Білет № 1

1.Грам.форма і грам.значення безспо-го складного речення. Типологія погля-в на формально-синтаксичну і структурно-семантичну організацію безспо-вих скл.речень. Безсполучниковим скл. реч. називається таке речення, частини якого об'єднані в одне змістове й синтаксичне ціле без сполучників чи сполучних слів, за допомогою інтонації. Визорилось небо, поля потонули в імлі, у синіх смереках Схема речення: [ ], [ ]. За харак-м смисло-х відношень між час-ми безсполуч-ві скл.реч.поділ.на дві осн.групи: • речення з однорідними час-ми, які є синтаксично рівноправними. Ці реч. співвідносні зі складносу-ми рече-ми. Піднімаються грози на тлі вечорів, у тих грозах серця позливались громами; • речення з неоднорідними час-ми, одна з яких залежить від іншої. Ці речення співвідносні зі складнопід-ми рече-ми. Мабуть, у кожного так буває: [як?] часто у місті село мені сниться.Речення кожної групи виражають певні смислові відношення.

Граматичне значення– узагальнене, абстрактне значення, властиве цілому ряду слів, словоформ, синтаксичним конструкціям, яке має в мові своє регулярне й стандартне вираження,що вказує на абстрактну одиницю мовної системи (грамемою є кожне із протиставлюваних значень у межах граматичної категорії* однина й множина, чоловічий, жіночий, середній рід, доконаний і недоконаний вид і т, д.), Наприклад, різні за лексичним значенням іменники стіл, дуб, килим, солдат, герой мають однакові граматичні значення: називного відмінка, числа однини, виражають належність до чоловічого роду. Отже, граматичне значення відноситься до лексичного як загальне до окремого.

Граматична форма — це сталість певних засобів вираження граматич­них значень. Вона виділяється на основі парадигматичних і синтагма­тичних зв’язків тих одиниць, які нею оформлюються. Такий підхід до тлумачення граматичної форми послідовно розвивали П. Ф. Фортунатов, Д. М. Овсянико-Куликовський, М. М. Петерсонтаін. Поняття граматич­ної форми глибоко опрацьоване в морфології. Типологія поглядів на формально-синтак. і структурно-сем.організ.безспо-х скл.речень. Безсполучникове складне речення відрізняється від рівновеликих сполучникових складнопідрядних і складносурядних речень тим, що в об’єднанні його частин використовуються як спільні для безсполучни­кового і сполучникового типів зв’язку засоби, так і суто специфічні. У семантико-синтаксичному аспекті час-ни безсполучникового склад­ного речення характеризуються такими засобами зв’язку: 1) наявні­стю спільного граматичного члена: У селі розпочалися весняні роботи, люди працювали день і ніч на своїх городах; 2) виявом в одній із частин синсемантичного слова (вказівних займенників, співвідносно-займенникових слів, що виконують дейктичну функцію): Все село там таке: всяк тобі; 3) ре­презентативністю в одній із поєднуваних частин незайнятих (незапов- нених) синтаксичних позицій (конструктивна неповнота): 3 оповідан­ня цих хлопців відразу стало ясно: добра вночі не чекай; 4) взаємодією і взаємозалежністю модально-часових форм дієслів- присудків, що загалом засвідчує взаємозумовлюваний нерозривний зв’я­зок поєднуваних частин: Струмки полощуть срібло тиші, в росі ку­пається трава; Вечір в срібній млі розтанув, ніч спу­стилася на землю, розлилася понад нею і взяла в обійми крил: Минула осінь, одвіяла-одхирделила зима, настала бентеж­на пора рясту, пора зацвітань і одцвітань.

2.Футуризм та міфософія у поезії. Творчість М.Семенка, Гео Шкурупія,Б.-І. Антонича. Футуризм (від лат. futurum – майбутнє) – одна з течій авангарду. Творцем його уважають італійського письменника Ф. Марінетті, який 1909 року опублікував у французькій газеті «Ле Фіґаро» «Маніфест футуризму». Головне завдання нового напряму Марінетті бачив у нищенні панівних у ХІХ столітті мистецьких форм, особливо реалізму і класики, та в безконтрольному індивідуалізмі, який у малярстві виявився фантастичними формами й кольорами, а в літературі, особливо в поезії, так званою «заумною мовою» — творенням нових звуків-слів. Характерною прикметою футуризму була тематика урбанізму й індустріалізації, що мала ідеї й дух майбутнього космополітичного суспільства, протиставлені усталеним естетичним смакам, часто з метою «епатувати буржуа», провокувати його всілякими вигадками й деформаціями. Філіппо Томмазо Марінетті –італійський письменник, поет, засновник футуризму.Дві головні ознаки футуризму: Нове мистецтво зовсім не цікавиться людиною. Психологізм оголошується анархізмом. Якщо цікавить душа – пізнай машину. Динамізм, опоетизування руху, швидкості, зорові пошуки засобів вираження руху. Футуризм проголосив руйнування форми художнього твору; звернення до урбаністичних мотивів; епатаж (скандальна витівка); оновлення виражальних засобів (прагнули “випустити слова на волю”): замість евфонії вводили дисонанси (різноголосність), звільнили вірш від збігу фрази й рядка, творили нові слова та алогічну мову. Михайль Семенко – засновник низки українських футуристичних угруповань і журналів: “Флямінґо” (1919-1921); “Аспанфут” (1921-1924) у Києві “Нова ґенерація” – у Харкові. До “Нової генерації”, крім М.Семенка, належали: Гео Шкурупій,Олекса Влизько. Прагнення Михайля Семенка – вивести українську літературу, що загрузла в “селянському дискурсі”, на європейський, світовий рівень. 1924 року М.Семенко видав збірку з епатажною назвою “Кобзар”, пояснюючи, що “То був “Кобзар” однієї епохи; а це – іншої”. Свою теорію М.Семенко визначив як пошуковий футуризм. Викладена вона в передмовах до збірок “Дерзання” та “Кверо-футуризм” і спрямована проти канонізаії та культу в мистецтві, а особливо проти культу Т.Шевченка, а також проти хуторянського, провінційного мистецтва. Гео Шкурупій.У творах Шкурупія виразно видно прихильність до генеральної лінії партії, але... це твори не так лівого письменника, як патріота України, у душі якого живе гордість і біль за свою вітчизну, якийсь непереможний дух модернізації та прагнення наблизити українську літературу до "західноєвропейського і американського" рівня.

Дата добавления: 2015-10-16