Значення спадщини В. Сухомлинського у вихованні гуманних взаємин між дітьми

Важливим джерелом творчості В.О. Сухомлинського є класична педагогічна спадщина. Він часто звертався до педагогічної спадшини Я.А.Коменського, Ж.-Ж. Руссо, І.Г. Песталоцці, Ф.-А. Дістервега, Г.С.Сковороди, К.Д. Ушинського, М.І. Пірогова, Л.М. Толстого, поглядів революціонерів – демократів: В.Г. Белінського, М.Г. Чернишевського, М.О.Добролюбова, Т.Г. Шевченка, І.Я. Франка, до творів Януша Корчака та інших. Також багатим джерелом творчості В.О. Сухомлинського є народна педагогічна мудрість.

Основою його педагогічних переконань є марксистко-ленінська теорія комуністичного виховання, освіти та навчання підростаючого покоління.

З позицій сьогодення видно, що В.О. Сухомлинський зміг піднятися до рівня світової філософської і педагогічної думки. Відштовхуючись від ідей великих мислителів-гуманістів минулого і джерел народного виховання, він сформулював педагогічну концепцію, яка має загальнолюдський характер, спирається на об’єктивні закони і закономірності, не пов’язані з кон’юктурою та ідеологічними догмами, яких вимагав від нього час.

Найважливішою ідеєю своєї педагогічної концепції В.О. Сухомлинський вважав виховання гуманізму й людяності, творення добра людиною, потреби в служінні людям.

У програмі роботи школи із загальними категоріями етики (моральний ідеал, гідність, чесність, працьовитість, справедливість) достатньо реалізуються й такі як: щастя, радість, співчуття, духовність. Саме останні і відображають зміст гуманності як інтегральної риси підростаючої особистості. Проте заслуга вченого полягає не лише в тому, що він включив ці поняття до програми, а й реалізував у практиці роботи Павлишської школи, яка стала його творчою лабораторією [51, с. 31].

У Павлиській школі поважали гідність дитини, оскільки без любові і поваги до вихованців, за переконанням В. Сухомлинського будь-які розмови про гуманність і людяність стають порожнім звуком. Формування гуманності у Павлиші здійснювалося шляхом використання «Хрестоматії моральних цінностей людства» та «Хрестоматії з етики». Ці рукописні матеріали постійно поповнювалися вченим та його колегами і слугували розвитку у дітей людяності, доброти, гідності.

Його педагогічна концепція високогуманна і демократична, органічно поєднує класичну і народну педагогіку. Найголовнішим у його житті була любов до дітей. У записних книжках В.О. Сухомлинського, які він вів все своє життя, 3700 сторінок, кожна з яких присвячена одній людині – його учневі: «Три тисячі сімсот людських доль... Кожна дитина була світом – цілком особливим, унікальним».

Новаторським за своєю суттю є положення про гармонію суспільних та індивідуальних потреб у структурі особистості. У тогочасній педагогіці згадане положення зводилось до того, що особисті інтереси мають підпорядковуватися потребам колективу, суспільства. Тому кардинально змінюється і саме відношення особистості і колективу. Зазначимо, що домінуючим стилем взаємин у тоталітарній державі (СРСР) був конформіський (як всі, так і як). В.О. Сухомлинському вдалося його замінити нонконформіським, за яким дитина і в школі може виявляти свої найнеповторніші грані діяльності та поведінки.

Суттєвим є те, що у системі В.Сухомлинського дитина наділялася значною автономією. Але вчений, розуміючи різницю в рівнях задатків і здібностей дітей, продовжує розвиток стилю взаємин. У своїй діяльності В.О.Сухомлинський вперше затверджує педагогічну філософію суб’єкт - суб’єктної взаємодії. В.О. Сухомлинський неодноразово закликав педагогів «дивитися на світ очима тих, кого ми виховуємо», звертатися до учнів «як до однодумців, як до рівного собі». Він був, мабуть, першим радянським педагогом, система діяльності якого містила в собі свідоме і цілеспрямоване використання діалогу, рефлексивної активності учнів, процесів самопізнання, самовиховання, емоційно довірливого спілкування.

В.О. Сухомлинський говорив, що «у наших школах не повинно бути нещасливих учнів, душу яких гнітить думка, що вони нінащо не здібні. Успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для переборення труднощів, бажання вчитися» [48, с. 213].

В центр навчально-виховного процесу поставив особистість. Тому основою його концепції була повага і довіра до дитини, визнання її унікальності та права на власний вибір.

Виховання гуманності, на думку педагога, починається з виховання любові до всього живого, до матері, бабусі, рідних. У книгах: «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Павлиська середня школа» педагог розкриває конкретні форми становлення гуманної поведінки дітей. Серед них: створення лікарень для пташок і тварин, допомога немічним, участь в естетизації школи і селища, створення галереї портретів матерів найвідоміших людей світу.

Дата добавления: 2015-10-13