Повість минулих літ. Короткий переказ

АПОКРИФ

Це перекладений з грецької на давньоруську мову есхатологічний апокриф, старший список якого відносять до кінця ХІІ століття. Був надзвичайно популярним і в наступні століття. У «Ходінні» розповідається про відвідини Богородицею пекла, її супроводжує ватажок небесного воїнства – архістратиг Михаїл. Якраз архістратиг і пояснює Богородиці, в чому вина грішників, що терплять страшні муки. У найдавнішому давньоруському перекладі (за списком Троїцької Лаври) є вставка про слов’янських богів, яка ні в грецькому оригіналі, ні в пізніших вітчизняних версіях не трапляється.

Уривок друкується за виданням: Хождение Богородицы по мукам // Памятники литературы Древней Руси: ХІІ век. – М.: Художественная литература, 1980. – С. 166 – 183.

Текст

Тоді архистратиг велів з’явитися ангелам з півдня, і розверзлось пекло, і побачила Богородиця тих, хто мучаться в пеклі, і було тут безліч мужів і дружин, і волали вони. І запитала благодатна архістратига: «Хто це такі?» І відповів архістратиг: «Це ті, хто не вірували в батька й сина і святого духа, забули Бога й вірували у те, що створив нам Бог для трудів наших, прозвавши це богами: сонце і місяць, землю і воду, і звірів і гадів;¹ все це ті люди зробили з каміння, – Трояна,² Хорса,³ Белеса,⁴ Перуна на богів перетворили, і були одержимі злим бісом, і вірували, і дотепер ще в мороці злому знаходяться, тому тут так і мучаться».

Повість минулих літ. Короткий переказ

И були три брати: одне ім’я Кий, другому – Щек, а третьому – Хорив, а сестра в них була Либидь. Сидів Кий на горі, де тепер підйом Боричів. А Щек на горі, що зветься Щекавица. А Хорив – на третій горі, від нього вона прозвалася Хоревицею. І вибудували вони місто в ім’я старшого брата свого й нарекли йогоКиїв. Був навколо міста ліс і бор великий, і ловився там звір, і були чоловіки мудрі й мізкуваті. За імпровізованим столом у чернечій рясі сидить мудрець

Він схилився над товстим розгорнутим фоліантом – щось шукає, вибирає, думає. Шляхетні риси особи, сива борода, довгі й гнучкі, як у гусляра, персти… Він жив і створював у тривожні й смутні часи. Коли могутню й монолітну Київську Русь роздирали князівські звади й феодальні міжусобиці. На київському престолі сидів Святополк – жорстока, грошолюбна й підступна людина, що вмів відштовхувати від себе навіть близьких. Доведений князівськими утисками до розпачу, простий люд не витримав – в 1113 році в Києві спалахнуло народне повстання. Налякані багатії звернулися до Володимира Мономахові, що княжив у Переяславі. Київ не був його вотчиною. Тому він, обачний політик, не дуже хотів втручатися в справи чужого князівства. Але розгублена знать наполягала, тим більше, що фігура Мономаха була прийнятна для народних мас. Онук Ярослава Мудрого змушений був взяти Київ під свою руку. Ішов 1113 рік… У цей час, при такій складній суспільно-політичній обстановці, з’явилася на світло перша систематизована робота з історії Русі. Називалася вона так: «Повість минулих літ, або звідки почалася Російська земля, хто в Києві перший повинен княжити й звідки Російська земля стала бути». Написав її майже шістдесятирічний чернець Києво-Печерського монастиря Нестір. Літописець. Історик. Учений. Тоді, у ті часи, його таким, звичайно ж, не вважали. Просто грамотний чернець, спритний писар, літературний талант. Він народився після смерті Ярослава Мудрого

Великий князь-книголюб прославився не тільки своїми походами й розпачливими січами на поле брані, а й тим, що залишив після себе найбагатший скарб – першу на Русі бібліотеку, книгами якої охоче користувалися допитливий отрок Печерського монастиря, засвідчивши на все століття дії й попередників Ярослава, і його послідовників. Ми не знаємо, ким були батьки юнака. Невідомо, як він прийшов у монастир, у кого навчився читати й писати, хто був його наставником. Відомо тільки, що в сімнадцять років він став ченцем Стефаном, пізніше його присвятили в дьяконский сан. Досягши висот тодішнього утворення, ця людина все своє життя присвятив важливій і шляхетній справі – літописанню. Тепер він подав на суд історії «Повість минулих літ», що вистраждав у тісній келії монастиря і яка стала нашим першим літописом. І це вже був не схимник, не чернець, а вчений-історик, що зумів з більших дніпровських круч так прозорливо глянути в далечінь минулого й майбутнього

4. СЛОВО ПРО ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, «про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах...» Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився «славним од славних, благородним од благородних» і, «дійшовши літ і снаги», став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, «глянуло на нього всемилостиве око благого Бога» і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і «слово євангельське землю осіяло». Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: «Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!»
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик «премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися «облуди ідольської». Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він «однакової слави і честі достойний».
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його «золотом, і сріблом, і камінням дорогим...» Храм цей став «дивом і славою на всі навколишні країни». Немає рівного йому «по всій півночі земній од сходу до заходу».
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби «благословлення... було і городу сьому».

