Читайте также:
|
Заборонено направляти жінок на важку роботу зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземну роботу, крім тої, що не потребує фізичних зусиль або роботи із санітарного та побутового обслуговування. МОЗ України затверджені граничні норми підіймання й переміщення важких речей жінками - це вантажі вагою не більше ніж 10 кг - за умов чергування цієї роботи з іншою до двох разів на годину. Постійно підіймати й переміщувати протягом робочої зміни дозволяється вантаж не більше ніж 7 кг. Сумарна вага переміщуваного вантажу протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати з робочої поверхні - 350 кг, із підлоги - 175 кг. Жінок, які мають дітей віком до трьох років, не допускається залучати до роботи в нічний час, у вихідні дні та надурочних робіт, а також направляти у відрядження. Жінок, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можна залучати до надурочної роботи або направляти у відрядження без їх згоди.
На підставі медичного висновку жінкам надають оплачувану відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 або 70 календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів. Щодо охорони праці молоді, то всіх осіб, молодших за вісімнадцять років, приймають на роботу лише після попереднього медичного огляду, якому вони щорічно в обов'язковому порядку підлягають, і надалі до досягнення 21 року. Заборонено залучати неповнолітніх до важкої роботи зі шкідливими або небезпечними умовами, до нічної, надурочної та роботи у вихідні дні, а також до підіймання та переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.
1.5. Організація охорони праці на виробництві.
Відповідальність за організацію охорони праці на підприємстві несе його керівник. Наявність служби охорони праці є обов’язковою в кожній установі. Адміністрація підприємства зобов'язана: забезпечити умови праці робітників; організувати та проводити інструктажі, навчання працівників з охорони праці, роботу із професійного відбору на робочі місця, здійснювати контроль за роботою з охорони праці. Організацію роботи з охорони праці здійснює служба охорони праці. Її вид, чисельність співробітників залежить від кількості працівників на підприємстві. На підприємствах, де працює більше 50 осіб роботодавець створює відділ з охорони праці відповідно до типового положення. На підприємствах виробничої сфери з кількістю працівників менше 50 функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. Якщо працівників менше ніж 20, ці обов'язки може виконувати запрошений спеціаліст на договірних засадах. В обов'язки служби охорони праці входить розробка заходів із запобігання нещасним випадкам, попередження захворювань; відсторонення від роботи у випадку порушення правил та норм із охорони праці, навчання працівників охороні праці. Навчання працівників та інструктажі з питань охорони праці є одним із основних принципів державної політики в галузі охорони праці та складником системи управління охороною праці. Відповідно до Державного нормативного акту з охорони праці (ДНАОП) 0.00-4-12-99 інструктажі розподіляють на вступні, первинні, повторні, позапланові та цільові.
Вступний інструктаж проводять із усіма працівниками, яких приймають на постійну або тимчасову роботу, з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство, з учнями та студентами, які проходять на підприємстві практику. Цей тип інструктажу здійснює спеціаліст служби охорони праці.
Первинний інструктаж проводять до початку роботи на робочому місці з прийнятими на підприємство працівниками, особами, які виконують нову роботу, та з переведеними з одного структурного підрозділу до іншого. Інструктаж здійснює керівник роботи індивідуально або з групою осіб одного фаху за чинними на підприємстві інструкціями з охорони праці.
Повторний інструктаж проводять у строки визначені нормативно-правовими актами, з урахуванням конкретних умов праці: з підвищеною небезпекою - 1 раз на 3 місяці, у решті випадків - 1 раз у 6 місяців.
Позаплановий інструктаж проводять з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці в разі введення в дію нових нормативно - правових актів з охорони праці; зміни технологічного процесу, устаткування, сировини та інших чинників, що впливають на безпеку діяльності; у випадку порушень працівниками вимог з охорони праці, які призвели до травм, аварій, пожеж; у разі перерви в трудовій діяльності працівника більше нЬк на 30 календарних днів - для роботи з підвищеною небезпекою, а для решти видів роботи - понад 60 днів.
Цільовий інструктаж проводять із працівниками у разі ліквідації аварії та стихійного лиха, у ході здійснення робіт, на які оформлюється наряд-допуск, наказ або розпорядження. Обсяг і зміст інструкцій залежить від виду робіт.
Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань із охорони праці, заборонений.
1.6. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків та професійних захворювань
Страхування від нещасних випадків здійснює Фонд соціального страхування. Згідно із Законом всі підприємства повинні зареєструватися в регіональних Управліннях виконавчої дирекції Фонду соціального страхування і отримати страхове свідоцтво.
Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого належить підприємство. Встановлені знижки до нього (за низькі рівні травматизму, професійного захворювання та належний стан охорони праці) чи надбавки (за високі рівні травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці), максимальний розмір яких становить 50 %. Усього передбачено 67 класів професійного ризику.
Розмір щомісячних страхових внесків обчислюють для підприємств як установлений відсоток від сум фактичних витрат на оплату праці найманих робітників. Найбільші страхові внески становлять 13,8% (67 клас професійного ризику), найменші - 0,86% (1 клас). Для страхування від нещасного випадку на
виробництві не потрібна згода або заява працівника. Страхування здійснюють у безособовій формі. Добровільно за письмовою заявою від нещасного випадку у Фонді соціального страхування можуть застрахуватися особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності. Класифікація страхових випадків: Страховий випадок – Нещасний випадок, Професійне захворювання чи отруєння. Нещасний випадок: за характером – виробничий, невиробничий, за кількістю потерпілих – груповий, поодинокий, за наслідком – з тимчасовою втратою працездатності, з частковою, з повною, зі смертельним наслідком, зі зникненням працівника.
Якщо потерпілий тимчасово втратив працездатність, то Фонд соціального страхування фінансує всі витрати за його лікування. Допомогу у Зв'язку з тимчасовою непрацездатністю виплачують у розмірі 100% середнього заробітку (оподаткованого доходу). До того ж перші п'ять діб тимчасової непрацездатності оплачує власник або уповноважений ним орган за рахунок коштів підприємства, установи, організації.
Моральну (немайнову) шкоду, пов'язану з умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовує Фонд соціального страхування за заявою потерпілого та за поданням відповідного Висновку медичних органів. Суму страхової виплати за моральну шкоду визначають у судовому порядку, вона не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день відшкодування, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.
У разі стійкої втрати професійної працездатності потерпілим її ступінь установлює медична соціальна експертна комісія (МСЕК) за участю Фонду соціального страхування у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. Фонд соціального страхування здійснює одноразову страхову виплату потерпілому, суму якої визначають із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен відсоток втраченої професійної працездатності, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), за якою обчислюють внески до Фонду.
Якщо комісія із розслідування нещасного випадку встановила, що ушкодження здоров'я спричинене не тільки з вини роботодавця, а й унаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, то розмір одноразової допомоги зменшується, але не більш за 50%.
У разі смерті потерпілого через нещасний випадок або професійне захворювання витрати на його поховання бере на себе Фонд соціального страхування від нещасних випадків згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.
