Квазіделекти.

Латиномовне слово quasi означає “наче б то”, “так би мовити”. За своїм значенням воно відповідає прикметникам “несправжній”, “уявний”.

Квазіделікти (quasi ex delicto) не підпадали під ознаки делікту. Але оскільки в преторській практиці зустрічалися випадки завдання квазіделіктами шкоди, претори припускали гіпотези винної поведінки, яка переслідувалась преторським правом. Критерії виокремлення недоговірних цивільних правопорушень в окрему категорію невідомі. Можна лише припустити, що римляни не вбачали тотожності с деліктами таких правопорушень, які викликали не саму шкоду, а загрозу її завдання або тягли відповідальність не за власні, а чужі дії1.

Серед досить широкого переліку дій, що охоплювались поняттям квазіделікта, найпоширенішим серед них вважаються наступні.

По-перше, це квазіделікт, за який встановлювалась відповідальність судді за неналежне здійснення судового провадження. Така відповідальність наступала, якщо рішення судді суперечило фактам, наведеним сторонами, а також у разі будь-якого навмисного порушення порядку судового розгляду, яким завдається шкода інтересам сторін (D. 5.1.15.1). За такі порушення, а також за порушення інших суддівських обов’язків (наприклад, відсутність судді в призначений для розгляду справи день) на суддю міг бути покладений, за позовом потерпілої сторони, обов’язок з відшкодування завданої шкоди. При наявності в діях судді умислу він відшкодовував повну суму позову, а в інших випадках суддя сплачував штраф у розмірі, що визначався судом.

Другим різновидом визнавався квазіделікт, внаслідок якого наступала відповідальність за викинуте або вилите із помешкання на загальну дорогу, внаслідок чого завдається шкода людям, які цією дорогою користуються. Відповідальним за шкоду, завдану таким квазіделіктом міг бути будь-який мешканець житла, з якого було щось викинуто або вилито на територію загального користування. Для цього наявності вини в поведінці відповідача не вимагалось. Від відповідальності звільнялися лише тимчасові мешканці.

Позов до відповідального за зазначений делікт міг бути пред’явлений будь-яким громадянином. Розмір відшкодування дорівнювався подвійній сумі завданої шкоди. Від відповідальності за завдану шкоду звільнявся тільки той, хто її завдав у разі непереборної сили.

Передбачався також квазіделікт, яким охоплювались випадки відповідальності за небезпечне для оточення виставлене, підвішене або вивішене майно, яке у разі свого падіння загрожувало оточенню завданням шкоди. У таких випадках передбачався штраф у розмірі 10 тисяч сестерцій і усунення небезпеки. Відповідальність наставала незалежно від наявності вини відповідача чи наявності шкоди. Отже, штраф за такий квазіделікт міг бути стягнутий на користь будь-якого позивача.

Серед квазіделіктів окремий різновид складали ті, якими охоплювалась відповідальність власників готелів, заїжджих дворів, судноволодільців за шкоду, завдану майну постояльців або пасажирів. Розмір такої відповідальності дорівнювався подвійній сумі завданої шкоди.

До цих квазіделіктів можна додати низку і менш значних правопорушень: а) правопорушення землеобмірювача, який допустив прорахунок при розподілі земельних ділянок; б) поховання в чужу могилу; в) надання допомоги рабу при втечі тощо.

90.КОНЦЕПЦІЯ ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ЗА РИМСЬКИМ ПРАВОМ КЛАСИЧНОЇ ТА ПІСЛЯКЛАСИЧНОЇ ДОБИ

Захист цивільних прав у римському приватному праві міг здійснюватися як у позовному, так і в спеціальному (за допо­могою інтердиктів претора) порядку. Головним з них, як і взагалі типовим для приватного права, був позовний захист. Оскільки про динаміку і види судового процесу йшлося при розгляді загальних положень римського права, тут відразу почнемо з характеристики цивільно-правового позову. I в. до н. э.-IH в. н. э. – классический период. У класичному римському праві позов (actio) - це право домагатися через суд того, що тобі належить. Іншими слова­ми, позов - це звернення до суду за захистом своїх поруше­них прав.

За часів формулярного процесу претор мав право подава­ти позов, виходячи з принципу добра і справедливості, а не з наявності норми права. Було розроблено розгалужену систе­му позовів. У преторських едиктах наводилися формули ок­ремих позовів, розроблених щодо відносин, які одержували правовий захист з боку претора.

IV–V в. н. э. – постклассический период. характеризующийся развитием императорского законодательства. Преобладающая форма права и источник норм – закон. Судебный процесс стал неразделим с государственным администрированием. Предпринимались попытки кодификации права. В конце периода была создана кодификация императора Юстиниана. Правовые институты изменились незначительно.

Дата добавления: 2015-10-13