5. Володимир Мономах починає свій твір поясненням, що, вже сидячи «на санях» (тобто перед смертю, оскільки покійників за звичаєм возили саньми будь-якої пори року), він хоче залишити повчальні настанови своїм дітям.

Починається твір кількома цитатами зі Святого Письма, потім подається молитва до Богородиці. Тільки після цього Мономах переходить власне до повчання дітям. Він дає дітям настанову дотримуватись заповідей Божих, не лінуватися молитися повсякчасно. Не треба клястися іменем Бога, коли говориш правильні речі, і тим більше, коли говориш лихі.

Не забувати убогих, поважати старших, заступатися за сиріт та вдів, не давати сильним погубити людину.

Князі не повинні лінуватися та покладатися на своїх воєвод, тивунів, до всього додивлятися самим. Не приділяти багато часу питтю, їжі, сну на війні, не знімати з себе ніколи зброї.

Застерігає Мономах своїх дітей від обману та блуду, які знищують душу й тіло.

Коли ж вони йдуть за даниною, то не повинні давати своїм підлеглим знущатися з людей.

До всіх ставитися з повагою незалежно від їхнього становища.

Жінку свою любити, та не давати їй надмірної влади над собою.

Якщо чого не вміють чи не знають, повинні вчитися.

В наступній частині Мономах розповідає про своє власне життя: нічого в житті не давалося йому без зусилля. Часто виходив на лови та забив багато звірів, приручав диких коней. Не раз був поранений: два тури диких підкидали його з конем, олень бив рогами, лось топтав ногами.

Всі справи робив сам — і на війні, і на ловах, вдень і вночі.

Не давав в образу бідних людей, слідкував і за церковним порядком.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Будова твору Володимира Мономаха дихотомічна (поділяється на дві частини, кожна з яких розпадається ще на дві частини, і так далі). Так, весь твір ділиться на повчання словом та власним прикладом. Повчання словом поділяється на цитати з різних текстів та повчання власними словами.

Обов’язки дітей теж поділяються на дві частини: загальнолюдські обов’язки та княжі. Князі мають дотримуватись певних правил у мирний час і під час війни.

6.
Героїчна пісня оповідає про похід князя Новгород-Сіверського Ігоря проти половців. Біля річки Оскола до нього приєднався його брат Всеволод, що йшов іншим шляхом, з Курська.

Частина перша. У день походу Ігор глянув на небо і побачив, що сонце закрилося тінню. Почалося сонячне затемнення, віщуючи небезпека. Незважаючи на це, Ігор вирішує вести свою дружину до Дону: «копіє хочу я переломити у половецьке поле незнайомому». Ігореве військо зустрічають погані прикмети: птахи, звірі турбуються, як би прагнучи попередити його, пугач гупає. У п’ятницю рано вранці військо Ігоря розметало половців і захопило в полон половецьких дівчат. У переможця була велика видобуток: золото, тканини, дорогоцінні камені. Але головне - дістався воїнам «червлений стяг з хоругвою білої», який забрав Ігор Святославич як символ перемоги. Минула ніч. Світанок був криваво-червоним і віщував біду. Ворожі воїни «зметнув» «хмару стріл на російські полиці». Половців безліч, вони йдуть «з криками і завиванням». З ранку до самого вечора, з вечора до ранку триває кривава битва. Свистять половецькі стріли, б’ють шаблі, тріщать списи. «Мертвими всіяно кістками, далеко від крові чорному, задимилася полі під ногами».

Билися день, билися другий і тільки на третій день Ігор зазнав поразки. Поранений і втомлений, він бачить розбитою свою дружину. Горе рознеслося по всіх дорогах, дружини російські оплакують своїх милих. Обидва князя, Ігор і Всеволод, захоплені в полон і-розлучені (дісталися різним ханам). Київ «стогне», Чернігову «важка напасти», половці захопили рідну землю, обклали її непомірною даниною. Вина за це лягає на князів Ігоря і Всеволода, які виступили в далекий степовий похід без змови з Київським князем Святославом, «розбудили» ворога, але не змогли його перемогти. Вся земля повниться їхньою славою батька, Святослава, який умів «не щадити» «поганих ратей» і «потоптати» їх погані стяги. Ігор «в Каялі половецькій російські багатства втопив».

