Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Розділ 127

Читайте также:
  1. ВИСНОВКИ ДО 3 РОЗДІЛУ
  2. Висновки до першого розділу
  3. Внутрішній розпорядок підрозділу
  4. З Кіокушин карате у розділі «Куміте» серед дітей, юнаків та дівчат а також чоловіків та жінок.
  5. І Розділ
  6. ІІ РОЗДІЛ
  7. ІІІ Розділ

Палуба

 

(Труна стоїть на двох діжках між верстатом і відкритим люком; тесля конопатить шпарини, скручена мотузка повільно тягнеться з великого мотка в нього за пазухою. З каюти неквапно виходить Ахаб, за ним чути кроки Піпа.)

– Іди назад, хлопче; я скоро повернуся. Іде! Моя власна рука не кориться мені так охоче, як це дитя. Храм Господній! Що це?

– Рятівний буй, сер. Наказ містера Старбака. Обережно, сер! Глядіть, люк відкритий.

– Спасибі, чоловіче. А труна в тебе зручно лежить – склеп якраз під боком.

– Сер?.. Еге, люк, ви хочете сказати! Атож, сер, атож.

– Слухай, ти ж умієш майструвати ноги? Поглянь, хіба ця нога не з твоєї майстерні?

– Та певно, що з моєї, сер. Як затискач – тримається?

– Тримається. То ти в нас іще й гробар?

– Так, сер. Я цю домовину робив для Квіквега; а тепер ось мені загадали переробити її на щось зовсім інше.

– Тоді скажи мені, чи ти не спритний старий пролаза, що й Бога не боїться? Сьогодні ти майструєш ноги, завтра труни, щоб було куди їх заховати, а потім переробляєш труни на буї? Ти безпринципний, як боги, і так само, як вони, до всього докладаєш руку.

– Та я ж лихого на мислі не маю, сер. Роблю, що треба.

– І боги також. Послухай, хіба ти не мугикаєш собі під ніс, коли робиш труну? Кажуть, Титани насвистували, коли вирубали кратери для вулканів; а гробар у п'єсі співає з лопатою в руці[358]. А ти?

– Чи я співаю, сер? О, та нащо воно мені здалося, сер; може, тому гробареві треба було музики, бо її в лопаті немає. А в моєму молотку, послухайте, яка.

– Авжеж, це ти вірно кажеш; бо віко тут добре відлунює, а дошка добре відлунює тоді, коли під нею порожньо. І все ж таки, навіть коли у труні лежить тіло, вона все одно відлунює, старий. Ти ніколи не допомагав вносити труну на цвинтар, не чув, як вона гуде, коли нею зачепити за ворота?

– Їй‑право, сер, я…

– Їй‑право? Що це значить?

– Їй‑право, сер, це просто так кажуть, от і все, сер.

– Хм, хм; ну, далі.

– Я хотів сказати, сер…

– Ти шовковичний хробак, чи що? Прядеш нитку для своєї одежі із самого себе? Поглянь собі за пазуху! Давай, хутчіш! І прибери геть із очей це мотовило.

– Пішов. Отак з доброго дива; та шквали, вони завжди налітають на жарких широтах. Я чув, що острів Альбермарль[359], один із Галапагосів, розітнутий екватором просто посередині. Здається мені, нашого старого капітана теж посередині розтинає якийсь екватор. І він завжди на тому екваторі, – бач, як гарячкує! Сюди дивиться, де моя мотузка. Ану, йди сюди, мотузяччя; до роботи. Цей дерев'яний молоток – наче корок, а я майстер грати на пляшках, – стук та стук!

(Ахаб – до себе.)

– Оце видовисько! А які звуки! Сивий пересмішник довбає дупло в дереві! Тут позаздриш тому, хто сліпий та глухий. Ти ба! Ця штука стоїть у нього на двох діжках, а в них лежать бухти каната. Та він любить зле пожартувати, цей чолов'яга.

Цок, цок! Так цокають секунди людського життя! О, яке ж несуттєве все, що існує! Що є справді реальним, окрім невагомих думок? Ось моторошний символ смерті, що випадково обернувся на знак надії і порятунку для життя. Рятівний буй із труни! Як далеко це заходить? Може, в духовному розумінні труна – це, врешті‑решт, просто притулок для безсмертя? Треба про це подумати. Та ні. Я вже зайшов так далеко на темний бік землі, що інший бік, який заведено вважати світлим, здається мені оповитим пітьмою. Чи ти припиниш колись цей клятий стукіт, тесляре? Я йду вниз; і коли я повернуся, щоб усе було зроблено. А тепер, Піпе, ми з тобою поговоримо; від тебе до мене переходить дивовижна мудрість! Мабуть, якісь невідомі світи перелили її в тебе до останку!

 


Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 47 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Позолота | Розділ 115 | Кит при смерті | Розділ 117 | Квадрант | Розділ 119 | Опівночі на баку | Розділ 122 | Стрілка | Лаг і лінь |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Рятівний буй| Розділ 128

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)