Читайте также:
|
– Куме, як ви думаєте, коли було винайдене пиво?
– Вранці.
– Куме, однієї чарки горілки досить, щоб звалити мене з ніг!
– Знаю, куме! Тільки ця чарка буває п’ятнадцятою чи сімнадцятою!
– Кумо, як вирішилося твоє питання з квартирою?
– Поки що ніяк! Але я свого доб’юся. Кістьми ляжу! І знаю під кого.
– Куме, вмієте плавати?
– Вмію.
– А де навчились?
– У воді.
– Розлучився я, куме, з дружиною, майно поділили.
– Як вам, куме, вдалося? У вас не квартира, а ріг достатку.
– Так і поділили: їй – достаток, а мені – ріг.
– Куме, ви все життя мали скромну зарплату. Як же ви спромогалися побудувати такий шикарний будинок?
– Я за нього чесно відсидів три роки.
– Куме, пам’ятаєте, у минулому році ви позичили у мене тисячу гривень?
– Пам’ятаю.
– А раз пам’ятаєте, то коли віддасте?
– Пам’ять, куме у мене добра, але я ж не пророк.
Галя:
– Валю, що тебе може довести до сліз?
Валя:
– Сміх.
– Куме, то правда, що Степан виграв у лотерею машину?
– Правда, куме. Тільки не машину, а тисячу гривень. І не в лотерею, а в преферанс. І не виграв, а програв.
– Куме, а у вашому селі злодії є?
– Ні, куме, у нас люди самі крадуть.
– Куме, уявити собі не можете, скільки з мене взяли в ресторані за горнятко кави!
– Такі часи, куме!
– Але є на світі справедливість! Прийшов додому з того ресторану і знайшов у кишені три срібні ложечки.
– Що, куме, у світі робиться!
– Що?
– Виявляється, наш нічний сторож крав зі складу і вдень.
– Хочеться, куме, дожити до ста років.
– Не пийте, куме, не їжте гострого, копченого, солоного, не куріть, не нервуйте…
– І доживу?
– Не знаю, але життя вам буде здаватися довгим.
Весілля. П’янючий жених спить за столом. До нього підходять дружки і будять:
– Миколо, прокинься, ти на весіллі.
Жених:
– На чиєму весіллі?
– На своєму! Ти сьогодні одружився!
– Я одружився?! А хто вона?
– Та ми її хіба бачили? Ти з нею позавчора познайомився, а сьогодні женишся.
– Як хоч її звати?
– Чи Галя, чи Поліна…
Жених ухопився за голову:
– Чиполіно?!
– Як добре, куме, що винайшли електричну лампочку!
– Чому це тебе так тішить?
– А як би я дивився телевізор у повній темряві?
– Навіщо ви, куме, папугу купили?
– Цікаво. Хочу переконатися, чи справді папуги живуть до 200 років.
– Куме, в місті електрички так швидко їздять!
– Невже?
– А то! Поки я квиток купив, вона вже поїхала!
Горить хата. Догорає. Кум Петро чухає потилицю:
– Ну, якщо ще й після цього таргани залишаться, тоді вже не знаю, що й робити…
– Куме, мій пес такий розумний, коли повертається додому, сам натискає на кнопку дзвінка.
– А мій тим не переймається, він має свого ключа.
Кум Петро вперше стрибає з парашутом. На це дивляться його дружина і син. Петро приземляється і лежить нерухомо. Дружина:
– Синку, сходи, подивись – дихає тато чи ні?
Син сходив, повертається, доповідає:
– Тато дихає, але біля нього дихати неможливо!
– Куме, як живете?
– Нерівномірно.
– А то як?
– Якщо є хліб, то немає солі, якщо є сіль, то немає хліба. А ви як живете, куме?
– А я рівномірно: немає ні хліба, ні солі.
– Куме, ви мудрий чоловік, скажіть, як до мене в хату ластівка залетіла, що то означає?
– То, куме, у вас або двері були відчинені, або вікно.
Кум прийшов до кума. Той сидить і грає на гармошці.
– А де кума, куме?
– В сараї дрова рубає.
– Хіба це по‑людськи, ти сидиш в теплі, граєш на гармошці, а жінка дрова рубає?
– А я що, винен, що вона не вміє грати на гармошці?
