Функції, завдання, методи та принципи державного управління економікою

Зміст державного управління економікою визначається характером функцій, які реалізуються у процесі цієї діяльності. У зв’язку з цим розкриття функцій управління має важливе значення для комплексного дослідження та розкриття змісту державного управління економікою.

Спочатку необхідно визначити саме поняття «функція управління», «функція державного управління», «функція державного управління економікою».

Функція, у загальному випадку, означає діяльність, обов’яз­ко­вість, роботу, зовнішній прояв властивостей об’єкту у даній системі відносин.

Існує думка про те, що треба виділяти не функції державного управління, а функції виконавчої влади. Інтегративним при цьому може бути поняття «функції державної влади». Інтегративність означає, що на органи державної влади покладені повноваження з управління сферою суспільних відносин, зокрема, економічних, соціальних. Функцію державної влади доцільно визначити як провідний напрямок діяльності відповідних органів, в ній виражене цільове навантаження, з нею безпосередньо пов’язаний обсяг державно-владних повноважень. Тобто, функції – основні напрями діяльності органів державної влади та правові засоби (обов’язки та повноваження), що застосовуються для досягнення мети функціонування органів – побудови незалежної держави. При цьому кожна функція, як певний вид діяльності органів державної влади, характеризується самостійністю, однорідністю, повторністю.

Поняття «функція» відноситься до управління взагалі, до державного управління, зокрема. Тому функцію можливо розглядати як категорію, яка не пов’язана із конкретними суб’єктами управлінської діяльності. Стосовно управління функція означає діяльність по управлінню, зовнішній прояв властивостей державного управління у сучасній системі суспільних відносин. У спеціальній літературі функції управління розглядаються як дії, види, напрямки діяльності суб’єкту управління відносно об’єкта.

Саме функції управління складають засади управлінських зв’язків між суб’єктом та об’єктом. Ці засади реальні, силові, цілеспрямовані, мають організуючий та регулюючий вплив на керуюче явище, відносини, стан, на який останні реагують та сприймають.

Функції управління мають такі основні властивості:

- є зовнішнім проявом властивостей об’єкту;

- мають цілеспрямований, уособлений та самостійний характер;

- є об’єктивно необхідними для здійснення процесу управління;

- реалізуються певними методами;

- характеризують зміст управлінської діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, можливо зробити висновок, що під функцією управління слід розуміти зовнішній прояв властивостей об’єкту управління, який характеризується самостійністю, реалізуються певними методами залежно від суб’єкту управління з метою досягнення кінцевого результату.

Існує думка про те, що функцію управління можливо розглядати як складову управлінської діяльності. Тоді виникає логічне питання щодо складових управлінської діяльності – саме поняття «складова» та визначення складових. Однак, якщо функція, за тим же підходом, є категорією, то постає незрозумілим, як категорія може бути, у той же час, і складовою.

Функції державного управління реалізуються державою у особі відповідних органів, посадових осіб. Характер функцій визначається завданнями, які стоять перед державою в області державного управління у найважливіших сферах суспільного життя. Для виконання завдань органи державного управління мають певні повноваження. Ці повноваження мають державно-владний характер.

Отже, функції державного управління – конкретні види керуючих дій держави у особі відповідних органів, посадових осіб, відмінних одне від одного за предметом, змістом та засобом впливу керуючого суб’єкту на керуючий об’єкт.

Для функцій державного управління характерні наступні ознаки:

- зовнішній прояв властивостей держави;

- здійснюються від імені держави відповідними органами (посадовими особами);

- мають державно-владний, організуючий характер, закріплені у правовій формі.

Функції державного управління доцільно групувати за об’єктним складом – певними сферами суспільних відносин. Якщо об’єктом державного управління постає економіка України, то доцільно виділяти функції державного управління економікою. Якщо об’єктом постає соціальна сфера життєдіяльності, то доцільно виділяти функції державного управління соціальною сферою.

Відповідно до системного підходу дослідження проблем державного управління економікою, залежно від спрямованості впливу функції поділяють на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх функцій державного управління економікою належать ті, що відображають вплив на економіку (керуючий об’єкт) органів державного управління: стратегія макроекономічних перетворень, фінансово-економічна політика, зовнішньоекономічна політика, валютне регулювання, регулювання банківської сфери, політика інвестування, кредитна політика, бюджетна політика, податкова політика.

Внутрішні функції відображають характер державного управління економікою, зумовлені організацією державного управління, організаційною побудовою системи органів державного управління, організацією державної служби.

