Розділ 1. Теоретичні основи педагогічної спадщини В. Сухомлинського у вихованні гуманних взаємин між дітьми

ВСТУП

Стосунки в дитячому колективі мають вагомий вплив на подальший розвиток та становлення дитини як особистості. Саме дружні стосунки, взаємодопомога, позитивна атмосфера в групі сприяють тому, що діти із задоволенням виконують доручення вихователя, допомагають товаришам, краще навчаються.

С.Л.Рубінштейн стверджував: «Серце людини зіткано із її людських відносин до інших людей: те, чого він вартий у цілому визначається тим, до яких людських відносин людина прагне, які відношення з іншими людьми він здатен встановити» [рубінштейн, с. 16]. До того ж ще А.Макаренко підкреслював, що в педагогічній роботі ми маємо справу насамперед з відносинами, саме відносини є об’єктом педагогічної роботи.

Дитина вступає у взаємодію з середовищем, з окремими людьми, і тут починається моральне виховання, стрижнем якого є формування гуманних відносин і взаємовідносин дітей. В суспільстві ці відносини характеризуються відносинами дружнього співробітництва, піклуванням про людину.

Молодший шкільний вік характеризується підвищеною чутливістю до зовнішніх впливів, вірою в істинність всього, що говорять і чому вчать дорослі, в безкомпромісність їх моральних вимог до інших.

Важливо відзначити, що пізнання молодшого школяра будуються на принципах, близьких до принципів конкретного сприйняття дійсності.

Дитина не відокремлює себе від усього світу, не протиставляє себе йому, тобто знаходиться з ним у братерстві. Родинні відносини до оточуючих - важлива передумова гуманних відносин.

У цей період особливо гостро сприймається добро і зло, співчуття і байдужість, ставлення інших людей. Саме в цей період, як стверджує А.Г.Ковальов, необхідно націлювати дитину на правильне розуміння природи гуманних відносин [Ковальов].

Також важливо відмітити такі характерні особливості психіки дитини молодшого шкільного віку, як розуміння доброго, правильного, здатність до співчуття і співпереживання, безпосередність вражень, конкретність і яскравість вираження відносин, готовність до дії.

Отже, у свідомості дитини надовго закріплюються знання, здобуті в результаті активної дії, а не ті, які він отримав у вигляді словесних сентенцій, формувань.

При цьому треба сказати, що значна частина дітей недостатньо підготовлена до сприйняття гуманних відносин і до залучення в гуманні відносини, тому, як зазначив К.Д.Ушинський, «доброті, як і грамоті, треба навчати. Доброта - це те, що повинно стати моральною основою особистості - моральна чистота, благородство…» [Ушинський, с. 258].

Проаналізувавши дослідження вчених ми прийшли до висновку, що колективна образотворча діяльність, як одна із форм організації життя дітей сприяє виникненню різних стосунків між ними. Саме взаємини в спільній діяльності формують здатність дитини входити в колектив однолітків, діяти в ньому певним чином, встановлювати товариські і дружні зв'язки, підкорятися вимогам товариства. У колективній образотворчій діяльності у дітей виховується гуманне ставлення до ровесників, взаєморозуміння, усвідомлення вимог вихователя та товаришів, уміння рахуватися з громадською думкою та інтересами колективу. [1, 45]

За основу нашої роботи ми беремо гуманістичні погляди В.О.Сухомлинського, тому що гуманізм педагогічної системи педагога ґрунтується на положенні про самоцінність людини, її праві на свободу і гідність як неповторної індивідуальності. Він висунув і розвинув концепцію відносної автономії конкретної особи, її права на вибір на основі власної совісті.

Звернення до серця і розуму дитини, а не намагання повчати, вказувати їй, розпоряджатися нею, є найкращим психологічно довершеним інструментом, котрий завжди спрацьовує, викликає відгук дитячої душі, бажання стати кращим. Таким чином відбувається не лише вплив учителя не вихованця, а й поєднання їхніх прагнень, зусиль у спільну дію, виникає об'єднуючий мотив, який забезпечує гуманні стосунки вихователя і дитини, їх суб'єкт-суб'єктну педагогічну взаємодію.

Актуальність дослідження обумовлена тим, що виховання дітей завжди мало і матиме першочергове значення. Що ми вкладемо в підростаюче покоління, те й матимемо далі. Яких особистостей сформуємо – таке суспільство й буде.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та емпірично дослідити зміст гуманності взаємин дошкільників, показати вплив педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського на формування гуманних відносин між дітьми.

Для здійснення поставленої мети необхідно виконати такі завдання:

– визначити сутність та зміст поняття «гуманність» та «гуманні відносини»;

– охарактеризувати взаємини між дітьми старшого дошкільного віку;

– дослідити значення спадщини В. Сухомлинськогом у вихованні гуманних взаємин між дітьми;

– розробити систему роботи з виховання гуманних взаємин між дітьми засобами педагогічних ідей В. Сухомлинського.

Об’єкт дослідження – формування гуманних взаємин між дітьми.

Предмет дослідження – педагогічна спадщина В.О.Сухомлинського як засіб виховання гуманних взаємин між дітьми старшого дошкільного віку.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ В. СУХОМЛИНСЬКОГО У ВИХОВАННІ ГУМАННИХ ВЗАЄМИН МІЖ ДІТЬМИ

1.1 Сутність та зміст поняття «гуманність» та «гуманні відносини»

Гуманність (людинолюбство, людяність) - це пошана до людей, турбота про їх благо, співчуття, доброзичливість. Людям високорозвинутим і соціально здоровим властива гуманність.

Гуманність виявляється в співпереживанні людині, що потрапила в біду, в готовності прийти йому на допомогу, в потребно-; сті творити добро і протистояти злу. Гуманна людина уміє на тільки розділити горе, але і порадіти успіхам, визнати досягнення інших людей.