– А як ходив я, куме, матросом у плавання, то якось на наш корабель налетіла хвиля висотою з десятиповерховий будинок! Жодна душа не врятувалася!
– А ви, куме?
– А мене на той час вже на берег списали.
– А хто у вашому селі, куме, найстарший чоловік?
– Ніхто. Найстарший помер на днях.
Куми сім’ями відпочивають на природі.
– Кумо, трава мокра.
– Зовсім ні, то ви на олів’є сіли.
– На цьому фото, куме, мені п’ять років.
– Виходить, лисина у вас була вже тоді?
– Куме, ви фото догори ногами тримаєте.
– Зима люта буде, куме!
– Невже?
– Страшні морози!
– Та ну?
– Так буде холодно, що аж‑аж!
– Та звідки ви знаєте?
– Бо у мене кожуха немає!
– Куме, вік у нас вже ого‑го, а як здоров’ячко?
– Спасибі, нічого, як і було. Он, бачите, біля колодязя каменюка лежить. Піввіку тому пробував підняти – не підняв, і зараз не можу.
Кум Петро бовтається у воді недалеко від берега.
– Що, куме, шукаєте? – кричить кум Іван.
– Вершу вчора поставив.
– А позначку якусь пам’ятаєте?
– Та коза баби Насті навпроти паслася.
– Ну як ваш син, куме, вивчився?
– Нині, куме, легше купити готового вченого, аніж вивчити нового.
– Куме, що твої дівчата роблять?
– Шиють та співають.
– А жінка?
– Поре та плаче.
– Куме, чому жінці по господарці не допомагаєш?
– А мене батько ще в дитинстві попереджав, щоб до криниці близько не підходив, а сокиру до рук не брав!
– Кумо, вибачте, я вам на ногу наступила. Болить?
– Пусте! Мені корова, бувало, не так наступала.
– Куме, скільки років цьому бичкові?
– Два роки.
– А по чому ви знаєте?
– По рогах.
– І справді. Я й не помітив, що у нього два роги.
Кум Петро і кум Іван пасуть корів. Кум Петро:
– Якось, куме, я виростив таку капусту, що треба було три пари коней, щоб її вивезти.
– А я, куме, якось вилив казана, більшого, ніж баня на церкві!
– І для чого такий великий казан?
– А щоб твою капусту варити.
– Куме, я хочу з вами поділитися…
– Якщо своїми проблемами, то не треба.
– Куме, плюньте на все! І на партії, і на велосипедистів.
– А на велосипедистів за що?
– Куме, навіщо ви той годинник вкрали?
– Та… Ішов я і годинник ішов, думаю собі, підемо разом…
– Куме, не можу зрозуміти, як можна одним ударом вибити п’ять зубів?
– Дуже просто. Хочете, покажу?
Куми сидять у в’язниці.
– Куме, а ви не боїтеся, що жінка, поки ви у в’язниці, покине вас?
– Дурниці! Ви, куме, не знаєте мою жінку. По‑перше, вона порядна, по‑друге, вона мене любить, а по‑третє, вона теж сидить у в’язниці.
– Куме, здається, я вчора вас бачив із дружиною в кіно.
– Бачив, бачив… Дружині тільки не кажи.
– Зустрів учителя, куме, а він каже, щоб я купив синові енциклопедію.
– Енциклопедію? Що за панство? Хай ходить до школи пішки, як ми ходили!
– Ви вчора були на концерті, кумо, і як?
– О! Петра вигнали з роботи, сам Петро вигнав зятя, а Софія вже стала бабусею. У Мироненків дача згоріла, а у Савчуків пудель здох…
Куми сім’ями на виставі в цирку. Кум Петро:
– Куме Іване, а той підліток, який крутиться біля левів, що – приборкувач?
– Та що ви! Така небезпечна робота не для нього. Він лише розчісує левам гриви і чистить їм зуби.
– Куме, як тигри не з’їдять того приборкувача, що їм у пащеки голову пхає?
– Дивіться, який він миршавий, хіба такий може бути їм до смаку.
– Куме, чи не можете ви позичити мені тисячу гривень?
– Можу, але не хочу.
– Думаєте, що я не захочу їх вам віддати?
– Захотіти – захочете, але не зможете.
