить містиці, розу­міючи під нею не просто щось таємниче, основане на вірі, а будь-яке вчення про сполучення, поєднання люд­ського, людської душі з Богом.

Cтворив кілька праць з історії російської літератури, двотомну порівняльну історію слов’янських літератур, чимало невеликих студій з окремих літературознавчих проблем (київсько-руська епоха, бароко, романтизм, компаративістика й ін.), але все це були роботи, пов’язані з його викладацькою діяльністю, з необхідністю мати саме свій курс лекцій з певного предмета. Коли ж виникла потреба створити історію української літератури, то Д. Чижевський узявся за неї з ментального покликання, з бажанням розкрити тонкощі літературного процесу того краю, який був йому найближчим і найбільш зрозумілим.

Дмитра Чижевського – всесвітньо відомого вченого, радянська наука не визнавала. Не підходило тоталітарній ідеології ні його шляхетське походження, ні погляди, ні наукові переконання, і насамперед тому, що вони відкривали правду про історію України.

Чижевський Д.І. - постать колоритна і легендарна, попри показовості та екстравагантності свого характеру залишався людиною великої чутливості, користувався славою видатного вченого та талановитого лектора. Водночас болюче реагував на посередність у науці, був нещадним до обмежених людей, які «примазу­валися» до неї, хоча, за свідченнями сучасників, «ворога­ми науки» часто називав і тих, хто думав інакше, ніж він сам. Автор понад 900 наукових праць з різних галузей наукового знання.

На основі аналізу історико-філософської спадщини Д.Чижевського встановлено, що його роботи в цій галузі є вагомим внеском в вітчизняну філософську і культурологічну думку.

Творчо освоївши ідеї класичної і сучасної йому західної філософії, український вчений обгрунтував новий методологічний підхід у дослідженні історії філософії слов”янських народів, основу якого складає вивчення взаємозв”язку між культурою і філософськими ідеями, що дало змогу розробити концепцію філософської думки на Україні репрезентувати її як самобутній напрямок в розвитку європейської духовної культури. Обгрунтована Д.Чижевським концепція культурно-історичних епох, тенденцій їх зміни створила можливість розробки більш точної періодизації історії філософської думки слов”янських народів.

Дослідження українського вченого показали, що важливим чинником формування російської філософської думки і духовної культури ХІХст. стала німецька класична філософія, зокрема гегельянство. Розвиток російської філософії відбувався не ізольовано, а в інтенсивному діалозі з західними духовними традиціями. Зроблено висновок, що в особі Д.Чижевського, його філософських, культурологічних та літературознавчих працях українська філософська думка стала невід”ємною складовою європейської та світової філософії культури ХХст.

Дата добавления: 2015-10-16