Йому чуже відчуття заздрості і злорадності, він бореться проти жорстокості, насильства, знехтування гідності людини, він поважає всіх людей незалежно від їх віку, підлоги, соціального положення, національної приналежності.

Гуманність - одна із загальнолюдських норм моральності. Без неї не може бути мови про соціальне здоров′я суспільства.

Гуманність - система установок особи на соціальні об’єкти (людину, групу або будь-яку живу істоту), яка представлена в свідомості переживаннями співчуття і сорадованія. Гуманність виявляється в спілкуванні і поведінці: у сприянні, співучасті, допомозі. Поняття «гуманність» тісно пов′язане з емпатієй.

Гуманність розуміють як дотримання принципів рівності між всіма людьми, пошани і справедливості, а також вимогливості у виконанні цих принципів [поніманська, с. 5].

Поняття «гуманність» знімає зіставлення «альтруїзм - егоїзм», що припускає або жертовність, або корисливе себелюбство.

Досвіду гуманного відношення дитина набуває перш за все в сім’ї. Важливо, щоб в сім’ї всі піклувалися один про одного, підтримували, раділи успіхам і переживали із-за невдач.

Привітність, чуйність і проникливість батьків по відношенню до дітей, один до одного, до навколишніх людей і тварин - це благодатний грунт для виховання гуманних відчуттів. Відсутність гуманності - черствість і невдячність - нерідко є наслідком порушених відносин дитини з батьками, недоліком тепла і любові в сім’ї.

Самі діти можуть не здогадатися, як проявити гуманність. Без підказки батьків (дорослих) тут не обійтися. Не забудьте нагадати їм, як буде рада бабуся листу або дзвінку, як у тата покращає настрій, коли він побачить розставлені на місця книги, прибрану кімнату. Мама зрадіє, якщо ти допоможеш приготувати їду і накрити на стіл.

Старенька подякує, якщо ти допоможеш їй перейти через дорогу і донесеш сумки. Друг зрадіє, якщо ти допоможеш йому надолужити пропущений в школі матеріал [головаха, с. 127].

Дитині необхідно рости в атмосфері дружніх стосунків батьків з їх товаришами по роботі, їх привітності по відношенню до друзів сина або дочки, їх чуйності до навколишніх людей.

Гуманність розвивається в колективі. Важливо, щоб у вас були друзі (або хоч би один друг), щоб ви підтримували однокласників (однокурсників), допомагали їм, співпереживали, були зацікавлені в успіху загальної справи.

Необхідно учити дітей не кривдити і не принижувати однокласників, не сміятися над недоліками інших людей, не соромитися виражати добрі відчуття один до одного.

Втіленням гуманізму є колективістська ідентифікація, тобто коли людина до інших людей відноситься так само, як до самого собі, пред’являє однакові вимоги і до себе, і до інших. У групах, де люди настроєні гуманно, переважають позитивні емоції, взаємодопомога. У такій групі приємно вчитися, працювати, відпочивати.

Формування гуманізму пов′язане з розвитком самосвідомості дитини, виділенням себе з соціального оточення. Дослідження показали, що величезне значення в становленні гуманності дитини належить спільній діяльності, реальній співпраці дитини - спочатку з дорослими, а потім з однолітками.

Спільна діяльність створює спільність емоційних переживань, а зміна позицій в грі і спілкуванні формує у дитини гуманне відношення до інших. Від безпосередніх проявів емоційної чуйності (сорадованія успіхам і співчуття неблагополуччю) дитина переходить до співучасті в спільній діяльності.

Формування гуманності в характері - важливе завдання виховання і розвитку особи. Гуманність - основа формування всіх кращих якостей особи, джерело її життєвих сил і здоров′я [Дитяча практична психологія. Під редакцією проф. Марцинковський Т, с. 86].

В. Сухомлинський займався утвердженням гуманного начала у вихованні учнів, яке вважав найважливішою рисою педагогічної культури кожного вчителя [].

Творче продовження ідеї В. Сухомлинського знайшли у втіленні гуманістичного підходу до навчання і виховання відомим педагогом Ш. Амонашвілі, який наголошував на таких сторонах гуманізації навчально-виховного процесу, як доброзичливе та позитивне сприйняття учня, незважаючи на його помилки, повага до особистості, вміння вчителя співпрацювати з учнями при спільному розв’язанні пізнавальних задач [1].

Сутність гуманізму полягає у «визнанні цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток і вияв своїх здібностей» [1, с. 28]. Вважаємо, що процес формування культури професійного спілкування майбутніх фахівців має орієнтуватись на взаємопов’язаний розвиток та саморозвиток викладачів і студентів з урахуванням їхніх інтересів, переконань та здібностей за умови узгодження власних інтересів і потреб суспільства. При цьому спираємось на думку Т. Сущенко про покликання «створити людину як вищу цінність суспільства, створити благотворні умови для всебічного розвитку її здібностей і таланту, розвитку особистості» [сущенко, с. 6]. Людина повинна стати мірою усіх досягнень, проте це положення частіше декларується, ніж втілюється на практиці

Наявні наукові доробки вчених, які досліджували проблему формування гуманної особистості високого рівня культури, – Ш. Амонашвілі, Г. Балла, І.Беха, О. Бодальова, С. Гончаренка, В. Гриньової, М. Євтуха, І. Зязюна, К.Корсака, В. Кременя, Н. Крилової, В. Кудіна, В. Лозової, В. Лугового, В.Лутая, Г. Нестеренко, І. Прокопенка, О. Савченко, В. Сухомлинського, А.Сущенка, Т. Сущенко, Г. Троцко, Н. Щуркової та ін.

Дата добавления: 2015-10-13