– Кумо, як ти змінилася, постаріла, посивіла, зуби втратила…
– А ти, кумо, геть не змінилася, як була пащекуватою – такою і залишилась.
– Куме, дивіться, які котеджі! Живуть же люди! І за які тільки гроші вони будуються?
– За наші, куме, кровні.
– Тоді дулю їм під носа! Ходімо до Марії, проп’ємо останні, щоб їм не дісталися.
– Куме, винайшли новий препарат проти облисіння!
– Який?
– Випив три краплі – і на одного лисого менше.
– Куме, вийшов дуже строгий новий указ про боротьбу з розкрадачами державного майна!
– Колись мій дід, коли виносив останній пуд пшениці з комори, кричав жінці: «Маріє, замкни комору, щоб ніхто нічого не вкрав!»
– Куме, читав, що в якійсь країні невірну жінку запихали у мішок з котом і кидали в річку. Я б таке і в нас запровадив.
– А де ж, куме, скільки котів набрати?
Сидять Іван і Петро біля двору:
– Ой, куме, не в моїх правилах сидіти без діла!..
– І що, куме?
– Піду, ляжу.
– Заходьте, куме, по чарці вип’ємо, бо щось ви сумний дуже.
– Та, куме, біда у мене, не п’ю вже. Лікарі якісь еритроцити у мене найшли.
– А ця зараза не передається?
– Не знаю, куме. Але вчора пса погладив, так він під машину попав.
– Як ви, куме, витримуєте, – ваша жінка увесь час свариться, кричить.
– То ще нічого. Гірше, коли вона в гарному настрої починає співати.
– Куме, дивився нову хату, мені подобається, але боюся, що скаже жінка.
– Ти, куме, сам вирішуй, сьогодні швидше нову добру жінку можна знайти, аніж нову добру хату.
– Куме, пішли вип’ємо.
– Грошей не маю.
– Я вам дам.
– А навіщо мені? Дайте зразу продавщиці.
– Куме, їду у відрядження.
– А що жінка каже?
– Каже, щоб тільки не тратив гроші на те, що маю вдома безкоштовно.
– Куме, підвезете в місто?
– Сідайте, кумо.
– А скільки візьмете?
– Домовимось.
– А як не домовимось?
– То заплатите гроші.
– Куме, чому йдеш від жінки?
– Хіба з нею можна жити? В хаті й чарки горілки немає, а вона на останні гроші молоко купує!
Кум Петро іде на нічну сторожу. Зустрічає кума Івана, той:
– І не страшно вам сторожувати темної ночі? – Страшно. Але то поки засну.
– Питаю вчора у сина: «Навіщо клеїш моє фото на щоденник?»
– Ну?
– Каже, щоб учитель більше не питав, який йолоп мені задачки розв’язує!
– Куме, чого ти втупився в той альбом?
– Та оце дивлюся на своє весільне фото і ніяк не можу збагнути, чому я посміхаюсь.
– Куме, що робити? В газеті – приватизація, в телевізорі – інтеграція, по радіо – оптимізація, відчиняю двері – теща суне!
– Шукай еміграцію, куме!
– Про що думаєш, куме?
– Вгадай.
– Про Верховну Раду?
– Ні.
– Про Президента?
– Ні.
– Про економіку та фінанси?
– Вгадав, куме. Позич на пляшку.
Кум Степан приїхав у гості до кума Івана в Снятин. Гуляють, дійшли до ратуші. Кум Степан поглянув угору на годинник і каже:
– Куме Йване, вашого годинника треба відрегулювати.
– Навіщо? Місто маленьке, кожен знає, що як на ратуші годинник показує четверту, а віддзвонює шосту, то в дійсності є п’ята.
– Куме, ти так швидко й гарно все робиш, що тобі жінка каже, як дякує?
– А то їй на зло. І словом не прохопиться! Бачив би ти, як вона від гніву зеленіє, коли немає до чого прискіпатись.
Директор школи викликав Петра і з порога:
– Ваш син погано вчиться!
– А в якому він класі?
– Куме, ти колись до церкви не ходив, бо парторг не пускав. А тепер чому не ходиш?
– Та парторга соромно! Бо не вмію так гарно хреститися, як він.
– Як живеш, куме?
– Якщо завтра буде гірше, ніж сьогодні, – то нормально, якщо краще – то погано.