Розмір одноразової допомоги сім'ї повинен бути не менший за п'ятирічну заробітну плату потерпілого і, крім того, не менший за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка була на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом десятимісячного строку після його смерті.
У разі смерті потерпілого право на одержання пенсій мають непрацездатні особи, яких утримував померлий, або особи, які на день його смерті мали право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більше ніж десятимісячного строку після його смерті.
Непрацездатними особами є: діти, які не досягли 16 років; діти 16 -18 років, які не працюють; діти старші за 18 років, які через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання — до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ними 23 років; жінки й чоловіки, які досягли відповідно 55 та 60 років, якщо вони не працюють; інваліди - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності; неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував аліменти; непрацездатні особи, які не були на утриманні померлого, але мають на це право.
Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або хто-небудь із батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює і доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку,
1.7. Розслідування нещасних випадків на виробництві
Для того щоб установити зв'язок нещасного випадку або захворювання працівника з його трудовою діяльністю, на підприємстві, де стався нещасний випадок, або з яким пов'язане захворювання робітника, проводяться розслідування.
Розслідування здійснюють у разі раптового погіршення стану здоров'я працівника або особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, а також у випадку поранення, травми, зокрема, внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою; гострого професійного захворювання і гострого професійного та інших отруєнь; отримання теплового удару, опіку, обмороження, у разі утеплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням; одержання ушкоджень унаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха, контакту з представниками тваринного й рослинного світу, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення його на легшу роботу не менше, ніж на один робочий день; у разі зникнення працівника під час виконання ним професійних обов'язків, а також у випадку смерті працівника на підприємстві (далі - нещасні випадки).
До гострих професійних захворювань і гострих професійних отруєнь належать такі, що спричинені впливом небезпечних факторів, шкідливих речовин не більше ніж протягом однієї робочої зміни, гострі професійні захворювання, викликані впливом хімічного, іонізуючого та неіонізуючого випромінювання, значним фізичним навантаженням та перенапруженням окремих органів і систем; паразитарні, алергійні захворювання; гострі професійні отруєння, спричинені шкідливими речовинами спрямованої дії.
Про кожен нещасний випадок потерпілий або працівник, який його виявив, чи інша особа (свідок нещасного випадку) повинні негайно повідомити • безпосереднього керівника роботи чи іншу уповноважену особу підприємства і вжити заходів щодо необхідної допомоги потерпілому.
У разі настання нещасного випадку безпосередній керівник роботи (уповноважена особа підприємства) зобов'язаний:
терміново надати першу медичну допомогу потерпілому і за необхідності доставити його до лікувально-профілактичного закладу;
повідомити про те, що сталося, роботодавця; керівника первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважену найманими працівниками особу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є Членом профспілки;
зберегти по можливості до прибуття комісії із розслідування Нещасного випадку робоче місце та устаткування в такому стані, у якому вони були на момент нещасного випадку, а також вжити заходів із недопущення подібних випадків.
Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок, Зобов'язаний:
негайно повідомити, використовуючи засоби зв'язку, про нещасний випадок робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування >а місцем знаходженням підприємства; підприємство, де працює потерпілий, «якщо він є робітником іншого підприємства; органи державної пожежної охорони за місцезнаходженням підприємства - у разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі; установу державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство, - у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння);
створити комісію із розслідування нещасного випадку (далі - комісія) у складі не менше трьох осіб та організувати розслідування.
До складу комісії входять керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладене виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова комісії"); керівник структурного підрозділу підприємства, де стався нещасний випадок; представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства (якщо внаслідок травмування можлива інвалідність); представник первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки; інші особи.
До складу комісії не може входити керівник роботи, який відповідає за стан охорони праці на робочому місці, де стався нещасний випадок.
У разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) до складу комісії включають також представника установи державної санітарно-епідеміологічної служби та робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства.
На підприємствах, де немає структурних підрозділів, до складу комісії входить представник роботодавця.
Потерпілий або особа, яка представляє його інтереси, не може бути членом комісії, але має право брати участь у її засіданнях, висловлювати свої пропозиції, додавати до матеріалів розслідування документи, одержувати від голови комісії інформацію про хід проведення розслідування.
Якщо нещасний випадок стався з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, то розслідування організовує робочий орган виконавчої дирекції Фонду за місцем, де відбувся нещасний випадок, для чого створює комісію у складі не менше трьох осіб.
Комісія зобов'язана протягом трьох діб:
обстежити місце нещасного випадку, отримати пояснення потерпілого, якщо це можливо, опитати свідків нещасного випадку:
~ визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам законодавства про охорону праці;
з'ясувати обставини й причини нещасного випадку; визначити, чи пов'язаний цей випадок із виробництвом;
установити осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;
скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 у трьох примірниках (він встановлює зв'язок нещасного випадку із виробництвом), а також акт про нещасний випадок, пов'язаний із виробництвом за формою Н-1 у шести примірниках (акт форми Н-1 - заповнюють на кожного потерпілого з детальною інформацією про нього та обставини нещасного випадку), або акт про нещасний випадок, не пов'язаний з виробництвом; за формою НПВ і передати на затвердження роботодавцю;
у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння), пов'язаного з виробництвом, крім акта форми Н-1 скласти також у чотирьох примірниках карту обліку професійного захворювання.(отруєння) за формою П- 5.
Акти форми Н-5 і форми Н-1 або форми НПВ підписують голова та всі члени комісії. У разі незгоди зі змістом складених актів член комісії письмово викладає свою окрему думку, яка додається до акта форми Н-5 і є його невід'ємною частиною, про що записують в акті форми Н-5.
Примірники затверджених актів форми Н-5, форми Н-1 або НПВ, карти форми П-5 - у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) протягом трьох діб роботодавець надсилає:
потерпілому або особі, яка представляє його інтереси;
робочому органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства.
Усі вищевказані документи разом із матеріалами розслідування зберігають на підприємстві протягом 45 років, у разі реорганізації підприємства їх передають правонаступникові, який бере на облік цей нещасний випадок, а в разі ліквідації підприємства - до державного архіву.
По закінченні періоду тимчасової непрацездатності або в разі смерті потерпілого через травму, отриману під час нещасного випадку, роботодавець, який бере на облік нещасний випадок, складає повідомлення про його наслідки за формою Н-2 і в десятиденний строк надсилає його організаціям і особам, яким був відправлений акт форми Н-1 (НПВ).
Визнають пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових обов'язків, зокрема у відрядженні, а також ті, що відбулися в період:
перебування на робочому місці; на території підприємства або в місці, пов'язаному з виконанням роботи починаючи з моменту прибуття працівника на підприємство до його відбуття, який повинен фіксуватися відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, зокрема протягом робочого та надурочного часу або виконання завдань роботодавця в неробочий час; під час відпустки; у вихідні, святкові та неробочі дні;
підготовки до роботи та доведення до ладу після закінчення роботи знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, а також здійснення заходів особистої гігієни, пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення;
проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підприємству;
використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця;
виконання дій в інтересах підприємства, які не належать до трудових обов'язків працівника (дії щодо запобігання аварії, надання допомоги);
ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на виробничих об'єктах;
надання підприємством шефської допомоги;
пересування працівника між об'єктами за затвердженим маршрутом або за доручення роботодавця;
прямування до чи з місця відрядження згідно з установленим завданням.
