Розділ 4. Послідовність виконання наукової роботи

Основні етапи підготовки реферату:

Ø вибір теми з переліку, запропонованого кафедрою або викладачем;

Ø пошук і вивчення літератури, її конспектування або виписування окремих положень;

Ø систематизація здобутої інформації;

Ø формулювання мети та завдань роботи, складання плану у відповідності до нього – виклад тез, наведених у першоджерелах, підбір і запис доказів їх вірності;

Ø узагальнення опрацьованого матеріалу і з’ясування перспектив її подальшого дослідження.

Курсова, дипломна (кваліфікаційна) та магістерська роботи мають свою специфіку, їх деталі завжди потрібно узгоджувати з науковим керівником. Щодо структури, методики їх написання та оформлення вони мають подібні риси, тому будуть проаналізовані спільно.

Раціональніше організувати роботу над науковими дослідженнями, правильно розподілити свій час, спланувати його, глибоко і своєчасно розробити вибрану тему допоможе алгоритм написання. Він дисциплінує виконавця, лімітує термін, відведений на вибір теми, підбір та аналіз літератури з теми дослідження, написання, оформлення і захист курсової (дипломної, магістерської) робіт.

Наукову роботу доцільно виконувати в такій послідовності:

Ø вибір теми;

Ø з'ясування об'єкта і предмета;

Ø визначення мети і завдань дослідження;

Ø пошук і підбір літератури з теми дослідження, її вивчення;

Ø складання плану-проспекту;

Ø написання вступу;

Ø виклад теорії і методики дослідження;

Ø вивчення досвіду роботи;

Ø формулювання висновків і рекомендацій;

Ø оформлення списку використаних джерел та додатків;

Ø літературне й технічне оформлення роботи, її рецензування, підготовка і безпосередній захист.

Виконання курсової та кваліфікаційних робіт організовується відповідно до графіка, затвердженого кафедрою та деканатом.

Процес роботи над дослідженням поділяється на три основні етапи:

Ø підготовчий;

Ø роботи над основним змістом;

Ø заключний.

Перший етап науково-дослідної роботи – це вибір сфери дослідження, що обумовлений як об’єктивними факторами (актуальністю, новизною, перспективністю), так і суб'єктивними (досвідом, науковим та професійним інтересом дослідника та ін.).

Суттєву роль у виборі теми відіграють ознайомлення з аналітичними статтями у спеціальній періодиці, бесіди та консультації зі спеціалістами-практиками, що допоможе виявити питання, які є маловивченими або отримали неповне висвітлення.

Перевага надається темі, при розробці якої студент може виявити максимум особистої творчості та ініціативи. Разом із керівником необхідно визначити межі розкриття теми та перелік установ, досвід роботи яких буде висвітлюватись у дослідженні.

При з'ясуванні об’єкта, предмета і мети дослідження необхідно зважати на те, що між ними і темою наукової роботи є системні логічні зв’язки. Об’єктом дослідження є сукупність відношень різних аспектів теорії і практики науки, яка слугує джерелом необхідної для дослідження інформації. Предмет дослідження – це тільки ті суттєві зв’язки та відношення, які підлягають безпосередньому вивченню в даній роботі, є головними, визначальними для конкретного дослідження. Таким чином, предмет дослідження є вужчим, ніж об’єкт.

Правильне, науково обґрунтоване визначення об'єкту дослідження – це не формальна, а суттєва, змістова наукова акція, зорієнтована на виявлення місця і значення предмета дослідження в більш цілісному і широкому понятті. Об’єкт дослідження – це частина об’єктивної реальності, яка на даному етані стає предметом практичної і теоретичної діяльності людини як соціальної істоти (суб'єкта). Предмет дослідження є таким його елементом, який включає сукупність властивостей і відношень об’єкта, опосередкованих людиною (суб'єктом) у процесі дослідження з певною метою в конкретних умовах.