– Куме, ваш син кинув каменюку в мою машину!
– Влучив?
– Слава Богу, ні.
– То не мій син!
– Куме, коли моя жінка починає співати, я мерщій біжу з хати!
– Чому?
– Щоб люди не подумали, що я її б’ю!
– Як би я хотіла, кумо, щоб моя донька співала.
– Так у неї ж немає слуху.
– Вона ж співатиме, а не слухатиме!
– Ой, кумо, і у мене колись був ідеал.
– І куди ж він подівся?
– Я за нього заміж вийшла.
Куми в гостях. На стіл подали виноград. Кум Петро відразу ж забрав увесь виноград на свою тарілку. Кум Іван:
– Куме, але ж ми теж любимо виноград.
– Та не так, як я! – відповів Петро з повним ротом винограду.
– Здається, кумо, мій чоловік любить мене менше, ніж раніше.
– Чому?
– Та за останні два роки він жодного разу не ночував удома.
– Куме, а природа справедлива. Наприклад, якщо сліпий не бачить, то добре чує.
– Ага, куме. Це те ж саме, що я не маю грошей, але маю гарний апетит!
– Де був, куме?
– На весіллі.
– І як?
– Нікудишнє!
– Що так?
– Навіть не побилися.
– Оце, кумо, була на весіллі. Ой погуляла! Аж тільки на третій день розійшлися.
– Усі гості?
– Та ні! Молодий і молода!
– Кумо, позичте макогін.
– Не можу, мій чоловік ще теж не повернувся.
– Куме, хто у тебе голова в сім’ї?
– Якщо гроші заробляти – я, якщо витрачати – жінка.
– Яка злива! Стіною вода падає! А моя пішла до куми без парасоля!
– Не хвилюйтесь, куме, сховається в крамниці.
– Цього я, куме, й боюся!
– Куме, а чи здійснилася якась мрія твого дитинства?
– Ага. Коли мати тягала мене за чуба, мріяв стати лисим…
Розмова в учительській:
– Кумо, знаєш, яка тема твору цього року на екзаменах?
– Яка?
– «Образ матері в SМS‑повідомленнях!»
Зустрілися дві куми.
– Я чула, що ти вдруге заміж вийшла? І як ти з ним познайомилася?
– О, то було дуже романтично. Він наїхав машиною на мого першого чоловіка.
– Кумо, коли помер ваш чоловік?
– Через два місяці після шлюбу.
– Добре, що хоч довго не мучився.
– Куме, чи можна в тебе сьогодні переночувати?
– Мабуть, з жінкою посварився?
– Ні, цього разу навіть не встиг, як вона мене з хати вигнала…
– Куме, напевне, Ганна щаслива – чоловік її на руках носить.
– Ну і що? Мене моя Одарка теж часом носить. – Бачив, бачив, куме, – з пивного бару…
– Куме, я лягаю спати з курми. А ви?
– А я зі своєю Тетяною.
Розглядає кум уважно шлюбне свідоцтво. Кума до нього насмішливо:
– І що ти там шукаєш? 20 років лежало…
– Не можу знайти, а де тут строк гарантії?
В надвечір’я дві куми сперлися на тини і бесідують:
– Ані шелесне, – каже одна. – Гарний вечір, і ніч, мабуть, буде тиха.
– Буде тиха. Мій вже прийшов додому, і тверезий.
– У мене, куме, жінка непогана. Я можу навіть уві сні говорити і не лається.
– Ой, куме! А моя навіть коли я сплю не дає мені слова сказати!
– Я, куме, тільки заходжу в дім, моя дивиться на годинник…
– А моя – на календар.
– Здоровий будь, куме! Ходімо пива поп’ємо. – Не маю часу, поспішаю додому, бо маю борщ варити.
– А що, дружина у відрядженні? Чи хвора?
– Ні, голодна!
– Я цієї ночі куме не міг заснути через жахливий сон. Приснилося, що моя дружина і молода гарна мільйонерка через мене побилися.
– А ти чому не спав?
– Так жінка перемогла!
– Куме, от жінки балакучі! Мою не переслухаю!
– Так то воно так… Але я чув по радіо, що вчені доказали, що у світі найбалакучіші баби – це п’яні мужики.
– Кумо, а що ви робите, що чоловік у вас такий хороший?
