Їх організацій та об'єднань

. 21.1. Право роботодавців на об'єднання: міжнародні
юридичні стандарти й зарубіжний досвід ^;

Законодавство України про організації роботодавців та їх об'єд­нання складається з Конституції України, Законів України "Про об'єднання громадян", "Про організації роботодавців" від 24 трав­ня 2001 р., інших нормативно-правових актів, виданих відповід­но до останнього, а також законодавства про соціальне партнер­ство, професійні спілки.

Слід врахувати, що частиною національного законодавства у сфері колективних трудових відносин та створення і діяльності організацій щодо захисту трудових прав, є міжнародні норматив­но-правові акти, ратифіковані Україною. У цих актах встанов­лено основні принципи забезпечення права на організацію. Згідно з міжнародними правовими нормами до організацій роботодавців мають застосовуватися однакові принципи та однакові державні гарантії. Конвенція МОП № 87 про свободу асоціації та захист права на організацію, прийнята у 1948 р. у Сан-Франциско, за­кріпила низку основних принципових засад щодо забезпечення свободи у реалізації права на створення організації. Працівни­ки і підприємці мають рівне право створювати на свій вибір орга­нізації без попереднього на те дозволу, а також право вступати в такі організації з єдиною умовою підлеглості статутам останніх.

Глава 21

Державна влада має утримуватися від будь-якого втручання, здатного обмежити це право або перешкодити його законному здійсненню. Організації працівників і роботодавців не підляга­ють розпускові або тимчасовій забороні в адміністративному по­рядку. Таке можливо лише за рішенням суду. Організації, у свою чергу, мають право на об'єднання, тобто утворювати федерації та конфедерації. У цій діяльності працівники, роботодавці, їхні організації так само, як й інші особи або організовані колекти­ви, мають дотримувати законодавства (Конвенції та рекомен­дації. 1919—1964. — Т. 1. —- Женева: Міжнародне бюро праці, 1999. — С. 434—438). Ця конвенція належить до числа ратифі­кованих Україною (ратифіковано 11 серпня 1956 р.). Окрім Конвенції № 87, у цій сфері Україна також ратифікувала Кон­венції МОП № 11 про право на асоціацію та об'єднання трудя­щих у сільському господарстві (1921 р.), № 98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних перего­ворів (1949 р.) (обидві ратифіковано 11 серпня 1956 р.), а також № 144 про тристоронні консультації (міжнародні трудові нор­ми) (1976 р.) (ратифіковано 17 грудня 1993 року).

Конвенція № 98 про право на організацію і на ведення колек­тивних переговорів 1949 р. передбачає, що організації трудівників і підприємців мають належний захист від будь-яких актів втру­чання з боку одних чи інших агентів або членів у створенні, ді­яльності організацій та керуванні ними (ч. 1 ст. 2); дії, що ма­ють на меті сприяти заснуванню організацій трудівників під пануванням підприємців чи організацій підприємців або підтри­мувати організації трудівників шляхом фінансування чи іншим шляхом з метою поставити такі організації під контроль підпри­ємців чи організацій підприємців, розглядаються як втручання у зміст цієї статті.

У Преамбулі Конвенції № 150 про регулювання питань праці: роль, функція і організація 1978 р. зазначається, що організації підприємців і трудівників відіграють головну роль у здійсненні цілей економічного, соціального і культурного прогресу.

У країнах з розвинутими ринковими відносинами організації підприємців поряд із профспілками займаються діяльністю, спря­мованою на узгодження державних і корпоративних інтересів, представництво і захист соціально-економічних прав та інтересів роботодавців. Наприклад, зусилля підприємців у масштабі націо-

нальної економіки координуються такими організаціями, як Кей-даврен в Японії, Національна асоціація промисловців та Націо­нальна асоціація роботодавців у Франції, Національна асоціація промисловців у США тощо. Структура цих організацій, напрям­ки діяльності неоднакові. Наприклад, в Японії діють чотири со­юзи підприємців: Ніккерейн, Кейданрен, Комітет з питань еконо­мічного розвитку, Японська торгово-промислова палата (Ниссьо). До складу Ніккерейн входять 54 виробничих асоціації, 47 регіо­нальних асоціацій, які представляють майже всі приватні підпри­ємства, за винятком сільськогосподарських та лісових. Кількість корпорацій, які є членами цих регіональних і промислових асоціа­цій, становить близько 30 тис. і охоплює приблизно ¹/₃ загальної кількості підприємців Японії. Ключовими завданнями є зближен­ня і координація діяльності асоціацій щодо забезпечення гармо­нійного розвитку і зняття суперечностей між працею та управлін­ням (капіталом), зміцнення солідарності та підвищення етичних норм підприємців, встановлення законних людських відносин всередині корпорацій та сприяння соціальному прогресу через діяльність корпорацій (Волгин Н.А. Японский опьіт решения зкономических и социально-трудовьіх проблем. — М.: Зкономи-ка 1998. — С. 153—157).

У деяких країнах функціонують організації підприємців двох тияів: одні діють лише в економічній сфері, а другі — у соціаль­но-трудовій (наприклад, ФРН, Швейцарія та ін.). У Великобри­танії, Франції, Італії, Бельгії організації підприємців виконують економічні й соціально-трудові функції (Основньїе направлення и формьі деятельности предпринимательских организаций в странах Запада // Труд за рубежом. — 1991. — № 1; Силин А.А. Предпринимательские организаций: основньїе задачи, функции, структура // Труд за рубежом. — 1994. — № 4). В окремих країнах діяльність організацій підприємців досить повно врегу­льовано на законодавчому рівні разом з регулюванням діяльності профспілок. Наприклад, британський Консолідований закон про профспілки і трудові відносини 1992 р. містить спеціальний розділ (частина II) про організації підприємців.

Асоціації, ліги, спілки роботодавців створено на галузевому різні. Наприклад, Асоціація взуттєвиків Італії об'єднує понад 1000 фірм; у складі Німецького союзу, який об'єднує підприєм­ства, що працюють у галузі спеціальних будівельних робіт, на-

Глава 21

лінується більш як 36 тис. фірм (Іващенко М.І., Сменковський А. Громадські об'єднання підприємців як засіб узгодження держав­них і корпоративних інтересів // Економіка України. — 1999. — № 10. — С. 58; Жалико Я., Романенко С. Роль об'єднань промис­ловців і підприємців у економіці перехідного періоду // Еконо­міка України. — 1997. — № 6. — С. 40).