Мета дослідження пов'язана з об’єктом і предметом дослідження, а також з його кінцевим результатом і шляхом досягнення. Кінцевий результат передбачає вирішення студентами проблемної ситуації, яка відображає суперечність між типовим станом об’єкта дослідження в реальній практиці і вимогами суспільства до його більш ефективного функціонування. Наявність поставленої мети дослідження дозволяє визначити завдання дослідження, які можуть включати такі складові:

Ø вирішення певних теоретичних питань, які входять до загальної проблеми дослідження (наприклад, виявлення сутності понять, явищ, процесів, подальше вдосконалення їх вивчення, розробка ознак, рівнів функціонування, критеріїв ефективності, принципів та умов застосування тощо);

Ø всебічне (за необхідності й експериментальне) вивчення практики вирішення даної проблеми, виявлення її типового стану, недоліків і труднощів, їх причин, типових особливостей передового досвіду; таке вивчення дає змогу уточнити, перевірити дані, опубліковані в спеціальних неперіодичних і періодичних виданнях, підняти їх на рівень наукових фактів, обґрунтованих у процесі спеціального дослідження;

Ø обґрунтування необхідної системи заходів щодо вирішення даної проблеми;

Ø експериментальна перевірка запропонованої системи заходів щодо відповідності її критеріям оптимальності, тобто досягнення максимально важливих у відповідних умовах результатів вирішення цієї проблеми при певних затратах часу і зусиль;

Ø розробка методичних рекомендацій та пропозицій щодо використання результатів дослідження у практичній роботі відповідних установ (організацій).

Правильно побудована система завдань визначає хід пошуку, уточнює, в якій послідовності потрібно вирішувати проблему.

Другий етап починається з окреслення проблематики та побудови плану-проспекту майбутнього дослідження, в якому зазначені послідовність і зміст етапів теоретичного чи експериментального дослідження.

Робочий план майбутнього наукового дослідження розробляється за безпосередньою участю наукового керівника. В основу плану може бути покладена гіпотеза, тобто положення, засноване на інтуїції або вже розробленій версії.

На першій стадії робочий план лише в загальних рисах подає характеристику предмета дослідження. У подальшому він повинен бути уточнений, але кардинальний напрям наукового пошуку залишається незмінним. Перший варіант робочого плану може складатися з переліку головних завдань, що потребують свого розв'язання, але побудованих у динаміці його розкриття за схемою: історія - теорія - практика.

Наступний етап – складання плану-конспекту, що є реферативним викладенням матеріалу, розташованим у логічній послідовності, у відповідності до якої буде систематизовано увесь опрацьований фактичний матеріал. Саме план-проспект є основою для подальшої оцінки науковим керівником відповідності роботи її цілям, завданням дослідження, побудови та співвідношення її складових.

Власне, план-проспект – це чорновий варіант з реферативним розкриттям його змісту. У подальшому введення нових даних допоможе довести до завершеної структурно-фактологічної схеми наукове дослідження.

Конспект – універсальна форма запису накопичених знань, що сприяє їх розумінню та засвоєнню, допомагає випрацювати навички змістовного викладення найважливіших питань з різних джерел, умінню лаконічно й чітко викласти зміст власними словами та швидко відновити зміст опрацьованого раніше матеріалу.

Конспект – як форма накопичення матеріалу власного дослідження – включає як власні роздуми з питань, що підлягають осмисленню, так і вже відомі аргументи, пояснення з різних джерел. Особливу увагу слід приділити структуруванню опрацьованого матеріалу, побудові логічних схем, за якими чітко виступають набуті дослідником знання.

Під час опрацювання джерелознавчої бази дослідження студентом конспектуються основні положення з обраної проблематики, відомі та невідомі її аспекти, перспективні напрями обраної проблематики, цитатний виклад деяких праць, власні міркування з цього приводу. Конспект не може бути об'ємним, але повинен бути змістовним, оскільки конспектування – це не тиражування джерела, а його творче осмислення.