– Добре годую, не дратую, а увечері відпускаю на прогулянку.
– Кумо, чому ти розлучаєшся з чоловіком?
– Бо він дурний!
– Так ви ж десять років прожили!
– Бо я дурна!
– Так навіщо ж вам розлучатися?!
– Куме, так хочу чорної ікри!
– Ой, куме, купіть банку кабачкової – зверху вона завжди чорна.
– Чому це ваш пес, куме, усеньку ніч гавкав?
– То він мене від дружини захищав…
– А що це у вас, куме, усю ніч світло горіло?
– Та сьогодні жінка з курорту повертається, обов’язково запитає, чому так мало на лічильнику за електрику…
– Куме, а як закінчилася ваша вчорашня голосна суперечка з дружиною?
– Ой, та приповзла моя Галя до мене на колінах.
– Вибачилась?
– Сказала: «Вилазь із‑під ліжка, боягузе!»
– Боже, скільки років ми не бачились! Як справи? Як живеш із чоловіком, кумо?
– Все добре, тільки він дальтонік.
– Ой, кумо, ніколи б не жила з іноземцем!
– Учора син приносить зошит, а там: «скро‑рабро пентіхус»… І запитує у мене, що це означає?
– Ну?
– Питаю, хто йому таке сказав.
– А він?
– А він каже: сам написав…
– Куме, хочу розлучитися з дружиною!
– Чому?
– Вештається по барах!
– Так п’є?!
– Ні, мене шукає.
Чоловік іде від дружини, та голосить:
– На кого ж ти мене, Петре, покидаєш?!
– На кума Івана, з ким злигалася!
– Куме, жінка чистить тобі одяг?
– Місцями…
– Як це?
– Тільки кишені.
– Куме, постав у городі опудало, горобці ж соняхи виклюють!
– А навіщо, он жінка цілими днями в городі стирчить!
– Ой, кумо, не прийшов мій сьогодні на ніч додому.
– Може, з ним що сталося?
– Станеться! Коли прийде…
Чоловік до дружини:
– Я бачив – кума гусака патрає, може, в гості сходимо…
– Здурів, чи що?! Ми у неділю порося різати будемо.
П’яний кум Іван до перехожого:
– Де я?
– На майдані Незалежності.
– Не треба так детально… Місто яке?
Купив кум у кума корову.
– А скільки вона молока дає? – запитує.
– Багато. Але б’ється.
– Та то не біда, не я ж доїтиму – жінка.
– Що ж ви, кумо, після смерті чоловіка так швидко заміж вийшли?
– Так нудно ж, кумо, немає з ким і посперечатися…
– Добре тобі, кумо. Лежиш, телевізор дивишся, книжки читаєш. Хороший чоловік у тебе.
– Та де там! Учора прийшов з роботи, вечерю приготував, білизну виправ, а хату не підмів. Ще й лаятися довелось.
Оголошення в газеті:
«Міняю двокімнатну квартиру в центрі міста на сарай мера міста».
Кум Петро.
– Ой, куме, дивись, скажу твоїй, що ти мене цілував…
– Так я ж тільки раз…
– А що, більше не хочеш?
– Куме, розлучаюсь! Десять років кидає в мене всім, що тільки потрапить під руку. Подаю на розлучення.
– І чого ви, куме, не розлучилися одразу, а спохопилися аж через 10 років?
Тільки‑но чоловік, повертаючись після роботи, повернув у двір куми, як – звідки не візьмись – його дружина.
– Грицьку, а зарплату давали?
– Давали, – мов обпечений, крутнувся чоловік.
– Так чого ти її до куми несеш?
– Ти ба! – ніби він тут і справді вперше, озирається чоловік. – Хто б міг подумати, що на роботі так затуркають?
– Куме, хто це тобі «ліхтаря» під оком причепив?
– Та то Одарці хвіртку робив та й затримався, а жінка вдома саме мак товкла.
– Кумо, чого ти така сварлива? – запитав кум.
– А що ти думав? Дрова рубати – наймаю, січку різати – наймаю, то ще буду наймати, щоб сварилися за мене?
– Куме, я вчора бачив вашу колишню дружину.
– І що вона казала?
– Сказала, що коли ви не платитимете вчасно аліменти, вона повернеться до вас.