Частина друга. Святослав бачив важкий і сон на нього сон. Він зібрав бояр, щоб вони розтлумачили йому значення цього сну. Бояри сказали страшне про двох «соколів» Святослава, яким половці «підрубали крила». Святослав виголошує своє «золоте слово»; в якому дорікає Ігоря і Всеволода, нарікає на “непособіе» йому руських князів:

· «О сини, не чекав я зла такого, Загибель юність ви свою, На ворога не вчасно напали, Не з великої честю в бою ворожу кров на землю проливали. Ваше серце в кованій броні загартувалося в буйстві самочинне. Що ж ви, діти, натворили мені І моїм срібним сивині? Де мій брат, мій грізний Ярослав, Де його чернігівські слуги? Де Татраї, жителі дібров, топчаками, ольберами і ревугами? А адже був час - без щитів. Вихопивши ножі з халяви. Йшли вони на полчища ворогів, Щоб помститися за наші попелища. Ось де слави прадідівської грім!»

Він звертається до князів: До Суздальського князя Всеволода, Галицько-му князю Ярославу, до Рюрика і Давида, до Мстислава і Роману із закликом виступити за Руську землю. У його словах гірка докір змішана з вірою в те, що вони покінчать з розбратами і смутою, які

· «До нас на Русь поганих завели, І з тих пір життя нам немає від будь-якої Половецької проклятої землі!»

Знову і знову повторює він свій заклик - «ударити на ворога», «стати в золоте стремено

За образу в цей чорний день. За Руську землю, За Ігореві рани - Удатного сина Святославича!»Але не слухають князі його заклику.

· «О, стогнати тобі, рідна земля, Колишні прийшла аж згадуючи І князів давно минулих років! Старого Володимира вже немає. Був він хоробрий і ніяка сила До Києва б його не прибила. Хто ж стяги стародавні зберігає? Ці - Рюрик носить, ті - Давид. Але не разом їхні прапори плещуть,: Порізно співають їх копія і блешут».

Частина третя. Над водами Дунаю, надГаліцкой землею плаче-голосить Ярославна, дружина Ігоря:

· «Обернись я, бідна, зозулею,

· І рукав з бобровим опушкою.

· Схилившись, в Каялі омочу.

· Відлетять, розвіються тумани,

· Прочинить очі Ігор-князь,

· І ранку криваві я рани,

· Над могутнім тілом нахилившись ….

· Сонце тричі світле!

· З тобою Кожному привітно і тепло.

· Що ж ти військо князя удалое

· Гарячим промінням обпалило?

· І навіщо в пустелі ти безводній

· Під ударом грізних половчан

· Спрагою стягнуло цибулю похідний,

· Горем переповнило сагайдак?»

Голос Ярославни почутий. Як би у відповідь на її благання, заграло море до півночі, вихор промчав. Цими прикметами Господь вказує шлях Ігорю на землю Руську з половецького полону. Князь намагається заснути, але йому не спиться. Він думкою летить до Дону, представляє дорогу до Дінця. Опівночі він чує умовний поклик, сідає на коня і тікає з полону:

· «У горностая-білку звернувшись, До тростини помчав Ігор-князь,

· І поплив, як гоголь, по хвилі, Полетів, як вітер, на коні.

· Кінь упав, і князь з коня геть, Сірим вовком скаче він додому.

· Немов сокіл, в’ється в хмари, Побачивши Донець здалеку …

· Дятли, Ігоря зустрічаючи. Стуком кажут шлях до річки, І, світанок веселий сповіщаючи, Солов’ї радіють далеко».

Донець радіє Ігорю, хитаючи князя на своїх водах, сон Ігоря охороняє чайка. Половецькі хани Кончак і Гзак шукають втікача, але марно. «І Бог боїв, ніж скінчити мова песнотворцев князя Святослава:«Тяжко, брати, голові без плечей, Гірко тілу, коли воно безглаво». Морок стоїть над Руською землею: Гірко їй без Ігоря одній.

· Але сходить сонце в небі - Ігор князь з’явився на Русі.

· І країни раді, І веселі гради.

· Співали пісню старим ми князям, Молодих настав час славити нам:

· Слава князю Ігорю, Буй-тур Всеволоду, Володимиру Ігоровичу!

· Слава всім, хто, не шкодуючи сил. За християн полки поганих бив!

· Здоров будь, князю, і вся дружина здрава! Слава князям і дружині слава!»

Дата добавления: 2015-10-16