Конспект може бути тематичним, у якому за однією тематикою ведеться конспектування кількох джерел. Найважливішим у такому конспекті є власна, творча оцінка опрацьованих джерел, співставлення різних тлумачень одних і тих же процесів, що вивчаються. Тематичний конспект є основою для підготовки наукової доповіді, написання курсової та дипломної робіт, статей і тез наукових конференцій тощо.

Єдиного методу конспектування не існує, оскільки кожен керується власним досвідом та набутими навичками. Попри все, існують певні правила конспектування. Так, у конспекті необхідно фіксувати вихідні дані опрацьованого джерела, зокрема прізвище, ім'я та по батькові автора, назва джерела, місце видання, рік та кількість сторінок (або сторінку, у разі, якщо джерело процитоване).

Найбільш змістовним та зручним у подальшому науковому дослідженні є конспект, який ведеться у зошити, сторінки якого розділені навпіл, де ліворуч конспектується необхідне джерело, а праворуч дослідник записує власні думки, що виникли у нього під час опрацювання інформації.

Саме такі «думки» нерідко складають основний зміст майбутнього наукового дослідження, що і визначається оригінальністю суджень, новизною підходів, сміливістю висунутих гіпотез.

Не слід починати зі вступу, що досить часто спостерігається під час написання роботи. Навпаки, вступ пишеться наприкінці дослідження, так само як і висновки, коли дослідник усвідомлює й вповні охоплює дослідження в цілому та в змозі зробити власні узагальнення.

Зміст наукового дослідження повинен мати динамічний характер і надавати ідеям та задумам автора простір для пошуку, не замикаючись на вузькому колі питань. План повинен бути гнучким задля вміщення в нього нових аспектів дослідження, виявлених у процесі опрацювання теми.

Під джерелом наукової інформації слід розуміти документ, що містить у собі науковий факт. Документальні джерела містять основний обсяг, що використовується у науковій діяльності, та поділяються на первинні та вторинні.

У первинних документах, як правило, знаходиться наукова інформація, а у вторинних – результати аналітичної та логічної їх обробки.

Оцінка документальних джерел містить такі критерії аналізу, як повнота та достовірність поданої інформації, наявність теоретичних узагальнень та критичних перевірок. Оскільки джерела різноманітні як за структурою, так і за змістом, тому необхідно чітко їх розрізняти, вміти не лише користуватися, а й правильно і швидко знаходити необхідне. Для цього треба чітко уявляти, де і як їх можна знайти. Майбутній пошуковець повинен звернутися до наукової, спеціальної, профільної бібліотек, різних як за змістом літератури, що в них знаходиться, так і за призначенням її використання задля опрацювання каталогів.

У довідково-бібліографічному відділі є система каталогів та картотек, де зібрані всі джерела, що дозволяють відповісти на питання, пов'язані з відбором необхідної літератури. Завданням цього відділу є мета допомогти у виборі необхідного кола джерел, що стануть підґрунтям у подальшому науковому пошуку. Іноді література енциклопедичного характеру представлена у бібліотеках у так званих відкритих фондах, що, по-перше, економить час, надаючи можливість користування нею без допомоги книгосховищ, а по-друге, допомагає збільшити кількість використаної літератури.

В основі опрацювання інформації покладено принцип централізованої обробки наукових документів, результатом чого є інформаційні видання серед яких:

Ø реферативні журнали (РЖ) – основні інформаційні видання, до яких входять анотації, бібліографічні описи літератури;

Ø бюлетені сигнальної інформації (СІ) – включають бібліографічний опис літератури, що виходить за окремими галузями знання, основне завдання якої полягає в оперативному інформуванні про всі наукові та технічні новини;

Ø експрес-інформація, що вміщує розширені реферати статей, опис винаходів та інших публікацій, які дозволяють отримати найповніше уявлення про першоджерело, не звертаючись до нього;

Ø аналітичні огляди, що дають уявлення про тенденції розвитку певної галузі науки, техніки, мистецтва;

Ø реферативні огляди, які в цілому передбачають ту ж саму мету, що й аналітичні, але на відміну від них носять описовий характер;

Ø бібліографічні картки, що містять повний бібліографічний опис джерела інформації.