Наступним критерієм поділу функцій є об’єктивність. Так, виділяють об’єктивні функції органу державного управління економікою, які відповідають загальнодержавним завданням та меті загальнополітичних перетворень та суб’єктивні функції – тобто функції конкретних виконавців.

До об’єктивних функцій можливо віднести: забезпечення соціально-економічної політики, здійснення регіональної політики, здійснення структурної політики, бюджетування, оподаткування, кредитування, політика адміністративних перетворень. Зміст об’єктивних функцій частково збігається із змістом зовнішніх, але є ширшим за зовнішні функції тому, що до об’єктивних можливо віднести, частково, внутрішні (наприклад, політику адміністративних перетворень, яка визначає організаційну побудову органів державного управління).

Доцільно також виділення функцій державного управління економікою відповідно основних стадій процесу управління: функція вироблення та прийняття рішень, організації, регулювання, корегування, обліку та контролю.

Функції державного управління економікою можливо виділяти за критерієм стадій інформаційного процесу: функція збору, обробки, аналіз інформації, обміну інформацією, прогнозування, регулювання, координування, стимулювання, обліку та контролю.

Рекомендують також виділяти загальні, спеціальні, допоміжні функції. До загальних відносяться ті, які об’єктивно притаманні процесу управління та виражають загальні закономірності управління як соціальної категорії. Через ці функції вирішуються найбільш узагальнені завдання управлінської діяльності, які відносяться до усіх суб’єктів та об’єктів управління. Спеціальні – відображають специфічні боки конкретного об’єкту управління. Основою спеціальних функцій є особливості управління державою, підприємством, організацією. Допоміжні призначені для обслуговування процесу управління: діловодство, секретаріат, архівна діяльність, канцелярська діяльність. Аналіз змісту допоміжних функцій дозволяє зробити висновок про те, що їх можливо віднести до загальних за підставою вирішення ними завдань, віднесених до усіх суб’єктів та об’єктів управління.

До загальних функцій можливо віднести: функцію інформаційного забезпечення, прогностичну функцію, прикладну, комунікаційну, функцію контролю.

Функція інформаційного забезпечення складається зі збору, реєстрації, обробки, аналізу інформації. Функція має обслуговуючий характер щодо управлінської діяльності.

Прогностична функція складається у передбаченні суб’єктом управлінської діяльності позитивного або негативного розвитку об’єкту управління залежно від обсягу інформації, якою володіє суб’єкт. Прогноз містить у собі гіпотезу, ймовірність набуття певних результатів. Дія прогностичної функції пов’язана, насамперед, з передбаченням змін у системі органів державного управління, моделюванням поведінки політичних лідерів, прогнозуванням наслідків рішень, що приймаються. За часів авторитарного режиму окремо виділяли функцію планування. План розглядався як орієнтир, спрямованість діяльності. З іншого боку, прогноз також виступає орієнтиром діяльності суб’єкту управління. Між планом і прогнозом (відповідно – між функціями планування і прогнозування) є різниця.

Деякі автори виділяють окремо функцію керівництва, маючи на увазі діяльність, спрямовану на виконання вказівок керуючого органу. Діяльність повинна бути закріплена нормативно. Така думка набувала актуальності за умов існування жорсткої ієрархічної підлеглості у системі державного управління за умов авторитарного режиму. Із набуттям країною демократичних рис, прямуванням до ринку більшої ваги набуває управління за змістом і за суттю як те, що містить у собі заходи прямого, безпосереднього, впливу, пов’язаного із процесом вироблення та прийняття рішень, так і непрямого, пов’язаного із пріоритетним застосуванням прогностичної, комунікаційної функцій, функції контролю. При цьому необхідна юридично закріплена регламентація повноважень та обов’язків органів державного управління економікою, окремих посад.

Зміст прикладної функції складається з того, що вироблені управлінські рішення повинні бути виконані шляхом розробки та впровадження механізму виконання рішень. Особливу актуальність щодо доцільності дії прикладної функції набуває вивчення досвіду розробки та впровадження механізму прийняття рішень, який існує у демократичних країнах.

Зміст комунікаційної функції складається у забезпеченні взаємовідносин як між органами, що здійснюють державне управління, їх окремими підрозділами, так і за межами системи державного управління – взаємозв’язки, ділові контакти з відповідними структурами іноземних держав, їх представниками, ділові контакти з вітчизняними підприємствами, установами, організаціями, можливість використання досвіду державного управління демократичних країн. Слід зауважити, що форма державного правління, стабільність державності, сталість та, у той же час, можливість гнучкого реагування за зміни у зовнішньому середовищі системи державного управління економікою, визначають успіх інвестиційної діяльності у вітчизняну економіку, впливають на пожвавлення зовнішньоекономічних відносин, ефективність макроекономічних перетворень.