– От кум уміє тримати язика за зубами.
– Звідки ти взяла?
– А йому рік тому підвищили зарплату, а дружина ще й досі не знає.
Кум ходить по двору з перев’язаною головою. Кума і запитує:
– Що, куме, вже повернулася ваша дружина з курсів?
Сваряться чоловік і дружина. Вона йому каже:
– Ти менше балакай і рукам волі не давай, бо он нашого кума за те, що образив свою дружину, засудили до двох років.
– Ти дивися, як йому пощастило! Тепер хоч трохи від неї відпочине.
– Куме, я подаю на розлучення. Моя жінка не розмовляє зі мною вже шість місяців.
– Схаменіться, куме, де ви ще знайдете таку жінку?
Каже жінка до чоловіка:
– Ти чув, що кум Петро потрапив у лікарню?
– Дивно! Адже тільки вчора увечері я бачив його з чарівною блондинкою.
– Його жінка теж бачила…
– Кумо, чоловікам подобається не натуральна краса…
– А що?
– А макіяж у стилі «натуральна краса»!
– Що це, чоловіче, все куди ходиш, то це «ситуація» та «ситуація»?! Що це воно таке – ситуація?
– От, жінко, наприклад, ти приходиш з роботи, а я з кумою на дивані – ситуація! Зрозуміла?
– Зрозуміла. Це коли ти приходиш з роботи, а я з кумом на дивані, – ситуація?!
– Е‑е, жінко, ти не плутай ситуацію з проституцією.
Галя з Іваном у барі. Галя помічає кума Петра біля барної стійки і показує на нього чоловікові.
– Дивись, Петро розлучився з Марією сім років тому, і з тих пір він усе п’є!
– Та ну! Ніхто стільки не святкує!
– Куме, одразу видно, що ви гарно відпочивали: ач, як щоки поповнішали і почервоніли.
– Про який відпочинок ви говорите?! Я тільки там і займався, що надував гумові матраци для дружини і для тещі.
– Кумо, вчора біля магазину мені твій чоловік такий анекдот розповів, що я мало з ліжка не впала.
– Мене, Грицю, дуже непокоїть те, що моя дружина останнім часом вигукує уві сні: «Не щипайте, куме, бо зіпхну з ліжка!»
– Тю‑у‑у! Яка ж у тебе може бути підстава для занепокоєння?! Адже вона погрожує кумові, а не тобі.
Зустрілися на тому світі два куми й питають один одного:
– Ти, куме, від чого помер?
– Я – від холоду. А ти від чого?
– А я, куме, від здивування.
– Як це?
– Та приїхав я з відрядження, відкриваю своїм ключем квартиру – дивлюся, а в коридорі чужі черевики, піджак. Усі ознаки, що до жінки прийшов коханець. Я, куме, усю хату перерив, а його так і не знайшов.
– Куме, а ти в холодильнику дивився?
– Ні, в холодильнику не дивився!
– От який ти недогадливий! Подивився б у холодильник – були б ми обидва живі…
– Чому ти, куме, такий зажурений?
– Я переживаю духовну кризу: покохав чудову дівчину, вона мене теж. Її батьки хочуть, щоб ми побралися, мої теж…
– То в чому, куме, причина кризи?
– Не знаю, що скаже моя жінка.
Розмовляють дві куми:
– Ти хоч би фіранки затягла, щоб не було видно, що ти витворяєш зі своїм чоловіком.
– А ти, кумо, купи собі бінокль, щоб переконатися, що то був не мій чоловік.
– Ой, кумо, як гарно росте ваш хлопчик. Чи схожий він на свого батька?
– На жаль, схожий.
– А чому – на жаль?
– Бо мені, кумо, було б приємніше, якби він був схожий на мого чоловіка.
– Куме, а який я, коли п’яний?
– А чого це тебе так цікавить?
– Та жінка каже, що тоді я – парнокопитне.
– Це, куме, вона по‑науковому. А по‑людськи – свиня.
– Куме, а чому ти не стріляв у ведмедя, який пробіг поруч?
– Та, осічка, куме.
– А чому з другого ствола не пальнув?
– А тоді б не встиг на дуба залізти.
Повертається чоловік з полювання. Жінка в крик:
– І хто ж тебе так? І де ж тебе так? Весь у синцях!