Чим ширше й різноманітніше коло джерел, що використовуються, тим вищою є теоретична та практична цінність дослідження.

Готуючись до викладу матеріалу наукової роботи доцільно ще раз уважно прочитати її назву, що містить проблему, яка повинна бути розкрита. Проаналізований та систематизований матеріал викладається відповідно до змісту у вигляді окремих розділів і підрозділів (параграфів). У кожному розділі висвітлено самостійне питання, а підрозділі (параграфі) – окрему частину цього питання.

Тема повинна бути розкрита без пропуску логічних ланок, тому починаючи працювати над розділом, треба відмітити його ідею, а також базові тези кожного підрозділу. Їх необхідно підтверджувати фактами, думками різних авторів, результатами експерименту. Потрібно уникати безсистемного викладення фактів без достатнього їх осмислення та узагальнення.

До кожного розділу роботи необхідно зробити висновки, на основі яких формулюють висновки до всієї роботи в цілому.

Оперативно і в повному обсязі зібрати практичний матеріал, узагальнити його та систематизувати допоможе оволодіння студентом основними методами дослідження: спостереженням, експериментом, бесідою, анкетуванням, інтерв'ю, математичними методами обробки даних, методом порівняльного аналізу тощо. Найкращих результатів можна досягти при комплексному їх використанні, проте слід пам’ятати, що залежно від особливостей теми дослідження, специфіки предмета і конкретних умов окремі методи можуть набути домінантного значення.

Використання відомих у науці методів накопичення, вивчення, систематизації фактів та практичного досвіду дасть змогу виконати основне завдання роботи: поєднати знання в цілісну систему, вивести певні закономірності, визначити подальші тенденції розвитку теорії та практики відповідної сфери діяльності.

На заключному етапі передбачається формулювання висновків до курсової, бакалаврської, дипломної, магістерської робіт, оформлення списку літератури та додатків, редагування тексту, його доопрацювання з урахуванням зауважень наукового керівника, підготовка роботи до захисту.

Висновки – це завершальна частина наукової роботи. Вони повинні бути лаконічні та змістовні. У них виявляється здатність студента до абстрагування, аналізу і синтезу наукового матеріалу. Висновки подаються у вигляді окремих лаконічних положень. Дуже важливо, щоб вони відповідали поставленим завданням. У цьому аспекті необхідно зазначити не тільки те позитивне, що вдалося виявити в результаті вивчення теми, а й недоліки та проблеми практичного функціонування культурологічних і документальних систем, а також конкретні рекомендації щодо їх усунення. Основна вимога до заключної частини – не повторювати змісту вступу, основної частини роботи і висновків, сформульованих у розділах.

Список використаних джерел складається на основі робочої картотеки і відображає обсяг використаних джерел та ступінь вивченості досліджуваної теми, є “візитною карткою” автора, його професійним обличчям, засвідчує рівень володіння навичками роботи з науковою літературою. Перелік повинен містити бібліографічний опис джерел, використаних студентом під час праці над темою. Укладаючи його, необхідно дотримуватись вимог державного стандарту. Кожний бібліографічний запис треба починати з нового рядка, літературу слід розташовувати в алфавітному порядку авторів та назв праць або в міру посилань (Додаток Ж). У тексті роботи слід давати у дужках посилання на номери списку.

Якщо необхідно вказати сторінку, її ставлять через кому після номера видання.

У відповідності з “Концепцією модернізації системи освіти” “ … метою сучасної освіти стає виховання особистості, здатної до самовизначення, до самоосвіти, саморозвитку, а зміст освіти орієнтується на створення умов для самоудосконалення, самореалізації особистості, усвідомлення себе як суб’єкта освітнього процесу, … ” [183, с.52].

Завершуючи написання наукової роботи, необхідно систематизувати ілюстративний матеріал.

Дата добавления: 2015-09-06