Об'єднання промисловців і підприємців, асоціацій, союзи ро­ботодавців, промислові асоціації та ін. створено в більшості пост-соціалістичних країн (Доклад международного совещания "за круглим столом" по вопросу о новой роли организации предпри-нимателей в странах с переходной зкономикой. Женева, 29— 31 мая 1995 года. — Женева, 1995. — С. 38). Зокрема, у країнах Центральної та Східної Європи продовжується процес становлен­ня організацій роботодавців, який розпочався наприкінці 80-х — на початку 90-х років XX ст. У Польщі функціонують дві органі­зації роботодавців. Конфедерація польських роботодавців, ство­рена у 1989 р., об'єднує приватних роботодавців, директорів дер­жавних підприємців та членів правлінь казенних підприємств. Конфедерації належить провідна роль у представництві усіх роботодавців як за межами країни, у МОП, так і в Польщі. Інша організація роботодавців — Конвенція підприємців, торговців та виробників сільськогосподарської продукції об'єднує приватних роботодавців малих і середніх підприємств (ІМошу Іасі ^ Роізсе і ^ Еигоре. — ЛД/агзауа: "^уйалупісі^о Маикоше 8СН0ІАК, 1997. — 8. 223). В Угорщині до Національної консультативної ради вхо­дять Федерація споживачів, Федерація ремісників, Федерація дрібних виробників та ін. У Болгарії діє Національна тристорон­ня рада співробітництва. У Румунії в 1991 р. було створено На­ціональну конфедерацію румунських роботодавців, Національ­ну раду малих і середніх підприємств, Національну раду румун­ських роботодавців та ін. (ІЬій. — 8. 223). У Російській Феде­рації діють Російський союз промисловців і підприємців, Асоці­ація приватних підприємств та підприємств, які приватизують­ся, Союз лісопромисловців та лісоекспортерів та ін.

Організації підприємців створено на міжнародному рівні — Міжнародна організація підприємців (ЮЕ, ОІЕ), Союз промис­ловців ЄС, Союз конфедерацій промисловості та підприємців Європи (ІШІСЕ) та ін. Організації ЮЕ, ОІЕ, ІЖІСЕ разом з Євро­пейською конфедерацією профспілок Європи (ЕТІІС, СЕ8) беруть

Правовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань 629

участь у роботі Урядового комітету з Європейської соціальної хартії з правом дорадчого голосу. На Урядовий комітет відпо­відно до п. З ст. 27 Європейської соціальної хартії покладено обов'язок готувати для Комітету міністрів доповіді, в яких на­водяться відібрані серед порушень хартії ситуації, з яких нале­жить прийняти рекомендації (Европейская социальная хартия: Справочник: Пер. с фр. — М.: Междунар. отношения, 2000. — С. 41, 67).

, 21.2. Мета, завдання, функції організацій

° роботодавців та практика їх утворення в Україні

-.і Згідно із Законом України "Про організації роботодавців" тер­мін "роботодавець" вживається у значенні — власник підприєм­ства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. Таким чином, цей закон застосовує визначення роботодавця у тому значенні, в якому воно вживається у КЗпП.

Роботодавці мають право на свободу об'єднання в організації роботодавців для здійснення і захисту своїх прав та задоволен­ня соціальних, економічних та інших законних інтересів на ос­нові вільного волевиявлення без будь-якого попереднього дозволу, вступу до таких організацій на умовах і в порядку, визначених їх статутами, участі в організаціях роботодавців, а також вільного виходу з них на умовах і в порядку, визначених законодавством та їх статутами, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Організація роботодавців — це громадська неприбуткова ор­ганізація, яка об'єднує роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту їх прав та

інтересів.

Для виконання своїх статутних завдань організації робото­давців мають право на добровільних засадах створювати або вступати до об'єднань організацій роботодавців і вільно виходити з них. Об'єднання організацій роботодавців — неприбуткова організація роботодавців, яка об'єднує організації роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представ-

Глава 21

ництва і захисту прав та інтересів організацій роботодавців та роботодавців.

Повна назва організації роботодавців чи об'єднання організацій роботодавців повинна містити слово "роботодавець" або похідні від нього слова. Визначення "організація роботодавців", "об'єд­нання організацій роботодавців" та похідні від них можуть ви­користовувати лише ті організації та їх об'єднання, які створені та діють відповідно до цього Закону.

Організації роботодавців та їх об'єднання створюються і діють з метою представництва та захисту законних інтересів ро­ботодавців у економічній, соціально-трудовій та інших сферах, у тому числі в їх відносинах з іншими сторонами соціального партнерства.

Основними завданнями організацій роботодавців та їх об'єд­нань є такі: співробітництво з органами державної влади, орга­нами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об'єд­наннями та іншими організаціями найманих працівників; забез­печення представництва та захист законних інтересів і прав роботодавців; участь у формуванні та реалізації соціально-еко­номічної політики держави; участь у проведенні колективних переговорів та укладанні генеральної, регіональних і галузевих угод та забезпечення виконання своїх зобов'язань за укладени­ми угодами; координація діяльності роботодавців у виконанні зобов'язань за генеральною, регіональними чи галузевими уго­дами; контроль за виконанням іншими сторонами соціального партнерства зобов'язань за угодами; сприяння максимальному дотриманню інтересів роботодавців при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів); сприяння вирішенню колектив­них трудових спорів, запобіганню страйкам як крайньому засо­бу вирішення цих конфліктів; запобігання масовому безробіт­тю шляхом сприяння створенню нових робочих місць, забезпе­чення раціональної структури зайнятості населення; забезпечен­ня координованості дій роботодавців, їх організацій та об'єднань щодо виконання науково-технічних і соціальних програм, спря­мованих на збільшення обсягів виробництва продукції і послуг, підвищення їх конкурентоспроможності, врегулювання та поліп­шення умов праці; розвиток співробітництва з іноземними і міжнародними організаціями роботодавців та їх об'єднаннями (ст. 5 Закону "Про організації роботодавців").

Правовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань 631

Практика утворення організацій роботодавців в Україні по­чала розвиватися з 1990-х років. Перші організації роботодавців було утворено до прийняття Закону України "Про організації роботодавців", і окремі питання їх юридичного статусу не було закріплено у законодавстві.