– Не лякайся! Це ми з кумом зайця ділили.
– Куме, приходить до мене сусідський Микола і каже: «Отже, меблі та інші домашні речі ми з вашою донькою розділимо порівно?»
– А ви?
– Я погодився. А ще він сказав, що готовий зберегти нормальні людські стосунки, вітатися, розмовляти і таке інше.
– Ну?
– Пообіцяв під час розлучення не попрікати, не скандалити…
– І ще що?
– Залишилось лише домовитися, на який день призначити весілля.
– А ти знаєш, куме, є собаки розумніші за господарів!
– Ото здивував! Та я сам такого мав!
– Скажіть, куме, як, на вашу думку, справляється зі своїми обов’язками президент?
– Правду кажучи, я його ще тверезим не бачив.
– Що – так випиває?
– Він – ні, куме, але я…
Два куми вирішили кинути пити. Залишилась у них одна пляшка. Що робити? Один і каже:
– Ти, куме, заховай її за спину, якщо вгадаю, в якій руці, будемо далі пити. А якщо ні – викинемо і більше не п’ємо.
Той заховав і питає:
– В якій руці?
– В лівій!
– Ти, куме, подумай, не поспішай!
Стомлений чоловік повертається додому і каже жінці:
– Хто б не дзвонив – мене немає вдома.
Ось дзвінок. Жінка бере трубку.
– Чоловік вдома!
– Я ж прохав! – схоплюється чоловік.
– Чого ти хочеш? Дзвонив кум, але не до тебе.
– Що з вами, куме? Ви чимось так стурбовані.
– Нічого дивного: у мене п’ять доньок і жодного зятя.
– Хе! А щоб ви, куме, сказали на моєму місці? У мене тільки одна дочка і вже п’ятий зять.
– Куме, що мені робити? Жінці все гірше і гірше.
– А ті п’явки не допомогли, що я вам дав?
– Ні. Три з’їла через силу, а більше не хоче.
– Уявляєш, куме, приходжу я додому, а жінка з якимось чоловіком у ліжку лежить, і в обох очі хитрі‑хитрі! Я одразу щось запідозрив. Швиденько відчиняю холодильник, а пляшки нема.
– За що б’єте свого сина, куме?
– Та завтра кінець чверті і він має принести табель про успішність.
– Ну і що?
– А завтра мене не буде вдома.
– Куме, я вчора впав з тридцятиметрової драбини.
– І залишився живим?
– Так. Правда, я зірвався з третього щабля.
– Куме, то не ваш хлопчик закопує в пісок мій одяг?
– Ні, куме, то сестрин. Мій – он той, що набирає воду вашим капелюхом.
– А що з вами, куме? Обличчя в синцях і зуби вибиті.
– Та знаєте, вчора ми ділили спадок, і я одержав свою частку.
Дівчина дорікає знайомій молодиці:
– Я ж просила, щоб ви нікому не говорили, що я засватана.
– Я й не казала. Я тільки спитала куму, чи вона знає про це.
– Куме, перегорнув оце днями синів щоденник і ледь не знепритомнів.
– Що – багато двійок нахапав?
– Та ні! Виявляється, він уже в четвертому класі.
– Більше я нізащо до кума в гості не піду. Від його слів і досі голова тріщить.
– Цікаво, що ж він базікав?
– Раз за разом повторював: «Вип’ємо ще по одній!».
– Куме, а чому ти щоденно на роботі? Ти ж вже на пенсії, міг би хоч трохи вдома посидіти біля дружини.
– Іди сам біля неї посидь, куме. Побачу, чи ти висидиш.
– Куме, у мене було все: гроші, чудовий будинок, розкішна машина і красива жінка, яка мене любила. А потім – бац! Усе зникло.
– Що ж трапилося? – запитує кум.
– Дружина дізналася.
– Учора мого причмеленого звільнили з роботи!
– За що?
– Начальник їхній пішов на підвищення. Святкували. Він і каже: «Дякую всім. Як ви без мене будете? Пришлють замість мене якогось дурня…» А мій і ляпнув: «Ну ось, знову дурня пришлють…»
Дата добавления: 2015-10-16; просмотров: 103 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Анекдоти давні і сучасні | | | Чом ти, друже, зажурився? Чом голівоньку повісив? 2 страница |