Не визнають пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з
працівниками:
за місцем постійного проживання на території польових та вахтових селищ;
під час використання робітником в особистих цілях транспортних засобів, механізмів, устаткування, інструментів, що належать підприємству (крім випадків, що сталися внаслідок несправності їх);
унаслідок отруєння алкоголем, наркотичними засобами, токсичними чи отруйними речовинами, а також у результаті їх дії (асфіксія, інсульт, зупинка серця тощо) за наявності відповідного медичного висновку, якщо це не пов'язано із використанням таких речовин у виробничих процесах чи порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання і транспортування або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного, токсичного чи наркотичного сп'яніння, до нещасного випадку був відсторонений від роботи відповідно до вимог правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства;
під час скоєння працівниками злочину, встановленого обвинувальним вироком суду; у разі смерті або самогубства.
Нещасні випадки, що сталися з вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, стажистами, клінічними ординаторами, аспірантами, докторантами під час проходження ними виробничого навчання, практики або виконання робіт на підприємстві під керівництвом його посадових осіб, розслідує і бере на облік дане підприємство. У розслідуванні бере участь представник навчального закладу.
Спеціальному розслідуванню нещасних випадків підлягають:
нещасні випадки зі смертельними наслідками;
групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома й більше працівниками незалежно від ступеня тяжкості ушкодження їх здоров'я;
випадки смерті працівників на підприємстві;
випадки зникнення працівників під час виконання трудових (посадових) обов'язків; нещасні випадки з тяжкими наслідками, зокрема з можливою інвалідністю потерпілого.
Спеціальне розслідування нещасного випадку проводить комісія зі спеціального розслідування нещасного випадку (спеціальна комісія), що призначається наказом керівника територіального органу Держгірпромнагляду за місцем знаходженням підприємства або за місцем нещасного випадку, якщо він стався з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, чи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
До складу спеціальної комісії входять: посадова особа територіального органу Держгірпромнагляду (голова комісії); представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства; представник органу, до сфери управління якого належить підприємство, а в разі його відсутності - представник місцевої держадміністрації; керівник (представник) служби охорони праці підприємства або інший представник роботодавця;
представник первинної організації профспілки підприємства, членом якої є потерпілий, або уповноважена особа з питань охорони праці; представник профспілкового органу вищого рівня; представник установи державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство - у разі розслідування випадку гострого професійного захворювання(отруєння).
Спеціальне розслідування групового нещасного випадку, під час якого загинули 5 і більше осіб або травмовані 10 і більше осіб, проводить спеціальна комісія, призначена наказом Держгірпромнагляду.
Спеціальне розслідування нещасного випадку здійснюють протягом 10 робочих днів. У разі необхідності строк його може бути продовжений органом, який призначив спеціальну комісію.
За результатами спеціального розслідування складають акти форми Н-5, форми Н-1 (НПВ) або карту форми П-5 щодо кожного потерпілого, а також оформляють інші необхідні матеріали. Кількість примірників акта форми Н-5, акта форми Н-1 (НПВ), карти форми П-5 залежить від кількості потерпілих та органів, яким зазначені документи надсилають.
Розслідування та облік випадків хронічних професійних захворювань і отруєнь. Усі вперше виявлені випадки хронічних професійних захворювань і отруєнь (далі - професійні захворювання) підлягають розслідуванню.
Професійний характер захворювання визначає експертна комісія у складі фахівців спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу (інституту профпатології) згідно з переліком, затвердженим МОЗ.
У разі необхідності до роботи експертної комісії залучають спеціалістів (представників) підприємства, робочого органу виконавчої дирекції Фонду, первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо хворий не є членом профспілки.
Зв'язок професійного захворювання з умовами праці робітника визначають на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, яку складає установа державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство, де працює хворий, за участю спеціалістів (представників) підприємства, первинної організації профспілки, членом якої є хворий, та робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства.
Роботодавець організовує розслідування причин виникнення професійного захворювання та призначає комісію з цих питань, до складу якої входять представник установи державної санітарно-епідеміологічної служби, що обслуговує підприємство (голова комісії); представники лікувально-профілактичного закладу, що обслуговує підприємство, працівником якого є потерпілий; представники первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, представники робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування. До розслідування в разі необхідності можуть бути залучені представники інших органів.
Термін розслідування -10 робочих днів.
2. САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО МІКРОКЛІМАТУ ТА СТАНУ ПОВІТРЯ РОБОЧОЇ ЗОНИ
2.1. Мікроклімат виробничих приміщень та його нормування
Мікроклімат виробничих приміщень - це умови внутрішнього середовища у виробничому приміщенні, що впливають на тепловий обмін працюючих з середовищем шляхом конвекції, кондукції, теплового випромінювання та випаровування вологи і діють на людину в процесі праці на його робочому місці, у робочій зоні. Робоче місце - територія постійного або тимчасового перебування, людини в процесі праці. Постійне робоче місце те, на якому працівник знаходиться понад 50% робочого часу або більше двох годин безперервно. Непостійне робоче місце - місце, на якому працівник знаходиться менше 50 % робочого часу або менше двох годин безперервно. Робоча зона - це простір, у якому знаходяться робочі місця постійного або тимчасового перебування працівників.
Параметри мікроклімату: 1) температура повітря Т, °С; 2) відносна вологість %; 3) швидкість руху повітря V, м/с; 4) інтенсивність теплового (інфрачервоного) опромінення; 5) температура поверхонь устаткування.
Значні коливання параметрів мікроклімату можуть призвести до порушення терморегуляції організму (здатності утримувати постійну температуру), загальної слабкості та інших негативних проявів. За ступенем впливу на тепловий стан людини мікрокліматичні умови поділяють на оптимальні та допустимі. Нормування параметрів мікроклімату здійснюють відповідно до вимог «Санітарних норм мікроклімату виробничих приміщень» (ДСН 3.3.6.042-99).
Оптимальні - найбільш сприятливі, комфортні - це такі параметри мікроклімату, які в разі тривалого, систематичного впливу на людину забезпечують нормальний тепловий стан організму без напруження і порушення системи терморегуляції. Такі умови створюють відчуття теплового комфорту і забезпечують умови для високого рівня працездатності.
Допустимі - це такі параметри мікроклімату, які у разі тривалого, систематичного впливу на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах біологічної адаптації. При цьому не виникають ушкодження або порушення стану здоров'я, але можуть спостерігатися відчуття дискомфорту та зниження працездатності.
Параметри мікроклімату нормують для постійних та непостійних робочих місць залежно від таких факторів: 1) періоду року; 2) категорії важкості праці за фізичним навантаженням (табл. 2.1).
Розрізняють такі періоди року: теплий (середньодобова температура навколишнього повітря становить більше +10 °С та холодний (середньодобова температура навколишнього повітря становить менше +10 °С). Категорії важкості робіт залежно від фізичного навантаження наведені в табл. 2.1.
