Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Вентиляція виробничих приміщень

Читайте также:
  1. IV. Вимоги щодо облаштування невиробничих приміщень
  2. Аналіз шкідливих виробничих факторів
  3. Види пожежних сповіщувачів залежно від приміщень
  4. Види складських приміщень для збереження продовольчих товарів і матеріально – технічних засобів в готельному господарстві.
  5. Види складських приміщень для збереження продовольчих товарів у структурі ресторанного господарства готелбного підприємства.
  6. Вимоги до приміщень та робочих місць
Одним із ефективних засобів нормалізації повітря в приміщенні є вентиляція. Вентиляція – це повітрообмін, за допомогою якого забруднене шкідливими речовинами або перегріте повітря виводиться з приміщення, а замість нього вводиться свіже зовнішнє або очищене повітря. Функція вентиляції –забезпечення чистоти повітря та заданих мікрокліматичних умов.

За способом переміщення повітря розрізняють системи природної, штучної (механічної) та змішаної вентиляції. За напрямом руху повітря системи розподіляються на припливну (повітря подається у приміщення), витяжну (забруднене повітря видаляється з приміщення) та припливно-витяжну.

Залежно від місця дії вентиляція може бути загальнообмінною, місцевою (шкідливі речовини надходять у повітря робочої зони від технологічного устаткування на декількох робочих місцях), локалізованою (шкідливі речовини надходять у повітря робочої зони від технологічного устаткування на робочих місцях, розташованих одне біля одного) та комбінованою.

Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоту повітряного середовища в усьому об’ємі робочої зони. У разі місцевої вентиляції шкідливі речовини виводяться безпосередньо з місць їх утворення.

За призначенням вентиляція може бути робочою (використовують під час нормального режиму технологічних процесів) та аварійною (використовують у випадку викиду шкідливих речовин унаслідок аварії). Кiлькiсть припливного повітря за одиницю часу повинна відповідати кількості витяжного повітря.

У разі правильного розташуванні припливних і витяжних завіс свіже повітря подається туди, де концентрація шкідливих речовин менша, а видаляється, де концентрація більша.

Вентиляція не повинна спричиняти перегрівання або охолодження робітників, а також має бути пожежо- та вибухобезпечною.

Природна вентиляція відбувається за рахунок різниці температур повітря в приміщенні та навколишньому середовищі (теплова конвекція) або дії вітру (напору вітру). Природна вентиляція може бути організованою та неорганізованою. Неорганізована природна вентиляція (провітрювання) здійснюється за рахунок витіснення зовнішнім холодним повітрям внутрішнього теплого через вікна, щілини та двері. Обсяги повітряного обміну під час неорганізованої природної вентиляції невідомі, оскільки обсяги припливного та

відведеного повітря і повітрообмін залежать від випадкових факторів (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря). Організовану природну вентиляцію, за якої подачу та видалення повітря регулюють точно, враховуючи зовнішні метеорологічні умови, називають аерацією (рис.2.1). Аерація здійснюється через спеціально передбачені отвори в зовнішніх стінах виробничих приміщень. Для забезпечення необхідної ефективності витяжної вентиляції в разі різних напрямків вітру на аераційних ліхтарях улаштовують вітрозахисні щити з прорізами.

У виробничому приміщенні внаслідок надходження тепла від обладнання та людей температура повітря як у зимовий, так і у літній період року вища температури зовнішнього повітря.

Середній тиск повітря в приміщенні практично дорівнює тиску зовнішнього повітря, проте рівність тисків наявна тільки в певній горизонтальній площині, яка лежить приблизно всередині висоти приміщення. Її називають площиною рівних тисків.

 

Напрямок вітру

Рис. 2.1. Схеми аерації приміщень за відсутності (а) та наявності вітру (б)

 

Надлишковий тиск на рівні цієї площини може бути прийнятим рівним нулю. Отже, на рівні центру нижніх прорізів утворюється розрідження, за рахунок якого повітря поступає в нижній проріз приміщення, а на рівні центру прорізів, розташованих вище площини рівних тисків, утворюється надлишковий тиск, який викликає рух повітря з приміщення назовні. Унаслідок різниці тисків виникає повітряний обмін з припливом повітря через нижні та витяжкою через верхні прорізи. Якщо споруду обдуває вітер, то на її навітряній стороні має місце підвищений тиск, а на завітряній – знижений. Нижня частина припливних аераційних прорізів для теплого періоду року повинна знаходитись на рівні не вище 1 м від площини підлоги, а для холодного –на рівні 4-6 м.

Природну вентиляцію допускається застосовувати тільки в тих виробничих приміщеннях, де відсутні джерела надходження в робочі зони шкідливих газоподібних речовин або пилу, а також у приміщеннях, в яких одночасно може знаходитися більше 25 чол. У таких випадках обов’язковою є механічна вентиляція.

Механічна вентиляція здійснюється за рахунок різниці тисків, яка створюється за допомогою вентилятора – пристрою для переміщення повітря. Для вентиляції виробничих приміщень використовують переважно радіальні (відцентрові) та осьові вентилятори загальнопромислового призначення. Осьові вентилятори використовують у системі припливно-витяжної вентиляції в прямолінійних повітровідах, а відцентрові – у випадку довгих і розгалужених повітровідів у системі вентиляції.

За характером повітряного обміну розрізняють чотири основні схеми організації загальнообмінної вентиляції (рис.2.2): зверху –вниз (а), зверху – вгору (б), знизу –вгору (в), знизу –вниз (г).

 

Рис. 2.2. Схеми організації повітрообміну за наявності загальнообмінної вентиляції

 

Схема «зверху – вниз» (рис. 2.2, а) забезпечує подачу повітря вгорі та витяжку внизу (від підлоги) приміщення. В схемі «зверху – вгору» (рис. 2.2, б) повітря подається та видаляється у верхній зоні приміщення. Обидві схеми доцільно застосовувати у випадку, якщо припливне повітря має температуру, нижчу температури повітря в приміщенні. Схема «знизу – вгору» (рис. 2.2, в) передбачає подачу повітря в нижню зону, а видалення з верхньої, схема «знизу – вниз» (рис. 2.2, г) - подачу та видалення повітря знизу приміщення. Останні дві схеми рекомендується використовувати тоді, коли температура припливного повітря в холодний період року вище температури внутрішнього повітря. Якщо у виробничому приміщенні виділяються пари або гази з густиною, яка перевищує густину повітря (пари кислот, бензину, керосину), то загальнообмінна вентиляція повинна забезпечити відведення 60% з нижньої зони приміщення та 40% повітря – з верхньої зони. Шум та швидкість руху повітря не повинні перевищувати гранично допустимі норми.

 


Дата добавления: 2015-10-13; просмотров: 138 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Охорона праці жінок та молоді | Організація охорони праці на виробництві. | Загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків та професійних захворювань | Розслідування нещасних випадків, професійних захворювань на виробництві | Мікроклімат виробничих приміщень та його нормування | Шкідливі речовини повітря робочої зони. | Класифiкацiя видів та систем виробничого освітлення | Характеристики та норми шуму на робочих місцях | Методи та засоби захисту від шуму | Дiя електричного струму на організм людини |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Основні вимоги до нормалізації мікроклімату| Основні свiтлотехнiчнi величини та поняття

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)