Український союз промисловців і підприємців (УСПП), органі­зований у 1992 р., є неурядовою громадською організацією, яка об'єднує промислові, будівельні, транспортні, наукові, фінансові, комерційні та інші підприємницькі структури, підприємства різних форм власності. У структурі УСПП налічується 70 % підприємств недержавної і ЗО % державної форм власності. Така структура відображає і структуру форм власності в Україні. Нарівні з іншою діяльністю (захист інтересів вітчизняного ви­робника, сприяння прийняттю державними органами рішень про структурну перебудову економіки тощо) УСПП здійснює пред­ставництво інтересів роботодавців у процесі соціального парт­нерства. Згідно зі Статутом і Програмою УСПП головним зав­данням союзу є створення умов для нормального функціонування підприємницьких структур, забезпечення процесу відтворення на підприємствах. З цією метою УСПП виступає за тісну взаємо­дію банківських, комерційних і виробничих структур, сприяє заходам, спрямованим на підвищення кваліфікації промисловців та підприємців, надає підприємствам допомогу в проведенні ана­лізу господарсько-фінансової діяльності й розробленні заходів щодо перебудови виробництва (Програма Українського союзу промисловців і підприємців. — К., 1996. — 28 с; Статут Україн­ського союзу промисловців і підприємців. — К., 1992. — 19 с). Разом з тим діяльність УСПП не обмежується економічною сферою. Досить активно УСПП діє у соціально-трудовій сфері. Він бере участь у розробці проектів законів, зокрема саме УСПП розробив і подав до Верховної Ради проект Закону про об'єднання роботодавців. Разом з профспілками або представниками об'єд­нань трудящих УСПП виступає активним учасником переговор­ного процесу з укладання Генеральної угоди. Генеральну угоду на 1997—1998 роки було підписано між Кабінетом Міністрів, УСПП і профспілковими об'єднаннями України. УСПП представ­ляв інтереси роботодавців недержавної форми власності. Наміри УСПП активно впливати на соціально-економічну ситуацію в країні виявились у рішеннях VII надзвичайного з'їзду УСПП,

Глава 21

який відбувся 16 лютого 1999 р. Головною метою з'їзду було розроблення комплексу першочергових заходів, які дали б змо­гу кардинально змінити ситуацію на краще. З'їзд затвердив Першочергові антикризові заходи та перелік законодавчих ініціа­тив з актуальних соціально-економічних проблем (VII надзвичай­ний з'їзд Українського союзу промисловців і підприємців // Україна: аспекти праці. — 1999. — № 2. — С. 41).

Станом на жовтень 2002 р. лави УСПП об'єднують виробників понад 80 % валового внутрішнього продукту країни (Урядовий кур'єр. — 2002. — 26 жовтня).

Наступним кроком у сфері розвитку організацій роботодавців стало створення нового об'єднання роботодавців. 16 жовтня 1998 р. було підписано Декларацію про створення Конфедерації роботодавців України. Ініціатором її утворення виступив Україн­ський союз промисловців і підприємців, серед засновників — Спілка орендарів і підприємців України, Українська аграрна кон­федерація, Спілка малих, середніх і приватизованих підприємств України, Асоціація сприяння розвитку приватного підприємниц­тва "Єднання" та Спілка юристів України. 5 листопада 1998 р. відбувся Установчий з'їзд Конфедерації роботодавців України, який затвердив Статут Конфедерації, було сформовано Коорди­наційну раду, а також обрано ревізійну і мандатну комісію.

Конфедерація роботодавців України надала можливість про­мисловцям і підприємцям:

— проводити єдину узгоджену політику в сфері соціально-
трудових відносин;

— брати участь у переговорах з профспілками на національ­
ному рівні про укладення Генеральної угоди;

— консолідовано відстоювати свої інтереси і захищати кор­
поративні права щодо розвитку національного товаровиробника;

— координувати дії учасників щодо політики зайнятості, за­
робітної плати, соціального страхування, охорони праці;

— виступати на міжнародній арені;

— делегувати своїх представників до тристоронніх органів, до
Національної ради соціального партнерства, Національну служ­
бу посередництва і примирення, спостережних рад фондів за­
гальнообов'язкового державного соціального страхування тощо;

— брати участь у підготовці проектів законодавчих актів.
Перелік об'єднань роботодавців — членів Конфедерації робото-

Пр авовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань ___________

давців України як суб'єктів Генеральної угоди на $002—2003 ро­ки налічує 16 об'єднань. Серед них — Український ^{союз П}Р°' мисловців і підприємців, Українська аграрна конф#Д^еР^ацІ^я' Спіл­ка орендарів і підприємців України, Спілка підпр^^ємЦЇ^в малих, середніх та приватизованих підприємств України, Сопілка юристів України, Асоціація роботодавців торгівлі та комеРЧІйної сфери економіки України, Українська асоціація підприєм;^ств легкої про­мисловості, Українська асоціація сприяння охороні здоров я та ш. (Урядовий кур'єр. _ 2002. — 22 березня).

27 вересня 20С2 р. в Києві відбувся Установчий 0^ЇЗД Об'єднан­ня організацій роботодавців України. На з'їзді &У^ЛО прийнято рішення про створення на основі колишньої Конф^еД^еР^аЦІЇ Робо­тодавців Україна нового об'єднання — Федерації роботодавців України — і затверджено її Статут, яким закріпл^¹¹⁰ всеукраїн­ський статус об'єднання. Потреба у проведенні Уст^^{новчого 3 13}ДУ й створенні нової Федерації пов'язана з ухвалені¹⁵™ Верховної Радою Закону України "Про організації роботодавці"' спрямо­ваного на підвищення ролі роботодавців у регулю»^ванш соціаль­но-трудових відіосин і вдосконаленні системи соііу«і^{ального па}Р^т-нерства. Зважаючи на те, що Конфедерацію роб(?^т°Д^авЧ^ів було створено у 1998)., до набрання чинності зазначена™ Законом, склалася ситуаця, коли окремі положення Статут^ Конфедерації нині не відповідай вимогам чинного законодавств"³³- Щоб уник­нути юридичниі непорозумінь і надати кожній регіональні та галузевій органіїації роботодавців відповідний ста^тУ^с' було вирі­шено провести тікий Установчий з'їзд. Нове об'єд^нання ставить за мету захища'и і представляти економічні та г^равові інтере­си людей, котрі іикористовують найману працю, & також займа­тися підготовко?) кадрів для організацій роботодаїВД^{18 х} конкрет­них працедавці]. Федерація має плідно співпрацкР^{вати 3} УР^ЯД°^М і Верховною Радою України на засадах соціальної⁰ партнерства. Федерація бажай би отримати й право законодавчої ініціативи, оскільки через ]мови Генеральної угоди не можн^ вирішити всі нагальні питанш (Установчий з'їзд Об'єднанні роботодавців України // Пргця і зарплата. — 2002. — № 37)0-

У Законі "Пр організації роботодавців" перед»^бачено Щ° ^ор~ ганізації роботодвців та їх об'єднання створюють«-^{ся х} ДІ^{ЮТЬ 3 ме}' тою представнщтва та захисту інтересів робот?°Д^авЦ^^в У еко­номічній, соціа.ьно-трудовій та інших сферах, у:Т°^МУ числі у їх

Глава 21

відносинах з іншими сторонами соціального партнерства. Отже, Законом передбачено дві основні функції організацій роботодав­ців та їхніх об'єднань — функцію представництва та функцію захисту інтересів роботодавців. Видається необхідним зазначити ще одну функцію — функцію контролю за виконанням колек­тивних угод.