Таблиця 2.1 - Категорії важкості праці залежно від енерговитрат
| Категорія важкості праці | Характеристика роботи | Енерговитрати, Дж/с (Вт) |
| Легка фізична робота: Іа Іб | Виконується сидячи і не потребує систематичного фізичного напруження Виконується сидячи, стоячи чи пов'язана з ходьбою та супроводжується певним фізичним напруженням | До 140 141-175 |
| Фізична робота середньої важкості: ІІа ІІб | Пов'язана з ходьбою, і переміщенням дрібних (до 1 кг) предметів у положенні сидячи або стоячи і потребує певного фізичного навантаженім Виконуються стоячи, пов'язані з ходінням, переміщенням невеликих вантажів (до 10 кг) та супроводжуються помірнім фізичним навантаженням | 176-232 233-290 |
| Важка фізична робота III | Пов'язана з постійним переміщенням, перенесенням великих вантажів (понад 10 кг), які потребують значних фізичних зусиль | 291-349 |
Оптимальні умови мікроклімату встановлюють для постійних робочих місць (табл. 2.2). За таких умов показники температури повітря в робочій зоні протягом робочої зміни не повинні виходити за межі нормованих величин оптимальної температури для даної категорії важкості праці. Температура внутрішніх поверхонь приміщення (стін, підлоги, стелі), зовнішніх поверхонь технологічного устаткування, огороджувальних конструкцій не повинна виходити більш ніж на 2 °С за межі оптимальних величин температури повітря для даної категорії важкості праці. Допустимі величини мікрокліматичних умов встановлюють у випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальні величини мікроклімату внаслідок технологічних вимог виробництва або технічною недосяжності. Величини показників, які характеризують допустимі мікрокліматичні умови, встановлюють для постійних і непостійних робочих місць.
Інтенсивність теплового опромінення працівників від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів, інсоляції від засклених огороджень не повинна перевищувати 35,0 Вт/м 2 - у разі опромінення 50% та більше поверхні тіла, 70 Вт/м2 - за величини опромінюваної поверхні тіла від 25 до 50%, та 100 Вт/м 2 - у випадку опромінення не більше 25% поверхні тіла працівника.
У разі наявності відкритих джерел опромінення (нагрітий метал, скло, відкрите полум'я) допустима інтенсивність опромінення складає 140,0 Вт/м 2. Величина опромінюваної площі не повинна перевищувати 25 % поверхні тіла працівника за умови обов'язкового використання індивідуальних засобів захисту (спецодягу, окулярів, щитків).
Таблиця 2.2. Оптимальні величини параметрів мікроклімату в робочій зоні
| Період року | Категорія робіт | Температура повітря, °С | Відносна вологість, % | Швидкість руху повітря, м/с |
| Холодний період року | Легка 1-а | 22-24 | 40-60 | 0,1 |
| Легка 1-6 | 21-23 | 40-60 | 0,1 | |
| Середньої важкості 11-а | 19-21 | 40-60 | 0,2 | |
| Середньої важкості ІІ-б | 17-19 | 40-60 | 0,2 | |
| Важка III | 16-18 | 40-60 | 0,3 | |
| Теплий період року | Легка 1-а | 23-25 | 40-60 | 0,1 |
| Легка 1-6. | 22-24 | 40-60 | 0,2 | |
| Середньої важкості ІІ-а | 21-23 | 40-60 | 0,3 | |
| Середньої важкості ІІ-б | 20-22 | 40-60 | 0,3 | |
| Важка ІІІ | 18-20 | 40-60 | 0,4 |
2.2. Шкідливі речовини повітря робочої зони
Шкідливими називають речовини, які при контакті з організмом людини внаслідок порушення технологічного процесу викликають професійні захворювання, виробничі травми або відхилення стану здоров'я. Шкідливі речовини в повітря робочої зони надходять у вигляді пари, газів та пилу. Вплив пилу на організм людини залежить від його хімічного складу, розміру (дисперсності), форми часток та їх кількості в одиниці об'єму. Найбільш небезпечний високодисперсний пил із розміром часток < 5 мкм. Високодисперсний пил дуже глибоко проникає в легені та затримується там. Газові та парові забруднення повітря, як правило, не визначаються візуально і в багатьох випадках вони не мають запаху, але за ступенем впливу на організм людини можуть бути більш небезпечними, ніж пил.
З метою обмеження шкідливого впливу на організм встановлено гранично допустимі концентрації для більшості шкідливих речовин у робочій зоні (ГДКр.з). Гранично допустима концентрація шкідливої речовини в повітрі робочої зони - така максимальна концентрація (мг/м3), вплив якої на організм людини за умови щоденної роботи протягом 8 год або іншої тривалості (40 год на тиждень) протягом всього робочого стажу та в майбутньому не призводить до захворювань або відхилень у стані здоров'я, а також не спричиняє негативного впливу на здоров'я нащадків.
За ступенем небезпеки всі шкідливі речовини поділяють на 4 класи небезпечності:
надзвичайно небезпечні - ГДКр з < 0,1 мг/м3 (свинець, ртуть);
високо небезпечні - ГДКр з =0,1.. 1 мг/м3 (хлор, бром, йод);
помірно небезпечні - ГДКр з=1..10 мг/м3 (оксид цинку, калію хлорид);
малонебезпечні-ГДКр3> 10 мг/м3 (пари спирту, бензину, ацетону).
Відповідно до ГОСТ 12.1.005-88 «Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до
повітря робочої зони» фактичні концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зоні не повинні перевищувати встановлених значень ГДК.
Основними способами та заходами підтримання санітарно-гігієнічних вимог до стану атмосферного повітря виробничих приміщень є такі:
запобігання проникненню шкідливих речовин у повітря робочої зони за рахунок герметизації обладнання, ущільнення люків та отворів, удосконалення технологічних процесів.
видалення шкідливих речовин, що потрапляють у повітря робочої зони, за допомогою вентиляції або аспірації.
У випадку, коли наведені способи не забезпечують дотримання нормативних вимог до стану повітря, допускається використання засобів індивідуального захисту (313) органів дихання, до яких належать респіратори, промислові протигази та ізолюючі дихальні апарати. За призначенням 313 органів дихання поділяють на такі групи:
протипилові - для захисту від аерозолів (респіратори ШБ-1, «Ленесток», «Снежок» «Астра» та ін.);
протигазові - (респіратори типу РПГ та протигази марок А, В, КД, СО та
ін.);
комбінованого типу - пилогазозахисні (респіратори фільтруючі РУ-60М, «Снежок- ГП», «Лепесток-Г»).
2.3. Основні вимоги до нормалізації мікроклімату
Несприятливі мікрокліматичні умови нормалізують за допомогою комплексу заходів та способів колективного захисту, які включають: будівельно-планувальні, організаційно-технологічні та санітарно-технічні заходи. Для профілактики перегрівань та переохолоджень робітників використовуються засоби індивідуального захисту (313).
Нормовані параметри мікроклімату на робочих місцях повинні досягатися в першу чергу за рахунок раціонального планування виробничих, приміщень і оптимального розташування в них устаткування з тепло-, холодо- та вологовиділенням. Для зменшення термічних навантажень на працівників передбачають максимальну механізацію, автоматизацію та дистанційне управління технологічними процесами й устаткуванням.