За допомогою функції контролю встановлюється ступінь відповідності процесу функціонування об’єкту управління прийнятим управлінським рішенням, виявляються результати впливу суб’єкту на об’єкт, якість виконання управлінських рішень. За допомогою контролю визначаються напрямки корегування дії об’єкту управління, способи впливу з метою забезпечення якісного виконання управлінських рішень. Неможливо не погодитись з тією точкою зору, що контроль має вторинний характер, пов’язаний з процесом вироблення та прийняття рішень. У той же час, зауважується, що управлінська діяльність існує незалежно від контролю. Але контроль є однією з функцій системи державного управління, причому безпосередньо пов’язаною із самою системою. Відокремлення дії системи та функції контролю призведе до неякісного управління тому, що неможливо в процесі прийняття рішень врахувати усі чинники, особливо за умов нестабільного зовнішнього середовища, пов’язаної із формуванням нового політичного клімату.

Критерієм виділення спеціальних функцій може бути наявність певних властивостей органам державного управління окремою сферою суспільних відносин. Спеціальні функції відображають особливості та умови управління сферами: фінансово-економічною, виробничою, зовнішньоекономічною, соціальною, сферою правоохоронної діяльності та інше. Вони закріплені за конкретним суб’єктом у нормативних актах, що визначають компетенцію органу державного управління.

Спеціальні функції можуть здійснюватись відповідними ланками структури певного апарату управління. До спеціальних функцій державного управління економікою можливо віднести також ті, які притаманні тільки цій сфері суспільних відносин: бюджетування, ліцензування, підприємництво, кредитування, інвестування, виробництво, фінансування, взаєморозрахунки та інше [ 6, с. 22].

До завдань державного регулювання економікою України в умовах її переходу до ринкових відносин належать такі:

· забезпечити справедливість оподаткування;

· сприяти оптимальному обмеженню суми податків, що стягуються з підприємств, без різкого зменшення доходної частини бюджету;

· активізувати виробництво товарів народного споживання за допомогою економічних важелів;

· забезпечити раціональне природокористування;

· забезпечити соціальний захист населення;

· забезпечити збалансованість всіх галузей господарського комплексу;

· забезпечити підвищення рівня зайнятості населення;

· стимулювати розвиток ресурсо- та енергозберігаючих виробництв;

· захищати економічні інтереси української економіки, вітчизняного товаровиробника;

· заохочувати конкуренцію;

· обмежувати монополізм;

· сприяти задоволенню першочергових потреб населення у товарах і послугах;

· створити розгалужену інфраструктуру тощо.

Під методами державного управління економікою розуміють способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики.

Щодо класифікації методів регулювання економіки існує декілька точок зору, наприклад, розподіл методів на адміністративні та економічні, позаекономічні та економічні, адміністративні та правові тощо.

За доцільне вважається розподіляти методи за характером впливу на економічні та позаекономічні методи.

Економічні методи передбачають використання коштів держави (державних фінансів) і, в свою чергу, поділяються на методи прямого та опосередкованого впливу держави на економіку.

До методів прямого впливу на економіку належить діяльність держави в межах державного сектора. В умовах ринкової економіки це, в першу чергу, ті галузі, які внаслідок низької рентабельності не являють собою інтересу для приватного капіталу або потребують великих капіталовкладень без надії на швидку віддачу (фундаментальна наука, оборона). Сюди ж можна віднести галузі, в яких приватні інвестиції пов'язані з високими ризиками і проектами, що дорого коштують (атомна енергетика, космос), а також галузі інфраструктури і такі, що виробляють нематеріальні суспільні блага (охорона здоров'я, освіта). За рахунок коштів державного бюджету держава не лише фінансує окремі галузі господарства, але й підтримує депресивні галузі й підприємства, яким загрожує банкрутство.

Серед методів прямого державного впливу слід назвати такі:

· державні замовлення і контракти на поставку продукції;

· визначення стратегічних цілей розвитку економіки, їх відображення в індикативних планах, державних програмах;

· ліцензування операцій з експорту та імпорту товарів;

· державна підтримка програм, контрактів і замовлень;

· встановлення нормативних вимог до якості та сертифікації технологій та продукції.

Прямі методи державного регулювання не передбачають створення додаткового матеріального стимулу, не загрожують фінансовими збитками і спираються на силу державної влади.

Методи непрямого впливу, навпаки, використовують такі важелі, за допомогою яких впливають на поведінку господарюючих суб'єктів, їх інтереси та стимули. Це важелі податкової, кредитної, зовнішньоекономічної, валютної, амортизаційної політики. Дія непрямих регуляторів є безадресною, має автоматичний характер.