І.Я. Кисельов виділяє три головні функції організації підпри­ємців: функцію захисту членських організацій; функцію пред­ставництва інтересів підприємців; інформаційну, освітню й кон­сультативну функцію (Киселев И.Я. Зарубежное трудовое пра­во: Учеб. для вузов. — М:. Изд. группа "ИНФРА-М — НОРМА", 1998. — С. 139).

Закон України "Про організації роботодавців" визначив такі принципи створення та діяльності цих суб'єктів: законності; добровільності вступу та свободи виходу; рівноправності членів; самоврядування; гласності; відповідальності за виконання взя­тих зобов'язань (ст. 6 Закону).

Відповідно до таких принципів встановлено основні засади створення та діяльності організацій роботодавців. Зокрема, ніхто не може бути примушений до вступу в будь-які організації роботодавців або їх об'єднання чи обмежений у правах за на­лежність або неналежність до них. Кожний член організації роботодавців, організація роботодавців, яка є членом об'єднання організацій роботодавців, має право у будь-який час вийти з організації роботодавців чи їх об'єднання в порядку та на умо­вах, визначених статутом. Кожний член організації роботодавців, член об'єднання організацій роботодавців має рівні права у ви­рішенні будь-яких питань діяльності організації роботодавців, об'єднання незалежно від статусу, майнового стану, результатів фінансово-господарської діяльності та інших ознак.

Організації роботодавців та їх об'єднання вирішують питан­ня щодо діяльності організації, об'єднання на підставі власних статутів відповідно до законодавства України.

Організації роботодавців та їх об'єднання зобов'язані забезпе­чувати повне та своєчасне інформування своїх членів з питань їх діяльності, ознайомлювати на їх прохання з усіма матеріала­ми, що стосуються діяльності організації, об'єднання.

Закон визначає відносини між організаціями роботодавців, дер­жавою, органами виконавчої влади та місцевого самоврядуван-

ня, а також профспілками. Держава забезпечує додержання прав і законних інтересів організацій роботодавців та їх об'єднань, створених у порядку, встановленому Законом. Держава визнає створені відповідно до цього Закону організації роботодавців та їх об'єднання повноважними представниками інтересів їх членів у межах повноважень, закріплених статутами таких організацій і об'єднань.

Організації роботодавців та їх об'єднання у своїй діяльності незалежні від органів державної влади, органів влади Автоном­ної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, профе­сійних спілок, їх об'єднань, інших організацій найманих праців­ників, політичних партій та інших об'єднань громадян, їм не під­звітні та не підконтрольні, крім випадків, передбачених законом. Забороняється будь-яке втручання у статутну діяльність орга­нізацій роботодавців та їх об'єднань з боку органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів міс­цевого самоврядування, професійних спілок, їх об'єднань, інших організацій найманих працівників, політичних партій та інших об'єднань громадян, крім випадків, передбачених законом.

Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями органі­зацій роботодавців та їх об'єднань, організації роботодавців та їх об'єднання не несуть відповідальності за зобов'язаннями дер­жави, крім випадків, прямо передбачених законом.

Організації роботодавців та їх об'єднання співробітничають з органами державної влади, органами влади Автономної Респуб­ліки Крим та органами місцевого самоврядування і беруть участь у формуванні державної економічної та соціальної політики. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування сприяють організаці­ям роботодавців та їх об'єднанням у їхній діяльності.

Організації роботодавців та їх об'єднання мають право вноси­ти пропозиції до органів державної влади, органів влади Авто­номної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування з питань, що належать до їх компетенції, визначеної Законом.

Організації роботодавців та їх об'єднання визнають профспілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів, сприяють їхній діяльності. Організації роботодавців та їх об'єднання взає­модіють з профспілками, їх об'єднаннями та іншими організа-

Глава 21

ціями найманих працівників на принципах соціального партнер­ства. Спори (конфлікти), які виникають між ними, вирішуються в порядку, передбаченому законом.

Організаціям роботодавців та їх об'єднанням забороняється втручатися у діяльність професійних спілок, їх об'єднань та інших організацій найманих працівників, перешкоджати у будь-якій формі та будь-якими засобами працівникам об'єднуватися у професійні спілки, їх об'єднання, інші організації найманих працівників.

21.3. Правовий статус організацій роботодавців

та їх об'єднань, порядок їх створення та припинення

Враховуючи конституційний статус права громадян України на свободу об'єднання суспільні відносини з участю організацій роботодавців регулюються законодавством тією мірою, в якій це необхідно для забезпечення представництва і захисту інтересів роботодавців та успішного функціонування їх організацій. Од­ним з елементів юридичного механізму в цій сфері є визначен­ня правового статусу організацій роботодавців, що дає можливість іншим організаціям, профспілкам та державі визнавати певний статус і відповідно до нього визнавати права організацій робо­тодавців.

Згідно зі статтею 8 Закону "Про організації роботодавців" організації роботодавців створюються і діють за територіальною або галузевою ознакою і мають статус місцевих, обласних, рес­публіканських Автономної Республіки Крим (далі — республі­канських), міжнародних.

Об'єднання організацій роботодавців створюються і діють за територіальною або галузевою ознакою і мають статус місце­вих, обласних, республіканських, всеукраїнських.

Перш ніж викласти норми Закону "Про організації робото­давців" про статус таких організацій і об'єднань, слід зауважи­ти, що аналогічні норми щодо порядку створення профспілко­вих організацій і набуття ними відповідного статусу з урахування певної кількості членів стали предметом розгляду в Конституцій­ному Суді. У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням народних депутатів України та

Правовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань ________________ 637

Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо відповід­ності Конституції України (конституційності) статей 8, 11, 16 За­кону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяль­ності" (справа про свободу утворення профспілок) від 18 жовт­ня 2000 р. визначено, що норми, які встановлюють кількісні кри­терії для визначення статусу профспілок ("не менше трьох пер­винних організацій", "не менше 9 членів профспілки", "більшість членів профспілки, які працюють за даною професією чи фахом в області", "не менше третини" — для об'єднання у профспілці з всеукраїнським статусом членів профспілок галузі) обмежують право громадян на свободу об'єднання і є неконституційними.