У приміщеннях зі значними площами засклених поверхонь передбачають заходи щодо захисту від перегрівання під час попадання прямих. сонячних променів у теплий період року (орієнтація віконних прорізів на схід - захід, улаштування жалюзі), та від радіаційного охолодження у зимовий період (екранування робочих місць). У випадках, коли температура внутрішніх поверхонь огороджувальних конструкцій нижча або вища допустимих величин, робочі місця повинні бути віддалені від них на відстань не менше 1 м, У приміщеннях із надлишком тепла застосовують природну вентиляцію (аерацію). У разі неможливості або неефективності аерації встановлюють механічну загальнообмінну вентиляцію. За наявності локальних джерел тепловиділення обладнання оснащують місцевою витяжною вентиляцією у вигляді відсмоктувачів, витяжних зонтів та ін. У замкнених і невеликих за площею приміщеннях (кабіни кранів, пости та пульти керування, ізольовані бокси, кімнати відпочинку) під час виконання операторських робіт використовують системи кондиціонування повітря з індивідуальним регулюванням температури та об'єму повітря, що подається.
За принципом дії теплозахисні засоби поділяються на такі:
тепловідбивні - металеві листи (сталь, залізо, алюміній, цинк, поліровані або покриті білою фарбою), одинарні або подвійні екрани із загартованого скла з плівковим покриттям; металізовані тканини; склотканини; плівковий матеріал;
теплопоглинальні - сталеві або алюмінієві листи або коробки з теплоізоляцією з азбестового картону, шамотної цегли, повсті, вермикулітових плит; сталеві сітки (одинарні або подвійні із загартованим силікатним склом);
тепловідвідні - водоохолоджувані екрани (з металевого листа або сітки зі стікаючою в плівковому режимі водою), водяні завіси;
комбіновані.
Теплозахисні екрани повинні забезпечувати нормовані величини опромінення працівників; бути зручними в експлуатації; не ускладнювати огляд, чищення та змазування агрегатів; гарантувати безпечну роботу з ними; характеризуватися міцністю, легкістю виготовлення та монтажу; достатньо тривалим терміном експлуатації; протягом якого зберігати ефективні теплозахисні властивості.
У випадках, коли неможливо технічними засобами забезпечити допустимі гігієнічні нормативи опромінення на робочих місцях, використовуються 313 - спецодяг, спецвзутгя, 313 для захисту голови, очей, обличчя, рук.
У виробничих приміщеннях, у яких на робочих місцях неможливо встановити регламентовану інтенсивність теплового опромінення через технологічні вимоги або технічну недосяжність, застосовують повітряне обдування. У разі теплового опромінення інтенсивністю від 140 до 350 Вт/м2 на постійних робочих місцях необхідно збільшувати швидкість руху повітря на 0,2 м/с порівняно з нормованими величинами; а у випадку теплового опромінення інтенсивністю понад 350 Вт/м2, застосовують повітряне обдування робочих місць та регламентують термін безперервної дії опромінення (ДНАОП 0.03-1.23- 82).
2.4. Вентиляція виробничих приміщень
Одним із ефективних засобів нормалізації повітря в приміщенні є вентиляція. Вентиляція - це повітрообмін, за допомогою якого забруднене шкідливими речовинами або перегріте повітря виводиться з приміщення, а замість нього вводиться свіже зовнішнє або очищене повітря. Функція вентиляції - забезпечення чистоти повітря та заданих мікрокліматичних умов.
За способом переміщення повітря розрізняють системи природної, штучної (механічної) та змішаної вентиляції. За напрямом руху повітря системи розподіляються на припливну (повітря подається у приміщення), витяжну (забруднене повітря видаляється з приміщення) та припливно-витяжну.
Залежно від місця дії вентиляція може бути загальнообмінною, місцевою (шкідливі речовини надходять у повітря робочої зони від технологічного устаткування на декількох робочих місцях), локалізованою (шкідливі речовини надходять у повітря робочої зони від технологічного устаткування на робочих місцях, розташованих одне біля одного) та комбінованою.
Загапьнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоту повітряного середовища в усьому об'ємі робочої зони. У разі місцевої вентиляції шкідливі речовини виводяться безпосередньо з місць їх утворення.
За призначенням вентиляція може бути робочою (використовують під час нормального режиму технологічних процесів) та аварійною (використовують у випадку викиду шкідливих речовин унаслідок аварії). Кількість припливного повітря за одиницю часу повинна відповідати кількості витяжного повітря.
У разі правильного розташуванні припливних і витяжних завіс свіже повітря подається туди, де концентрація шкідливих речовин менша, а видаляється, де концентрація більша.
Вентиляція не повинна спричиняти перегрівання або охолодження робітників, а також має бути пожежо- та вибухобезпечною.
Природна вентиляція відбувається за рахунок різниці температур повітря в приміщенні та навколишньому середовищі (теплова конвекція) або дії вітру (напору вітру). Природна вентиляція може бути організованою та неорганізованою. Неорганізована природна вентиляція (провітрювання) здійснюється за рахунок витіснення зовнішнім холодним повітрям внутрішнього теплого через вікна, щілини та двері. Обсяги повітряного обміну під час неорганізованої природної вентиляції невідомі, оскільки обсяги припливного та відведеного повітря і повітрообмін залежать від випадкових факторів (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря). Організовану природну вентиляцію, за якої подачу та видалення повітря регулюють точно, враховуючи зовнішні метеорологічні умови, називають аерацією (рис.2.1). Аерація здійснюється через спеціально передбачені отвори в зовнішніх стінах виробничих приміщень. Для забезпечення необхідної ефективності витяжної вентиляції в разі різних напрямків вітру на аераційних ліхтарях улаштовують вітрозахисні щити з прорізами.
У виробничому приміщенні внаслідок надходження тепла від обладнання та людей температура повітря як у зимовий, так і у літній період року вища температури зовнішнього повітря.
Середній тиск повітря в приміщенні практично дорівнює тиску зовнішнього повітря, проте рівність тисків наявна тільки в певній горизонтальній площині, яка лежить приблизно всередині висоти приміщення. Її називають площиною рівних тисків.
Надлишковий тиск на рівні цієї площини може бути прийнятим рівним нулю. Отже, на рівні центру нижніх прорізів утворюється розрідження, за рахунок якого повітря поступає в нижній проріз приміщення, а на рівні центру прорізів, розташованих вище площини рівних тисків, утворюється надлишковий тиск, який викликає рух повітря з приміщення назовні. Унаслідок різниці тисків виникає повітряний обмін з припливом повітря через нижні та витяжкою через верхні прорізи. Якщо споруду обдуває вітер, то на її навітряній стороні має місце підвищений тиск, а на завітряній - знижений. Нижня частина припливних аераційних прорізів для теплого періоду року повинна знаходитись на рівні не вище і м від площини підлоги, а для холодного - на рівні 4-6 м.
