Зв’язність тексту. Це одна з найважливіших категорій лінгвістики тексту. Вона полягає у наявності зв’язків між окремими реченнями, абзацами та складовими частинами.

Зв’язок між реченнями здебільшого визначається зв’язком між судженнями. Відомі два основних способи зв’язку між реченнями тексту (залежно від його структури) – ланцюговий (повторюється попередній член речення у наступному, який несе змістове навантаження, або перетворюється в інший член; думка попереднього розвивається, розширюється в наступному) і паралельний (речення не зближаються одне з одним, а зіставляються). Молодші школярі користуються переважно першим способом зв’язку.

При ланцюговому способі поєднання речень можуть використовуватись лексичні повтори (головного слова, особових займенників), синонімів (контекстуальних), прислівників.

Ланцюговий зв’язок має простежуватись й між структурними частинами тексту. Це допомагає краще усвідомити хід зображуваних подій, їх послідовність, етапність. Доцільно під час відновлення деформованого тексту практикувати упорядкування частин тексту в логічно-часовій послідовності (Як переставити частини, щоб вийшов текст?)

Під час ознайомлення зі складовими частинами тексту звертаємо увагу, що кожна частина починається з невеликого відступу від початку рядка – абзаца (знайомимо практично). У невеликих навчальних текстах абзаци збігаються зі складовими частинами тексту. Але є й такі тексти, де основна частина може складатися з двох і більше абзаців. Особливо активно учні користуються абзацем у роботі над планом. Вони ділять тексти на логічно завершені частини – абзаци (група взаємопов’язаних речень, оформлених відповідно з метою і умовами спілкування).

Знання про абзац важливі і на інших уроках, в роботі з дитячою книгою; формують уміння орієнтуватись в структурі тексту, знаходити швидко потрібну частину тексту, думку. Знання про зв’язність тексту, про поділ його на абзаци, практичні вміння складати план тексту, ділити його на основі плану на окремі абзаци стануть опорою під час написання учнями переказів та власних творів.

Отже, ознайомлення з текстом сприятиме досягненню найголовнішої, кінцевої мети курсу української мови – навчити школярів будувати зв’язні тексти (висловлювання), які б були зорієнтовані на тему, мету, адресата висловлювання і враховували б ситуацію (місце, час, оточення), в якій відбувається мовлення. Введення текстологічних відомостей є важливою лінгвістичною основою для формування в молодших школярів мовленнєвих умінь й навичок на усвідомленому рівні (М.С.Вашуленко).

30. Лінгводидактичне спрямування уроку української мови в початкових класах.

Основою шкільного курсу української мови є мовознавча наука – розгалужена система знань про мову, її структуру, основні одиниці і способи поєднання цих одиниць у тексті. Ґрунтовне вивчення рідної мови створює великі можливості для розвитку мислення учнів, формування їх світогляду.

Завдання початкового курсу української мови – прищепити учням осмислене ставлення до мовних фактів, навчити їх орієнтуватись у мовних структурах; сформувати науково-правильні уявлення з фонетики і лексики, словотвору, граматики (морфології та синтаксису). Все навчання має бути спрямоване на організацію і вдосконалення мовленнєвої діяльності дітей, на оволодіння засобами творення зв’язних висловлювань в усній й писемній формах.

Питання про лінгводидактичні основи уроку української мови тісно пов’язане із зазначеними проблемами, бо спрямовані на пошук ефективних способів керівництва навчально-виховним процесом.

Практика навчання свідчить, що увага вчителя зосереджується в основному на дидактиці уроку. І недостатньо враховується лінгвістична природа матеріалу. Отже, не надається уроку належного лінгводидактичного спрямування.

Все на уроці української мови – зміст та методика проведення – залежить від урахування характеру (природи) матеріалу, внутрішньої його логіки. Так, тема “Апостроф” у початкових класах вивчається двічі – 1) в розділі “Звуки і букви”, 2) у розділі “Будова слова”. Зміст правил за розділами:

1). Апостроф (’) ставиться після букв б, п, в, м, ф та в окремих словах після букви р перед буквами я, ю, є, ї, які позначають на письмі по два звуки – [йа], [йу], [йе], [йі]. Перед апострофом букви позначають тверді звуки (пі р ’я, голу б ’я, соло в ’ї).

2). В українській мові на письмі апостроф ставиться після префіксів, що закінчуються на приголосний звук, перед буквами я, ю, є, ї.

У першому випадку маємо фонетико-графічне написання, яке безпосередньо визначається вимовою. Головним у методиці вивчення є розвиток слухо-вимовних умінь. Треба вчити дітей розрізняти на слух та правильно відтворювати в своєму мовленні звукову ситуацію “приголосний +[й] + голосний” (П+[й] + Г) - бу[рйа]н, [пйу]ть, подві[рйа], звертаємо увагу, що перед апострофом твердий приголосний. Вправи базуються на слухово-вимовній основі. У кожній вправі навчального характеру (початкові вправи на усвідомлення правила) мають бути вимова звукової ситуації, звуковий (частковий або повний) й звуко-буквений аналізи її, що передують записові слова. Отже, лінгводидактична основа вивчення правила – слухо-вимовна з послідовним застосуванням звуко-графічного зіставлення: бу[рйя]н – звуки (звукову ситуацію) [рйа] позначаю на письмі буквою “ер”, апострофом та буквою я, буква я позначає на письмі два звуки - [йа]. Це все означає, що на уроках вивчення цієї теми основними мають бути різні форми звукового й звуко-буквеного аналізів та синтезу, орфографічні вправи на звуковій основі (попереджувальний диктант – записові слів з апострофом передує звуковий аналіз ситуації [П + й + Г] й звуко-графічні зіставляння та інш.).

У другому випадку маємо фонетико-морфологічне написання. Аналіз орфограми за характером свідчить, що під час засвоєння її важливі вміння розрізняти голосні та приголосні звуки в слові, зіставляти звуковий та буквений склади слова (фонетичний аспект); визначати будову слова, префікс (морфологічний аспект). Крім умінь розрізняти серед звуків у слові і вимовляти звук [й] між приголосним та голосним (як це було в першому випадку), учневі необхідно усвідомити, що приголосний – кінцевий звук префікса, що корінь має починатись звуком [й], який разом з голосним ([а], [у], [е], [і]) позначається на письмі буквами я, ю, є, ї. Отже, лінгводидактична основа вивчення правила – фонетико-морфологічна. Це означає, що, крім орфоепічних вправ й різних форм звукового і звуко-буквеного аналізів та синтезу, графічних зіставлень (як це було у першому випадку), додаємо аналіз слова за будовою (морфемний розбір), роботу над спільнокореневими.

Залежно від визначеної лінгводидактичної основи визначаються лінгводидактичне спрямування теми в різних класах й способи вивчення матеріалу; методи, прийоми, форми та засоби навчання.

Дата добавления: 2015-10-21