Окрім того, Конституційний Суд визнав неконституційними положення статті 16 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" в частині встановлення таких умов легалі­зації профспілок, які фактично пов'язують початок діяльності створеної профспілки з моментом її реєстрації у відповідних органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утво­рення профспілки.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України Верхов­на Рада України Законом від 13 грудня 2001 р. внесла зміни до Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" і скасувала вказані обмеження.

Стосовно організацій роботодавців ще продовжують діяти аналогічні положення, які по суті обмежують права роботодавців.

Стаття 8 Закону "Про організації роботодавців" встановлює, що статус місцевих мають організації роботодавців, діяльність яких поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці і які на момент державної реєстрації об'єднують не менше десяти роботодавців цієї адміністративно-територіальної одиниці або двох і більше роботодавців певної галузі в межах цієї адміністративно-територіальної одиниці.

Статус місцевих мають об'єднання організацій роботодавців, які на час державної реєстрації об'єднують дві та більше органі­зації роботодавців відповідної адміністративно-територіальної одиниці або дві та більше організації роботодавців певної галузі відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Статус обласних, Київської та Севастопольської міських мають організації роботодавців, діяльність яких поширюється на тери­торію відповідної області, міст Києва та Севастополя і які на час

Глава 21

державної реєстрації об'єднують не менше десяти роботодавців більшості районів і міст обласного підпорядкування цієї області, районів у містах Києві та Севастополі або двох і більше робото­давців певної галузі з тих районів і міст обласного підпорядку­вання цієї області, районів у містах Києві та Севастополі, де скон­центровані підприємства цієї галузі.

Статус обласних, Київської та Севастопольської міських мають об'єднання організацій роботодавців, які на час державної реє­страції об'єднують дві та більше обласні організації роботодавців відповідної області, міські у містах Києві та Севастополі або дві та більше обласні організації роботодавців певної галузі відповід­ної області, міські у містах Києві та Севастополі.

Статус республіканських мають організації роботодавців, які на час державної реєстрації об'єднують не менше десяти робо­тодавців більшості адміністративно-територіальних одиниць Автономної Республіки Крим або двох і більше роботодавців певної галузі з тих адміністративно-територіальних одиниць Автономної Республіки Крим, де сконцентровані підприємства цієї галузі.

Статус республіканських мають об'єднання організацій робо­тодавців, які на час державної реєстрації об'єднують дві і більше республіканські організації роботодавців більшості адміністра­тивно-територіальних одиниць Автономної Республіки Крим або дві і більше республіканські організації роботодавців певної галузі більшості з тих адміністративно-територіальних одиниць Автономної Республіки Крим, де сконцентровані підприємства цієї галузі.

Статус всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців мають об'єднання, які на час державної реєстрації об'єднують обласні організації роботодавців більшості областей України та Автономної Республіки Крим, обласні організації роботодавців певної галузі тих областей, де сконцентровані підприємства цієї галузі.

З метою координації роботи всеукраїнських об'єднань органі­зацій роботодавців та представництва інтересів роботодавців у формуванні та реалізації соціально-економічної політики, розвит­ку соціального партнерства тощо вони можуть утворювати інші об'єднання і делегувати їм відповідні права і обов'язки.

Статус міжнародних мають організації та об'єднання органі-

Правовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань 639

зацій роботодавців, діяльність яких поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.

Всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців мають право без спеціального дозволу використовувати у своїй назві слово "Україна" та похідні від нього слова.

Закон регламентує порядок створення та припинення діяль­ності організацій роботодавців та їх об'єднань.

Статтею 9 встановлено, що засновниками організації робото­давців відповідно до цього Закону можуть бути не менш як де­сять роботодавців або два і більше роботодавці певної галузі для заснування галузевої організації роботодавців. Рішення про ство­рення організації роботодавців приймається установчим з'їздом (конференцією) роботодавців, що оформляється протоколом уста­новчого з'їзду (конференції), який підписують голова та секре­тар з'їзду (конференції).

Установчий з'їзд (конференція) затверджує статут організації роботодавців, обирає її органи управління, уповноважує осіб на проведення державної реєстрації, вирішує інші питання, пов'я­зані зі створенням організації роботодавців.

Відповідно до статті 10 засновниками об'єднання організацій роботодавців є організації роботодавців. Рішення про заснуван­ня об'єднання організацій роботодавців приймається установчим з'їздом (конференцією) роботодавців — уповноважених представ­ників організацій роботодавців, що оформляється протоколом установчого з'їзду (конференції), який підписують голова та се­кретар з'їзду (конференції). Установчий з'їзд (конференція) за­тверджує статут об'єднання організацій роботодавців, обирає його керівні органи, уповноважує осіб на проведення державної реє­страції, вирішує інші питання, пов'язані зі створенням об'єд­нання.

Організації роботодавців та їх об'єднання діють на основі ста­тутів, які затверджуються установчим з'їздом (конференцією) роботодавців, організацій роботодавців. Статут організації робо­тодавців, об'єднання організацій роботодавців повинен містити:

1) повну назву організації роботодавців, об'єднання (відмінну
від існуючих), статус організації, об'єднання та місцезнаходжен­
ня керівних органів;

2) мету створення та напрями діяльності організації робото­
давців, об'єднання;

Глава 21

Правовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань

3) умови членства (участі) та порядок прийому в члени органі­
зації роботодавців, об'єднання та виходу з організації, об'єднання;

4) права і обов'язки членів (учасників) організації робото­
давців, об'єднання;

5) положення про відповідальність членів по зобов'язаннях
організації роботодавців, об'єднання в соціально-трудових відно­
синах;

6) порядок утворення і діяльності керівних органів органі­
зації роботодавців, об'єднання та їх повноваження;

7) джерела формування і порядок використання коштів та
іншого майна організації роботодавців, об'єднання, порядок
звітності, контролю, здійснення господарської та іншої діяльності,
необхідної для виконання статутних завдань;

8) порядок сплати вступних, членських та цільових внесків;

9) порядок внесення змін до статуту організації роботодавців,
об'єднання;

10) порядок набуття повноважень від роботодавців, які входять
до складу організації (об'єднання), стосовно встановлення кон­
кретних соціальних норм в угодах, які в подальшому будуть обо­
в'язковими до виконання самими роботодавцями (мінімальна за­
робітна плата, міжтарифні співвідношення, мінімальні соціаль­
ні пільги і гарантії, функціонування соціально-культурних за­
кладів);

11) порядок припинення діяльності організації роботодавців,
об'єднання і вирішення майнових питань, пов'язаних з їх ліквіда­
цією, реорганізацією.