Ці методи визначають правила гри в ринковому господарстві, сфера їх застосування в процесі розвитку ринкової економіки значно розширюється.

Так, за допомогою податкової політики держава впливає на інвестиційну активність суб'єктів господарювання, підтримує окремі галузі, стимулює або притримує розвиток окремих виробництв. Використовуючи широкі можливості кредитної політики, держава впливає на розвиток окремих галузей, впливає на інвестиційний процес. Цінова політика служить недопущенню монополізму тощо. За посередництва політики прискореної амортизації держава регулює ту частину прибутку, яка може бути звільнена від оподаткування і спрямована на нові капіталовкладення.

Єдність прямих та непрямих економічних методів дозволяє спрямовувати економічні ресурси на розвиток перспективних галузей. Тому важливим у механізмі регулювання є не лише бюджетне фінансування, але й платежі до бюджету, що здійснюються суб'єктами через податки, пільги або санкції.

До позаекономічних методів належать такі, що не потребують прямих видатків державних коштів і не створюють додаткових матеріальних стимулів. Вони ґрунтуються на силі державної влади і містять заходи заборони, дозволу або примусу.

Ці методи передбачають створення правової бази, щодо регулювання взаємовідносин суб'єктів економічної діяльності. Будь-який суб'єкт зобов'язаний дотримуватися правил економічної поведінки, встановлених державою. Держава видає закони про захист прав власності, обмежує монополізм і деякі види економічної діяльності, припиняє недобросовісну конкуренцію тощо [7, с. 34].

Державне управління економікою ґрунтується на таких принципах: об'єктивності управління, демократизму, правової впорядкованості, законності, публічності, поєднання централізації і децентралізації, соціальної спрямованості.

Принцип об'єктивностідержавного управління економікою є відправним і зумовлює необхідність урахування в усіх управлінських процесах вимог об'єктивних закономірностей та реальних можливостей розвитку економіки. Він виражає залежність системи державного управління економікою від суспільних, законодавчо визначених цілей, які поставлені та вирішуються в певний історичний відрізок часу; характеру, рівня розвитку та закономірностей економічного розвитку країни; наявних засобів і ресурсів, що підлягають залученню до управління економікою; внутрішніх закономірностей функціонування та розвитку управління як певного системного суспільного явища.

Принцип демократизму відтворює народовладдя в державному управлінні економікою і передбачає встановлення глибоких постійних взаємозалежностей між економічними агентами і державою як передумови формування демократичної системи управління, яка б базувалась на демократичних засадах її здійснення і пошуку компромісу між інтересами держави, бізнесу, громадськості.

Принцип правової впорядкованості державного управління економікою об'єктивно зумовлює необхідність головним чином законодавчого закріплення основних аспектів цілей, функцій, структур, процесу, самих принципів державного управління економікою. Доповнюється цей принцип принципом законності державного управління економікою, який передбачає встановлення чіткого в розумінні та послідовного в реалізації режиму повсюдного й повного виконання законів і нормативно-правових актів, які регламентують розвиток економіки.

Серед загальносистемних принципів слід виокремити принцип публічності державного управління економікою, який передбачає: доступність державного управління для громадськості та бізнес-структур; відкритість органів державної влади та органів місцевого самоврядування при виробленні та реалізації механізмів управління економікою; громадський контроль; судовий контроль за дотриманням у процесах державного управління економікою конституційно закріплених інтересів суспільства, підприємницьких структур, прав і свобод громадян.

Принцип поєднання централізації та децентралізації означає, що державне управління економікою має бути побудоване на засадах розумного співвідношення концентрації влади та децентралізації, оскільки порушення цього балансу в будь-який бік призводить до негативних наслідків. Надмірна централізація породжує безініціативність нижчих ланок системи органів виконавчої влади у виробленні та реалізації внутрішньої регіональної економічної політики, а перегини децентралізації призводять до відсутності єдності у формуванні та здійсненні державної економічної політики.

Принцип соціальної спрямованості означає, що державне управління економікою має передбачати підпорядкування економічних цілей досягненню соціальних, виходячи з конституційного закріплення соціальної орієнтації держави (ст. 1 Конституції України).

Принципи державного управління економікою взаємопов'язані і тому надзвичайно важливе їх комплексне, системне застосування у взаємозв'язку один з одним. Оптимальне врахування наведених принципів є передумовою формування дієвих механізмів державного управління економікою [8, с. 54].

Дата добавления: 2015-09-06