Комбіновані коронки

Застосування у стоматологічній практиці акрилових пластмас відкрило можливість удосконалювати металеві штамповані коронки в естетичному відно­шенні. Свій внесок у вирішення даної проблеми зробили такі вчені, як Кампер, Мате, Роймут, B.C. Погодін, В.Ю. Курляндський, Міллер, Я.І. Бєлкін, А.П. Бо-родюк. їхньою заслугою було те, що вони розробляли методи поліпшення з'єднання пластмаси з металом.

У 40-ві роки минулого століття однією із найпоширеніших комбінованих коронок була коронка, яку запропонував у 1947 р. Я.І. Бєлкін. Вона тоді мала назву "коронка з пластмаси на металевому базисі".

Виготовлення коронки за Бєлкіним складається з наступних клініко-ла-бораторних етапів.

На першому клінічному та лабораторному етапі проводять усі маніпуляції, які відповідають етапам виготовлення повної металевої штампованої коронки.

На другому клінічному етапі штамповану коронку припасовують за загаль­ноприйнятою методикою. Потім коронку знімають з опорного зуба і проводять перфорацію присінкового боку коронки бором (колесоподібним, шароподіб-ним). Опорний зуб додатково зішліфовують з боку присінка і незначно — з апроксимальних боків для звільнення місця для пластмаси.

Коронку заповнюють розплавленим воском і повторно вводять на культю опорного зуба, у такому разі залишки воску вийдуть через отвір на присінковій поверхні. Залишки воску видаляють і отримують відбиток разом з коронкою. Визначають колір пластмаси і передають коронку разом з нарядом у зуботех-нічну лабораторію.

На другому лабораторному етапі за отриманим відбитком зубний технік відливає модель. Коронку підігрівають над полум'ям газової горілки, знімають і виплавляють залишки воску. її шліфують та полірують, після чого на при­сінковій поверхні вирізають "вікно" за допомогою сепараційного диска, зали­шаючи вузьку смужку в пришийковій ділянці (0,5 мм) та біля різального краю. Для поліпшення з'єднання металу з пластмасою по периметру колесоподібним бором вирізають нарізки у вигляді хвоста ластівки (мал. 59).

Опісля каркас штампованої коронки встановлюють на робочу модель та перевіряють її відповідність. Коронку знімають з моделі, проводять знежирен­ня, приясенну смужку ізолюють лаком (ЕДА). Після висушування лаку корон­ку знову встановлюють на модель і проводять моделювання воском присінко-вої поверхні з урахуванням топографії поруч розміщених зубів. З моделі вирі­зають гіпсовий блок, який включає зуб зі штучною коронкою та сусідні зуби з кожного боку, блок гіпсують у кювету присінковою поверхнею догори, прово­дять замочування у воді і відливають контрштамп. Стоматологічну кювету по­міщають під прес для видалення залишків гіпсу та його кристалізації. Кювету відкривають за допомогою гарячої води, виплавляють віск, потім охолоджу­ють і проводять пакування пластмаси відповідного кольору. Дана коронка,

Мал. 59. Створення ретенційних пунктів у вигляді хвоста ластівки: а — вигляд спереду; б — вигляд з боку каркасу коронки

відрізняючись простотою виготовлення, має низку серйозних недоліків, що обмежують її використання. Насамперед це слабке механічне з'єднання пласт­маси з металом. Наслідком цього є наявність зазорів, у які потрапляють залиш­ки їжі, просвічування металу, дефекти пластмасового облицювання, нещільне прилягання коронки у ділянці шийки зуба тощо.

Перераховані недоліки стимулювали вчених до вдосконалення даного виду протезування. Так, зокрема, відомо низку модифікацій коронки за Свердло­вим, Куриленком.

До відомих комбінованих коронок на штампованій основі необхідно відне­сти і коронку за Бородюком.

Дата добавления: 2015-10-13