У статуті можуть бути передбачені й інші положення щодо особливостей створення і діяльності організації роботодавців чи об'єднання.

Статут організації роботодавців, об'єднання не повинен супе­речити законодавству України.

Членами організацій роботодавців можуть бути роботодавці відповідно до статті 1 Закону "Про організації роботодавців". Роботодавець може бути одночасно членом кількох організацій роботодавців.

Членами об'єднань організацій роботодавців можуть бути ор­ганізації роботодавців, зареєстровані відповідно до цього Закону.

Організація роботодавців може бути членом галузевого і те­риторіального об'єднання організацій роботодавців.

Є труднощі в утворенні організацій роботодавців на галузево­му рівні. Це пов'язано з розширенням видів виробничої діяль­ності підприємств та відповідною зміною їх галузевого підпоряд­кування. На такі труднощі вказують і фахівці з питань соціаль­но-трудових відносин Регіонального бюро МБП для країн Східної Європи. Зокрема, Джузеппе Касале робить висновок, що галузе­ва ланка є найменш розвинутою у більшості центрально- й схід­ноєвропейських країн. Практично немає організацій або асо­ціацій роботодавців, організованих за галузевою ознакою. Тому профспілки спрямовані туди, де є партнер у переговорах — уряд, міністерства, чи навпаки, профспілки шукають партнера на місце­вому рівні, тобто в органах місцевого самоврядування (Пробле­ми соціально-трудових відносин в Україні у контексті міжна­родного досвіду // Україна: аспекти праці. — 1999. — № 3. — С. 44—46). На такі ж труднощі вказує й профспілкова сторо­на. Голова Ради Федерації профспілок Кіровоградської області Я. Бондар справедливо зазначає, що економіка змінилася, чітко окреслених галузей, окрім кількох, немає. Все це вимагає змінити підходи до організаційної роботи (Профспілкові вісті. — 2002. — 1 листопада). Учасники Установчого з'їзду Об'єднання органі­зацій роботодавців України, що відбувся 27 жовтня 2002 р., прий­няли Звернення до роботодавців з пропозицією взяти участь у створенні організацій роботодавців за територіальною або галу­зевою ознакою і вступити до новоствореної Федерації робото­давців України (Праця і зарплата. — 2002. — № 37).

Організації роботодавців та їх об'єднання не відповідають за зобов'язаннями своїх засновників і членів, крім випадків, перед­бачених законом. Засновники та члени організацій роботодавців та їх об'єднань відповідають за зобов'язаннями організацій ро­ботодавців та їх об'єднань, якщо це передбачено їх статутами, — у порядку і на умовах, визначених статутами.

Організації роботодавців та їх об'єднання підлягають обов'яз­ковій реєстрації в порядку, встановленому Законом України "Про об'єднання громадян".

Зокрема, стаття 14 вказаного Закону визначає, що легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян є обов'язковою і здій­снюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснуван­ня. Частина 2 статті 14 встановлює, що "у разі реєстрації об'єд­нання громадян набуває статусу юридичної особи". Діяльність

41 — 3-595

Глава 21

Правовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань

об'єднань громадян, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною. Про легалізацію (офіційне визнання) об'єднання громадян легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації. Стаття 15 передбачає порядок здійснення державної реєстрації та подання необхідних доку­ментів для реєстрації. Відмова у реєстрації може бути оскарже­на до суду.

Стаття 13 Закону "Про організації роботодавців" передбачає лише один спосіб легалізації таких організацій — реєстрацію, і відповідно до Закону "Про об'єднання громадян" набуття з цього моменту організацією роботодавців статусу юридичної особи. Між тим, слід взяти до уваги, що Конституційний Суд України у своє­му рішенні від 18 жовтня 2000 р. зазначив, що встановлення лише одного способу легалізації профспілки шляхом її реєстрації пе­решкоджає реалізації права утворювати професійні спілки "на основі вільного вибору їх членів" (ч. З ст. 36 Конституції), і ви­знав неконституційними норми ст. 16 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" в частині встановлення таких умов легалізації профспілки, які фактично пов'язують по­чаток діяльності профспілок з моментом її реєстрації у відповід­них органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утво­рення профспілки. Враховуючи це рішення, Верховна Рада Украї­ни внесла зміни до статті 16 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". У статті встановлено, що профспілка, об'єднання профспілок набувають прав юридичної особи з моменту затвердження статуту (положення). Статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, які діють на підставі їх статуту (ч. 9 ст. 16). Частина 1 статті 16 передбачає, що легалі­зації (офіційному визнанню) шляхом реєстрації на відповідність заявленому статусу профспілки підлягають "для ведення перего­ворів на відповідному рівні договірного регулювання трудових, соціально-економічних відносин".

Очевидно, слід очікувати, що Верховна Рада України внесе відповідні зміни й до Закону "Про організації роботодавців", з тим, щоб урівноважити правовий статус цих суб'єктів.

Організації роботодавців та їх об'єднання можуть використо­вувати власну символіку, яка затверджується відповідно до їх статуту та підлягає реєстрації у порядку, встановленому законо­давством України.

21.4. Повноваження роботодавців та їх організацій і об'єднань у колективно-договірному регулюванні

Метою участі організацій роботодавців та їх об'єднань у соці­альному партнерстві є договірне регулювання та удосконален­ня соціально-трудових відносин, досягнення взаєморозуміння, компромісів між сторонами соціального партнерства, запобіган­ня виникненню та розв'язання колективних трудових спорів

(конфліктів).

Сторону роботодавців у соціальному партнерстві представля­ють: на всеукраїнському рівні — об'єднання організацій робо­тодавців з всеукраїнським статусом в особі уповноважених ними органів; на республіканському рівні — організації роботодавців та їх об'єднання в особі уповноважених ними органів, що об'єдна­лися в межах Автономної Республіки Крим; на галузевому (між­галузевому) рівні — організації роботодавців та їх об'єднання в особі уповноважених ними органів, що об'єдналися в межах відповідної галузі (кількох галузей); на місцевому й обласному рівнях — організації роботодавців та їх об'єднання в особі упов­новажених ними органів, що об'єдналися в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць (ст. 17).