Природну вентиляцію допускається застосовувати тільки в тих виробничих приміщеннях, де відсутні джерела надходження в робочі зони шкідливих газоподібних речовин або пилу, а також у приміщеннях, в яких одночасно може знаходитися більше 25 чол. У таких випадках обов'язковою є механічна вентиляція.
Механічна вентиляція здійснюється за рахунок різниці тисків, яка створюється за допомогою вентилятора - пристрою для переміщення повітря. Для вентиляції виробничих приміщень використовують переважно радіальні (відцентрові) та осьові вентилятори загальнопромислового призначення. Осьові вентилятори використовують у системі припливно-витяжної вентиляції в прямолінійних повітровідах, а відцентрові - у випадку довгих і розгалужених повітровідів у системі вентиляції.
За характером повітряного обміну розрізняють чотири основні схеми організації загальнообмінної вентиляції (рис.2.2): зверху -вниз (а), зверху - вгору (б), знизу - вгору (в), знизу - вниз (г).
Схема «зверху - вниз» (рис. 2.2, а) забезпечує подачу повітря вгорі та витяжку внизу (від підлоги) приміщення. В схемі «зверху - вгору» (рис. 2.2, б) повітря подається та видаляється у верхній зоні приміщення. Обидві схеми доцільно застосовувати у випадку, якщо припливне повітря має температуру, нижчу температури повітря в приміщенні. Схема «знизу - вгору» (рис. 2.2, в) передбачає подачу повітря в нижню зону, а видалення з верхньої, схема «знизу - вниз» (рис. 2.2, г) - подачу та видалення повітря знизу приміщення. Останні дві схеми рекомендується використовувати тоді, коли температура припливного повітря в холодний період року вище температури внутрішнього повітря. Якщо у виробничому приміщенні виділяються пари або гази з густиною, яка перевищує густину повітря (пари кислот, бензину, керосину), то загальнообмінна вентиляція повинна забезпечити відведення 60% з нижньої зони приміщення та 40% повітря - з верхньої зони. Шум та швидкість руху повітря не повинні перевищувати гранично допустимі норми.
3. ВИРОБНИЧЕ ОСВІТЛЕННЯ
3.1. Вплив освітлення на здоров'я людини та її працездатність
Близько 90% всієї інформації людина отримує за допомогою органів зору. Організація освітлення робочих місць має велике значення. Недостатнє чи нераціональне освітлення призводить до стомлення очей, розладу центральної нервової системи, зниження розумової та фізичної працездатності, а в ряді випадків може бути причиною травматизму (близько 5% травм приходиться виникають внаслідок нераціонального чи недостатнього освітлення). У разі недостатньої чи швидко змінної освітленості органи зору змушені пристосовуватись, що можливо за рахунок здатності очей - акомодації, адаптації та конвергенції.
Для створення оптимальних умов зорової роботи кількість і якість освітлення слід пов'язувати з кольоровим оточенням. Так, якщо в інтер'єрі темні кольори, то для забезпечення необхідної освітленості використовують потужні джерела світла, оскільки темні поверхні поглинають значну частину світлового потоку та створюють контрастні світлотіні, що втомлюють очі. Причиною втомлюваності очей може бути також надмірна блискучість поверхонь конструкцій, нерівномірність освітлення. Залежно від спектрального складу світлових потоків, випромінюваних джерелами світла, по-різному сприймаються кольори поверхонь оточуючих предметів. З метою забезпечення сприятливих умов праці при проектуванні виробничих приміщень типи джерел світла та кольорової гами інтер'єру необхідно вибирати з урахуванням характеру роботи.
3.2. Основні світлотехнічні величини та поняття
Світло - це видима частина оптичного спектра електромагнітного випромінювання довжиною хвилі 0, 38-0,76 мкм. Попадаючи на сітчасту оболонку ока, воно викликає зорове відчуття.
Світлотехнічні величини - показники, що визначають виробниче освітлення, основане на оцінці відчуттів, виникаючих від впливу світлового випромінювання на очі. Розрізняють кількісні та якісні показники освітлення виробничих приміщень. Основні кількісні світлотехнічні показники: світловий потік, сила світла, освітленість та яскравість.
Світловий потік (Ф)-променева енергія, яку оцінює людське око за світловим відчуттям. Одиниця світлового потоку - люмен (лм) - дорівнює потоку, який утворюється в тілесному куті величиною 1 стерадіан (тілесний кут із вершиною у центрі сфери, який вирізає на поверхні сфери радіусом 1 м площину, рівну 1 м2. Розподіл світлового потоку в просторі враховує сила світла. Сила світла (1) - відношення світлового потоку до величини тілесного кута от, у межах якого він поширюється рівномірно.
Освітленість (Е) - густина світлового потоку на поверхні, що освітлюється - величина світлового потоку, який припадає на одиницю освітлюваної поверхні.
Одиниця виміру освітленості - люкс (лк) - освітленість поверхні площею S= 1 м2 за умов світлового потоку Ф = 1 лм, який падає на неї. Зорове сприйняття освітлюваної поверхні залежить від сили світла, відбитого поверхнею в напрямку зору. Для кількісної оцінки зорового сприйняття введено поняття яскравості. Яскравість (L) - густина сили світла на поверхні, що освітлюється в заданому напрямку/
До основних якісних показників, що визначають умови зорової роботи, належать фон, контраст, видимість, осліпленість та пульсація освітленості. Фон - це поверхня, на якій знаходиться об'єкт розрізнення - предмет, який розглядається, окрема його частина або дефект, що розрізнюється (крапка, лінія, товщина шрифту літер і та ін.).. Фон характеризується коефіцієнтом відбиття світлових променів від освітлюваної поверхні. Фон вважають: темним, якщо: p<0.2; середнім при р-0,2-0,4 світлим, якщо р> 0.4. Контраст (К) об'єкта з фоном можна охарактеризувати співвідношенням яскравості освітлення об'єкта розрізнення та фону і визначити за виразом:
Контраст вважають великим, якщо К>0.5, середнім, якщо К=0,2-0,5 і малим, якщо К < 0.2. Видимість V характеризує здатність ока розрізняти об'єкт на фоні. Видимість визначають співвідношенням фактичної величини контрасту до його порогового значення, найменший контраст, який сприймають органи зору (0,01).
Показник осліпленості (Р) є критерієм осліплювальної дії освітлювальної установки.
Для визначення рівня пульсації освітленості застосовують показник пульсації Кп, який визначає співвідношення між максимальним та мінімальним рівнями освітленості:
Блискучість - це підвищена яскравість освітлених поверхонь, що погіршує видимість об'єктів.
3.3. Класифікація видів та систем виробничого освітлення
Виробниче освітлення може бути: природним, штучним та суміщеним. Природне освітлення обумовлене прямими сонячними променями та розсіяним світлом неба, воно змінюється залежно від географічної широти, ступеня хмарності, часу доби від сотих частин люкс уночі до десятків тисяч люкс удень. Штучне освітлення створене штучними джерелами світла: лампами розжарювання або газорозрядними лампами. Суміщене освітлення являє собою доповнення природного освітлення штучним у світлий час доби в разі недостатнього за нормами природного освітлення.
