Суб’єкти державного регулювання економіки

Говорячи про вплив держави на перебіг економічних процесів, необхідно чітко усвідомлювати, який саме орган (посадова особа) має повноваження, що дозволяють йому в тій чи іншій мірі регулювати суспільні відносини у сфері економіки [9, c. 294].

Одним із основних державного керівництва економікою залишається вдосконалення системи органів виконавчої влади у цій сфері, встановлення їх правового статусу на всіх рівнях. Процес формування системи цих органів і законодавства про них відбувається під впливом розмежування предметів відання між центром і місцями, підприємствами, установами, організаціями, підвищення управління в галузях економіки [ 4, c. 301].

Президент України відіграє значну роль у загальній структурі державного регулювання економіки за рахунок того, що він:

ü забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

ü звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України щодо внутрішнього і зовнішнього становища України;

ü представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

ü вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем’єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;

ü зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;

ü створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;

ü підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

ü має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

ü призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України [10].

З метою найбільш ефективної реалізації своїх повноважень Президент України згідно з п. 28 ст.106 Конституції України створює різні допоміжні структури. Насамперед до них належить Адміністрація Президента України, у складі якої функціонує Головне управління з питань економічної політики.

Адміністрація Президента України аналізує економічні процеси; розробляє пропозиції щодо забезпечення економічного розвитку та економічної безпеки держави; за дорученням Президента України організує контроль за виконанням його указів і розпоряджень, зокрема й у сфері економіки [ 11].

Верховна Рада України є суб'єктом регулювання економіки України за рахунок того, що до її повноважень належать:

- прийняття законів (зокрема у сфері економіки);

- затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

- затвердження загальнодержавних програм економічного розвитку;

- розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

- призначення за поданням Президента України Прем’єр-міністра України, призначення за поданням Прем’єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб із посад, вирішення питання про відставку Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;

- затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

- призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;

- призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України [10].

У системі органів управління економікою найвищим є Кабінет Міністрів України. Його правовий статус у системі органів виконавчої влади визначається Конституцією України (статті 113—117). Згідно з нею Кабінет Міністрів України:

• забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;

• вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

• забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

• розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного розвитку України;

• забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності;

• здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до чинного законодавства;

• розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

• здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

• організує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

• спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

• здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України.

Відповідно до Конституції України Кабінет Міністрів України розробляє на строк своїх повноважень Державну програму економічного і соціального розвитку України, яка спрямована на відродження вітчизняного виробництва, поглиблення реформування економічних відносин та організаційне забезпечення економічної трансформації, з метою досягнення позитивних зрушень у поліпшенні добробуту населення[10].

Серед міністерств, що входять до складу Кабінету Міністрів України, необхідно вирізнити Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Основними завданнями Мінекономрозвитку України є формування та забезпечення реалізації:

- державної політики економічного і соціального розвитку;

- державної цінової політики;

- державної політики у сфері торгівлі;

- державної регіональної політики.

Мінекономрозвитку України відповідно до покладених на нього, згідно Указу Президента України про міністерство економічного розвитку і торгівлі в Україні від 21. 06. 2012 року, завдань:

1) аналізує стан та тенденції економічного і соціального розвитку України, секторів та галузей економіки, адміністративно-територіальних одиниць, розробляє пропозиції щодо пріоритетних напрямів розвитку та реформування економіки, ураховуючи принципи сталого розвитку, здійснює державне прогнозування економічного і соціального розвитку України та підготовку відповідних планів і програм, складає прогнозні зведені національні рахунки для економіки в цілому, в тому числі таблиці "витрати-випуск" (міжгалузеві баланси), забезпечує координацію роботи органів виконавчої влади із зазначених питань, розробляє структуру прогнозних та програмних документів економічного і соціального розвитку, методичні рекомендації щодо їх підготовки, відповідає за впровадження сучасних методологічних підходів до прогнозування та розроблення планів і програм економічного і соціального розвитку;

2) готує разом із Фондом державного майна України, Антимонопольним комітетом України, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, а також Національним банком України прогнози економічного і соціального розвитку України на середньо- та короткостроковий періоди, проект Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період [12].

Серед інших центральних органів виконавчої влади, які відіграють значну роль у системі державного управління економікою України, є такі:

а) Державна фіскальна служба України (ДФС) – центральний орган виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. Утворена Постановою Кабінету Міністрів від 21 травня 2014 р. шляхом реорганізації Міністерства доходів і зборів.

Основні завдання ДФС:

1) реалізація державної податкової політики та політики у сфері державної митної справи, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів;

2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування:

Ø державної податкової політики;

Ø державної політики у сфері державної митної справи;

Ø державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів;

Ø державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

Ø державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску;

Ø державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів [13].

в) Антимонопольний комітет – центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Для цього на комітет покладено такі завдання:

Відповідно до Закону України про Антимонопольний комітет України від 26 листопада 1993 року, основними завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб’єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;

3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель [14];

г) Державна служба експортного контролю України – це центральний орган виконавчої влади, діяльність якого координується Кабінетом Міністрів України через міністра економічного розвитку і торгівлі.

Згідно Указу Президента України від 08 квітня 2011 року про Державну службу експортного контролю України, основними завданнями Державної служби експортного контролю є:

1) реалізація державної політики у галузі державного контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення, подвійного використання та інших товарів, що не внесені до списків товарів, що підлягають державному експортному контролю та щодо яких відповідно до законодавства можуть бути застосовані процедури державного експортного контролю (далі - товари), а також внесення пропозицій щодо її формування;

2) захист національних інтересів та зміцнення міжнародного авторитету України під час здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів шляхом забезпечення виконання міжнародних зобов'язань України, пов'язаних із нерозповсюдженням зброї масового знищення, засобів її доставки та обмеженням передач звичайних видів озброєння для недопущення їх застосування у терористичних та інших протизаконних діях;

3) сприяння розвитку міжнародного співробітництва та взаємодії з
відповідними органами іноземних держав і міжнародними організаціями з питань нерозповсюдження та експортного контролю [15];

Дата добавления: 2015-09-06