Заслуговує на увагу один суттєвий момент, який не знайшов належного закріплення на законодавчому рівні. Сторонами соці­ального партнерства, як це визначено у статті 1 Закону "Про організації роботодавців", на стороні роботодавців є не лише орга­нізації та об'єднання роботодавців, а й окремі роботодавці. Про­те у статті 17 Закону, яка передбачає повноваження цієї сторо­ни, не вказується на окремого роботодавця як суб'єкта соці­ального партнерства. Це є недоліком зазначеного Закону.

Суб'єктами колективно-договірного регулювання на стороні роботодавця є:

— роботодавець (окремий роботодавець),,

— організації роботодавців,

— об'єднання організацій роботодавців.

Закон України "Про організації роботодавців" у своїй назві та й у змісті скеровує до другого й, відповідно, до третього рівня суб'єктів. При цьому безпідставно оминається рівень окремого роботодавця як суб'єкта колективно-договірного регулювання.

Глава 21

Між тим, якщо профспілка як суб'єкт такого регулювання завж­ди є колективним утворенням, то на виробничому рівні суб'єктом виступає окремий роботодавець, отже, визначення на рівні зако­ну його юридичного статусу є необхідним і надзвичайно важли­вим. Водночас слід констатувати, що у трудовому законодавстві правовий статус роботодавця спеціально не визначено. Повнова­ження, права та обов'язки останнього лише випливають з інших норм, сформульованих у цілому, зокрема у Законі "Про колективні договори та угоди", у главі II "Колективний договір" КЗпП.

На виробничому рівні окремий роботодавець виступає сторо­ною соціально-партнерських відносин. У КЗпП і в Законі "Про колективні договори і угоди" роботодавець визначений як влас­ник або уповноважений ним орган. Роботодавець укладає колек­тивний договір та інші акти соціального партнерства на рівні підприємства. Таким актами можуть бути положення про пре­міювання, положення у питаннях охорони праці, виробничого навчання працівників, додаткового соціального забезпечення (заводські пенсії, соціальні допомоги, медичне забезпечення для працівників підприємства та членів їхніх сімей тощо). Узагаль­нено актами соціального партнерства на підприємстві можна вважати усі локальні нормативно-правові акти, які ухвалюють­ся спільним рішенням роботодавця і профспілковим виборним органом, або роботодавцем і безпосередньо трудовим колективом даного підприємства. Слід звернути увагу на нову редакцію ба­гатьох статей Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (див. Закон від 13 грудня 2001 р.), у тому числі й статті 38, яка передбачає повноваження виборного орга­ну первинної профспілкової організації. Можна констатувати, що профспілки значно розширили свої повноваження на виробни­чому рівні й фактично найважливіші питання щодо регулюван­ня соціально-трудових відносин повинні вирішуватися робото­давцем разом з виборним органом первинної профспілки або з участю виборного органу профспілки (ст. 38 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

Заслуговує на увагу й нова норма частини 3 статті 22 (у ре­дакції Закону від 13 грудня 2001 р.), яка встановлює: у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економіч­ного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності

П равовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань___________________ 645

підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати пер­винним профспілковим організаціям інформацію щодо цих за­ходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зве­денню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятли­вих наслідків будь-яких звільнень.

Наведені положення свідчать, що відносини із соціального парт­нерства на виробничому рівні врегульовані імперативними центра­лізованими нормами закону і роботодавець не має права приймати рішення в інший спосіб, ніж це передбачено законом. Нині пробле­ми полягають у площині правозастосування, держава має домогти­ся виконання цих норм, очевидно, що зробити це буде нелегко.

Згідно зі статтею 15 Закону "Про організації роботодавців" організації роботодавців та їх об'єднання мають право в поряд­ку, передбаченому їх статутами, представляти і захищати свої права і законні інтереси, а також права і законні інтереси своїх членів у відносинах з профспілками, їх об'єднаннями та інши­ми організаціями найманих працівників, органами державної влади та органами місцевого самоврядування у сфері регулюван­ня соціально-трудових та економічних відносин; вносити до органів державної влади та органів місцевого самоврядування пропозиції з питань, пов'язаних з їхньою статутною діяльністю. Організації роботодавців та їх об'єднання можуть проводити експертизу проектів законів та інших нормативно-правових актів з питань, що стосуються прав та інтересів їх членів.

Важливою нормою є правило, згідно з яким організації робото­давців та їх об'єднання зобов'язані брати участь у веденні ко­лективних переговорів з розроблення та укладення угод на від­повідному рівні.

Організації роботодавців та їх об'єднання в межах своїх пов­новажень укладають угоди, здійснюють контроль та забезпечу­ють їх виконання, несуть відповідальність за невиконання угод відповідно до закону.

Якщо на одному рівні діють декілька об'єднань роботодавців, то для ведення колективних переговорів і укладення угод вони повинні утворити єдиний представницький орган, який діє від

Глава 21

їх імені, або делегувати відповідні повноваження одній органі­зації роботодавців чи одному об'єднанню організацій робото­давців. Організації роботодавців та їх об'єднання можуть пере­давати свої повноваження одній організації роботодавців або відповідному об'єднанню з метою їх представництва. Роботодавці, які входять до складу асоціації, корпорації або іншого об'єднан­ня, можуть передавати права з представництва і захисту прав та законних інтересів об'єднанню, до складу якого вони входять.

Організації роботодавців та їх об'єднання беруть участь у формуванні та проведенні державної політики зайнятості на­селення. Представники організацій роботодавців та їх об'єднань на паритетних засадах з представниками професійних спілок, їх об'єднань та інших організацій найманих працівників, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування беруть участь у створенні та діяльності координаційних комітетів сприяння зайнятості.

Організації роботодавців та їхні об'єднання беруть участь у соціальному партнерстві шляхом участі у складі Національної ради соціального партнерства. Згідно з п. 1 Положення про Національну раду соціального партнерства, затвердженого Ука­зом Президента України від 27 квітня 1993 р. № 151/93, вона є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Прези­дентові України. До Національної ради входять по 22 особи від профспілок, об'єднань роботодавців і представників уряду. На­ціональну раду очолюють три співголови, які призначаються Президентом України за пропозицією Кабінету Міністрів Украї­ни, об'єднань підприємців та професійних спілок.