Природне освітлення приміщень може бути на боковим - через світлові прорізи в зовнішніх стінах; верхнім - через ліхтарі та світлові прорізи у покрівлі, а також через прорізи в місцях перепаду висот будинку; комбіноване - освітлення через бокові та верхні прорізи.
Штучне освітлення може бути: загальним та комбінованим. Для загального освітлення світильники розміщують у верхній зоні (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно або в зонах розташування обладнання (загальне локалізоване освітлення). У разі виконання зорових робіт високої точності додатково до загального використовують місцеве освітлення, світловий потік якого створюється від світильників, установлених безпосередньо на робочих місцях. Місцеве освітлення застосовують тільки разом з загальним.
За функціональним призначенням штучне освітлення поділяють на такі види: робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне та чергове. Робочим називають освітлення виробничих приміщень, а також ділянок на відкритих територіях, призначених для роботи, проходу людей чи руху транспорту.
Найменша освітленість робочих поверхонь у разі аварійного режиму роботи повинна складати 5% освітленості, нормованої для робочого освітлення. Евакуаційне освітлення передбачене для евакуації людей у випадках аварійного відключення робочого освітлення. Воно повинно бути в проходах, на сходах, у виробничих приміщеннях, де працює понад 50 чоловік. Найменша освітленість евакуаційного освітлення на підлозі основних проходів та на східцях сходів - 0,5 лк. Світильники аварійного та евакуаційного освітлення приєднують до незалежного джерела живлення. Охоронне освітлення передбачене вздовж меж територій, які охороняють у нічний час. Освітленість у такому разі має бути 0,5 лк на рівні землі в горизонтальній площині. Чергове освітлення приміщень використовують у неробочий час, при цьому вмикають частину світильників того або іншого виду освітлення.
Природне освітлення виробничих приміщень забезпечується світлом неба або прямим сонячним світлом через світлові прорізи (вікна) в зовнішніх стінах або через ліхтарі (аераційні), установлені на покрівлях виробничих будівель. Залежно від вимог технологічного процесу можуть бути застосовані такі види природного освітлення: бокове одностороннє або двостороннє, верхнє, коли світлові отвори (ліхтарі) знаходяться у верхньому перекритті будівель; комбіноване, має місце одночасно бокове і верхнє освітлення. Згідно з вимогами
Державних будівельних норм (ДБН) В.2.5-28-2006 «Природне та штучне освітлення» у приміщеннях із постійним перебуванням людей повинно бути передбачене природне освітлення. Основною нормованою величиною природного освітлення є КПО, (є) — коефіцієнт природної освітленості. Фактичний КПО визначають як відношення виміряної освітленості на робочому місці у виробничому приміщенні Е„ до одночасно виміряної освітленості зовні приміщення Ет у горизонтальній площині за умов відкритого небосхилу (щоб ніщо не затінювало фотоелемент люксметра) і дифузного світла (сонце закрите хмарою). Оскільки ця величина відносна, то виражається у відсотках.
Нормування КПО залежить від виду природного освітлення та ряду супутніх факторів. За умов бокового освітлення нормують мінімальне значення КПО. У випадку однобічного — у точці на відстані 1 м від стіни, найбільш віддаленої від світлових отворів, але не більш ніж 12 м від них. У разі верхнього та комбінованого освітлення нормується середнє значення КПО. Значення нормативу КПО встановлюють залежно від розряду зорових робіт. Наприклад, у разі бокового освітлення норми значення КПО дорівнюють 2—0,1% для зорових робіт 1—VIII розрядів точності.
3.4. Основні вимоги до робочого освітлення
Освітлення робочих місць повинно відповідати характеру виконуваних зорових робіт, який визначають за мінімальним розміром об'єкта розрізнення, показниками фону й контрасту. За ДБН В.2.5-28-2006 залежно від розміру об'єкта розрізнення встановлено вісім розрядів зорових робіт. З огляду на показники фону та контрасту розряди поділяють на підрозряди.
Рівень освітлення робочих місць нормують шляхом встановлення значення показника освітленості на робочих місцях для 1-У розрядів для комбінованого та загального штучного освітлення, а для VI—VIII розрядів тільки для загального освітлення. Наприклад, у випадку виконання зорових робіт IV розряду норма освітленості від системи комбінованого штучного освітлення складає 400-750 лк, у т.ч. 200 лк освітленості від системи загального освітлення, а величина КПО у разі бокового природного освітлення дорівнює 1,5%. В разі суміщеного освітлення допускають зниження КПО до 0,9%.
Оптимальний рівень освітленості збільшує продуктивність праці на 15%. Збільшення освітленості призводить до збільшення відбитої блискучості та напруження й стомлення органів зору. На робочих місцях не повинно бути значних блискучості та пульсацій рівня освітленості, а на робочій поверхні різких тіней, що спотворюють розміри форму об'єктів розрізняння. У полі зору не повинно бути прямої та відбитої блискучість, що приводить до погіршення видимості об'єктів. Величина освітленості має бути постійною у часі.
Щоб забезпечити оптимальне освітлення стабілізують напругу живлення, жорстко кріплять світильники, застосовують спеціальні пристрої для включення світильників. Для створення правильної кольоропередачі необхідно обирати джерела світла зі спектром, близьким до природного.
Необхідно виключити або звести до мінімуму шум, теплові виділення, небезпеку ураження струмом, пожежо- та вибухонебезпечність світильників.
Глибина пульсації газорозрядних ламп, що живляться від мережі змінного струму, має бути обмежена. Допустимий коефіцієнт пульсації не повинен перевищувати 20%.
3.5. Характеристика джерел штучного освітлення
Освітлювальні установки мають бути надійними, зручними, простими в експлуатації, економічними й естетичними.
В освітлювальних установках, призначених для підприємств, як джерела світла широко використовують лампи розжарювання та газорозрядні лампи. Основні характеристики джерел штучного освітлення — експлуатаційні, електричні та світлотехнічні. До експлуатаційних належать гарантований термін служби (год) та використовувана потужність (Вт); до електричних — рід струму та напруга живлення; до світлотехнічних - спектральний склад світла, питома світловіддача (Лм/Вт). Порівняльна характеристика ламп розжарювання та газорозрядних ламп приведена в табл. 3.1. Лампи розжарювання звичайно призначені для місцевого освітлення, а також освітлення приміщень із тимчасовим перебуванням людей. Для загального освітлення виробничих приміщень, як правило, використовують газорозрядні лампи. Для системи загального освітлення застосовується рівномірне та локалізоване розміщення світильників.
Для забезпечення достатньої рівномірності освітленості приміщень найкращим варіантом розміщення світильників є шахове та по сторонах квадрата (відстань між світильниками в ряді та між рядами світильників рівні).