Український союз промисловців і підприємців виборов право безпосередньо брати участь у формуванні правової бази з пи­тань соціально-економічного розвитку. 25 травня 1999 р. в день Об'єднаного з'їзду промисловців, підприємців та роботодавців України було підписано Указ Президента України, яким перед­бачено обов'язковість погодження усіх проектів законів, розпо­ряджень та постанов Кабінету Міністрів України, указів Прези­дента з Конфедерацією роботодавців та УСПП. Для реалізації цього було створено Координаційну раду з питань формування соціально-економічної політики.

Організації роботодавців та їх об'єднання на паритетних заса­дах беруть участь в управлінні загальнообов'язковим державним

Правовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань 647

соціальним страхуванням. Відповідно до Основ законодавства про обов'язкове державне соціальне страхування (1998 р.) в Україні упроваджуються окремі види соціального страхування. Кожен з них врегульований окремим законом. Передбачається введення 5 видів обов'язкового державного соціального страхування. Нині Верховною Радою ухвалено три Закони України: "Про загально­обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного ви­падку на виробництві та професійного захворювання, які спричи­нили втрату працездатності" (1999 р.), "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (2000 р.), "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'яз­ку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовле­ними народженням та похованням" (2001 р.). Відповідно, для кожного виду соціального страхування утворено фонди, які аку­мулюють страхові внески, сплачувані працівниками і роботодав­цями, й забезпечують виплату соціальних допомог, компенсацій, надання соціальних послуг застрахованим працівникам у разі настання відповідного страхового випадку. Управління соціаль­ним страхуванням здійснюється на паритетних засадах представ­никами застрахованих осіб (їх представниками є профспілки), представниками роботодавців і державою.

Організації роботодавців та їх об'єднання виступають сторо­ною колективного трудового спору (конфлікту) в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", користуються усі­ма правами сторони такого спору (конфлікту) і несуть відпові­дальність відповідно до закону.

Організації роботодавців та їх об'єднання мають право одер­жувати від органів державної влади, органів місцевого самовря­дування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності інформацію із соціально-економічних питань та питань, пов'язаних з трудовими відносинами, розвитком держави, необ­хідну для виконання своїх статутних завдань.

Організації роботодавців та їх об'єднання мають право поши­рювати інформацію щодо своєї діяльності й пропагувати свої ідеї та мету, мають право на висвітлення своєї діяльності в засобах масової інформації, а також можуть виступати засновниками засобів масової інформації відповідно до закону.

Організації роботодавців та їх об'єднання можуть брати участь

Глава 21

у розробленні та реалізації державної політики в галузі професій­ної освіти, у формуванні кваліфікаційних вимог до випускників навчальних закладів, фінансуванні створення та утримання не­державних професійно-технічних навчальних закладів.

До обов'язків організацій роботодавців закон відносить такі: сприяти ефективному розвиткові вітчизняного ринку праці шля­хом його збалансування; попереджувати зловживання монополь­ним становищем на ринку та виникнення недобросовісної кон­куренції у підприємницькій діяльності; неухильно додержува­тися вимог законодавства України та свого статуту; використо­вувати не заборонені законом засоби захисту прав і законних інтересів роботодавців; брати участь у переговорах, консульта­ціях з укладання колективних договорів (угод), вирішенні колек­тивних трудових спорів (конфліктів) відповідно до закону.

Організації роботодавців та їх об'єднання співробітничають з органами державної влади та органами місцевого самоврядуван­ня, беруть участь у формуванні державної економічної та соці­альної політики. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають сприяти організаціям роботодавців та їх об'єднанням у їхній діяльності.

Організації роботодавців та їх об'єднання визнають профспілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів, сприяють їхній діяльності. Організації роботодавців та їх об'єднання взає­модіють з профспілками, їх об'єднаннями та іншими організація­ми найманих працівників на принципах соціального партнер­ства. Спори (конфлікти), які виникають між ними, вирішуються в порядку, передбаченому законом.

Організаціям роботодавців та їх об'єднанням забороняється втручатися у діяльність професійних спілок, їх об'єднань та інших організацій найманих працівників, перешкоджати у будь-якій формі та будь-якими засобами працівникам об'єднуватися у професійні спілки, їх об'єднання, інші організації найманих працівників.

У власності організацій роботодавців та їх об'єднань можуть перебувати рухоме й нерухоме майно, матеріальні та нематері­альні активи, кошти, а також інше майно, придбане на підставах, передбачених законом, у тому числі й таке, що знаходиться за межами території України. Майно та кошти організацій робо-

Пр авовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань___________________ 649

тодавців та їх об'єднань належать їм на праві власності, якщо інше не передбачено їхнім статутом та угодами з власниками такого майна. Організації роботодавців та їх об'єднання згідно зі своїми статутами володіють, користуються і розпоряджають­ся майном, яке належить їм на праві власності й не може викорис­товуватися для діяльності, спрямованої на отримання прибутку. Джерелами формування майна та коштів організацій робото­давців та їх об'єднань є такі: вступні, членські та цільові внес­ки; доходи від підприємств, установ, організацій, часток, паїв, акцій, що належать організаціям роботодавців та їх об'єднанням; цільо­ві гранти міжнародних фінансових організацій; добровільні внес­ки, що надходять від фізичних та юридичних осіб; інші джере­ла, передбачені законом. Порядок формування і використання майна та коштів організацій роботодавців та їх об'єднань, а та­кож розміри вступних та членських внесків визначаються їхніми статутами.

Роботодавці — члени організацій роботодавців, члени об'єднань організацій роботодавців мають право передавати належне їм майно у володіння, користування організаціям роботодавців та їх об'єднанням на умовах і в порядку, передбачених статутами організацій роботодавців та їх об'єднань або угодами відповідно до закону.

Організації роботодавців та їх об'єднання з метою виконання статутних цілей та завдань мають право здійснювати необхідну господарську та фінансову діяльність шляхом створення в уста­новленому законом порядку підприємств, установ або організацій зі статусом юридичної особи.

У разі припинення діяльності організацій роботодавців та їх об'єднань майнові питання вирішуються відповідно до їхнього статуту і чинного законодавства. Після припинення діяльності організацій роботодавців та їх об'єднань майно, надане їм у ко­ристування, повертається його власнику. Майно об'єднань органі­зацій роботодавців, що припинили свою діяльність, розподіляєть­ся між його членами у порядку, визначеному статутом.

Держава гарантує захист права власності організацій робото­давців та їх об'єднань. Вилучення державою в організацій робо­тодавців та їх об'єднань коштів та майна здійснюється тільки у випадках, передбачених законами України.

Організації роботодавців та їх об'єднання мають право на

Глава 21

Дата добавления: 2015-10-13