Таблиця 3.1. Характеристика джерел освітлення
| Лампи розжарювання | |
| Переваги | Недоліки |
| простота ввімкнення; низька вартість; без інерційність; простота утилізації; широкий діапазон потужності та напруги. | низький коефіцієнт корисної дії (5%); належать до теплових джерел світла; низька світловидатність; короткий час експлуатації (до 1000 год); промені переважно червоної та оранжевої частини спектру; великий нагрів ламп (до 1400°С) та підвищена пожежонебезпечність. |
| Газорозрядні лампи | |
| Переваги | Недоліки |
| більш довгий термін експлуатації (8-14 тис. год); може бути отриманий будь-який спектр світлового потоку; висока світловидатність (до 100 Лм/Вт); температура нагрівання ламп до 30-60 °С. | складність ввімкнення; пульсації світлового потоку; інерційність; працюють тільки від мережі змінного струму; стробоскопічний ефект. |
4. ЗАХИСТ ВІД ШУМУ
4.1. Характеристики та норми шуму на робочих місцях
Упровадження у виробництво нових технологічних процесів, підвищення потужностей і швидкохідності технологічного устаткування, механізація виробничих процесів призвели до того, що робітники протягом зміни більшою чи меншою мірою зазнають негативного впливу шуму. Шумом називають звук, що порушує тишу, постійно заважає слуховому сприйняттю і може спричинити шкоду для здоров'я.
Шум - один із найпоширеніших виробничих шкідливих факторів. У разі його тривалого впливу не тільки знижується гострота слуху, але й погіршується робота центральної нервової і серцево-судинної систем, шлунково-кишкового тракту, органів дихання, виникають запаморочення та функціональні зміни нервової системи, втома, ослаблення пам'яті та уваги. Шум може стати причиною виробничого травматизму та зниження продуктивності праці. Так, підвищення рівня шуму на 10 дБ зменшує продуктивність праці на 10%. Увесь комплекс змін, який відбувається в організмі людини в разі тривалого впливу шуму, розглядають як так звану "шумову хворобу".
За фізичною природою шум є наслідком пружних коливань твердих тіл, газів та рідин. Швидкість поширення шуму залежить від пружності та щільності середовища. Залежно від частоти коливань у діапазоні частот Г ~ 0 - 20 Гц мають місце інфразвуки, Г ~ 20 Гц - 20 кГц - звуки, які сприймає людина органами слуху, і в діапазоні і > 20 кГц - ультразвуки. Джерелами шуму можуть бути машини та механізми (механічний шум), електромагнітні пристрої (електромагнітний шум), рух рідин та газів (аерогідродинамічний шум).
Рівень звуку характеризується звуковим тиском Р та інтенсивністю звуку І. Звуковий тиск Р, Па - це різниця між моментальними значеннями повного й середнього тисків, яка виникає в збуреному середовищі в разі поширення акустичних хвиль. Інтенсивність звуку І, Вт/м2 - це густина звукової енергії, що переноситься хвилею за одиницю часу через одиницю площі поверхні, перпендикулярної до напрямку поширення хвилі. Найменший звуковий тиск, який може відчути людина, — це Ро=2-10"5 Па (поріг чутливості людини), а найбільший, що викликає больовий синдром, становить 2-Ю2 Па. Отже, слуховий апарат уловлює діапазон коливань звукового тиску, що змінюється в 107 разів. На практиці оперувати такими багатозначними цифрами незручно і, крім того, слуховий апарат людини оцінює зміни звукового тиску не абсолютно, а відносно. Тому введено логарифмічну шкалу рівня звукового тиску. Одиницею виміру звукового тиску в логарифмічній шкалі є децибел (дБ):
Рівень звуку спокійної мови - 30-40 дБ, відцентрових вентиляторів - 80- 105 дБ, двигунів внутрішнього згорання - 100-110 дБ. Несприятлива дія шуму залежить також від частотного діапазону звуку.
Для частотної характеристики шуму звуковий діапазон розбивають на смуги з певним відношенням верхньої граничної частоти Г„ до нижньої Г„. Октавна смуга - це смуга частот, у якій верхня гранична частота Г„ дорівнює подвоєній нижній частоті Г„. Октавну смугу характеризують середньою геометричною частотою. На робочих місцях згідно з Державними санітарними нормами (ДСН) 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого звуку, ультразвуку та інфразвуку» шум визначають рівні звукового тиску в октавних смугах частот: 63, 125, 250, 500,. 1000,2000,4000 та 8000 Гц.
Для орієнтовної оцінки шумового впливу на людину в разі дії протягом робочої зміни декількох джерел шуму застосовують еквівалентний рівень звуку ЬАтза шкалою А (дБА):
Із метою попередження негативного впливу шуму на організм людини на робочих місцях відповідно до в ДСН 3.3.6.037-99 встановлені гранично допустимі рівні акустичного тиску в логарифмічній шкалі для октавних смуг та для 1Лт залежно від характеру виконуваної роботи. Норми шуму в разі виконання розумової праці наведені далі в (табл. 4.1).
Таблиця 4.1. Гранично допустимі норми шуму
| Характер роботи | Середню геометрична частота в октавній смузі, Гц | дБА | ||||||||
| 31,5 | ||||||||||
| Творча, наукова діяльність (£,, ДБ) |
4.2. Методи та засоби захисту від шуму
Із метою захисту працівників від негативного впливу шуму на підприємствах та в установах проводять комплекс інженерно-технічних та організаційних заходів. Захист від шуму повинен досягатися шляхом створення шумобезпечної техніки (ГОСТ 12.1.003 -83, ДСН 3.3.6.037-99), застосування методів і засобів колективного захисту (ГОСТ 12.1.029 -80), індивідуального захисту, застосування архітектурно-планувальних методів. Розробка заходів щодо боротьби із шумом повинна починатися на стадії проектування виробничих приміщень, технологічних процесів і машин. Методи й засоби захисту від шуму поділяють на колективні та індивідуальні. Серед перших виділяють такі, що знижують шум у джерелі його виникнення, і такі, що сприяють зниженню шуму під час його поширення. Ці заходи спрямовані на зменшення шуму вібраційного (механічного), аеродинамічного та електромагнітного походження. Залежно від способу їх реалізації розрізнюють організаційно-технічні, архітектурно-планувальні і акустичні. Останні, у свою чергу, поділяють на засоби звукоізоляції, звукопоглинання, віброізоляції, демпфування і глушники. Зменшення шуму в джерелі його виникнення можливе за рахунок якісного монтажу технологічного устаткування і машин, їх правильної експлуатації. Зокрема, усунення в процесі експлуатації устаткування розбалансування деталей, перекосів у частинах, які пересуваються. Зниження шуму в джерелі можна досягти шляхом впровадження технологічних процесів та устаткування, які не створюють надмірного шуму. Ефективними є застосування електрофізичних методів металообробки, створення нерознімних з'єднань за допомогою зварювання, склеювання, а також із використанням безударних спеціальних заклепок, профільне шліфування; застосування гідравлічного приводу замість пневматичного. Організаційно-технічні методи колективного захисту від шуму згідно ГОСТ 12.1.029-80 передбачають застосування малошумних технологічних процесів, оснащення машин засобами дистанційного керування та автоматичного контролю, використання малошумних машин, зміни конструктивних елементів машин, своєчасне проведення ремонту та обслуговування машин і обладнання, а в шумних цехах - організацію раціональних режимів праці й відпочинку робітників.
Архітектурно-планувальні методи засновані на реалізації
Дата добавления: 2015-10-13; просмотров: 190 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Додаткові методи очищення | | | ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКА |